Рішення № 39554896, 25.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6941/14 25.06.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центрбуд»

про стягнення 426 570,48 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Конопольський О.М. за довіреністю б/н від 27.05.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕТС» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центрбуд» про стягнення 426 570,48 грн., з яких: 354 236, 65 грн. основного боргу, 19 342, 37 грн. пені, 36 971, 84 грн. 25 % річних та 16 019, 62 грн. компенсації витрат на страхування товару. Також, позивач просив суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу № 124 від 04.06.2013 р. позивач поставив відповідачу товар - екскаватор-навантажувач Volvo BL61B вартістю 96 930 дол. США, який не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів з даним позовом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.04.2014 р. порушено провадження у справі № 910/6941/14, її розгляд призначено на 27.05.2014 р.

27.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить зобов'язати позивача надіслати йому позовну заяву з доданими до неї матеріалами; зобов'язати сторони провести звірку розрахунків за зобов'язаннями; відкласти розгляд справи.

Також, 27.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 27.05.2014 р. від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі та клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р. на підставі клопотання представника відповідача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 17.06.2014 р.

13.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 17.06.2014 р. від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі та пояснення про погашення суми основного боргу, у зв'язку з чим він просить припинити провадження у відповідній частині.

Враховуючи клопотання представника позивача, в судовому засіданні 17.06.2014 р. було оголошено перерву до 25.06.2014 р.

23.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він вказує на те, що відповідач після порушення провадження у справі перерахував позивачу 493 189, 20 грн., з яких 354 236, 65 грн. було зараховано в оплату основного боргу, а решта зарахована в оплату відповідачем чергових платежів за Договором (квітень - травень 2014 року), щодо яких позивач позовних вимог про стягнення не заявляв, оскільки на момент звернення до суду строк сплати таких платежів не настав. Враховуючи зазначене, позивач зауважує, що позовні вимоги в частині пені, відсотків та компенсації витрат на страхування не задоволені відповідачем в добровільному порядку, у зв'язку з чим позивач в цій частині й надалі підтримує позовні вимоги.

Представник позивача в судове засідання 25.06.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 25.06.2014 р. судом було залишено без задоволення клопотання відповідача про зобов'язання позивача надіслати йому позовну заяву з доданими до неї матеріалами та зобов'язання сторін провести звірку розрахунків за зобов'язаннями, оскільки в матеріалах є належні докази направлення позивачем відповідачу матеріалів позовної заяви, й при цьому, з поданих сторонами до суду доказів та письмових пояснень вбачається відсутність між ними розбіжностей в розрахунках.

У свою чергу, розглянувши клопотання відповідача про припинення провадження у справі в частині основного боргу, суд вирішив його задовольнити.

Так, відповідно до представлених сторонами доказів, після порушення провадження у справі відповідач перерахував позивачу 22.05.2014 р. - 100 000, 00 грн. та 17.06.2014 р. - 393 189, 20 грн., з яких позивач, відповідно до його пояснень зарахував 354 236, 65 грн. в погашення основного боргу, а решту в оплату відповідачем чергових платежів за Договором (квітень - травень 2014 року), щодо яких позивач позовних вимог про стягнення не заявляв, оскільки на момент звернення до суду строк сплати таких платежів не настав.

Отже, враховуючи зазначене, в частині стягнення основного боргу суд припиняє провадження на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Так, як на тому наголошено в п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

У судовому засіданні 25.06.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.06.2013 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 124, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався поставити та передати у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити на умовах даного Договору екскаватор-навантажувач Volvo BL61B (шасі № VCEBL61BL01203166) у відповідності з технічними характеристиками, викладеними в Додатку № 1, який є невід'ємною частиною даного Договору.

Вартість товару складає 658 316, 25 грн. без ПДВ, ПДВ за ставкою 20 % складає 131 663, 25 грн., загальна вартість однієї одиниці товару з урахуванням ПДВ: 789 979, 50 грн. (п. 1.2. Договору).

Загальна вартість товару з ПДВ, зазначена в п. 1.2. Договору еквівалентна 96 930 дол. США по курсу продажу дол. США, встановленому МБВР на 03.06.2013 р. (8, 15 грн. за 1, 00 дол. США) (п. 1.3. Договору).

Пунктом 2.1. Договору його сторони визначили, що покупець оплачує продавцю загальну вартість товару по даному Договору в наступному порядку: протягом трьох календарних днів з моменту підписання даного Договору передоплату в розмірі 30 % вартості товару, вказаної в п. 1.2. даного Договору; решту 70 % вартості товару покупець сплачує продавцю рівними частинами протягом 12 місяців з моменту внесення передоплати. Платежі мають здійснюватись до 10-го числа поточного місяця.

При цьому, пунктом 2.2. Договору сторони передбачили, що всі оплати покупцем вартості товару здійснюються в безготівковій формі виключно в національній валюті України - гривні банківським переводом на банківський рахунок продавця, зазначений в п. 11.1. даного Договору з урахуванням другого абзацу п. 2.2. даного Договору.

Зокрема, відповідно до абз. 2 п. 2.2. Договору сторони визначили, що у зв'язку з тим, що імпортна складова товару дорівнює 100 % при збільшенні на момент здійснення платежу курсу долара США, зазначеного в п. 1.3. даного Договору, покупець повинен здійснити оплату в гривнах по курсу продажу долара США, встановленому на МВБР на день оплати. При цьому, вартість товару, виражена в гривнях, при кожній оплаті автоматично перераховується і є узгодженою.

Відповідно до п. 3.5. Договору сторони передбачили, що страхування техніки здійснює продавець, при цьому покупець повинен протягом двох місяців з моменту укладення цього Договору, компенсувати продавцю витрати на страхування в розмірі 1, 4 % вартості товару.

Згідно з п. 3.7. Договору право власності на товар до покупця переходить після оплати покупцем 100 % вартості товару, у відповідності з п. 2.1. даного Договору.

Відповідно до п. 8.1. Договору він вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до виконання сторонами всіх зобов'язань, взятих сторонами по даному Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.06.2013 р. відповідач здійснив передоплату товару на суму 237 000, 00 грн.

У свою чергу, на виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар - екскаватор-навантажувач Volvo BL61B (шасі № VCEBL61BL01203166), про що сторони підписали Акт приймання-передачі товару від 07.06.2013 р.

В подальшому відповідач додатково перерахував позивачу в оплату вказаного товару 11.07.2013 р. - 46 000, 00 грн., 11.09.2013 р. - 46 000, 00 грн., 25.10.2013 р. - 46 000, 00 грн., 16.12.2013 р. - 80 000, 00 грн.

Оскільки надалі відповідач порушив визначений Договором порядок здійснення платежів, позивач в квітні 2014 року звернувся з даним позовом про стягнення в тому числі основного боргу в сумі 354 236, 65 грн.

Як зазначалось вище, після порушення провадження у справі відповідач перерахував позивачу 22.05.2014 р. - 100 000, 00 грн. та 17.06.2014 р. - 393 189, 20 грн., з яких позивач, відповідно до його пояснень зарахував 354 236, 65 грн. в погашення основного боргу, а решту в оплату відповідачем чергових платежів за Договором (квітень - травень 2014 року), щодо яких позивач позовних вимог про стягнення не заявляв, оскільки на момент звернення до суду строк сплати таких платежів не настав.

Наразі предметом спору у справі є стягнення з відповідача нарахованих позивачем за порушення відповідачем строків оплати товару пені, відсотків річних, а також компенсації витрат на страхування товару.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, сторони визначили умови оплати, про які зазначалось вище.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем визначеного умовами Договору порядку здійснення розрахунків за поставлений товар, у зв'язку з чим позивач має право застосувати до відповідача відповідні передбачені умовами Договору та чинного законодавства заходи відповідальності.

Так, згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 ЦК України, відповідно до змісту якої пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України у постанові № 41/153-07 від 11.10.2007 р.).

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Пунктом 5.3. Договору сторони визначили, що у випадку порушення покупцем строку оплати вартості товару, зазначеного в п. 2.1. Договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Також, відповідно до п. 5.4. Договору сторони передбачили, що у випадку порушення покупцем строку оплати вартості товару, вказаного в п. 2.1. Договору, продавець має право, крім стягнень, передбачених п. 5.3. Договору, додатково стягнути з покупця 25 відсотків річних, індекс інфляції від простроченої суми за весь період прострочення платежу (ст. 625 ЦК України).

Позивачем було нараховано відповідачу 19 342, 37 грн. пені та 36 971, 84 грн. 25 % річних, розрахунок яких є вірним, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Водночас, що стосується заявлених позивачем до стягнення 16 019, 62 грн. компенсації витрат на страхування товару, то суд відзначає про передчасність таких вимог, оскільки позивачем не представлено суду жодних доказів понесення відповідних витрат та страхування спірного товару.

Так, відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відносини у сфері страхування регулюються Цивільним і Господарським кодексами та Законом України «Про страхування».

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Для здійснення страхування насамперед має бути укладено договір страхування.

Згідно зі ст. 16 Закону договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 18 Закону факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (сертифікатом, полісом), що є формою договору.

Зі змісту пункту 3.5. Договору вбачається, що компенсації відповідачем позивачу підлягають саме витрати на страхування.

Однак, доказів укладення відповідного договору страхування відносно спірного товару та понесення позивачем витрат зі сплати страхових платежів тощо, не представлено.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судовий збір в частині вимог, провадження по яким суд припиняє, у зв'язку з частковим погашенням відповідачем боргу після порушення провадження у справі, також покладається на відповідача, оскільки спір в цій частині виник з його вини.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення 354 236 (триста п'ятдесят чотири тисячі двісті тридцять шість) грн. 65 коп. припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центрбуд» (02091, місто Київ, вулиця Ревуцького, будинок 5; код ЄДРПОУ 31092950) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС» (84201, Донецька область, місто Дружківка, вулиця Енгельса, будинок 108, квартира 21; код ЄДРПОУ 24308872) 19 342 (дев'ятнадцять тисяч триста сорок дві) грн. 37 коп. пені, 36 971 (тридцять шість тисяч дев'ятсот сімдесят одну) грн. 84 коп. 25 % річних та 8 211 (вісім тисяч двісті одинадцять) грн. 02 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В задоволенні позовних вимог про стягнення 16 019 (шістнадцять тисяч дев'ятнадцять) грн. 62 коп. компенсації витрат на страхування, - відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.07.2014 р.

Суддя В.С. Ломака