Постанова № 39554317, 20.06.2014, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/8176/14 - А

Номер провадження 2 - А/638/378/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.2014 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Штих Т. В.

за участю секретаря Кондратюк І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про визнання незаконними дій суб'єкта владних повноважень щодо призначення пенсії,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася 22.05.2014 р. до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою, в якій просить суд визнати дії управління пенсійного фонду України у Дзержинському районі м. Харкова неправомірними та такими, що не відповідають вимогам Закону України „Про судоустрій і статус суддів", щодо відмови в проведенні перерахунку її пенсії як державного службовця без обмеження граничного розміру пенсії. Зобов'язати управління пенсійного фонду України у Дзержинському районі м. Харкова здійснити перерахунок її пенсії з 04.06.2013 року згідно довідки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про її заробітну плату та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум на підставі вимог ст. 129 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" та ст. 37-1 Закону України „Про державну службу" у розмірі 80 відсотків суми її заробітної плати без обмеження граничного розміру пенсії. Справу просить розглянути за її відсутністю у порядку, передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 183 - 2 КАС України (у скороченому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що вона перебуває на обліку в УПФУ в Дзержинському районі м. Харкова та отримує пенсію державного службовця. Після призначення пенсії вона продовжує працювати суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ безстроково. Оскільки вона працює суддею, то розмір її пенсії відповідно до ст. 37 Закону України „Про державну службу" з 06.12.2010 р. повинен становити 80 відсотків суми заробітної плати. На підставі постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.05.2011 р. по справі № 2 - А - 6097/2011 УПФУ в Дзержинському районі м. Харкова здійснило їй перерахунок розміру пенсії за віком, яку вона отримує як державний службовець та обмежило розмір сплачуваної їй пенсії сумою 8017,00 грн. з розрахунку 10 мінімальних прожиткових мінімумів. Пенсійний фонд безпідставно обмежив їй розмір сплачуваної пенсії сумою 8017,00 грн., що грубо порушує рішення Конституційного Суду України по справі № 3 - рп/2013 від 03.06.2013 р., у зв'язку з чим вона вимушена звернутися до суду з даним позовом.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, причину неявки суду не повідомила, про дату та час судового засідання була повідомлена своєчасно та належним чином. Надала суду заяву, в якій просить суд слухати справу за її відсутності, наполягала на задоволенні позовних вимог.

В судове засідання представник управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова не з'явився, причину неявки суду не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом в ході розгляду справи встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 працює суддею у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що підтверджується довідкою № 128 від 19.05.2014 р., копією трудової книжки.

В листі управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова від 19.03.2014 р. № 122/О - 11 зазначається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова і одержує пенсію за віком з 06.12.2010 р., згідно Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до постанови (в порядку скороченого провадження) Дзержинського районного суду м. Харкова № 2 - А - 6097/2011 від 09.05.2011 р. ОСОБА_1 призначено пенсію державного службовця з 08.04.2011 р. і довічно.

Згідно ст. 37 - 1 Закону України „Про державну службу" перерахунки раніше призначених пенсій провадяться у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, тому провести перерахунок пенсії немає законних підстав.

Розрахунок пенсії державного службовця з 01.03.2014 р. 8017,13 грн.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.05.2011 р. по справі № 2 - А - 6097/2011 позовна заява ОСОБА_1 - задоволена. Визнано незаконними дії управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова. Скасовано рішення управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкові про відмову призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію державного службовця. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію державного службовця з 08.04.2011 р.

Як вбачається з відповіді управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова від 19.03.2014 р. № 122/ О - 11 позивач ОСОБА_1 звернулася із заявою про перерахунок пенсії державного службовця 27.02.2014 р. у зв'язку зі збільшенням заробітної плати працюючим суддям. Цим же листом пенсійний фонд відмовив позивачу в перерахунку пенсії.

Статтею 1 Закону України „Про державну службу" від 16.12.1993 р. № 3723 - XII державна служба в Україні визначена як професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Згідно зі статтею 2 Закону України „Про державну службу" від 16.12.1993 р. № 3723 - XII посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що суддя, на якого поширюється дія положень статей 1, 2 Закону України „Про державну службу" від 16.12.1993 р. № 3723 - XII, є державною службовою особою, яка здійснює функції представника державної судової влади на постійній основі, наділений повноваженнями здійснювати правосуддя та одержує суддівську винагороду за рахунок державних коштів.

Статтею 23 Закону України „Про державну службу" від 16.12.1993 р. № 3723 - XII встановлено граничний вік перебування на державній службі, який на час виникнення спірних відносин становив 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Крім того, вказаною статтею визначено, що у разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років. У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.

Граничний вік перебування на державній службі фактично є пенсійним віком для цієї категорії працівників.

Пенсійне забезпечення державних службовців регулюється статтею 37 Закону України „Про державну службу" від 16.12.1993 р. № 3723 - XII, яка, зокрема, визначає підстави для виходу на пенсію державних службовців та її розмір, а також передбачає, що пенсія державному службовцю виплачується незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

Аналіз статей 23 та 37 зазначеного Закону дає підстави для висновку, що особи, які досягли пенсійного віку, мають право на отримання пенсії державних службовців (за наявності відповідних підстав) та продовження терміну перебування на державній службі (за наявності погодження Начальника Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України).

Чинна редакція наведених статей Закону України „Про державну службу" від 16.12.1993 р. № 3723 - XII [текст статті 37 у редакції Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668 - VI)] передбачає, що пенсійний вік державних службовців та граничний вік перебування на державній службі, який на сьогодні становить 65 років, не збігаються. Крім того, статтею 37 цього Закону встановлено, що особі, якій призначена пенсія відповідно до цієї статті та яка продовжує працювати на державній службі, виплачується пенсія у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), а після звільнення - у розмірі, обчисленому відповідно до Закону № 3723-XII.

Конституцією України та Законом України „Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453 - VI визначено граничний вік перебування судді на посаді - 65 років.

Крім того, визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до них високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Про це неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Правовий статус суддів та гарантії їх незалежності визначені Конституцією України та Законом України „Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010 р. (у редакції закону № 3668 ), що відповідає ч. 1 ст. 126 Конституції України, згідно з якою незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України.

Конституційним судом України викладені правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 та від 03.06.2013 року № 3-рп/2013.

Згідно вказаних рішень, визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Розмір заробітної плати суддів регулюється Законом України „Про судоустрій і статус суддів", зі змінами та доповненнями, внесеними до нього, в тому числі і Бюджетним кодексом України.

На суддів поширюється положення ст. ст. 37, 37-1 Закону України „Про державну службу".

Діяльність суддів, встановлення їм розміру заробітної плати регулюється Законом України „Про судоустрій і статус суддів", прийнятий 08 липня 2010 року, зі змінами та доповненнями, внесеними в тому числі і Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ст. 129 БК України - відмінна від попередньої суддівська винагорода, що за змістом відповідає заробітній платі судді, регулюється Законом України „Про судоустрій і статус суддів", Законом України „Про Конституційний Суд України" і не може визначатися іншими нормативними актами.

Отже, до повноважень Кабінету Міністрів України не належать питання встановлення або підвищення заробітної плати.

Відповідно до ч. ч. 1 - 4, 6 ст. 129 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453 - VI суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України „Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших суддів установлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: 1) судді апеляційного суду - 1,1; 2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2; 3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря судової палати, заступника секретаря судової палати, секретаря пленуму вищого спеціалізованого суду, секретаря Пленуму Верховного Суду України виплачується щомісячна доплата у розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідок про заробітну плату № 129 від 19.05.2014 р. розмір заробітної плати позивача, на яку нараховані страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а з 01.01.2011 року - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, становить 34692,54 грн.

Відповідно до ст. 37 - 1 Закону України „Про державну службу" від 16.12.1993 р. № 3723 - XII, у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.

Враховуючи, що розмір заробітної плати підвищився, а тому позивач, як працюючий суддя, на якого поширюються положення Закону України „Про державну службу", набула право на перерахунок пенсії відповідно до ст. 37 - 1 Закону України „Про державну службу" - з дня звернення до відповідача з відповідною заявою.

За ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому суд зауважує, що у відповідності до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Зазначені положення кореспондуються з нормами ст. 162 КАС України, які визначають повноваження суду при вирішенні справи по суті.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Як вбачається з приписів частин 2, 3 ст. 99 КАС України строк звернення до суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.

Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за наявності поважних причин його пропуску (ч. 1 ст. 102 КАС України). Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. При цьому, в силу приписів ч. 4 ст. 11 КАСУ суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Позивач зазначає, що про порушення свого права дізналася з відповіді управління пенсійного фонду України у Дзержинському районі м. Харкова від 19.03.2014 р., вона працює в м. Києві, тому особисто ні до пенсійного фонду, ні до суду звернутися не могла, оскільки вихідними днями в неї є субота та неділя, ці ж дні є вихідними і в пенсійному фонді та суді, суд вважає причину пропуску звернення до суду з боку позивача поважною, а тому поновлює їй строк звернення до суду.

На підставі Закону України „Про державну службу" від 16.12.1993 р. № 3723 - XII, Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453 - VI, рішень Конституційного суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 та від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, керуючись ст. ст. 2, 8, 9, 11, 17, 69 - 71, 99, 102, 159 - 163 КАС України, суд

постановив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про визнання незаконними дій суб'єкта владних повноважень щодо призначення пенсії - задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 пропущений з поважної причини строк звернення до суду.

Визнати дії управління пенсійного фонду України у Дзержинському районі м. Харкова неправомірними та такими, що не відповідають вимогам Закону України „Про судоустрій і статус суддів", щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 як державному службовцю без обмеження граничного розміру пенсії.

Зобов'язати управління пенсійного фонду України у Дзержинському районі м. Харкова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 04.06.2013 року згідно довідки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про її заробітну плату та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум на підставі вимог ст. 129 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" та ст. 37-1 Закону України „Про державну службу" у розмірі 80 відсотків суми її заробітної плати без обмеження граничного розміру пенсії.

Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного адміністративного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: