Ухвала суду № 39553842, 17.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2014 р. м. Київ К/9991/84399/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Камінь-Каширської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області

на постанову Господарського суду Волинської області від 09 червня 2009 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року

у справі № 05/125/58-2А

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Камінь-Каширська ПМК-70»

до Камінь-Каширської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області

про визнання нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Волинської області від 09 червня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року, позов Відкритого акціонерного товариства «Камінь-Каширська ПМК-70» (далі - ВАТ «Камінь-Каширська ПМК-70»; позивач) до Камінь-Каширської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області (далі - Камінь-Каширська МДПІ Волинської області; відповідач) задоволено. Визнано нечинним рішення № 0000082301 від 20 березня 2008 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Господарського суду Волинської області від 09 червня 2009 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити постановлені у справі судові рішення без змін.

Крім того, Камінь-Каширською МДПІ Волинської області заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - Камінь-Каширської МДПІ Волинської області на Ратнівську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Волинській області у зв'язку з реорганізацією, яке згідно із статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ВАТ «Камінь-Каширська ПМК-70» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по 30 вересня 2007 року, за результатами якої складено акт № 58/23-01036690 від 19 лютого 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки Камінь-Каширською МДПІ Волинської області прийнято рішення № 0000082301 від 20 березня 2008 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 8 615 680,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення ВАТ «Камінь-Каширська ПМК-70» пункту 2.6 глави 2, пункту 3.3 глави 3, пункту 4.2 глави 4 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Положення) з огляду на неоприбуткування в касі підприємства готівкових коштів у загальному розмірі 1 723 136,00 грн.

Зокрема, підставою для застосування до позивача спірної суми штрафних (фінансових) санкцій стало невнесення до каси підприємства коштів, отриманих головним інженером ВАТ «Камінь-Каширська ПМК-70» ОСОБА_3 від голів вуличних кооперативів для придбання матеріалів для будівництва газопроводів.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про недоведеність контролюючим органом в розглядуваній ситуації зв'язку між отриманням коштів для придбання будівельних матеріалів та господарською діяльністю позивача, позаяк спірні кошти в касу товариства не вносились, факт придбання позивачем будівельних матеріалів не встановлено.

При цьому, на переконання судових інстанцій, фактичне використання головним інженером ВАТ «Камінь-Каширська ПМК-70» печатки товариства, відтиски якої проставлялись на актах звірок і розписках, не наділяє вказані документи ознаками первинних та не доводить зв'язок цих операцій з господарською діяльністю підприємства.

Проте, колегія суддів не може погодитись із вказаними доводами судів попередніх інстанцій, виходячи з таких підстав.

Відповідно до пункту 2.6 глави 2 Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Згідно з пунктом 3.1 глави 3 Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Пунктами 4.2, 4.3 глави 4 Положення передбачено, що усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі.

Записи в касовій книзі проводяться касиром за операціями одержання або видачі готівки за кожним касовим ордером і видатковою відомістю в день її надходження або видачі. За відсутності руху готівки в касі протягом робочого дня записи в касовій книзі в цей день можуть не провадитися.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Проте, в розглядуваній справі суди обмежились виключно констатацією ненадання контролюючим органом первинних документів на підтвердження своєї правової позиції та відхилили як неналежні докази подані відповідачем розписки та акти звірок, скріплені печаткою ВАТ «Камінь-Каширська ПМК-70».

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, за змістом статей 9, 10 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» акт звірки взаєморозрахунків є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами.

Розписка ж за своєю правовою природою є документом, який, зокрема, підтверджує отримання особою грошових коштів.

Вказаним документам суди першої та апеляційної інстанцій всупереч правилам оцінки доказів, встановленим приписами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, належної правової оцінки не надали.

Також, судами проігноровано факт скріплення актів звірок та розписок печаткою ВАТ «Камінь-Каширська ПМК-70».

В той час, як необхідно було звернути увагу на те, що відповідно до пункту 5.26 Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55, відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи. Перелік документів, на які ставлять відбиток печатки, визначає організація на підставі нормативно-правових актів. Його подають в інструкції з діловодства організації.

За змістом пункту 3.4.1 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 1999 року № 17 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція) відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

Керівники підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів підприємницької діяльності, інших організаційних форм підприємництва, діяльність яких передбачена чинним законодавством України, у разі потреби можуть своїм наказом покласти відповідальність за зберігання і користування печатками і штампами на одного з безпосередньо підлеглих їм працівників.

Згідно з пунктом 3.2.6 Інструкції підприємства, установи, організації, господарські об'єднання, суб'єкти підприємницької діяльності, об'єднання громадян, суб'єкти господарювання однієї з інших організаційних форм підприємництва можуть мати тільки по одному примірнику основної каучукової або металевої печатки.

Якщо в діяльності зазначених організацій недостатньо використання однієї печатки, то є припустимим - у відповідності з наказом, розпорядженням або рішенням по них - виготовлення додаткових печаток з цифрами « 1», « 2» і т. д., а також простих круглих печаток та різних штампів.

Враховуючи викладене та з огляду на ненаведення позивачем будь-яких доводів щодо незаконного використання ОСОБА_3 печатки підприємства, у судових інстанцій не було правових підстав для відхилення поданих податковим органів розписок та актів звірок як неналежних доказів.

Водночас варто звернути увагу на те, що штрафні (фінансові) санкції, застосовані за порушення норм з регулювання обігу готівки в охоплений перевіркою період, за своєю правовою природою були адміністративно-господарськими санкціями.

Статтею 250 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ГК України) передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

А відтак, судам з метою виокремлення штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до позивача поза межами визначеного статтею 250 ГК України гранично допустимого строку, від тих, що застосовані в межах цього строку, слід було витребувати у податкового органу розрахунок штрафних (фінансових) санкцій, визначених рішенням № 0000082301 від 20 березня 2008 року.

Отже, оскільки, викладене вище не враховано судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому необхідно врахувати, що такий спосіб захисту (вимога про визнання акту нечинним), як випливає із системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватись лише випадків оскарження нормативно-правового акту, який стає нечинним, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, з дати набрання відповідним рішенням законної сили. Індивідуального ж акту, яким є рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, може стосуватись вимога про визнання протиправним (недійсним, скасування). В такому випадку протиправність (недійсність, скасування) індивідуального акту виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Замінити в даній справі відповідача - Камінь-Каширську міжрайонну державну податкову інспекцію Волинської області її правонаступником - Ратнівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Волинській області.

Касаційну скаргу Ратнівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Господарського суду Волинської області від 09 червня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.