Рішення № 39550368, 23.06.2014, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 2/1522/11310/11

Провадження № 2/522/2095/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2014 року Приморський районний суд міста Одеси

у складі : головуючого - судді Ільченко Н.А.

при секретарі Довгань Ж.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третіх осіб : ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства „Марфін Банк", товариства з обмеженою відповідальністю „Обрій", товариства з обмеженою відповідальністю „Істок-2001", товариства з обмеженою відповідальністю „Конкорд-теплосервіс", виконавчого комітету Одеської міської ради, про поділ спільного сумісного майна подружжя шляхом визнання інвестиційних договорів частково недійсними, скасування свідоцтв про право власності на квартири, визнання права власності на частину квартири, стягнення грошової компенсації та розподілу боргових зобов'язань за кредитним договором ; і за позовом третьої особи ОСОБА_6 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору : ОСОБА_4, про визнання інвестиційного договору частково недійсним, скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності на частину квартири ;

ВСТАНОВИВ :

В жовтні 2011 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору № 193/к про дольову участь у будівництві жилого багатоквартирного будинку шляхом інвестування, укладеного 27.03.2003 р. між ОСОБА_3 та ТОВ „Обрій" і ТОВ „Конкорд-теплосервіс", у частині зазначення дольщиком ОСОБА_3 - недійсним ; про скасування свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданого Виконавчим комітетом Одеської міськради 18.11.2004 р. ; про визнання права власності на ? ч. квартири АДРЕСА_1 ; про визнання договору № 13/6-122 про інвестування будівництва житла, укладеного 01.02.2005 р. між ОСОБА_3 та ТОВ „Істок-2001", у частині зазначення інвестором ОСОБА_3 - недійсним ; про скасування свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2, виданого Виконавчим комітетом Одеської міськради 03.09.2009 р.; та про визнання права власності на ? ч. квартири АДРЕСА_2 (т.1, а.с.5-8).

Під час судового розгляду даної справи позивач ОСОБА_2 неодноразово уточнювала та доповнювала свої позовні вимоги та в судовому засіданні 24 квітня 2014 року представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 подав адресовану суду уточнену позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору : ПАТ „Марфін Банк", Виконавчий комітет Одеської міської ради, ТОВ Обрій", ТОВ „Істок-2001", ТОВ „Конкорд-теплосервіс", згідно з якою ОСОБА_2 збільшила свої позовні вимоги та остаточно вимагає : визнати об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 293150,00 грн., направлені на інвестування квартири АДРЕСА_1 ; визнати договір № 193/к про дольову участь у будівництві жилого багатоквартирного будинку шляхом інвестування, укладений 27.03.2003 р. між ОСОБА_3 та ТОВ „Обрій" і ТОВ „Конкорд-теплосервіс", у частині зазначення дольщиком ОСОБА_3 - недійсним ; скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане Виконавчим комітетом Одеської міськради 18.11.2004 р. ; визнати об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 та здійснити її поділ шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на ? ч. цієї квартири ; визнати об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 242339,00 грн., направлені на інвестування квартири АДРЕСА_2 ; визнати договір № 13/6-122 про інвестування будівництва житла, укладений 01.02.2005 р. між ОСОБА_3 та ТОВ „Істок-2001", у частині зазначення інвестором ОСОБА_3 - недійсним ; скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2, видане Виконавчим комітетом Одеської міськради 03.09.2009 р.; стягнути з ОСОБА_4 грошову компенсацію у розмірі ? ч. вартості грошових коштів, отриманих від реалізації квартири АДРЕСА_2, що складає 508000,00 грн. ; визнати боргові зобов'язання, які станом на 25.10.2013 р. становлять 36457,18 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ на 23.04.2014 р. становить 419726,04 грн., перед ПАТ „Марфін Банк" за кредитним договором № 126/R, укладеним 18.05.2006 р. ПАТ „Марфін Банк" з ОСОБА_2, спільними борговими зобов'язаннями колишнього подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_4 та розподілити ці боргові зобов'язання між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних частинах (т.2, а.с.260-264).

Крім того, під час судового розгляду даної справи до суду також звернувся ОСОБА_5 з позовом до ОСОБА_3, зазначивши ОСОБА_4 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та вимагаючи визнати недійсним договір № 193/к про дольову участь у будівництві жилого багатоквартирного будинку шляхом інвестування від 27.03.2003 року, укладений між ОСОБА_3, ТОВ „Обрій" і ТОВ „Конкорд-теплосервіс", - в частині зазначення ОСОБА_3 дольщиком ; та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане Виконавчим комітетом Одеської міськради 18.11.2004 року ОСОБА_3 (т.1, а.с.50-52).

Мотивуючи свої позовні вимоги позивач ОСОБА_2 вказує, що, по-перше, з 10.02.1990 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 й від цього шлюбу вони мають сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та що усім їм у рівних частках належали квартира АДРЕСА_4 та житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_17; по-друге, з метою переїзду до м.Одеси, 27.08.2011 р. ними була продана квартира АДРЕСА_4, а 16.01.2004 р. ними був проданий житловий будинок по АДРЕСА_17, а отримані від продажу цього нерухомого майна грошові кошти були направлені на інвестування квартири АДРЕСА_1 за договором № 193/к про дольову участь у будівництві жилого багатоквартирного будинку від 27.03.2003 р., укладеного з ТОВ „Орій" та ТОВ „Конкорд-теплосервіс", де їх сім'я мешкала після здачі цього житлового будинку до експлуатації ; по-третє, 18.05.2006 р. був укладений кредитний договір № 126/R з ВАТ „Морський транспортний банк" відповідно до якого відкрита кредитна лінія на суму 70000,00 дол.США на строк користування 180 місяців, із сплатою процентів за користування кредитними коштами за процентною ставкою у розмірі 11% річних, який був оформлений на її ім'я, так як вона була співробітником банку та користувалась пільгами щодо отримання кредиту та більш вигідних умовах, й в забезпечення зобов'язань за цим кредитним договором була передана квартира АДРЕСА_1; по-четверте, за рахунок кредитних коштів за кредитним договором № 126/R від 18.05.2006 р. нею та її колишнім чоловіком ОСОБА_4 25.05.2006 р. були придбані майнові права на квартиру АДРЕСА_6 на підставі додаткової угоди № 2 до інвестиційного договору про передачу майнових прав на жилу квартиру № 48/3 від 12.04.2005 р., оформлених на ім'я ОСОБА_4 ; і, по-п'яте, 22.11.2006 р. ними була продана квартира АДРЕСА_6, і частина грошових коштів в сумі 65000,00 дол.США була спрямована на дострокове погашення кредиту, а інша частина у розмірі 145137,00 грн. була сплачена за укладеним з ТОВ „Істок-2001" 01.02.2005 р. договором № 13/6-122 про інвестування будівництва житла в житловому будинку АДРЕСА_18.

Водночас позивач ОСОБА_2 стверджує, що зазначення в оспорюваних інвестиційних договорах № 193/к від 27.03.2003 р. та № 13/5-122 від 01.02.2005 р. у якості інвестора відповідача ОСОБА_3, який є батьком її колишнього чоловіка ОСОБА_4, відбувалось формально, оскільки ОСОБА_4, будучи начальником КЕЧ, мав намір отримати службове житло, разом з членами своєї сім'ї перебував в загальній черзі у Одеському гарнізоні на отримання житла і не бажав з неї зніматися, тому не здійснював оформлення права власності на себе або на членів своєї сім'ї, але усі інвестиційні внески за згаданими інвестиційними договорами вносились за рахунок колишнього подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_4

Також позивач ОСОБА_2 зазначає, що квартира АДРЕСА_2 була без її згоди відчужена ОСОБА_7 за 1016000,00 грн., що в еквіваленті становить 127000,00 дол.США, отже розмір належної їй грошової компенсації вартості ? ч. вказаної квартири складає 508000,00 грн., які підлягають стягненню на її користь.

Крім того, позивач ОСОБА_2 просить поновити їй строк звернення до суду з вищевказаним позовом, посилаючись, що питання про поділ сумісно нажитого майна постало лише після розірвання шлюбу з відповідачем ОСОБА_4, тому строк позовної давності пропущений нею з поважних причин.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги третя особа ОСОБА_5 посилається на ті ж самі обставини, що і позивач ОСОБА_2, а також зазначає, що враховуючи, що на момент продажу житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_17 він не досяг повноліття, а питання про поділ сумісного майна постало лише після виниклої конфліктної ситуації внаслідок якої йому стало відомо про позбавлення його єдиного житла, а саме квартири АДРЕСА_1, тому строк позовної давності ним не пропущений.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_1 підтримав позови своїх довірителів ; представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8, відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_9 не визнали позовні вимоги ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_5 ; представник ПАТ „Марфін Банк" - Лапінська О.М. та представник ТОВ „Істок-2001" - Макаренко О.О. заперечували проти позовних вимог ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_5

Виконавчий комітет Одеської міської ради та ТОВ „Обрій" не повідомили суду причини неявки своїх представників, хоча про дату і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать розписки про одержання ними судових повісток.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії АД № 193835 від 02.06.2014 р. діяльність ТОВ „Конкорд-теплосервіс" припинено 17.03.2006 р. за рішенням засновників (т.3, а.с.4-5).

Дослідивши матеріали справи і вислухавши пояснення сторін та третіх осіб, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 з 10.02.1990 р. перебували у зареєстрованому шлюбі та від цього шлюбу мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В жовтні 2009 року ОСОБА_2 і ОСОБА_4 припинили шлюбно-сімейні відносини.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 06 жовтня 2010 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був розірваний.

Відповідач ОСОБА_4 з 1988 року проходив військову службу, а з 26.08.2008 року є військовим пенсіонером.

З серпня 2000 року по травень 2005 року позивач ОСОБА_2 не працювала та отримувала допомогу по безробіттю. Причинами звільнень позивача ОСОБА_2 з роботи було - переведення її колишнього чоловіка ОСОБА_4 на інше місце проходження військової служби.

У 2000 році наказом Командувача військ Південного оперативного командування відповідач ОСОБА_4 був направлений для проходження військової служби до Чорноморського гарнізону начальником Чорноморської квартирно-експлуатаційної частини району, яка знаходиться в смт Чорноморське Комінтернівського району Одеської області.

Для проживання в смт Чорноморське Комінтернівського району Одеської області з сім'єю відповідачу ОСОБА_4 11.12.2000 року житловою комісією була надана службова квартира, що знаходилась в аварійному стані після вибуху, та 14.12.2000 року відповідачу ОСОБА_4 було видано посвідчення №128 на вселення до службової квартири АДРЕСА_11, але проживання у цій квартирі сім'ї з малолітньою дитиною було майже неможливо, тому що після вибуху ця квартира потребувала повного відновлення з проведенням відповідних ремонтних робіт.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_4 стверджує, що, по-перше, їх заробітної плати вистачало лише на утримання їхньої сім'ї, тому про придбання ними житла не могло йтися через відсутність в них грошових коштів, достатніх для придбання житла, а також через постійну зміну місця проживання у зв'язку з виконанням ним військової служби, що позбавляло їх можливості придбати житло у конкретному місці ; і, по-друге, оскільки виникла необхідність проведення ремонту у наданій йому для проживання з сім'єю службовій квартирі в смт Чорноморське Комінтернівського району Одеської області, тому на сімейній раді ним та його колишньою дружиною - позивачем ОСОБА_2 було прийняте рішення продати квартиру АДРЕСА_8, що належала їм на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Первомайським міським комітетом житлово-комунального господарства 01.09.1997 р., яка була продана ними за договором купівлі-продажу від 27.08.2001 р. за р.№ 6933 за 6000,00 грн., та що ці грошові кошти були витрачені ними на ремонт у наданій йому службовій квартирі в смт Чорноморське Комінтернівського району Одеської області, для придбання меблів та на звичайне життя їхньої родини, так як в той час позивач ОСОБА_2 не працювала та отримувала допомогу по безробіттю, тому доходом їхньої сім'ї була лише його заробітна плата, яку він отримував як капітан Збройних Сил України.

Позивач ОСОБА_2 в свою чергу не спростувала вказані доводи відповідача ОСОБА_4, як цього вимагає ст.60 ЦПК України.

Таким чином, позивач ОСОБА_2 не довела в суді свої доводи щодо того, що грошові кошти від продажу квартири АДРЕСА_8 були направлені на інвестування квартири АДРЕСА_1 за договором № 193/к про дольову участь в будівництві жилого багатоквартирного будинку шляхом інвестування від 27.03.2003 року, укладеним відповідачем ОСОБА_3 з ТОВ „Обрій" та ТОВ „Конкорд-теплосервіс".

Неспроможні доводи позивача ОСОБА_2 щодо отримання нею та її колишнім чоловіком ОСОБА_4 грошових коштів в сумі 32870,00 грн. від продажу квартири АДРЕСА_11 за біржовим договором купівлі-продажу нерухомого майна №1354/К від 06.02.2002 року, оскільки власником цієї квартири була ОСОБА_13, а позивач ОСОБА_2 за цим договором була лише представником за довіреністю.

У відповідності до ст.239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відтак, згаданий біржовий договір купівлі-продажу нерухомого майна не є доказом отримання коштів колишнім подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Як вбачається з матеріалів справи, п.2.1. оспорюваного договору № 193/к про дольову участь в будівництві жилого багатоповерхового будинку шляхом інвестування від 27.03.2003 р. передбачав передачу товарно-матеріальних цінностей (будівельних матеріалом, інвентарю, обладнання, що використовується під час будівництва об'єкту) у якості внеску до спільної діяльності по дольовій участі у будівництві, а як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 займався підприємницькою діяльність та мав справи з будівництвом.

З огляду на наведене, суд погоджується з доводами відповідачів щодо того, що товарно-матеріальні цінності, про які йдеться в п.2.1. інвестиційного договору № 193/к від 27.03.2003 р., були в наявності саме у відповідача ОСОБА_3

Вирішуючи дану справу, суд бере до уваги, що у 2003 році відповідач ОСОБА_4 проходив військову службу в м.Первомайську Миколаївської області на посаді начальника Первомайської КЕЧ (району) Південного оперативного командування та про те, в якому місці він буде проходити військову службу у подальшому, у тому числі і у 2005 році, він та його колишня дружина - позивач ОСОБА_2 не могли знати, оскільки Південне оперативне командування розповсюджувало свою юрисдикцію, починаючи від м.Болград на заході до м.Харьків на сході, а також увесь Крим.

25.12.2003 року відповідач ОСОБА_4 та члени його сім'ї, а саме його колишня дружина - позивач ОСОБА_2 та їхній син - третя особа ОСОБА_5, отримали у власність від Міністерства оборони житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходився по АДРЕСА_17, який був ними відчужений за 25500,00 грн. за договором купівлі-продажу житлового будинку від 16.01.2004 року за р.№ 135.

Заперечуючи проти позовних вимог позивача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_5, відповідач ОСОБА_4 вказує, що, по-перше, в м.Первомайськ Миколаївської області проживали його батьки та батьки позивача ОСОБА_2, у зв'язку з чим він з колишньою дружиною ОСОБА_2 і сином ОСОБА_5 мали можливість жити у його батьків або у батьків ОСОБА_2, і саме тому вони прийняли рішення про продаж житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_17 з метою придбання для своєї сім'ї автомобілю ; і, по-друге, отримавши 14.12.2003 р. аванс за житловий будинок по АДРЕСА_17, він особисто зі своїм батьком - відповідачем ОСОБА_3 заавансували та перегнали автомобіль TOYOTA AVENSIS з м.Чернігів до м.Первомайськ Миколаївської області, і цей автомобіль був знятий з реєстрації та перегнаний 20.12.2003 р., тобто на день народження його колишньої дружини ОСОБА_2, а в січні 2004р., отримавши остаточний розрахунок за житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_17, він повністю розрахувався за вказаний автомобіль, вартість якого склала 67389,00 грн., після чого цей транспортний засіб був зареєстрований на постійні номери НОМЕР_1 за його колишньою дружиною ОСОБА_2

Позивач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_5 не спростували в суді вказані доводи відповідача ОСОБА_4

Відтак, суд вважає неспроможними твердження ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щодо того, що отримані від продажу житлового будинку по АДРЕСА_17 грошові кошти були витрачені на інвестування квартири АДРЕСА_1 відповідно до інвестиційного договору №193/к від 27.03.2003 року.

Як вбачається з матеріалів справи, переведення відповідача ОСОБА_4 для подальшого проходження військової служби до м.Одеси відбулося лише у 2005 році, у зв'язку з чим останній разом із своїми колишньою дружиною ОСОБА_2 і сином ОСОБА_5 були зареєстровані у квітні 2005 року за військовою частиною А 0800 за адресою : АДРЕСА_1 була здана до експлуатації ще в червні 2004 року, й відповідач ОСОБА_3 в червні 2004 року оформив технічний паспорт на цю квартиру для оформлення права власності, а 18.11.2004 року отримав свідоцтво на право власності на цю квартиру та 13.12.2004 р. у встановленому законом порядку зареєстрував право власності на цю квартиру, що свідчить про те, що відповідач ОСОБА_3 особисто виконав свої зобов'язання за інвестиційним договором № 193/к від 27.03.2003 р. у повному обсязі.

Таким чином, суд вважає встановленим факт сплати відповідачем ОСОБА_3 за свої особисті кошти вартості квартири АДРЕСА_1 у повному обсязі задовго до переїзду колишнього подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 до м.Одеси.

Виходячи з наведеного, суд доходить висновку, що твердження позивача ОСОБА_2 стосовно того, що нібито з метою переїзду на постійне місце мешкання до м.Одеси, 27.08.2001 р. була продана квартира АДРЕСА_8, 06.02.2002 р. була продана квартира АДРЕСА_11 та 16.01.2004 р. був проданий житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_17, повністю спростовуються матеріалами справи. Більш того, сума, про яку йдеться у цьому твердженні, а саме 64370,00 грн. (6000,00грн. + 32870,00грн.+25500,00грн.) ніяким чином не співвідноситься з сумою інвестиційного договору № 193/к від 27.03.2003 р., яка відповідно до додаткової угоди до цього договору від 03.06.2004 р. становить 293150,00 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_5, відповідачі стверджують, що оскільки з квітня 2005 року колишнє подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_5 були зареєстровані за військовою частиною А 0800 за адресою : в АДРЕСА_19, тобто в будинку Штабу Південного повітряного командування без умов для проживання сімей, тому відповідач ОСОБА_3 надав можливість сім'ї свого сина проживати в АДРЕСА_1, де станом на квітень 2005 р. за кошти відповідача ОСОБА_3 був проведений євроремонт, але для проживання в цій квартирі потрібні були деякі меблі та обладнання, що й було придбано колишнім подружжям ОСОБА_4 і ОСОБА_2 для задоволення потреб своєї сім'ї, а позивачі не спростували в суді ці доводи відповідачів.

Водночас суд враховує, що позивач ОСОБА_2 не заявляла у даній справі вимоги щодо визнання будь-якого рухомого майна (меблів, приладів побутової техніки) спільно нажитим та про поділ та/або витребування такого майна.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.317 ЦК України на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Таким чином, факт проживання відповідача ОСОБА_3 в м.Первомайську Миколаївської області, а колишнього подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_1 не є підставою для набуття останніми права власності, а для відповідача ОСОБА_3 - підставою для позбавлення права власності.

При цьому суд враховує, що згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним, а пунктом 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 р. „Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" встановлено, що відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

06 лютого 2004 року між ТОВ „Істок-2001" та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір №541/6-85 про інвестування будівництва житла, предметом якого було інвестування грошових коштів в будівництво з метою подальшого отримання у власність житлового приміщення по АДРЕСА_18, а саме трикімнатної квартири стандартної „Економ", на 3-му поверсі, будівельний АДРЕСА_18, загальною площею 113,29 кв.м., та за цим договором відповідачем ОСОБА_3 били сплачені грошові кошти в сумі 314060,43 грн., що повністю підтверджуються матеріалами справи.

Однак в подальшому, у зв'язку зі зміною кон'юнктури ринку та суттєвими порушеннями з боку ТОВ „Істок-2001" умов інвестиційного договору № 541/6-85 від 06.02.2004 р., пов'язаних зі строками здачі квартири в експлуатацію, сторони за цим договором домовились про розірвання цього договору з поверненням ОСОБА_3 всіх сплачених ним за цим договором грошових коштів та з одночасним укладенням нового договору про інвестування будівництва житла на нових умовах, тому 01.02.2005 р. ТОВ „Істок-2001" у повному обсязі повернув відповідачу ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 314060, 43 грн. за інвестиційним договором № 541/6-85 від 06.02.2004 р. та в той же день (01.02.2005 р.) між ТОВ „Істок-2001" і ОСОБА_3 був укладений договір №13/6-122 про інвестування будівництва житла, предметом якого було інвестування грошових коштів в будівництво з метою подальшого отримання у власність житлового приміщення по АДРЕСА_18. При цьому, за умовами цього договору об'єктом інвестування залишилась трикімнатна квартира стандартна „Економ", на 3-му поверсі, будівельний АДРЕСА_18, загальною площею 113,29 кв.м., а суттєвими умовами цього договору є зменшена вартість площі 1 кв.м житла та порядок оплати вартості квартири частинами.

Таким чином, станом на дату укладання договору №13/6-122 про інвестування будівництва житла від 01.02.2005 р. відповідач ОСОБА_3 мав повну суму вартості договору у розмірі 217672,05 грн., що еквівалентно 41040,00 дол.США, отже не мав потреби у залученні додаткових грошових коштів.

За вимогою ТОВ „Істок-2001", на виконання умов інвестиційного договору №13/6-122 від 01.02.2005 р.05.01.2006 р. відповідачем ОСОБА_3 було внесено 05.01.2006 р. грошові кошти в сумі 62115,00 грн., а 22.11.2006 р. - в сумі 145137, 00 грн., та на дату платежу вказані грошові кошти у гривнях були еквівалентом 41040, дол.США.

Вказаними обставинами підтверджуються той факт, що відповідач ОСОБА_3 виконав зобов'язання за договором №13/6-122 про інвестування будівництва житла від 01.02.2005 р. особисто у повному обсязі за свої особисті грошові кошти.

Крім того, вирішуючи дану справу, суд виходить з того, що перший платіж за інвестиційним договором № 13/6-22 від 01.02.2005 р. у розмірі 62115,00 грн. був сплачений відповідачем ОСОБА_3 05.01.2006 р., а позивач ОСОБА_2 не надала суду доказів на підтвердження наявності в неї та її колишнього чоловіка ОСОБА_4 такої грошової суми на вказаний час її оплати.

Більш того, суд не бере до уваги надані позивачем ОСОБА_2 суду довідки ТОВ „Істок-2001" та ВАТ „Морський транспортний банк", оскільки, по-перше, довідки ТОВ „Істок-2001" не підписані директором цього підприємства та містять відбиток печатки підприємства, що не була дійсною на дату, яка вказана як дата видачі довідки (ця печатка була введена в дію лише з 06 лютого 2009 році, а в 2006 році була печатка з цеглою, тобто такою, як в інвестиційному договорі №541/6-85 від 06.02.2004 р. та інвестиційному договорі №13/6-122 від 01.02.2005 р.) ; по-друге, довідка видана для пред'явлення до ВАТ „Морський транспортний банк", в якому позивач ОСОБА_2 працювала та мала довірчі стосунки з працівниками, що займаються кредитними справами, та для яких цілей ці довідки потрібні були банку невідомо ; по-третє, довідка це не документ, що підтверджує оплату по договору, як вказано позивачем у своїх письмових поясненнях, так як тільки квитанція, як платіжний документ передбачений чинним законодавством, є доказом внесення грошових коштів фізичною особою ; і, по-четверте, довідки про нібито внесені кошти виготовлювались після 2009р., а заяви в банк про отримання коштів на виконання будівельних робіт банк не перевіряв.

Отже, суд погоджується з доводами відповідачів щодо того, що наявність на вказаних довідках відбитку печатки, якої не було у ТОВ „Істок-2001" у 2006 році, відсутність підпису директора цього підприємства, підписи які не належать працюючому на підприємстві бухгалтеру, та невідповідність наданих довідок вимогам чинного законодавства, дають підстави вважати ці документи, враховуючи статті 58, 59 ЦПК України, неналежними та недопустими доказами за вимогами щодо визнання угод недійсними.

Також судом установлено, що 18 травня 2006 року позивачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №126/R з ВАТ „Морський транспортний банк", правонаступником якого є ПАТ „Марфін Банк", відповідно до якого відкрита кредитна лінія на суму 70000,00 дол.США на строк користування 180 місяців, із сплатою процентів за користування кредитними коштами за процентною ставкою у розмірі 11,1% річних. Цей кредитний договір був оформлений на позивача ОСОБА_2, що пов'язано з тим, що на час укладання цього договору позивач була співробітником банку та користувалась пільгами щодо отримання кредиту на більш вигідних умовах.

У відповідності до п.4.1. цього кредитного договору, в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором була передана в іпотеку квартира АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3, про що 18.05.2006 р. між банком та іпотекодавцем ОСОБА_3 був укладений відповідний договір.

19 травня 2006 року за рахунок кредитних коштів колишнім подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_2 були придбані майнові права на квартиру АДРЕСА_6 за інвестиційним договором № 48/3-1а від 12.04.2005 р. При цьому придбання майнових прав за цим договором відбулося на підставі нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_14, який діяв від імені колишнього інвестора ОСОБА_15, від 19.05.2006 р. за р.№ 3244.

07.11.2006 року були відчужені майнові права на згадану квартиру за інвестиційним договором № 48/3-1а від 12.04.2005 р. на підставі нотаріально посвідченої заяви відповідача ОСОБА_4 від 07.11.2006 р. за р.№ 6739, та частина отриманих від продажу майнових прав за цим договором грошових коштів, а саме в сумі 64400,00 дол.США, були позивачем ОСОБА_2 достроково внесені до ВАТ „Морський транспортний банк" 05.12.2006 року у рахунок сплати платежів за кредитним договором №126/R від 18.05.2006 р., а решта частина грошових коштів отриманих від продажу майнових прав за інвестиційним договором № 48/3-1а від 12.04.2005 р. була витрачена колишнім подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на сімейні витрати, пов'язані з облаштуванням дитячої кімнати для немовля та інші, пов'язані з цим витрати, а також на реабілітаційні процедури, які потребувала позивач ОСОБА_2 після пологів.

Відтак, доводи позивача ОСОБА_2 щодо того, що вона та її колишній чоловік ОСОБА_4 приймали участь у фінансуванні інвестиційного договору №13/6-122 від 01.02.2005 р., повністю спростовуються матеріалами справи.

Як встановлюють пункти 7,8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 203 ЦК України для дійсності правочину він повинен відповідати нормам чинного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, в волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. В разі, якщо одна з передумов перелічених вище не є дотриманою при укладенні договору, то такий договір є оспорюваним і може бути визнаний судом недійсним.

Проте позивачем ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_5 не зазначено, яке саме порушення вимог статті 203 ЦК України є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Водночас суд бере до уваги, що документи, на які посилається позивач ОСОБА_2, а саме додатки до кредитного договору №126/R від 18.05.2006 р. про збільшення ліміту кредитної лінії, лише підтверджують, що колишнє подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 постійно використовувало кредитні кошті, але ВАТ „Морський транспортний банк" не здійснює перевірку цільового використання кредитних коштів, не вимагає звітів та підтверджуючих документів на придбання того, на що ця кредитна лінія була збільшена. При цьому повне виконання зобов'язань по інвестиційному договору 13/6-122 від 01.02.2005 року відбулося у 2006 році, а всі заяви про збільшення ліміту кредитної лінії за кредитним договором №126/R від 18.05.2006 р. були подані починаючи з 2007 року.

Разом з тим, суд погоджується з доводами позивача ОСОБА_2 щодо того, що спільною сумісною власністю визнається також і майно належне подружжю за зобов'язальними правовідносинами, але мотивуючи свої позовні вимоги до відповідача ОСОБА_4 щодо розподілу боргових зобов'язань за кредитним договором №126/R від 18.05.2006 р., позивач ОСОБА_2 стверджує, що укладення цього кредитного договору було здійснено нею в інтересах сім'ї на придбання квартири АДРЕСА_2, що в свою чергу не знайшло свого підтвердження в суді та повністю спростовуються матеріалами справи.

Будь-яких інших підстав в обґрунтування цих своїх позовних вимог до ОСОБА_4, позивач ОСОБА_2 не зазначає, тому у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 в частині поділу боргових зобов'язань за кредитним договором №126/R від 18.05.2006 р. слід відмовити.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що позивач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_5 не довели в суді свої позовні вимоги.

Суд не знаходить підстав для поновлення позивачу ОСОБА_2 та третій особі ОСОБА_5, який у 2009 році досяг повноліття, пропущеного строку звернення до суду з даними позовами, оскільки останнім достеменно було відомо про те, що оспорювані інвестиційні договори № 193/к від 27.03.2003 р. та № 13/6-122 від 01.02.2005 р. укладались саме відповідачем ОСОБА_3, а так само, що на підставі цих договорів відповідачем ОСОБА_3 були отримані у 2004 році свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та у 2009 році свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2, але беручи до уваги, що позивач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_5 не довели в суді свої позовні вимоги, тому у задоволені їх позовів слід відмовити по суті, а не у зв'язку з пропуском ними строку позовної давності, як цього вимагають відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст.ст.203, 215, 217, 267, 655, 656 ЦК України, ст.ст.60-63, 65, 69, 70 СК України, суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволені позову ОСОБА_2 та позову третьої особи ОСОБА_5 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м.Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя Н.А.Ільченко

23.06.2014