Ухвала суду № 39547735, 26.06.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 355/63/14-ц Головуючий у І інстанції Литвиненко О.Л.Провадження № 22-ц/780/3364/14 Доповідач у 2 інстанції Волохов Категорія 47 26.06.2014

УХВАЛА

Іменем України

26 червня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Іванової І.В.

при секретарі Микитенко Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 3 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Баришівської районної державної адміністрації Київської області, Департамент Луганської міської ради у справах дітей та сім'ї про усунення перешкод в спілкуванні та встановлення днів побачень, -

встановила:

Позивачі позивачі звернулись до суду із даним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 21.07.2007 року укладено шлюб між ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_4. Під час шлюбу у них народився сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. У липні 2012 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано. За домовленістю місце проживання сина визначено із матір'ю за умови спільної участі у вихованні дитини батька, діда та баби. Оскільки ОСОБА_4 не дотримується домовленості та перешкоджає позивачам у спілкуванні, вихованні дитини, позивачі просять суд зобов'язати ОСОБА_4 не чинити перешкоди у можливості спілкуватися та здійснювати свої права по вихованню сина та онука ОСОБА_5 його батькові ОСОБА_1, бабі ОСОБА_2 та діду ОСОБА_1, встановити порядок спілкування з онуком один раз на місяць (третя субота та неділя кожного місяця) з 09 години 00 хвилин в суботу до 17 години 00 хвилин неділі по місцю проживання дитини з правом виїзду до м. Києва, кожного року з 01.08. по 15.08. відвідування онуком місця проживання діда та баби по АДРЕСА_2 чи з виїздом до будинку відпочинку чи санаторію з метою оздоровлення, встановити порядок спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 у дошкільному вісі чотири рази на рік з правом перебування на території батька.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 3 квітня 2014 року позов задоволено частково. Судом ухвалено: зобов'язати ОСОБА_4 не здійснювати перешкоди у можливості спілкуватися та здійснювати свої права по вихованню сина та внука ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, його батькові-ОСОБА_1., бабі-ОСОБА_2 та діду-ОСОБА_1.; визначити участь позивачів у спілкуванні та вихованні малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановивши ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зустрічі з дитиною ОСОБА_5 у дошкільному віці дитини кожну третю суботу та неділю кожного місяця з 12 години 00 хвилин до 17 години 00 хвилин в присутності матері ОСОБА_4 по місцю проживання останньої АДРЕСА_1; визначити участь позивачів у спілкуванні та вихованні малолітнього ОСОБА_5, встановивши позивачам зустрічі із ОСОБА_5 у шкільному віці дитини кожну третю суботу та неділю кожного місяця з 10 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин в присутності матері ОСОБА_4 по місцю проживання останньої АДРЕСА_1 та з правом виїзду до міста Києва в присутності матері ОСОБА_4.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу і просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення усіх позовних вимог, мотивуючи тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межав доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що у відповідності до повторного свідоцтва про народження від ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року, про що зроблено запис акту № 181 від 14.04.2009 року Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції, згідно якого позивач ОСОБА_1 є батьком, а відповідач ОСОБА_4 є матір'ю дитини ОСОБА_5.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 16.07.2012 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано. Сторони після розірвання шлюбу за домовленістю між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 визначили місце проживання сина ОСОБА_5 з матір'ю при умові спільної участі у вихованні дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК зазначені вище обставини не підлягають доказуванню, оскільки їх визнали сторони у справі.

Крім того, судом встановлено, що з вересня 2012 року відповідачка з сином переїхала на постійне місце проживання в АДРЕСА_1, де проживають зі співмешканцем. З серпня 2013 року ОСОБА_4 з різних причин чинить перешкоди батькові ОСОБА_1, бабі ОСОБА_2 та діду ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною і онуком ОСОБА_5, відмовляючи їм в побаченнях з дитиною та у спілкуванні.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно зі статтями 153, 157 СК України, батько, мати і дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежено законом. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ст.158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (ст. 159 СК України).

Відповідно до ст. 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Статтею 263 СК України передбачено, що спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, у тому числі надані сторонами докази, вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив рішення про часткове задоволення позову, врахувавши при цьому як інтереси сторін, так і інтереси малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, врахувавши також вік дитини, стан його здоров'я, негативні стосунки між сторонами, їх поведінку, інші обставини справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Апелянтом не надано належних, допустимих доказів на підтвердження обставин, які можуть бути підставою для скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі, враховуючи при цьому також і те, що інші позивачі не оскаржували рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи апеляційної скарги щодо порушень судом при ухваленні рішення норм процесуального законодавства, колегія суддів не знайшла підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, правильно встановлено правові відносини сторін, дана належна правова оцінка доказам у справі, висновки місцевого суду відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 3 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий:

Судді: