Постанова № 39543948, 18.06.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року м.Львів Справа № 876/4633/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Старовижівському районі Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 року у справі № 803/88/13-а за позовом управління Пенсійного фонду України в Старовижівському районі Волинської області до сільськогосподарського виробничого кооперативу «Седлище» про стягнення витрат на виплату пенсій,

встановив:

У січні 2013 року управління Пенсійного фонду України в Старовижівському районі Волинської області (далі - УПФУ в Старовижівському районі) звернулося з позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу «Седлище» (далі - СВК «Седлище») про стягнення витрат на виплату пенсій.

Позивач вказував, що відповідач є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а тому відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зобов'язане відшкодовувати Пенсійному фонду витрати на виплату та доставку пільгових пенсій.

Оскільки за відповідачем рахується несплачена заборгованість у розмірі 2788,85 грн, позивач звернувся до суду та просив її сягнути.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Постанову суду оскаржив позивач. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позов задоволити.

Враховуючи те, що цю справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, а усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, у відповідності до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу апелянта необхідно задовольнити з наступних підстав.

Стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.2000 року № 1788-ХІ визначає категорії працівників, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах. До внесення змін в цей Закон згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України» від 17.02.2000 року цією статтею регулювався порядок внесення підприємствами та організаціями плати до Пенсійного фонду, що покривала витрати на виплату і доставку пенсій, призначений відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», однак згаданим Законом від 17.02.2000 року дану норму було виключено та врегульовано порядок покриття витрат на виплату та доставку пільгових пенсій шляхом введення окремого виду збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у Законі України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування». Так, статтею 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1 статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» об'єктом оподаткування є фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зокрема, суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форми власності, повинні сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у 100% розмірі від об'єкта оподаткування, яким є фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Судом встановлено, що СВК «Седлище» включений до підприємств та організацій України, є юридичною особою, який зареєстрований в УПФУ в Старовижівському районі платником збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. За відповідачем рахується пенсіонер-пільговик ОСОБА_2, якій пенсія призначена відповідно до пункту «ж» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Позивач вказує на те, що відповідач зобов'язаний сплатити до УПФУ в Старовижівському районі 2 788,85 грн фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за період з жовтня 2012 року по грудень 2012 року, виплачених ОСОБА_2

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вказував на те, що підпунктами 3 та 6 пункту 3 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. В цих випадках розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону і фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Оскільки виплата пенсії проводиться за рахунок Державного бюджету України, тому відсутні підстави для проведення відшкодування витрат на виплату і доставку пенсії підприємством.

Проте такі висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на нормах закону.

Підприємства та організації з грошових коштів, які призначені на оплату праці, вносять до Пенсійного Фонду України плату, яка покриває витрати на доставку та виплату пільгових пенсій, у тому числі, призначених згідно до ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», при цьому зберігається порядок покриття цих витрат, який діяв до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Порядок покриття витрат на виплату та доставку пільгових пенсій встановлено Інструкцією «Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України», затвердженою Постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003р. №21-1 і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.01.2004р. за №64/8663, відповідно до якої плату Пенсійному фонду на покриття фактичних витрат на виплату пенсій за віком на пільгових умовах вносять підприємства незалежно від форм власності та господарювання, а несвоєчасно перераховані суми витрат на виплату і доставку пенсій вважаються боргом (недоїмкою).

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності у відповідача обов'язку з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій своїм колишнім працівникам.

Згідно з п.6.8 вказаної Інструкції підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах. У разі зміни розміру пенсії або настання обставин, які впливають на суму відшкодування (смерть пенсіонера, зміна місця проживання та ін.), органи Пенсійного фонду повідомляють про це підприємства в місячний термін з моменту виникнення цих обставин. Суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з дати призначення пенсії до дати складання розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 «Прикінцевих положень» Закону (1058-15), сплачуються одночасно із оплатою фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за перший поточний місяць.

Таким чином, підставою для відшкодування підприємством органам Пенсійного фонду витрат на виплату та доставку пільгових пенсій є розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за відповідний період.

Як встановлено судом, заборгованість відповідача перед органом Пенсійного фонду по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до п.«ж» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за період з жовтня по грудень 2012 року становить 2788,85 грн, що підтверджується відповідними розрахунками; вказані розрахунки відповідачем оскаржені не були.

Суд звертає увагу, що обов'язок підприємств та організацій з відшкодування понесених ПФУ після 01.01.2004 р. витрат на виплату та доставку зазначених пенсій не пов'язаний із датою призначення таких пенсій чи часом набуття необхідного для цього пільгового стажу.

Аналогічна позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 10.09.2013 р. у справі № 21-215а13.

Крім того, колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на пункт 3 Прикінцевих положень Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як на підставу відмови у задоволенні позову є необґрунтованим, оскільки зазначена норма Закону не застосовується при розрахунку витрат на виплату та доставку пенсій для їх відшкодування, а передбачає тільки порядок обчислення такої пенсії.

Пунктом 4 статті 202 КАС України визначено, що підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

З врахуванням викладеного судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги є законними і обґрунтованими, матеріали справи спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити.

Керуючись ст.ст.160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Старовижівському районі Волинської області задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 року в адміністративній справі № 803/88/13-а скасувати.

Стягнути із сільськогосподарського виробничого кооперативу «Седлище» на користь управління Пенсійного фонду України в Старовижівському районі Волинської області заборгованість по відшкодуванню витрат на виплату і доставку пільгових пенсій за період з жовтня 2012 року по грудень 2012 року у розмірі 2788 (дві тисячі сімсот вісімдесят вісім) грн 85 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя Р.Й. Коваль

Судді В.В.Гуляк

Н.М.Судова-Хомюк