Постанова № 39543896, 25.06.2014, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2014 р. Справа № 809/1626/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Черепія П.М.

при секретарі Візінського М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1,

від відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_2

до відповідача: відділу Державної виконавчої служби Тисменицького районного управління юстиції

про визнання дій незаконними, скасування постанов та зобов'язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

26.05.2014 року ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу Державної виконавчої служби Тисменицького районного управління юстиції (надалі - відповідач) про визнання дій незаконними, скасування постанов та зобов'язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, в порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 25.11.2013 року (ВП № 32832142) та постанову про відкриття виконавчого провадження від 09.12.2013 року (ВП № 41145867). Внаслідок чого, просить визнати такі дії відповідача незаконними, скасувати вказані постанови та зобов'язати закрити виконавче провадження.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав з підстав викладених в адміністративному позові. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні від 11.06.2014 року проти позову заперечує. Просив в позові відмовити.

Представник відповідача 25.06.2014 року в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується особистою розпискою, яка міститься в матеріалах справи. (а.с. 39).

З урахуванням наведеного, суд приходить висновку, що відповідач повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи суду не подав.

Частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи вищевикладене, а також наявність у матеріалах справи достатніх доказів, необхідних для вирішення справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши і оцінивши докази, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22.04.2011 року у справі № 417/11 позов Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" заборгованість за Договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 251-22/341 від 30.05.2007 року в сумі 651184,84 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" 6847,11 грн. витрат, пов'язаних з вирішенням спору Третейським судом. У задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено (а.с. 11 - 12).

22.12.2011 року Дніпровським районним судом м. Києва на підставі рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22.04.2011 року видано виконавчий лист № 6-5150 про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" заборгованість у розмірі 651184,84 грн. та третейський збір в сумі 6847,11 грн.

30.05.2012 року ПАТ "Укрсоцбанк" подано до відділу державної виконавчої служби Тисменицького районного управління юстиції заяву про примусове виконання виконавчого листа № 6/5150 від 22.12.2011 року, виданого Дніпровським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" заборгованість у розмірі 397881,72 грн. у зв"язку із частковою сплатою боргу. (а.с. 13).

Судом встановлено, що 06.06.2012 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Тисменицького районного управління юстиції Ясуником І.І. відкрито виконавче провадження (ВП № 32832142) з виконання виконавчого листа № 6/5150 від 22.12.2011 року, виданого Дніпровським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" заборгованість у розмірі 397881,72 грн. та запропоновано боржнику (ОСОБА_2 та ОСОБА_3) виконати його в добровільному порядку протягом п'яти днів.

В судовому засіданні встановлено, що боржником не було погашено заборгованість у розмірі 397881,72 грн. у визначений згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.06.2012 року п'ятиденний строк для добровільного виконання виконавчого листа № 6/5150 від 22.12.2011 року. Дана обставина також не заперечувалася представником позивача у судовому засіданні, тому у відповідності до вимог частини 3 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказування не потребує.

При цьому судом встановлено, що позивачем самостійно погашено заборгованість за Договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 251-22/341 від 30.05.2007 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи меморіальними валютними ордерами № 320593997 від 04.07.2012 року, № 330802523 від 20.07.2012 року, № 336727319 і № 336727299 від 01.08.2012 року, а також заявою Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" № 19.3-12/87 від 01.08.2012 року про повне погашення заборгованості у сумі 651184,84 грн. (а.с. 15, 18 - 22).

25.11.2013 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Тисменицького районного управління юстиції Ясуником І.І. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП № 32832142) у зв'язку із сплатою боржником заборгованості у повному обсязі (пункт 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження") (а.с.16).

Одночасно державним виконавцем винесено постанову від 25.11.2013 року (ВП № 32832142) про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору в розмірі 39788,17 грн. за невиконання боржником у визначений згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.06.2012 року п'ятиденний строк для добровільного виконання виконавчого документа (виконавчого листа № 6/5150 від 22.12.2011 року, виданого Дніпровським районним судом м. Києва). (а.с. 17).

Основні засади, організацію і порядок провадження виконавчих дій при виконанні рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регламентовано Законом України "Про виконавче провадження" (надалі - Закон).

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1, абзацу 2 частини 2 статті 11 Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини 1, пункту 8 частини 2 статті 17 Закону, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Такими виконавчими документами серед іншого можуть бути виконавчі листи, що видаються судами, у тому числі на підставі рішень третейського суду.

Статтею 25 Закону закріплено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби (частина 1).

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом (абзац 2 частини 2).

Щодо правомірності винесення оскаржуваної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 25.11.2013 року (ВП № 32832142) суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог частини 1 статті 6 Закону, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Як уже з'ясовано судом, боржником добровільно сплачено на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" заборгованість у розмірі 397881,72 грн., після спливу строку, визначеного державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження від 06.06.2012 року (ВП № 32832142) для самостійного виконання.

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що підстав для стягнення з боржника (ОСОБА_2) виконавчого збору у розмірі 39788,17 грн. немає, так як боржником добровільно сплачено заборгованість за Договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 251-22/341 від 30.05.2007 року. Як наслідок, виконавчий збір у даному випадку з урахуванням вимог частини 1 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" повинен становити 680,00 грн. (сорок неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Суд вважає доводи представника позивача необґрунтованими та безпідставними, оскільки виконавчий збір підлягає стягненню з позивача за невиконання ним рішення майнового, а не немайнового характеру.

При цьому суд звертає увагу на те, що за змістом абзацу 2 частини 2 статті 25 Закону, виконавчий документ (у даному випадку виконавчий лист № 6/5150 від 22.12.2011 року, виданий Дніпровським районним судом м. Києва) вважається добровільно виконаним, якщо боржник виконав його самостійно у строк до семи днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження або у інший (менший) строк, визначений державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Самостійне виконання боржником виконавчого документа, але після спливу семиденного строку з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження або іншого (меншого) строку, визначеного державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження, не є добровільним в розумінні положень частини 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" та відповідно не може бути безумовною підставою для звільнення такого боржника від сплати виконавчого збору або його стягнення у меншому розмірі, порядок стягнення якого визначений статтею 28 цього Закону.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем правомірно винесено оскаржувану постанову від 25.11.2013 року (ВП № 32832142) про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконавчого збору в розмірі 39788,17 грн. за невиконання рішення майнового характеру у строк, визначений державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження від 06.06.2012 року (ВП № 32832142), а тому підстави для її скасування відсутні.

Досліджуючи правомірність винесеної відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження від 09.12.2013 року (ВП № 41145867), суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 17 Закону передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу (пункт 7).

Згідно частини 7 статті 28 Закону, у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Згідно абзацу 2 пункту 4.16.6 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 року, за постановами про стягнення виконавчого збору виконавчі провадження не заводяться, виконавчий збір не береться, постанова приєднується до виконавчого провадження, щодо якого винесено цю постанову. Виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження допускається в разі винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, щодо якого було винесено постанову про стягнення виконавчого збору. При виконанні цієї постанови виконавчий збір не береться.

В судовому засіданні встановлено, що виконавче провадження № 32832142 закінчено з підстав, визначених пунктом 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", про що державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Тисменицького районного управління юстиції Івано-Франківської області Ясуником І.І. винесено відповідну постанову від 25.11.2013 року (а.с.16).

У межах даного виконавчого провадження № 32832142 державним виконавцем і було винесено постанову від 09.12.2013 року про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконавчого збору у розмірі 39 788,17 грн., виконання якої виділено в окреме виконавче провадження № 41145867.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Тисменицького районного управління юстиції Ясуником І.І. правомірно відкрито виконавче провадження № 41145867 з примусового виконання постанови відділу державної виконавчої служби Тисменицького районного управління юстиції про стягнення з боржника виконавчого збору від 25.11.2013 року (ВП № 32832142) (а.с. 41).

Як наслідок, підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 09.12.2013 року (ВП № 41145867) відсутні.

Відповідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані постанови відповідачем винесено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та Законом України "Про виконавче провадження", внаслідок чого вимоги позивача є необгрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина 1).

Ставка судового збору встановлюється у таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру - 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальних заробітних плат; немайнового характеру - 0,06 розміру мінімальної зарабітної плати; немайного характеру - 0,06 розміру мінімальної заробітної плати. (частина 3).

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" встановлено, що мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 1 218,00 гривень.

Суд зазначає, що позивач оскаржує, зокрема, постанову відділу державної виконавчої служби Тисменицького районного управління юстиції від 25.11.2013 року (ВП № 32832142) про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконавчого збору у сумі 39788,17 грн., реалізація якої може призвести до зменшення майна боржника.

За практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна особи, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою (рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 25.11.2013 року (ВП № 32832142) є майновою.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що позивач за подання до адміністративного суду даної позовної заяви повинен сплатити судовий збір у загальному розмірі 1900,08 грн., зокрема 1827,00 грн. - за майнову вимогу (скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 25.11.2013 року (ВП № 32832142)) та 73,08 грн. - за немайнові вимоги (визнання дій незаконними, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 09.12.2013 року (ВП № 41145867) та зобов'язання до вчинення дій).

Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви додано квитанцію № 15893.464.1 від 26.05.2014 року про сплату судового збору у розмірі 73,08 грн. (а.с. 3).

Таким чином, слід стягнути з ОСОБА_2 в дохід Державного бюджету України за подання адміністративного позову майнового характеру судовий збір в розмірі 1827 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідент. номер НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України решту суми судового збору в розмірі 1827 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Черепій П.М.

Постанова складена в повному обсязі 01.07.2014 року.