Постанова № 39543892, 23.06.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2014 року № 813/539/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого - судді Костецького Н.В.

за участю секретаря судового засідання Олексяк І.Р.

представника позивача Ларіонова Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційної фірми «Адекс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.11.2013 року за №0000341510/7913, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційна фірма «Адекс» (далі - ТзОВ ВКФ «Адекс») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, відповідач), у якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.11.2013 року за №0000341510/7913.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки контролюючого органу, викладені в акті позапланової невиїзної документальної перевірки ТзОВ ВКФ «Адекс» код за ЄДРПОУ 19337742 з питань взаєморозрахунків з ПП «Промислове будівництво» код за ЄДРПОУ 30298850 за жовтень 2010 року, ТзОВ «Ель-груп» код за ЄДРПОУ 34915283 за квітень 2012 року є безпідставними та необґрунтованими. Його господарські операції з ПП «Промислове будівництво» та ТзОВ «Ель-груп» підтверджені належними документами бухгалтерського та податкового обліку, належним чином оформлені та повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», відтак повністю підтверджують реальність здійснення господарських операцій. Діяльність контрагентів не викликала сумнівів, керівниками зазначених підприємств були пред'явлені статутні та реєстраційні документи, які свідчили, що останні є належними суб'єктами господарської діяльності та платниками податків на загальних підставах. Долучені до матеріалів справи документи, на думку позивача, повністю спростовують висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, а тому прийняте на їх основі податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню. Висновок контролюючого органу щодо неподання документів до перевірки не відповідають дійсності оскільки наказ на проведення перевірки, повідомлення та акт про проведення перевірки були вручені позивачу одночасно а відтак позивач був позбавлений можливості представити будь-які документи до перевірки. Просить позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, надав суду пояснення аналогічні доводам, викладеним у позові, просив суд задовольнити позов повністю.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату і час їх проведення, з огляду на що справу розглянуто за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч. 4 статті 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

03.03.2014 року у судовому засідані представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі з підстав, викладених в поданих суду письмових запереченнях (а.с.63-65). Додатково пояснив, що Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області при перевірці діяла в межах норм ПК України. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, покази свідка, вивчивши письмові заперечення відповідача, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

ТзОВ ВКФ «Адекс» зареєстроване виконавчим комітетом Львівської міської ради 25.06.1993 року, свідоцтво серії А00№762869 реєстраційний номер 1 415 105 0001 012445, код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 19337742.

Місцезнаходження підприємства відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: Львівська область, м.Львів, вул.Селянська, буд.12/47.

Перевіркою встановлено, що фактично ТзОВ ВКФ «Адекс» знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Котляревська,10 оф.11.

Взято на податковий облік в ДПІ у Шевченківському районі м. Львова 12.10.1993 року за № 00701561, станом на 04.04.2012 року перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі м. Львова.

У періоді який перевірявся, суб'єкт господарювання був платником: податку на додану вартість, податку на прибуток, комунального податку, орендної плати за землю, податку з власників транспортних засобів, збору за забруднення навколишнього природного середовища, податку з доходів фізичних осіб.

У періоді, за який проводилася перевірка, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 02.08.2006 року №18177665, серія НБ № 298335 виданого ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, індивідуальний податковий номер - 193377413073, був зареєстрований платником ПДВ з 02.08.2006 року.

Судом встановлено, що головним державним ревізором - інспектором відділу контролю за декларуванням податку на додану вартість управління оподаткування та контролю об'єктів та операцій ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області Перетятко Галиною Василівною відповідно до п.75.1 ст.75,п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 27-55 - VI та наказу начальника ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Львівської області ДПС від 13.11.2013 року №431 проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТзОВ ВКФ «Адекс» код за ЄДРПОУ 19337742 з питань взаєморозрахунків з ПП «Промислове будівництво» код за ЄДРПОУ 30298850 за жовтень 2010 року, ТзОВ «Ель-груп» код за ЄДРПОУ 34915283 за квітень 2012 року.

Копія наказу ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 13.11.2013 року №431 «Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТзОВ ВКФ «Адекс», повідомлення про проведення перевірки № 7344 від 13.11.2013 року та акт від 14.11.2013 року № 269/15-10/19337742 «Про результати позапланової невиїзної документиальної перевірки» вручені 14.11.2013 року під розписку головному бухгалтеру ОСОБА_3 що не заперечувалось під час проведення судового засідання (а.с.138).

За результатами перевірки складено акт від 14.11.2013 року №269/15-10/19337742 (далі - акт перевірки) (а.с.9-28), у висновках якого зафіксовано порушення позивачем п.п.198.1, п.198.2, п.198.3, ст.198, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI(із змінами і доповненнями), встановлено завищення податкового кредиту по взаєморозрахунках з ТзОВ ««Ель-груп» (код за ЄДРПОУ 34915283), ПП «Промислове будівництво» (код за ЄДРПОУ 30298850) всього у сумі 74 633,00 грн., в т.ч. жовтень 2010 року в сумі 60 500,00 грн., квітень 2012 року 14 133,00 грн.

Таких висновків податковий орган дійшов аналізуючи господарські правовідносини позивача з ПП «Промислове будівництво» та ТзОВ «Ель-груп».

Зокрема встановлено, що провести зустрічні звірки по вказаних контрагентах неможливо, оскільки такі не знаходяться за юридичними адресами та не надали податковому органу первинних документів, в тому числі по взаємовідносинах з позивачем. Вказане підтверджується актами про неможливість проведення зустрічних звірок, а саме :

- акт Дніпродзержинської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 02.10.2012 року №3180/409/22-206/30298850 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Промислове будівництво» (код за ЄДРПОУ 30298850) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.07.2009 року по 01.07.2012 року;

- акт ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 05.02.2013 року №227/231/34915283 про проведення позапланової невиїзної перевірки ТзОВ ««Ель-груп» (код за ЄДРПОУ 34915283).

Крім цього перевіряючий орган дійшов до висноску про завищення податкового кредиту із зазначеними контрагентами оскільки позивачем станом на написання акту жодних документів не представлено. (а.с. 26)

На підставі акта перевірки від 14.11.2013 року №269/15-10/19337742 податковий орган 20 листопада 2013 року прийняв податкове повідомлення - рішення №0000341510/7913 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 74 633,00 грн.(а.с.8).

Не погодившись з вище вказаними податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд зазначає, що частиною 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже з наведеної норми Конституції України судова юрисдикціям поширюється не загалом на всі суспільні правовідносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

В свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Згідно ч.2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року №6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемлюють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що підставою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Вказаний принцип також закріплений в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Виходячи із положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Так, згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Виходячи з наведеного, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу прийняття оскаржуваного рішення, а також дій по проведенню перевірки на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок врегульований ст.78 ПК України, згідно п.п.78.1.1 п.78.1 якої документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наслідками перевірок інших платників податків або з отриманням податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Аналізуючи положення наведеної норми матеріального права, суд доходить висновку, що рішення про проведення документальної позапланової перевірки може бути прийнято податковим органом лише в разі одночасної наявності таких умов: 1) направлення на адресу платника податків обов'язкового письмового запиту, 2) фактичного отримання платником податків такого запиту, тобто вручення запиту під підпис посадовій (службовій) особі платника податків або уповноваженому представнику платника податків чи повернення до податкового органу поштового повідомлення про вручення такого запиту платнику податків, 3) сплив строку в 10 робочих днів від дня отримання платником податків письмового запиту податкового органу, 4) ненадання платником податків до податкового органу письмових пояснень та документальних підтверджень по суті отриманого запиту.

Згідно з п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; 2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок; 3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;5) у разі проведення зустрічної звірки;6) в інших випадках, визначених цим Кодексом. Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі. У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Пунктом 10 Постанови КМ України № 1245 від 27.12.2010 р. «Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом» (далі - Порядок) передбачено, що запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

У разі, коли за результатами перевірок інших платників податків або за результатами аналізу податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платник податків зобов'язаний надати пояснення та їх документальне підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня надходження запиту (п.14 Порядку).

Судом встановлено, що відповідачем було вручено запит ТзОВ ВКФ «Адекс» № 6256/22-8016 від 28.10.2013 року, що не заперечувалось представником позивача під час проведення судового засідання (а.с. 46).

Згідно зазначеного запиту позивачу запропоновано надати пояснення та їх документальне підтвердження з питань взаємовідносин ТзОВ ВКФ «Адекс» із ПП «Промислове будівництво» та ТзОВ «Ель груп», і у разі ненадання таких керуючись п. 78.1.4 ст. 78 ПК України буде проведена позапланова виїзна документальна перевірка щодо правомірності формування зобов'язань та податкового кредиту (а.с.46).

Відтак суд приходить до переконання про те, що ненадання відповіді на запит від 28.10.2013 року було підставою для проведення перевірки.

Проте покликання перевіряючого органу на те, що оскільки позивачем не представлено до перевірки документів по взаєморозрахунках з ПП «Промислове будівництво» та ТзОВ «Ель груп» а відтак ним не підтверджено здійснення таких господарських операцій та відповідно завищено податковий кредит не відповідають дійсності оскільки наказ на проведення перевірки, повідомлення та акт про проведення перевірки були вручені позивачу одночасно - 14.11.2013 року.(а.с.138), а відтак позивач був позбавлений можливості представити будь-які документи до перевірки.

Зазначене підтверджується показами свідка ОСОБА_3 наданими у судовому засіданні 05.06.2014 року та не заперечувалося представником відповідача.

Враховуючи вищенаведене, для вирішення спору по суті, суду необхідно дослідити фактичність здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Промислове будівництво» ,ТзОВ «Ель груп» з перевіркою документів які підтверджують такі відносини.

Згідно з ст.. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зокрема: документи, що підтверджують факт отримання товару від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування податкового кредиту з податку на додану вартість допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні.

Наявність податкових накладних, які відповідають вимогам Податкового кодексу України були встановлені в судовому засіданні, тому у позивача були законні підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно з п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2 цього ж Положення передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

На підтвердження дотримання вимог п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України позивачем надано копії:

- копію договору купівлі - продажу №39/12 від 09.04.2012 року укладеного з ТзОВ ««Ель-груп» (а.с.47-48);

- копію додаткової угоди №1 від 09.04.2012 року (а.с.49);

- копію акта прийому - передачі до договору №39/12 від 09.04.2012 року(а.с.50);

- копію видаткової накладної № РН-0000008 від 28.04.2012 року (а.с.51);

- копії податкових накладних №6 від 10.04.2012 року на загальну суму 42 400,00 грн., №7 від 23.04.2014 року на загальну суму 42 400,00 грн., №135 від 20.10.2010 року на загальну суму 163 000,00 грн., №134 від 20.10.2010 року на загальну суму 200 000,00 грн.(а.с.52-53, 58, 61);

- копії платіжних виписок по особовому рахунку(а.с.54-55,62);

- копію накладних на відвантаження №1105 від 05.11.2010 року на загальну суму 163 000,00 грн., №1105/02 від 05.11.2010 року на загальну суму 200 000,00 грн., (а.с.56,59);

- копії рахунку №1105 від 05.11.2010 року на загальну суму 163 000,00 грн., №1105/02 від 05.11.2010 року на загальну суму 200 000,00 грн. (а.с.57,60).

Надані докази вказують на відсутність порушень позивачем податкового законодавства, зазначених у акті податкової перевірки від 14.11.2013 року №269/15-10/19337742. Позивачем представлено суду всі відповідні розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів.

Суд дійшов висновку, що твердження відповідача про заниження податку на додану вартість на суму 74 633,00 грн. не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Крім того, чинним податковим законодавством не передбачено право ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Суд також додатково зазначає, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Зважаючи на наведене, а також відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також: сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між: вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Представлені позивачем суду докази свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обовязків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами , та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Суд враховує, що згідно з п.10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

З огляду на викладене вище та з врахуванням встановлених обставин справи суд вважає, що зазначені в акті перевірки від 14.11.2013 року висновки податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому адміністративний позов про визнання протиправними та скасування прийнятого на підставі таких висновків податкового повідомлення-рішення є обгрунтованим та такий слід задовольнити.

Відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати (судовий збір) відшкодовуються йому за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 17, 18, 49, 51, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 20.11.2013 року за №0000341510/7913.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційної фірми «Адекс» 182 (сто вісімдесять дві) грн. 70 коп судового збору.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Повний текст постанови складено 27 червня 2014 року.

Суддя Костецький Н.В.