Рішення № 39537566, 24.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8528/14 24.06.14

За позовомКомунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Трейдшуз»Простягнення 81 054,43 грн.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

від позивача: Тарапон С.С. - за довіреністю;

від відповідача: Татієнко П.І. - за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама», позивач у справі, звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдшуз», відповідач у справі, про стягнення заборгованості, пені, інфляційних, 3% річних та штрафу за договором № 500/12.

На виконання вимог ухвали суду від 07.05.2014 р. сторонами у справі були надані додаткові документи.

Крім того, від відповідача через відділ діловодства суду 20.05.2014 р. надійшов відзив на позовну заяву в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на наступне:

- сума основного боргу в розмірі 67 362,17 грн. утворилась у зв'язку з тим, що позивачем в порушення п. 4.2.1. договору не було вчасно сформовано відповідних рахунків на оплату, і, лише 06.05.2014 р. співробітниками відповідача були отримані ці рахунки;

- відповідач 14.05.2014 р. здійснив оплату виставлених рахунків;

- ТОВ «Трейдшуз» не визнає та вважає такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України, встановлений п. 7.3. договору штраф у розмірі 15% простроченої суми.

В судовому засіданні 24.06.2014 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

При розгляді матеріалів справи встановлено, що:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

14.06.2013 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдшуз» (розповсюджувач) було укладено договір № 500/12 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору за цим договором на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного (-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу (-ів) (далі - РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - Право тимчасового користування), за умов повного дотримання розповсюджувачем цього договору та Порядку розміщення реклами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 37/6253, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок), а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому Правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за Право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено кошти за право тимчасового користування місцями для розміщення РЗ, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 67 362,17 грн. та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нарахована пеня в розмірі 1 884,86 грн., штраф у розмірі 10 104,32 грн., 3% річних в сумі 457,58 грн. та збитки від зміни індексу інфляції в сумі 1 245,50 грн.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно п. 3.1. договору, адресні програми та пріоритет - це перелік місць для розміщення зовнішньої реклами, на які за Розповсюджувачем встановлено пріоритет. Разом з тим, АП передбачено розмір базової плати (без ПДВ) за користування місцем для розміщення об'єкта зовнішньої реклами, яку відповідач зобов'язався сплачувати щомісячно.

Згідно п. 3.6. договору, АП є невід'ємною частиною договору.

Разом з тим, відповідно до пункту 1.1. договору, Розповсюджувачі надано право тимчасового користування місцем, для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, а Розповсюджувачем зобов'язався користуватися наданим йому правом своєчасно і у повному обсязі перерахувати плату за Право тимчасового користування на поточний рахунок підприємства.

Також, між сторонами було укладено відповідні АП № № 10, 12, 17, 19, 21, 22, 26, 27, 28, 30 та додаткову угоду № 500/12-1.

За умовами п. 4.1.1. договору підприємство має право на підставі відповідних рішень дозвільного органу та виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) визначати розмір плати за право тимчасового користування, змінювати розмір плати за право тимчасового користування, у разі змін в технологічній (конструктивній) РЗ, площі рекламного засобу, зонального коефіцієнту та базового тарифу.

Відповідно до п. 4.2.1. та 5.2.3. договору підприємство зобов'язане формувати рахунки на оплату за право тимчасового користування, інших платежів та компенсації витрат підприємства на організацію та проведення демонтажу РЗ, а розповсюджувач в свою чергу зобов'язаний не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Отже, за умовами договору обов'язок по отриманню щомісяця рахунків на оплату права за тимчасове користування місцем для розміщення РЗ покладено на відповідача.

Позивачем на виконання умов договору було сформовано рахунки на загальну суму 67 362,17 грн.

Згідно п. 5.2.4. договору розповсюджувач зобов'язався у повному обсязі сплачувати штрафи, пеню, у разі прострочення розповсюджувачем строків (термінів) сплати та порушення розповсюджувачем інших умов цього договору.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, як свідчать матеріали справи відповідач виконав свої обов'язки щодо внесення плати за право тимчасового користування місцями для розміщення РЗ, лише 14.05.2014 р., тобто після порушення провадження у справі.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за право розміщення реклами не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Згідно п. 7.2. договору за несвоєчасне або не повне внесення плати підприємство має право застосувати до розповсюджувача пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 (одного) місяця - штраф у розмірі 15% простроченої суми.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення плати за право тимчасового користування місцями.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті за розміщення ЗР відповідач виконав несвоєчасно, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 7.2.

Оскільки, прострочення оплати за право тимчасового користування місцями для розміщення реклами мало місце понад місяць, позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 3% річних та збитки від зміни індексу інфляції.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами п. 7.2. договору визначено розмір процентів - 3% річних.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та індексу інфляції.

Що стосується суми основного боргу, то в даній частині провадження у справі підлягає припиненню відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 49, п. 1-1 ст. 80, ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдшуз» (м. Київ, вул. Мечникова, 14/1, кім. 163; код ЄДРПОУ 37318684) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (м. Київ, Боричів узвіз, 8; код ЄДРПОУ 25199714) 1 884 (одну тисячу вісімсот вісімдесят чотири) грн. 86 коп. пені, 457 (чотириста п'ятдесят сім) грн. 58 коп. 3% річних, 1 245 (одну тисячу двісті сорок п'ять) грн. 50 коп. інфляційних втрат, 10 104 (десять тисяч сто чотири) грн. 32 коп. штрафу та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 суму судового збору.

В решті вимог провадження у справі припинити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 01.07.2014 р.

Суддя І.О. Домнічева