Постанова № 39534873, 25.06.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2014 року № 813/3850/14

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Сидор Н.Т.,

за участі секретаря судового засідання Цар Х.М.,

позивача ФОП ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Кельбас Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення - рішення,

в с т а н о в и в :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Залізничному районі), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.04.2014 року № 0000131702 на суму 48078,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, стверджує, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки з питань взаєморозрахунків із контрагентами є незаконними та базуються лише на суб'єктивних припущеннях, оскільки у позивача є в наявності усі підтверджуючі документи пов'язані із здійсненням господарської діяльності. Позивач стверджує, що формуючи податкову звітність, керувався нормами податкового кодексу та ґрунтувався на документах первинного бухгалтерського обліку, а відтак вимог чинного законодавства не порушував. Вважає, що висновки відповідача про безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТзОВ «Праймвей трейдінг» та ТзОВ «Семикс» є надуманими та нічим не доводяться. Додатково зазначив, що оскаржуване рішення прийняте на підставі акту перевірки відповідача, котрий ґрунтується на підставі актів про неможливість проведення перевірки контрагентів позивача у зв'язку з припиненням їх діяльності, проте позивач твердить, що на момент вчинення господарських правовідносин контрагенти перебували в статусі підприємців.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав викладених у позовній заяві, подали додаткові докази, просили позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив повністю, подав суду письмові заперечення на позов, суть котрих зводиться до того, що господарські відносини між позивачем та його контрагентами ТзОВ «Праймвей трейдінг» та ТзОВ «Семикс» є безтоварними, оскільки в ході проведення перевірки щодо цих контрагентів, встановлено відсутність в них будь-яких ресурсів необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності. Зазначає, що податковий кредит сформований внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій по взаємовідносинах з ТзОВ «Праймвей трейдінг» на поставку овочів, проте документів про транспортування товарів позивачем не надано. Щодо відносин позивача з ТзОВ «Семикс» відповідач зазначає, що між ними укладено договір про надання маркетингових та юридичних послуг, проте документів, що б засвідчували реальне надання таких послуг позивачу до перевірки не представлено. З цих підстав, як стверджує відповідач, позивачем неправомірно сформовано податковий кредит. Саме з цих мотивів податковий орган прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення, і на думку останнього підстав для його скасування немає.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

ФОП ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець 18.01.1996 року виконавчим комітетом Львівської міської ради.

ДПІ у Залізничному районі проведено позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань правомірності декларування податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів по податкових деклараціях з ПДВ за період 01.01.2014 року по 31.01.2014 року.

За результатами перевірки ДПІ у Залізничному районі складено Акт перевірки №712/17-02/НОМЕР_2 від 10.04.2014 року.

Як вбачається з акту перевірки, то в ньому відповідач перевіряючи відносини позивача з ТзОВ «Праймвей трейдінг» встановив, що між ним нібито був укладений договір, як це випливало з даних зазначених у податкових накладних, виписаних ТзОВ «Праймвей трейдінг», однак самого договору до перевірки не надано. При перевірці відповідач використав акт ДПІ в Личаківському районі м. Львова «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Праймвей трейдінг» з ФОП ОСОБА_1» №122/22-10/38821765 від 01.04.2014 року. Зустрічну звірку контрагента позивача не вдалось за можливе перевірити, оскільки ТзОВ «Праймвей трейдінг» перебуває на стадії припинення, також встановлено, що ТзОВ «Праймвей трейдінг» не знаходиться за адресою реєстрації.

Також податковим органом встановлено, що ТзОВ «Семикс» надавало позивачу маркетингові та юридичні послуги з питань підприємницької діяльності, оскільки факт укладення договору вбачається з виписаної ТзОВ «Семикс» податкової накладної, проте такого договору позивач не представив відповідачу до перевірки. При перевірці позивача відповідачем було використано акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03.04.2014 року №1012/26-55-22-07/38348306 про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Семикс», щодо підтвердження господарських відносин за період діяльності з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року. Зустрічну перевірку ТзОВ «Семикс» не проведено, оскільки щодо товариства триває процедура припинення. Також з даного акту відповідач використав інформацію про те, що фактичне місце ТзОВ «Семикс» не встановлено. Перевіркою не встановлено реальності господарський відносин ТзОВ «Семикс». До такого висновку податковий орган прийшов з тих підстав, що контрагент позивача не міг надавати маркетингові та юридичні послуг так, як такий не наділений трудовими та виробничими ресурсами.

Загалом в ході перевірки встановлено завищення податкового кредиту в податковій декларації ПДВ за січень 2014 року в сумі 32052 грн, по контрагенту ТзОВ «Праймвей трейдінг» в сумі 27052 грн, та по контрагенту ТзОВ «Семикс» в сумі 5000 грн.

У висновках акта перевірки №712/17-02/НОМЕР_2 від 10.04.2014 року ДПІ у Залізничному районі зазначила що перевіркою ФОП ОСОБА_1 встановлено порушення:

- п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з ПДВ за січень 2014 року на загальну суму 32052 грн.

З долучених до справи доказів суд встановив наступні правовідносини позивача та його контрагента.

Для здійснення обраного виду діяльності позивачем укладено договір від 03.12.2013 року №03/1213 на придбання ТМЦ у ТзОВ «Праймвей трейдінг».

На виконання умов даного договору ТзОВ «Праймвей трейдінг», а саме на підставі зробленої позивачем заявки від 03.01.2014 року передавало у власність ФОП ОСОБА_1 ТМЦ відповідно до видаткових накладних, а саме: видаткової накладної №РН-1218/1 від 22.01.2014 року на суму 48674,52 грн, в т.ч. ПДВ на суму 8112,42 грн; видаткової накладної №РН-1612/1 від 27.01.2014 року на суму 32580 грн, в т.ч. ПДВ на суму 5430 грн; видаткової накладної №РН-1722/1 від 29.01.2014 року на суму 50643 грн, в т.ч. ПДВ на суму 8440,50 грн; видаткової накладної №РН-1812/1 від 30.01.2014 року на суму 30414 грн, в т.ч. ПДВ на суму 5069 грн.

ТзОВ «Праймвей трейдінг» виписано податкові накладні суми ПДВ котрих позивачем було віднесено до складу податкового кредиту, зокрема: податкова накладна №1218 від 22.01.2014 року на суму ПДВ 8112,42 грн; податкова накладна №1612 від 27.01.2014 року на суму ПДВ 5430 грн; податкова накладна №1722 від 29.01.2014 року на суму ПДВ 8440,50 грн; податкова накладна №1812 від 30.01.2014 року на суму ПДВ суму 5069 грн.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань та оплати товару, позивач долучив платіжні доручення №20 від 17.02.2014 року на суму 72311,52 грн, та платіжне доручення №21 від 19.02.2014 року на суму 90000 грн.

По відносинам позивача з ТзОВ «Семикс» судом встановлено, що між ним був укладений договір №5МЮ від 01.10.2013 року про надання маркетингових та юридичних послуг. Згідно даного договору ТзОВ «Семикс» виступало виконавцем надання юридичних та маркетингових послуг, що пов'язані з дослідженням ринку щодо придбання та реалізації пакетованого насіння овочевих культур, квітів, та коренеплодів. Об'єктом маркетингових досліджень за цим договором є аналіз ринку пакетованого насіння овочевих культур, квітів коренеплодів.

Виконання даного договору підтверджується оформленням акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-9548 від 20.01.2014 року на суму 30000 грн, в т.ч. ПДВ на суму 5000 грн, та укладеними до даного акту інформаційними звітами, зокрема: - інформаційний звіт до акту №ОУ-9548 від 20.01.2014 року щодо надання позивачу юридичних послуг, а саме ТзОВ «Семикс» надало усні та письмові консультації згідно угоди в сфері господарської діяльності та підготовки первинних документів для звернення до суду; - інформаційний звіт з проведеного дослідження до акту №ОУ-9548 від 20.01.2014 року згідно котрого товариством вивчено ціни на ринку насіння та зібрано можливі ціни для реалізації.

На виконання умов укладеного договору позивачу ТзОВ «Семикс» видало податкову накладну №9548 від 20.01.2014 року на суму ПДВ 5000 грн, котру позивачем віднесено до складу податкового кредиту.

За надані даним договором послуги позивачем проведено оплату, що підтверджується платіжними дорученням №19 від 17.02.2014 року.

Факт використання наданих ТзОВ «Семикс» послуг у власній господарській діяльності позивача підтверджується встановленими розмірами цін на ТМЦ при їх подальшій реалізації, котрі були рекомендовані ТзОВ «Семикс» за умовами виконання договору, тобто позивач при реалізації ТМЦ використовував такий або вищий рівень цін, котрий був визначений йому за договором про надання маркетингових та юридичних послуг №5МЮ від 01.10.2013 року. Дана обставина підтверджується, зокрема, долученими до матеріалів справи доказами, а саме: накладною №10 від 03.01.2014 року; накладною №13 від 01.02.2014 року; накладною №15 від 03.02.2014 року; накладною №16 від 06.02.2014 року; накладною №17 від 06.02.2014 року; накладною №18 від 10.02.2014 року; накладною №20 від 18.02.2014 року; накладною №21 від 18.02.2014 року; накладною №23 від 24.02.2014 року; накладною №25 від 25.02.2014 року; накладною №26 від 01.03.2014 року; накладною № 27 від 01.03.2014 року; накладною №29 від 06.03.2014 року, а також: договором комісії №17/6 від 24.01.2014 року; договором комісії №14 від 20.01.2014 року; договором комісії №54/1458 від 30.12.2013 року; договором комісії №23-687 від 30.12.2013 року; договором комісії №28-362 від 30.12.2013 року; договором комісії №821 від 09.12.2013 року; договором комісії №08-1283 від 04.12.2013 року; договором комісії №09-559 від 04.12.2013 року; договором комісії №20-292 від 03.12.2013 року.

Надання юридичних послуг ТзОВ «Семикс» та використання таких позивачем у власній господарській діяльності підтверджується долученими до справи копіями запереченнь на апеляційні скарги ДПІ в Шевченківському районі м. Львова, у адміністративних справах №813/6270/13-а, та в адміністративній справі №813/5931/13-а, котрі були підготовленими ТзОВ «Семикс» для позивача при апеляційному розгляді справ за його позовами до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень.

На підставі акта перевірки №712/17-02/НОМЕР_2 від 10.04.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.04.2014 року № 0000131702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 48 078,00 грн, з них 32052 грн за основним платежем, за штрафними (фінансовими) санкціями - 16026 грн.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як визначено в ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПК України).

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно до п. 7.3. ст. 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Перелік підстав, відповідно до яких платник податку не має права відносити відповідні суми до податкового кредиту наведено у п.198.6 ст. 198 ПК України, а, відтак, виходячи із змісту п.7.3. ст. 7 ПК України, перелік цих підстав є вичерпним.

Приймаючи рішення про задоволення позову суд виходив з таких міркувань.

Враховуючи підстави позову та заперечень, в частині заниження ПДВ, спір виник щодо реальності господарських операцій з виконання господарських договорів купівлі-продажу ТМЦ, операцій з надання послуг маркетингових та юридичних послуг.

В акті перевірки №712/17-02/НОМЕР_2 від 10.04.2014 року, податковий орган доводить безтоварність цих господарських операцій, і як наслідок порушення податкового законодавства, лише з підстав покликання на обставини, які стосуються фінансово-господарської та внутрішньої діяльності ТзОВ «Праймвей трейдінг» та ТзОВ «Семикс».

Такими доводами відповідача є наступні акти про неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача, а саме: акт ДПІ в Личаківському районі м. Львова «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Праймвей трейдінг» з ФОП ОСОБА_1.» №122/22-10/38821765 від 01.04.2014 року, зустрічну звірку контрагента позивача не вдалось за можливе перевірити, оскільки ТзОВ «Праймвей трейдінг» перебуває на стадії припинення та підприємство не знаходиться за податковою адресою, та акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03.04.2014 року №1012/26-55-22-07/38348306 про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Семикс», щодо підтвердження господарських відносин за період діяльності з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року. Зустрічну перевірку ТзОВ «Семикс» не проведено, оскільки щодо товариства триває процедура припинення.

Як вбачається з даних актів, то таких не вдалось провірити так як такі перебувають на стадії припинення, також такими актами встановлено що контрагенти позивача не знаходяться за їх адресами, а тому таку перевірку щодо них проведено на основі поданої звітності, наявної інформаційної бази даних. Щодо фактів порушення ними податкового законодавства, то суд відзначає, що один платник податків не несе і не може нести відповідальності за іншого платника, навіть, якщо вони перебували між собою у господарських взаємовідносинах. Висновки про відсутність будь-яких умов для здійснення фінансово-господарської діяльності отримані з аналізу податкової звітності, які податковим органом і не перевірялись і однозначно не доведені навіть актами. Крім того, само по собі ці обставини не можуть впливати на зміст господарської операції. Відсутність контрагентів за зареєстрованим місцезнаходження також не може бути підставою для встановлення відсутності вчинення дій по операції купівлі-продажу, та наданню/отриманню послуг, та більш того, таке твердження відповідача суд вважає необґрунтованим, оскільки доказом такої відсутності може слугувати запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням, а не акт податкового органу про неможливість проведення зустрічної звірки цього контрагента.

Отже, причини за яких складено акт про неможливість проведення зустрічних перевірок, жодним чином не стосуються та не впливають на договірні зобов'язання, що виникли між ними.

Належних доказів в підтвердження факту перебування контрагентів позивача на стадії припинення їх як суб'єктів господарювання, окрім як зазначення про це в актах про неможливість проведення перевірки, відповідачем не надано, а відтак доводи відповідача про неможливість здійснення господарських відносин позивача з ТзОВ «Праймвей трейдінг» та ТзОВ «Семикс» з причин їх перебування на стадії припинення, не знаходять належного підтвердження, а відтак не можуть братись судом до уваги, оскільки таке повинне підтверджуватись записом у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про процедуру припинення діяльності товариства.

Крім того, як вбачається із змісту акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03.04.2014 року №1012/26-55-22-07/38348306 про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Семикс» щодо підтвердження господарських відносин за період діяльності з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року, процедура проведення звірок не була ініційована відповідачем по даній справі у зв'язку з проведенням перевірки позивача, як-то передбачено п. 3 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою КМ України від 27.12.2010 року № 1232.

При цьому, суд відзначає, що сама по собі неможливість реалізації органом ДПІ визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок контрагентів не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства.

Отже, акти про неможливість проведення зустрічних звірок не можуть розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки.

Щодо посилань відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних як на обставину, що свідчить про нереальність господарських операцій, суд зазначає таке.

ВАС України у низці своїх рішень (ухвала від 05.07.2012 року у справі № К/9991/37912/11, ухвала від 26.07.2012 року у справі № К/9991/67511/11 та ін.) зазначив, що вимогами податкового обліку, непередбачено обов'язковості складання ТТН у підтвердження здійснення господарських операцій. На думку суду, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

На переконання суду відсутність у позивача ТТН не спростовує реальності здійснених ним господарських операцій, оскільки факт реальності підтверджується належними та допустимими доказами долученими позивачем до матеріалів справи, а саме видатковими, податковими накладними, підписаними актами приймання виконання робіт, розрахунковими документами, договорами. Усі долучені позивачем докази мають необхідні реквізити та відомості, у повній мірі відображають зміст господарських операцій, в суду немає підстав ставити під сумнів їх достовірність. Податкова накладна, яка засвідчує факт постачання ТМЦ, також належно оформлена. Зауважень щодо оформлення первинних документів відповідач не зазначив. Отже, реальність господарської операції ФОП ОСОБА_1 по придбанню ТМЦ та отриманню послуг підтверджується долученими до справи письмовими доказами та не викликають сумніву.

Крім того, ці доводи суд оцінював разом з такими доказами, які підтверджують взаємовідносини контрагентів-замовників позивача, зокрема як це і стверджується відповідачем, а саме основним покупцем у січні 2014 року ТМЦ позивача було УДПП «Укрпошта» в розрізі дирекцій (Хмельницька, Луганська, Сумська, Івано-Франківська, Чернівецька, Львівська, Тернопільська, Черкаська, Вінницька, Дніпропетровська), первинні документи надано суду, підтверджено факт прийняття ТМЦ та їх оплату.

Суд звертає увагу на те, що Податковий кодекс України не ставить в залежність право на включення сум сплаченого ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо контрагента позивача.

Відтак, позивач за жодних умов не повинен нести відповідальності за виконання своїми контрагентами обов'язків платників податків. Платник податку на додану вартість не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентами вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності та дотримання вимог податкового законодавства.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, вирішуючи з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства спір по суті, суд виходить також з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, на що звертає увагу у своєму роз'ясненні ВАС України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Оскаржуване рішення оцінюється судом, виходячи з доведеності з боку податкового органу тих обставин (фактичних підстав) і норм права (юридичних підстав), які наведені податковим органом в Акті перевірки, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності при вирішенні спірних взаємовідносин.

В даному випадку, як приходить до висновку суд, відповідач, в порядку виконання обов'язку визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 138 КАС України (щодо предмету доказування), не довів належними та допустимими доказами наявності обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства, наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкових вигод, а відтак ДПІ не довела законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Доводи, покладені податковим органом в основу висновків Акту перевірки та оскаржуваного рішення, є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, висновки ДПІ по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, які, до того ж, не забезпечені логічним зв'язком між собою, з огляду на що висновки Акту перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеним контрагентом та підставою для прийняття спірного рішення.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У даному випадку, заперечуючи проти адміністративного позову, ДПІ у Залізничному районі не надало суду належних доказів на підтвердження правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Згідно ст. ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог.

Оцінюючи надані і досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку, що надані позивачем для перевірки первинні документи підтверджують правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Наведені відповідачем аргументи є безпідставними і такими, що ґрунтуються на припущеннях. Відтак, презумпції правомірності правочину, добросовісності платника податку та достовірності документів у встановленому законом порядку відповідачем не спростовані.

Як наслідок безпідставності висновків про безтоварність господарських операцій та порушення податкового законодавства, не відповідають закону, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25.04.2014 року № 0000131702 на суму 48 078,00 гривень, підлягає скасуванню.

Судові витрати відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення, прийняте Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0000131702 від 25.04.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (79054, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) судові витрати у розмірі 481 (чотириста вісімдесят одна) грн.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано 01.07.2014 року.

Суддя Сидор Н.Т.