Рішення № 39534247, 23.06.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2014 р. Справа № 914/1239/14

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Ілла» (м. Тернопіль)до відповідача 1:Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (м. Львів)до відповідача 2:Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (м. Київ)про:визнання недійсним договору факторингу

Суддя Кітаєва С. Б.

Представники:

Позивача:не з'явивсяВідповідача 1:Шев'як О.В. - представник (довіреність в матеріалах справи)Відповідача 2:Шев'як О.В. - представник (довіреність в матеріалах справи)

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.

Заяви про відвід судді не надходили.

Представники сторін, присутні в судовому засіданні, не звертались до суду з клопотанням про технічну фіксацію судового процесу.

Суть спору: на розгляд господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю «Ілла» подано позов до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» про визнання недійсним договору факторингу шляхом купівлі права вимоги, підписаного 29.11.2011 р. між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», в частині передачі останньому права вимоги за договором №11/к про надання овердрафта від 05.03.2009р. (із змінами), укладеним між ЗАТ «Кредобанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк») та ТзОВ «Ілла».

Ухвалою суду від 10.04.2014р. за даним позовом судом порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 28.04.2014р.

Ухвалою суду від 28.04.2014 р. розгляд справи було відкладено на 12.05.2014 р.

12.05.2014 р. до суду за вх. № 20173/14 від представника відповідача 2 поступило заперечення на позовну заяву про визнання недійсним договору факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 29.11.2011 р., в якому він просить суд відмовити у задоволені вказаної позовної заяви повністю. До зазначеного заперечення долучено копію договору факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 29.11.2011 р., копію додатку № 1 до договору факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 29.11.2011 р., копію витягу з ЄДРЮОФОП № 17390829 станом на 17.10.2013 р., заяву генерального директора ТзОВ «ФК «Приватні інвестиції» № 868 від 07.05.2014 р., в якій він повідомив суд про відсутність обставин, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 62 або п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України, копію свідоцтва про реєстрацію фінансової установи № 13102614 від 12.05.2011 р., копію додатку від 15.02.2012 р. до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи № 13102614 від 12.05.2011 р., копію заяви про зміну сторони на підставі ст. 25 ГПК України. Копію платіжного доручення № 4 від 13.12.2011 р. на суму 292214748 (двісті дев'яносто два мільйони двісті чотирнадцять тисяч сімсот сорок вісім) грн. 74 коп. копію витягу з додатку № 1 (додаток А) переліку заборгованостей, відповідно до договору факторингу від 29.11.2011 р., копію довіреності № 134 від 21.01.2014 р. на представлення інтересів ТзОВ «ФК «Приватні інвестиції», копію повідомлення - вимоги № 683 від 12.01.2012 р., копію повідомлення - вимоги № 684 від 12.01.2012 р., докази поштового відправлення повідомлення -вимог № 683 і № 684 від 12.01.2012 р.

12.05.2014 р. до суду за вх. № 2347/14 позивач подав клопотання, в якому просить в порядку ст. 38 ГПК України, витребувати у Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» та/або Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» оригінал укладеного між зазначеними особами договору факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 29.11.2011р., розгляд якого просить суд відкласти до наступного судового засідання. Розгляд даного клопотання судом відкладено до наступного судового засідання.

12.05.2014 р. до суду за вх. № 20205/14 від представника позивача поступило клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, останній ознайомився з матеріалами справи 20.05.2014 р., про що свідчить підпис представника позивача на даному клопотанні.

12.05.2014 р. до суду за вх. № 20212/14 від позивача поступили наступні документи: лист від 18.04.2014 р. про відсутність обставин, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 62 або п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України, копія договору про надання овердрафта № 11/К від 05.03.2009 р., копія договору від 11.01.2010 р. про внесення змін до договору про надання овердрафта № 11/К від 05.03.2009 р., копія договору факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 29.11.2011 р., копія витягу з додатку А переліку заборгованостей, відповідно до договору факторингу від 29.11.20111 р., копія акту прийому-передачі портфеля заборгованостей від 14.12.2011 р., копія витягу з ЄДРЮОФОП № 18429291 станом на 28.03.2014 р., копія витягу з ЄДРЮОФОП № 18558480 від 18.04.2014 р. та копія витягу з ЄДРЮОФОП № 18559490 від 18.04.2014р.

Ухвалою суду від 12.05.2014 р. розгляд справи було відкладено на 30.05.2014 р.

27.05.2014 р. до суду за вх. № 22803/14 від представника позивача поступило заперечення на відзив від 23.05.2014 р., в якому він просить суд задоволити позов з підстав наведених у позовній заяві. До зазначеного заперечення долучено копію витягу з кримінального провадження № 12013210010001061.

28.05.2014 р. до суду за вх. № 23240/14 від представника відповідача 1 поступили наступні документи: копія статуту ТзОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», копія витягу з ЄДРЮОФОП № 18465076 станом на 03.04.2014 р., копія свідоцтва про реєстрацію фінансової установи № 13102614 від 12.05.2011 р., копія додатку від 15.02.2012 р. до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи № 13102614 від 12.05.2011 р., копія акту прийому-передачі портфеля заборгованостей від 14.12.2011 р., копія акту прийому-передачі документації від 13.01.2012 р., копія розрахунку заборгованості по кредиту станом на 01.12.2011 р. та копія додатку № 5 до договору факторингу від 29.11.2011 р.

30.05.2014 р. до суду за вх. № 23471/14 від представника позивача поступила телеграма, в якій він просить суд відкласти розгляд справи.

30.05.2014 р. до суду за вх. № 23503/14 від представника відповідача 2 поступила копія договору доручення від 10.02.2014 р.

Ухвалою суду від 30.05.2014 р. розгляд справи було відкладено на 10.06.2014 р.

10.06.2014 р. до суду за вх. № 2976/14 від представника позивача поступило клопотання, в якому він просить суд зупинити провадження у даній справі до закінчення слідства у кримінальному провадженні № 12013210010001061 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 3611 КК України та надіслати матеріали справи № 914/1239/14 до органу досудового розслідування - Тернопільський МВ УМВС України в Тернопільській області. До зазначеного клопотання долучено повідомлення СУ УМВС України в Тернопільській області від 18.03.2013 р. № 9/2-2749 та копію витягу з кримінального провадження № 12013210010001061.

10.06.2014 р. до суду за вх. № 2986/14 від представника відповідача 2 поступило клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

Ухвалою суду від 10.06.2014 р. було продовжено строк розгляду спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 23.06.2014 р.

10.06.2014 р. до суду за вх. № 25006/14 від представника позивача поступило клопотання, в якому він просить суд судове засідання 23.06.2014 р. у справі № 914/1239/14 проводити без його участі.

Позивач в судове засідання явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, згідно клопотання (вх. № 25006/14 від 10.06.2014 р.) просив суд проводити судове засідання 23.06.2014 р. без його участі.

Відповідач 1 та відповідач 2 в судове засідання 23.06.2014 року явку повноважного представника забезпечили, представник відповідачів заперечив проти клопотання про зупинення провадження у даній справі та просив суд в задоволені позовної заяви про визнання недійсним договору факторингу шляхом купівлі права вимоги від 29.11.2011 р. відмовити повністю з підстав, наведених у запереченнях на позов та наданих суду поясненнях.

23.06.2014 р. до суду за вх. № 27063/14 від представника відповідача 2 поступило заперечення на клопотання про зупинення провадження у даній справі. До зазначеного клопотання долучено копію ухвали господарського суду Тернопільської області від 17.04.2014 р. у справі № 6/61-999.

За змістом підпункту 3.9.1. п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 (із змін. і доп.) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

Відповідно до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Із врахуванням наведеного, матеріалів у справі, господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено сторонам можливість реалізації передбачених ст.22 ГПК України прав сторони в процесі, а тому суд в межах процесуального Закону (ст.ст. 43, 69, 75 ГПК України), враховуючи й клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника, вбачає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, оцінивши докази в їх сукупності у відповідності до ст.43 ГПК України, судом встановлено.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29.11.2011 р. між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» (відповідачем 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (відповідачем 2) укладено договір факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги, за яким ТзОВ «ФК «Приватні інвестиції» нібито набуло права вимоги в тому числі до ТзОВ «Ілла» за договором № 11/К від 05.03.2009 р. про надання овердрафта (зі змінами), укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Кредобанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк») та ТзОВ «Ілла». Позивач в позовній заяві вказує на те, що ТзОВ «ФК «Приватні інвестиції» (відповідач 2) не набула статусу фінансової установи, відповідно не має права надавати послуги з факторингу та не внесена до Державного реєстру фінансових установ. Також позивач стверджує, що при укладенні договору факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 29.11.2011 р. не дотримані норми ст. 514 ЦК України, згідно якої до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. На думку позивача з вказаного договору факторингу, витягу та акту передачі не вбачається, в якому обсязі до ТзОВ «ФК «Приватні інвестиції» (відповідач 2) перейшли права первісного кредитора ПАТ «Кредобанк» (відповідач 1) стосовно боржника ТзОВ «Ілла» (позивач). З наведених підстав позивач просить суд визнати недійсним договір факторингу шляхом купівлі права вимоги від 29.11.2011 р. укладений між ПАТ «Кредобанк» та ТзОВ «ФК «Приватні інвестиції».

З підстав, наведених у запереченнях на позов, наданих суду поясненнях, представник відповідачів позовні вимоги заперечує, вважає, що позивачу слід відмовити у задоволенні позову за безпідставністю вимог.

З матеріалів у справі вбачається, що 05 березня 2009 року було укладено Договір №11/К про надання овердрафту між Відкритим акціонерним товариством «Кредобанк», правонаступником якого є відповідач 1 у справі, ( за договором - «Банк»), та товариством з обмеженою відповідальністю «Ілла» (за договором - «позичальник»). За умовами зазначеного договору Банк зобов'язувався надати Позичальнику Овердрафт, тобто надати у його власність грошові кошти у національній валюті для оплати наданих ним розрахункових документів в разі недостатності коштів на його поточному рахунку в межах встановленого максимального ліміту заборгованості в розмірі та на умовах, обумовлених цим Договором, а Позичальник зобов'язувався повернути його і сплатити проценти та комісії за користування ним. Відповідно до п.11.1 Договір набуває чинності з дня підписання його обома Сторонами та діє до повного виконання своїх зобов'язань. 11 січня 2010 року Сторони підписали Договір про внесення змін до договору про надання овердрафту №11/К від 05 березня 2009 року (яким внесли зміни до п.3.2.1 Договору №11/К від 05 березня 2009 року) і який вступив в силу з моменту підписання його Сторонами та визнаний ними невід»ємною частиною Договору про надання овердрафта №11/К від 05 березня 2009 року.

Доказів визнання недійсним Договору №11/К від 05 березня 2009 року, Договору від 11 січня 2010 року про внесення змін до Договору про надання овердрафта №11/К від 05 березня 2008 року матеріали справи не містять і на такі обставини сторони не посилаються.

29 листопада 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк», з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», з другої сторони, укладено Договір факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги за умовами якого банк передає новому кредитору, а новий кредитор приймає права вимоги за кредитними договорами та за усіма забезпеченнями відповідно до забезпечувальних документів, вказаних у додатку № 1 до договору факторингу.

Відповідно до п. 1.1 договору "права вимоги" - це повний обсяг прав грошової вимоги до позичальників за кредитними договорами та повний обсяг прав вимоги до сторін забезпечення за забезпечувальними документами, строк виконання за якими настав на дату відступлення прав вимоги за цим договором, а також, які виникнуть у майбутньому, зокрема право на основну суму кредиту, на проценти, нараховані на неї, на комісії та будь-які штрафні санкції (за наявності), що підлягають сплаті у відповідності до умов кредитних договорів.

Під "портфелем заборгованості" розуміється сукупність невиконаних (несплачених) позичальниками грошових зобов'язань перед банком, нарахованих відповідно до умов кредитних договорів і ще не сплачених на день підписання цього договору, зокрема пов'язаних із сумою основного боргу по кредиту, процентами, комісіями, штрафними санкціями тощо.

Сторони зобов'язалися підписати на дату надходження ціни відступлення на рахунок банку Акт прийому-передачі портфеля заборгованостей, згідно з додатком № 2 до договору. Даний акт є фактичним підтвердженням переходу права вимоги за портфелем заборгованості відповідно до умов договору. Договір набуває чинності з моменту підписання цього акта (п. 3.2 договору факторингу).

Як підтверджено матеріалами справи, 13.12.2011 року новий кредитор здійснив оплату ціни купівлі за викуп портфеля заборгованості на основі договору факторингу шляхом продажу заборгованості, що підтверджується наявним у справі платіжним дорученням № 4, а 14.12.2011 року відповідачі підписали акт прийому-передачі портфеля заборгованостей.

Відповідно до цього договору відбулось відступлення права вимоги ПАТ «Кредобанк» до ТзОВ «Ілла» за Договором про надання овердрафту №11/К від 05 березня 2009 року на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції". Як вже зазначено, згідно з п. 3.2. цього договору він набуває чинності з моменту підписання Акту прийому-передачі Портфеля Заборгованостей, згідно Додатку № 2 До Договору на підтвердження зазначеного приймання-передачі. Цей акт є фактичним підтвердженням переходу прав вимоги за Портфелем Заборгованостей відповідно до умов Договору. Такий акт підписаний сторонами договору факторингу 14 грудня 2011 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", м. Київ долучено до матеріалів справи Свідоцтво від 15 лютого 2012 р. про його реєстрацію як фінансової установи, згідно з яким розпорядження № 263 про видачу свідоцтва датоване 12.05.2011 р.

Відповідно до п. 8.1 договору новий кредитор з моменту передачі йому прав вимоги стає кредитором у зобов'язаннях позичальників за кредитними договорами та сторін забезпечення за забезпечувальними документами, та одержує право замість банку вимагати від позичальників належного виконання ними зобов'язань за такими кредитними договорами та від сторін забезпечення виконання ними зобов'язань за забезпечувальними документами. Починаючи з дати надходження ціни відступлення новий кредитор має права на всі суми, належні до сплати позичальниками та сторонами забезпечення на виконання відступлених прав вимоги.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

Позивач (ТзОВ «Ілла») просить визнати Договір факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 29.11.2011 року недійсним з підстав, наведених у позовній заяві.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 350 Господарського кодексу України банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначено у ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ч. 1 ст. 1080 Цивільного кодексу України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Згідно зі ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Як випливає з договору факторингу, фактором є банк - Публічне акціонерне товариство "КРЕДОБАНК", а клієнтом - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", статус яких підтверджується довідкою з ЄДРПОУ та Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи.

Відповідно до ст. 215 підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У ст. 203 зазначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Із тексту договору факторингу та документів, наявних у матеріалах справи, не вбачається підстав для визнання договору недійсним, а аргументи позивача ґрунтуються на суб'єктивних припущеннях і не підтверджені документально.

Укладений відповідачами договір факторингу відповідає приписам законодавства, зокрема нормам Цивільного кодексу України, і процедура укладення дотримана.

Однак, як вбачається зі змісту позовної заяви, в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на відсутність у ТзОВ «ФК «Приватні інвестиції» (відповідача 2) дозвільних документів на здійснення факторингових операцій .

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання. Види господарської діяльності, не передбачені у ст. 9 цього Закону, не підлягають ліцензуванню.

Статтею 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначено, що відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: банківська діяльність, професійна діяльність на ринку цінних паперів; із надання фінансових послуг.

Згідно п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг вважається фінансовою послугою.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа.

Положеннями ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», у разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», національна комісія, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: 1) страхової діяльності; 2)діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; 3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; 4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Згідно до ч. 2 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.

Відповідно до абз. 3 п. 1.6. Положення про внесення інформації щодо фінансових компаній до Державного реєстру фінансових установ та встановлення вимог до облікової та реєструючої системи фінансових компаній, після отримання Свідоцтва та додатка до нього фінансова компанія має право надавати фінансові послуги, які зазначені в додатку до Свідоцтва та надання яких не потребує отримання відповідного дозволу/ліцензії.

Тобто, Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» узагальнює поняття фінансові послуги. Враховуючи положення ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», не усі фінансові послуги, які передбачені ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», підлягають ліцензуванню. Натомість ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає види фінансових послуг, які підлягають ліцензуванню.

З аналізу зазначених норм випливає, що не усі види фінансових послуг підлягають ліцензуванню, а лише ті, обов'язок ліцензування яких передбачено в спеціальних законах. Спеціального закону, який би встановлював обов'язок ліцензування факторингу, як наприклад це передбачено для надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів, на даний час не існує.

Відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно преамбули Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», цей закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Згідно ст.9 цього ж Закону, відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягає діяльність «із надання фінансових послуг» (п.3 ч.1). Спеціальним Законом , яким врегульовано діяльність із надання фінансових послуг є Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 цього Закону, факторинг є фінансовою послугою.

Відповідно до ч.1 ст.21 цього Закону, державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється : щодо ринку банківських послуг та діяльності з переказу коштів- Національним банком України; щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів(деривативів) - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно із п. 5 ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з нею ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи № 13102614 виданого 12.05.2011 р. (копію долучено до матеріалів справи) Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» набуло статусу фінансової установи, та згідно додатку від 15.02.2012 р. до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи № 13102614 від 12.05.2011 р. (копію долучено до матеріалів справи) має право здійснювати, без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства, наступні види фінансових послуг: 1) факторинг; 2) надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; 3) фінансовий лізинг; 4) надання поручительств; 5) надання гарантій; 6) надання позик; 7) залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов'язанням щодо наступного їх повернення.

Статтею 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено види діяльності, на які Національна комісія , що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії, а саме : страхової діяльності ; діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Придбавши у ПАТ «Кредобанк» право грошової вимоги за кредитним договором до боржника (ТзОВ «Ілла») відповідач 2 придбав фінансовий актив у юридичної особи.

Відповідно, законодавство України не містить норми, внаслідок застосування якої у фактора за договором факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 29 листопада 2011 року - ТОВ ФК «Приватні інвестиції», існував чи існує обов'язок отримати

ліцензію для підтвердження свого права на здійснення факторингових операцій.

Як вбачається зі змісту ухвали господарського суду Тернопільської області від 17 квітня 2014 року у справі №6/61-999 за позовом ТзОВ ФК «Приватні інвестиції» до ТзОВ «Ілла» про стягнення заборгованості по договору про надання овердрафту №11/К від 05 березня 2009 року, ухвалою від 18 травня 2012 року проведено заміну позивача із Відкритого акціонерного товариства «Кредобанк» в особі Тернопільської філії ВАТ «Кредобанк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансолва компанія «Приватні інвестиції». Необхідність проведення заміни позивача була обумовлена укладенням між ВАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» договору факторингу, на підставі якого, по акту прийому-передачі, ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» набула права кредитора ТОВ «Ілла» по договору про надання овердрафту №11/К від 05 березня 2009 року.

Щодо переходу прав вимоги до відповідача-2 та укладення Договору факторингу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Тобто, договір факторингу опосередковує передачу грошей фактором у розпорядження клієнта взамін відступлення клієнтом права грошової вимоги до третьої особи або під забезпечення цією вимогою повернення ним коштів. До відносин, що виникають на підставі договору факторингу, застосовуються положення про заміну сторони в зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги.

Відповідно до п. 3.1. Договору факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги, укладеного між ПАТ «Кредобанк» та ТзОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» 29.11.2011 року, на умовах цього Договору Банк (ПАТ «Кредобанк») продає та відступає Новому Кредитору (ТзОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції») Права Вимоги, відповідно, Новий Кредитор, на умовах цього Договору, купує та приймає від Банку зазначені Права Вимоги, визначені у Додатку 1.

Пунктом 3.2. Договору факторингу від 29.11.2011 року, визначено, що відповідно до цього Договору Банк продає та передає Новому Кредитору, а новий Кредитор купує та приймає Права Вимоги за Кредитними Договорами та за усіма Забезпеченнями відповідно до Забезпечувальних Документів, вказаних у Додатку № 1. Сторони зобов'язані підписати на дату надходження Ціни Відступлення на рахунок Банку Акт прийому-передачі Портфеля Заборгованостей, згідно Додатку № 2 до Договору на підтвердження зазначеного приймання-передачі. Даний Акт є фактичним підтвердженням переходу прав вимоги за Портфелем Заборгованостей відповідно до умов цього Договору. Договір набував чинності з моменту підписання даного Акту.

Пунктом 8.1. Договору факторингу від 29.11.2011 року встановлено, що Новий Кредитор з моменту передачі йому Прав Вимоги стає кредитором у зобов'язаннях Позичальників за Кредитними Договорами та Сторін Забезпечення за Забезпечувальними Документами, та одержує право замість Банку вимагати від Позичальників належного виконання ними зобов'язань за такими Кредитними договорами та від Сторін Забезпечення виконання ними зобов'язань за Забезпечувальними Документами. Починаючи з дати надходження Ціни відступлення, Новий Кредитор має права на всі суми, належні до сплати Позичальниками та Сторонами Забезпечення на виконання відступлених Прав Вимоги.

З матеріалів у справі вбачається, що Новий Кредитор - ТзОВ «ФК «Приватні інвестиції» перерахував Банку - ПАТ «Кредобанк» Ціну відступлення в повному обсязі та порядку визначеному п. 4.1. Договору факторингу від 29.11.2011 року на суму 292214748 (двісті дев'яносто два мільйони двісті чотирнадцять тисяч сімсот сорок вісім) грн. 74 коп. (копію платіжного доручення долучено до матеріалів справи).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1.1. Договору факторингу від 29.11.2011 року, встановлено, що поняття «Права Вимоги» означає повний обсяг прав грошової вимоги до Позичальників за Кредитними Договорами та повний обсяг прав вимоги до Сторін Забезпечення за Забезпечувальними Документами, строк виконання за якими настав на дату відступлення Прав Вимоги за цим Договором, а також які виникнуть у майбутньому, зокрема, право на основну суму кредиту, на проценти, нараховані на неї, на комісії та будь-які штрафні санкції (за наявності), що підлягають сплаті у відповідності до умов Кредитних Договорів.

Цим же пунктом Договору факторингу від 29.11.2011 року визначено поняття «Кредитного Договору» - «Кредитний договір» означає будь-який із кредитних договорів (разом зі змінами), укладених між Банком як кредитором та Позичальниками як позичальниками, Права Вимоги за якими відступаються Новому Кредиторові у відповідності до умов цього Договору, перелік яких наведено у Додатку 1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною.

Тобто, з даних положень Договору факторингу, випливає, що у Додатку 1 до нього визначено перелік Кредитних договорів, права вимоги за якими передаються.

Договором факторингу від 29.11.2011 року, у відповідності до ст. 514 ЦК України, визначено, що Новому Кредитору передаються усі Права Вимоги до Позичальників та Сторін Забезпечення за Забезпечувальними Документами, в тому числі і ті, які можуть виникнути у майбутньому, зокрема, право на основну суму кредиту, на проценти, нараховані на неї, на комісії та будь-які штрафні санкції (за наявності), що підлягають сплаті у відповідності до умов Кредитного Договору.

Твердження позивача, що з наявного договору факторингу, витягу та акту передачі не вбачається, в якому обсязі до Відповідача 2 перейшли права вимоги первісного кредитора стосовно ТзОВ «Ілла», спростовуються документами, котрі долучені до матеріалів справи, зокрема копією витягу з додатку № 1 (додаток А) переліку заборгованостей, відповідно до договору факторингу від 29.11.2011 р. з якого вбачається, що ПАТ «Кредобанк» передав право вимоги ТзОВ «ФК «Приватні інвестиції» до ТзОВ «Ілла» за договором про надання овердрафта № 11/К від 05.03.2009 р. на загальну суму 437948 грн. 11 коп. Між ПАТ «Кредобанк» (відповідач 1) та ТзОВ «ФК «Приватні інвестиції» (відповідач 2) було підписано акт прийому - передачі портфеля заборгованостей 14 грудня 2011 р. (копію долучено до матеріалів справи) з якого вбачається, що відповідно до п. 3.1. та 3.2. Договору факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 29.11.2011 р., ПАТ «Кредобанк» з місцезнаходженням у м. Львові передало Портфель Заборгованостей, а ТзОВ «ФК «Приватні інвестиції» прийняла його згідно Додатку № 1 до зазначеного Договору.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. В п.п. 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Згідно п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). У відповідності до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Згідно із ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч. 1 ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 ГПК України наявність законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені позивачем у позовній заяві і на яких ґрунтується заявлена позивачем вимога про визнання договору факторингу недійсним, не підтверджені документально.

Крім того, позивач ніяким чином не довів наявності порушень законодавства при укладені договору факторингу. Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору..

Згідно із ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши зібрані у справі докази, дослідивши матеріали справи, cуд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, не підтверджені матеріалами справи і не підлягають до задоволення.

Статтею 79 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (ст.35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку із непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Іншим судом , про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ( п.3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»). Частина перша ст.79 ГПК встановлює обов'язок господарського суду зупинити провадження у справі.

Частиною 2 ст.79 ГПК передбачено випадки, коли господарський суд має право, але не зобов'язаний зупинити провадження у справі. До таких випадків віднесено: призначення господарським судом судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; заміна однієї з сторін її правонаступником.

10.06.2014 року ТзОВ «Ілла» звернулося до господарського суду Львівської області з клопотанням зупинити провадження у даній справі № 914/1239/14 до закінчення слідства у кримінальному провадженні № 12013210010001061 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1. ст. 361і КК України, надіславши матеріали даної справи органу досудового розслідування - Тернопільський МВ УМВС України в Тернопільській області.

Однак, такої підстави для зупинення провадження у справі стаття 79 ГПК України не містить, а тому клопотання позивача від 10.06.2014 року ( вх.№2976/14 від 10.06.14р.) про зупинення провадження у справі до закінчення слідства у кримінальному провадженні № 12013210010001061 задоволенню не підлягає.

Крім того, суд вбачає за доцільне зазначити, що порядок надання господарським судом на вимогу правоохоронних органів інформації про стан розгляду справи, оригіналів документів чи їх копій зі справи, порядок направлення справи за межі господарського суду, зокрема до правоохоронних органів, визначено Інструкцією з діловодства в господарських судах України.

За результатами розгляду справи судовий збір покладається на позивача відповідно ст.49 ГПК України.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст.1, 12, 32, 33, 34, 44, 49, 82 ,84, 85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

В засіданні 23.06.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення, у зв'язку із вихідними та святковими днями (28.06.14., 29.06.14, 30.06.14 р.) складено 01 липня 2014 р.

Суддя Кітаєва С.Б.