ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 червня 2014 року м. Київ К/800/42904/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Надлиманський»
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 року
у справі № 1570/5538/2012
за позовом публічного акціонерного товариства «Надлиманський» (далі - позивач, ПАТ «Надлиманський»)
до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області ДПС)
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИЛА:
ПАТ «Надлиманський» звернулося у вересні 2012 року до суду з позовом до ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000831701 від 30.07.2012 року.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області ДПС № 0000831701 від 30.07.2012 року щодо нарахування грошового зобов'язання ПАТ «Надлиманський» в частині, а саме: за основним платежем у розмірі 10 500,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2625,00 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої було складено акт від 04.05.2012 року за № 503/17-100/00413268.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000571701 від 17.05.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем на 435 807,35 гривень із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій в сумі 109 461,84 гривня.
Підставою для прийняття такого рішення стало заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб на суму 16 844,66 гривні; надмірно витрачені кошти на відрядження або під звіт та/або не повернутих у встановлені строки, в результаті чого встановлено заниження оподаткованого доходу в сумі 22 403,30 гривні; включення позивачем доходу у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб за 2011 рік у сумі 179,73 гривень; систематична несплата позивачем податку з доходів фізичних осіб, в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 396 379,66 гривень.
Вказане податкове повідомлення-рішення від 17.05.2012 року оскаржено до ДПС в Одеській області, вимоги задоволені частково, прийнято нове податкове повідомлення-рішення № 0000831701 від 30.07.2012 року, яким грошове зобов'язання позивача визначено в розмірі 536 828,36 гривень. Позивачем 07.08.2012 року подана скарга до ДПС України та 30.08.2012 року ДПС України йому відмовило у задоволенні скарги та залишило рішення ДПС в Одеській області без змін.
Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
Відповідно до пп. 4.3.25 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається дохід (прибуток), одержаний само зайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону.
При перевірці банківських документів за вказаний період відповідачем встановлено заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб при оподаткуванні доходів, виплачених фізичним особам, які не були найманими на суму 16 844,66 гривні. Відповідач у судовому засіданні уточнив, що позивач не перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб тільки в сумі 10 500,00 гривень.
Однак, судами попередніх інстанцій зазначено, що в судовому засіданні позивач надав документи, які підтверджують, що фізичні особи, зазначені у таблиці п. 3.2.4 Акту перевірки, отримали вказані суми доходу, але усі вони є суб'єктами підприємницької діяльності, зареєстрованими у встановленому законодавством порядку, та є платниками єдиного податку відповідно до спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності.
З урахування викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що донарахування податку в сумі 10 500,00 гривень є неправомірним, а тому безпідставним є і нарахування відповідачем штрафної (фінансової) санкції у розмірі 2625,00 гривень.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що перевіркою надмірно витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та/або не повернутих у встановлені законодавством строки встановлено, що позивачем в порушення пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) та пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 22 403,30 гривні за авансовими звітами працівників підприємства на загальну суму 149 355,31 гривень.
В акті перевірки вказано, що при перевірці касових документів та авансових звітів за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року виявлено 74 випадки надання авансових звітів на загальну суму 149 355,51 гривень без наявності підтверджуючих документів, або працівниками, які фактично не проводили розрахунки з постачальниками (додаток до акту № 2).
Так, відповідно до п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Відповідно до пп. 9.10.1 п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року, податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, а саме: а) на відрядження у сумі перевищення над сумою витрат платника податку на таке відрядження, розрахованою згідно з пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; б) під звіт для здійснення окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх надала, у сумі перевищення над сумою фактичних витрат платника податку на здійснення таких дій.
Відповідно до пп. 8.1.1. п. 8.1 ст. 8 цього ж Закону, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.
Пунктом 19.2 ст. 19 цього Закону визначено, що особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.
Підпунктом 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 ПК України передбачено, що податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: а) на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з розділом ІІІ цього Кодексу; б) під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.
Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
З аналізу наведених норм, та враховуючи надані платником податку докази та документи, суди попередніх інстанцій правомірно погодилися з висновками акту перевірки, що платником податку в порушення пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (зі змінами та доповненнями) та пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України за авансовими звітами працівникам підприємства виплачені кошти в сумі 149 355,31 гривень, податок з виплачених доходів не утримано, до бюджету не перераховано, а тому правомірно донараховано податок в сумі 22 403,30 гривні.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що при перевірці правильності оподаткування доходу у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди встановлено, що позивачем в порушення пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК України занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 179,73 гривень при наданні авансових звітів про сплату адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб підприємства за порушення законодавства на загальну суму 1198,20 гривень. Підставою для такого висновку є те, що за період з 28.01.2011 року по 21.10.2011 року до бухгалтерії підприємства надані авансові звіти про сплату адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб підприємства за порушення законодавства. Зазначені звіти надавались з метою повернення сум сплачених штрафів за рахунок підприємства.
Відповідно до пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди.
З огляду на вищенаведене, суди попередніх інстанцій правомірно погодилися з твердженнями відповідача про те, що позивачем не утримано та не перераховано до бюджету у перевіряємому періоді податок з доходів фізичних осіб в сумі 179,73 гривень.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що перевіркою правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету за вказаний період встановлено, що позивачем в порушення пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп. 168.1.4, п. 168.1.5 ст. 168 ПК України не перераховано податок з доходів фізичних осіб на суму 396 379,66 гривень. Наявність такої заборгованості не заперечується позивачем.
Досліджуючи правомірність дій відповідача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.
Аналогічна норма міститься в пп. 168.1.5. п. 168.1 ст. 168 ПК України, а саме, якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з податковими розрахунками ф. 1-ДФ за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, заробітна плата та інші доходи (орендна плата за паї) виплачувалась працівникам та орендодавцям несвоєчасно та не в повному обсязі в результаті чого підприємством не перераховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 396 379,66 гривень, що підтверджено відповідним розрахунком.
Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно погодилися з висновками відповідача, викладеними в акті перевірки, яким встановлено, що позивачем не перераховано до бюджету у перевіряємому періоді податок з доходів фізичних осіб у сумі 396 379,66 гривень, що також не заперечувалось і не спростовано позивачем.
Разом з цим, судами встановлено, що в акті перевірки зазначено, що в порушення пп. «б» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України підприємством податкова звітність ф. 1-ДФ за 2009-2011 роки надавалася не в повному обсязі, а саме: встановлено факти не відображення доходів, виплачених фізичним особам-підприємцям. Так, протягом 2009-2011 років проводились виплати за придбання продуктів харчування, в податкових розрахунках ф. 1-ДФ за 2009-2011 роки відомості про виплачені кошти за відповідною ознакою не зазначені.
Між тим, пп. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України передбачено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки платником податку не доведено правомірність податкового та бухгалтерського обліку. Крім того, судами зазначено, що в судовому засіданні представники позивача щодо вказаних порушень не заперечували.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Надлиманський» - відхилити.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 року у справі № 1570/5538/2012 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: підпис (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М. І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно
Судове рішення № 39533326, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 25.06.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 1570/5538/12. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: