Постанова № 39525466, 18.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2014 р. Справа№ 910/2949/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Алданової С.О.

Синиці О.Ф.

За участю секретаря судового засідання Ворони В.В.

представників сторін:

від позивача - Портяник С.Ф.. дов. № 29 від 01.07.2013 року;

від відповідача-1 - не з'явилися;

від відповідача-2 - Брагінський П.О., дов. б/н від 08.01.2014 року.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 17.04.2013 року

у справі № 910/2949/13 (суддя - Нечай О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Кезно»

до 1. Публічного акціонерного товариства «Грін Банк»

2. Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт»

про визнання недійсним договорів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2013 року по справі № 910/2949/13 позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство Банк «Контракт» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 17.04.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження в наступній колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Рудченко С.Г., Буравльов С.І.

Під час апеляційного провадження колегія неодноразово змінювалася, а розгляд справи неодноразово відкладалася.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2014 року справу № 910/2949/13 передано колегії суддів у складі головуючого судді Ткаченка Б.О., суддів: Синиці О.Ф., Зеленіна В.О.

В судовому засіданні 24.03.2014 року по справі № 910/2949/13 оголошено перерву до 09.04.2014 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2014 року змінено склад судової колегії на наступний: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Алданова С.О., Синиця О.Ф.

В судовому засіданні 09.04.2014 року по справі № 910/2949/13 оголошено перерву до 21.05.2014 року.

В судовому засіданні 21.05.2014 року по справі № 910/2949/13 оголошено перерву до 28.05.2014 року.

В судовому засіданні 21.05.2014 року по справі № 910/2949/13 оголошено перерву до 28.05.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 року розгляд справи відкладено на 18.06.2014 року.

06.11.2013 року та 11.11.2013 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства «Кезно» надійшли додаткові письмові пояснення стосовно апеляційної скарги, у яких позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

18.11.2013 року, 24.12.2013 року та 25.02.2014 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» надійшли письмові пояснення та додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги, у яких відповідач-2 підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду м. Києва від 17.04.2013 року по справі № 910/2949/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник Публічного акціонерного товариства «Кезно» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник Публічного акціонерного товариства «Грін Банк» у поясненнях, наданих у судовому засіданні 21.05.2014 року, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції по даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача-1.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників присутніх сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

29.12.2006 року між Відкритим акціонерним товариством Торговельно-фінансовий банк «Контракт», у зв'язку зі зміною організаційно-правової форми та назви - Публічне акціонерне товариство «Банк «Контракт») (далі - кредитор, відповідач-2, ПАТ «Банк «Контракт») та Відкритим акціонерним товариством «Кезно» (після зміни організаційно-правової форми - Публічне акціонерне товариство «Кезно») (далі - позичальник, позивач, ПАТ «Кезно») було укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 122/06 (далі - Кредитний договір-1).

За умовами Кредитного договору-1 кредитор надає позичальнику кредит шляхом відкриття мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії (гривня, долар США) з лімітом кредитування, що не перевищує 2 250 000,00 доларів США.

В подальшому між позивачем та відповідачем-2 було укладено низку Додаткових угод до Кредитного договору-1, відповідно до яких зокрема, було збільшено ліміт мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії та збільшено розмір відсотків за користування кредитними коштами.

28.12.2006 року між Відкритим акціонерним товариством Банк «Олімпійська Україна» (після правонаступництва - Публічне акціонерне товариство «Грін Банк») (далі - банк, відповідач-1, ПАТ «Грін Банк») та ПАТ «Кезно» було укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 21/06 (далі - Кредитний договір-2).

За умовами Кредитного договору-2 банк відкриває позичальнику мультивалютну відновлювальну безвідкличну кредитну лінію (гривні, долари США), надає позичальнику кредити за рахунок кредитної лінії, а позичальник зобов'язується використати кредити на цілі, зазначені в п. 1.5 Кредитного договору-2, здійснювати поточне повернення кожного з кредитів, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитами, виконати інші умови Кредитного договору - 2 і повернути банку загальну заборгованість за кредитною лінією не пізніше дня закінчення строку дії кредитної лінії.

29.12.2006 року, з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором-1, між позивачем та відповідачем-2 було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 5537 (далі - Іпотечний договір-1).

29.12.2006 року, з метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором - 2, між позивачем та відповідачем-1 було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 5539 (далі - Іпотечний договір - 2).

Спір у справі стосується дійсності Кредитних договорів 1, 2 та Іпотечних договорів 1,2.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що предмети спірних правочинів на момент їх укладення перевищували п'ятдесят відсотків вартості майна ПАТ «Кезно», а тому такі договори могли бути укладені виключно за згодою Загальних зборів акціонерів.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Підстави та наслідки недійсності правочинів передбачені, зокрема, ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. Так, встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, яка, зокрема, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Із тексту оскаржуваних правочинів вбачається, що вони були укладені Головою правління Цьомою П.В. на підставі рішень Правління, оформлених протоколом засідання Правління від 28.12.2006 року.

Частинами 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 161 Цивільного кодексу України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

За змістом ст. 11 Статуту ПАТ «Кезно» (в редакції, чинній на момент укладення оскаржуваних правочинів) (далі - Статут) управління акціонерним товариство здійснюють: Загальні збори акціонерів; Правління; Ревізійна комісія; Спостережна рада.

У відповідності до п.п. 11.2.4, 11.2.5 Статуту Правління діє від імені товариства в межах, передбачених Статутом товариства та іншими внутрішніми нормативними актами товариства. У своїй діяльності Правління керується чинним законодавством України, Статутом товариства, іншими внутрішніми нормативними актами та рішеннями, прийнятими Загальними зборами акціонерів та Спостережною радою.

За змістом п.п. 11.2.11, 11.2.19 Статуту до компетенції Правління та Голови правління належать усі питання діяльності товариства, крім тих, що згідно з чинним законодавством ти цим статутом віднесені до компетенції іншого органу товариства.

Відповідно до п.п. 2 п. 11.4.11 Статуту до компетенції Спостережної ради товариства належать розпорядження майном та коштами товариства.

Тобто, вирішень питань щодо розпорядження майном та коштами ПАТ «Кезно» належало до компетенції спостережної ради, а докази існування будь-яких рішень щодо передачі таких повноважень Правлінню товариства чи Голові правління в матеріалах справи відсутні.

При цьому, Статут не містить положень які б визначали розміру коштів та вартості майна, розпорядження якими належить до компетенції спостережної ради.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Цивільного кодексу України гарантії захисту майнових прав акціонерів встановлюються законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 98 Цивільного кодексу України рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 11.1.13 Статуту встановлено, що рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, зокрема, по питанням, прямо передбаченим чинним законодавством.

З огляду на викладені положення вбачається, що з метою гарантії захисту майнових прав акціонерів ПАТ «Кезно» було вирішено, що рішення про розпорядження майном товариства на суму, що становить 50 і більше відсотків майна товариства повинні прийматися загальними зборами акціонерів, а не Правлінням чи спостережною радою.

Відповідно до п.п. 7.2, 7.3 Статуту розмір статутного капіталу товариства складав 315 000 грн., згідно наданої позивачем довідки № 85 від 04.10.2012 року балансова вартість основних засобів ПАТ «Кезно» станом на 01.12.2006 року складала 3 284 700 грн., а вартість активів - 5 016 200,00 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

Як вбачається з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; посилання на видачу заставної або її відсутність.

У відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно із ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Відчуженням майна в цивільному праві є будь-які дії особи, внаслідок вчинення яких така особа у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такій особі, а в контексті ч. 2 ст. 92, ст. 509 Цивільного кодексу України під відчуженням необхідно розуміти і взяття на себе зобов'язання, наслідком якого буде втрата такого майна.

З огляду на викладенні положення вбачається, що укладення Головою правління ПАТ «Кезно» оскаржуваних правочинів зумовило взяття ПАТ «Кезно» на себе зобов'язання (навіть при відкладальній обставині), наслідком якого є можливе відчуження в майбутньому майна ПАТ «Кезно», вартість якого відповідно до Іпотечних договорів 1, 2 була оцінена у розмірах 36 382 000,00 грн. та 23 000 000,00 грн., відповідно.

Отже, питання щодо укладення Кредитних договорів 1, 2 та Іпотечних договорів 1, 2 з огляду на суми їх предметів в силу положень п. 11.1.13 Статуту та ч. 2 ст. 98 Цивільного кодексу України мало вирішуватися виключно загальними зборами акціонерів ПАТ «Кезно».

Наведена обставина встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2012 року по справі № 5011-62/12696-2012, а тому в силу ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному встановленню у спорах, стороною в яких є ПАТ «Кезно».

У той же час, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження погодження загальними зборами акціонерів ПАТ «Кезно» у визначеному п. 11.1.13 Статуту та ч. 2 ст. 98 Цивільного кодексу України порядку укладення оскаржуваних договорів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2012 року по справі № 5011-62/12696-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2013 року, визнано недійсними рішення правління ПАТ «Кезно», оформленні протоколами від 28.12.2006 року, 21.06.2007 року, 26.06.2007 року, 17.12.2007 року, 09.02.2009 року, 28.12.2009 року, якими надано згоду Голові правління на укладення оскаржуваних правочинів та внесення змін в подальшому.

Судове рішенням мотивоване тим, що правління не було повноваженим для вчинення таких дій, оскільки вони належали до компетенції загальних зборів товариства.

Посилання відповідача-2 на додану ним до матеріалів справи копію протоколу № 16 загальних зборів ПАТ «Кезно» від 15.11.2005 року, якою, на його думку, підтверджується надання загальними зборами акціонерів ПАТ «Кезно» повноважень Правлінню на укладення кредитних договорів, договорів застави на будь-яку суму, судом відхиляються з огляду на відсутність оригіналу такого протоколу та заперечення представників позивача щодо його існування, що в силу положень ст. 32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України унеможливлює прийняття такої копії як належного доказу по справі.

Більш того, така копія протоколу № 16 загальних зборів ПАТ «Кезно» від 15.11.2005 року не подавалися представником відповідача-2 під час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому, з огляду на підтвердження матеріалами справи прийняття участі представника відповідача-2 в розгляді справи судом першої інстанції та відсутність обґрунтування неможливості її подання суду першої інстанції, в силу положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України не може бути прийнята судом апеляційної інстанції.

Отже, дії Голови правління ПАТ «Кезно» щодо розпорядження майном товариства (передання в іпотеку) та отримання коштів (кредиту), вартість та розмір яких перевищували статутний капітал позивача, балансову вартість його основних фондів, а також вартість активів ПАТ «Кезно», не підлягають повторному доказуванню згідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із встановленими рішенням у справі № 5011-62/12696-2012 обставинами, суперечать положенням в т.ч. ст.ст. 98, 161 Цивільного кодексу України та Статуту ПАТ «Кезно», а тому є незаконними.

Крім того, у будь-якому разі, з огляду на зміст Статуту до компетенції Правління та Голови правління не віднесено повноваження щодо розпорядження майном та коштами товариства, а наведені обставини могли бути відомі відповідачу, оскільки установчі документи позивача містилися у банку у зв'язку із відкриттям та обслуговуванням останнім поточних рахунків ПАТ «Кезно», що згідно ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України виключає можливість посилання банку на необізнаність із ними.

Таким чином, оскаржувані правочини укладено ПАТ «Кезно» в особі Голови правління з перевищенням наданих повноважень та всупереч ст.ст. 98, 161 Цивільного кодексу України, Статуту ПАТ «Кезно».

Посилання відповідача-2 на положення ст. 241 Цивільного кодексу України в частині наступного схвалення ПАТ «Кезно» укладених Головою правління оскаржуваних правочинів шляхом укладення в подальшому змін та доповнень до них та перерахуванням коштів в якості часткового погашення кредитів та сплаті відсотків за користування ними колегією відхиляється, оскільки укладення змін до договорів та часткова сплата коштів (здійснення банківських переказів) здійснено з волі Голови правління ПАТ «Кезно» (тобто, тією ж особою, що уклала правочини з перевищенням своїх повноважень), а з комплексного аналізу статей 238, 241 Цивільного кодексу України схвалення в розумінні наведеної норми можливе лише особою, уповноваженою на вчинення такого правочину.

Твердження відповідача-2 про те, що схвалення загальними зборами акціонерів ПАТ «Кезно» оскаржуваних правочинів підтверджується затвердженням ними річної фінансової звітності товариства, розміщеною на сайті Державної установи «Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України» (smida.gov.ua) інформацією в якій містить посилання на наявність кредиту у ПАТ Банк «Контракт», колегією відхиляється з огляду на наступне.

По-перше, за змістом ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається із матеріалів справи подані представником відповідача-2 на підтвердження своїх посилань щодо обізнаності акціонерів ПАТ «Кезно» про існування оскаржуваних правочинів докази (роздруківки річної фінансової звітності за період 2007-2011 років з сайту: smida.gov.ua) не подавалися останнім під час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому з огляду на підтвердження матеріалами справи прийняття участі представника відповідача-2 в розгляді справи судом першої інстанції та відсутність обґрунтування неможливості їх подання суду першої інстанції правові підстави для їх прийняття у суду апеляційної інстанції відсутні.

По-друге, із доданих до матеріалів справи протоколів загальних зборів акціонерів ПАТ «Кезно» вбачається, що питання затвердження фінансової звітності в 2006-2008 роках акціонерами не розглядалося, а при розгляді такого питання в 2009 році будь-яких відомостей про укладені оскаржувані правочини не висвітлювалося.

По-третє, із поданих представником відповідача-2 роздруківок річної фінансової звітності за період 2007-2011 років з сайту: smida.gov.ua, вбачається, що така звітність до Державної установи «Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України» подавалася за підписом Голови правління ПАТ «Кезно», тобто, особи, яка в силу положень Статуту ПАТ «Кезно» не наділена повноваженнями на укладення оскаржуваних правочинів.

Таким чином, посилання представника відповідача-2 на те, що схвалення загальними зборами акціонерів ПАТ «Кезно» оскаржуваних правочинів підтверджується затвердженням ними річної фінансової звітності товариства та розміщеною на сайті Державної установи «Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України» (smida.gov.ua) інформацією є безпідставним та не приймається судом.

З аналогічних обставин колегією відхиляються посилання відповідача-2 на акти перевірки об'єктів іпотеки (підписані Головою правління ПАТ «Кезно»), як на підтвердження існування подальшого схвалення ПАТ «Кезно» оскаржуваних правочинів в розумінні положень ст. 241 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Судом встановлено, що уповноважений Статутом орган (Загальні збори акціонерів) не давав згоди та не делегував своїх повноважень щодо укладення Кредитних договорів 1, 2, Іпотечних договорів 1, 2 та їх укладення в наступному не погоджував (не схвалював), а відтак оскаржувані правочини були підписані зі сторони ПАТ «Кезно» не уповноваженою особою, що свідчить про недотримання однієї із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що передбачені ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача-2 на правові висновки в інших справах судом відхиляються, оскільки у таких справах керівник діяв на підставі рішення компетентного органу (загальних зборів акціонерів), яке в наступному було скасовано, і суд виходив із чинності такого рішення на момент укладання оспорюваних правочинів, при цьому, в даній справі судом встановлено, що компетентний орган ПАТ «Кезно» (ні загальні збори, ні спостережна рада) ніколи не приймали рішення про укладення оспорюваних правочинів.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що кредитні договори 1 та 2, Іпотечні договори 1 та 2 згідно ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України підлягають визнанню недійсними на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені Публічним акціонерним товариством Банк «Контракт» в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2013 року по справі № 910/2949/13 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Публічне акціонерне товариство Банк «Контракт» (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2013 року по справі № 910/2949/13 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/2949/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді С.О. Алданова

О.Ф. Синиця

Повний текст рішення складено 23.06.2014 року.