Ухвала суду № 39520746, 03.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9725/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Соколова О.А. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

03 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства закордонних справ України про скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Міністерства закордонних справ України, в якому, з урахуванням поданих ним уточнень, просив визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства закордонних справ України від 23.04.2010 року № 592-ос про звільнення ОСОБА_2; визнати протиправним та скасувати пункт 2 Наказу Міністерства закордонних справ України № 852-ос від 28.05.2010 року щодо зміни дати звільнення ОСОБА_2; зобов'язати Міністерство закордонних справ України поновити його на роботі за Строковим трудовим договором № 28, який укладений 27.10.2008 року між Міністерством закордонних справи України та ОСОБА_2; стягнути з Міністерства закордонних справ України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2010 року до 31.07.2013 року в розмірі 228 000 гривень; стягнути з Міністерство закордонних справ України на користь ОСОБА_2 1,00 гривню на відшкодування завданої моральної шкоди.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивача ОСОБА_2 згідно строкового трудового договору №28 від 27.10.2008 року було призначено на посаду першого секретаря Посольства України в Республіці Ірак (а.с.7-11).

За умовами п.6.1 строкового трудового договору №28 від 27.10.08, строк дії даного договору було встановлено з 08.11.2008 року до завершення закордонного довготермінового відрядження.

Наказом Міністерства закордонних справ України № 2476-ос від 27.10.2008 року позивача, який перебував у кадровому резерві МЗС України, з 08.11.2008 року було призначено на посаду першого секретаря Посольства України в Республіці Ірак на час довготермінового відрядження. (а.с.12).

На підставі наказу Міністерства закордонних справ України № 457-ос від 25.03.2010 року позивача з 02.04.2010 року було відкликано з Республіки Ірак у зв'язку із службовою необхідністю. Пунктом 3 даного наказу Департаменту персоналу, Управлінню юридичного забезпечення та Третьому територіальному департаменту після повернення ОСОБА_2 в Україну наказано опрацювати питання щодо подальшого перебування позивача на дипломатичній службі та внести пропозиції. (а.с.13).

Після повернення в Україну позивач звернувся із заявою до Міністерства закордонних справ України про надання відпустки за відпрацьований час з 02.04.10 на 21 21 календарний день. (а.с. 42)

Згідно наказу Міністерства закордонних справ України №591-ос від 23.04.2010 позивачу було надано відпустку за відпрацьований час за період з 07.11.09 по 01.04.10 терміном на 21 календарний день з 02 по 23 квітня 2010 року.(а.с.43)

Наказом Міністерства закордонних справ України №592-ос від 23.04.2010 року позивача вирішено звільнити із займаної посади 23.04.10 у зв'язку із закінченням строкового договору (а.с.44).

Позивач заперечує правомірність спірного наказу відповідача від 23.04.2010 року № 592-ос, у зв'язку з чим просить, зокрема, скасувати його як такий, що суперечить нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Гарантії збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку, відповідно до статей 119, 121 Кодексу законів про працю України поширюються на службовців, зайнятих виконанням державних або громадських обов'язків, службовців, які направляються у відрядження. Крім зазначених норм, відповідні гарантії визначені іншими нормативними актами, серед яких закони України "Про дипломатичну службу", "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу".

Правові засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України як складової частини державної служби, а також особливості правового статусу працівників дипломатичної служби України регулює Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 року № 2728-III.

Згідно із статтею 2 вказаного Закону, відносини, що виникають у зв'язку з проходженням дипломатичної служби, регулюються Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про державну службу», Кодексом законів про працю України, Консульським статутом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 20 Закону України «Про дипломатичну службу» встановлено, що дипломатичну службу її працівники проходять у Міністерстві закордонних справ України, представництвах Міністерства закордонних справ України на території України, закордонних дипломатичних установах України, а також у структурних підрозділах Адміністрації Президента України, що забезпечують здійснення Президентом України повноважень у зовнішньополітичній сфері, структурних підрозділах Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, що забезпечують представництво Голови Верховної Ради України і Прем'єр-міністра України у зносинах з органами влади інших держав та здійснення заходів з міжнародного співробітництва Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України.

У системі органів дипломатичної служби здійснюється ротація працівників дипломатичної служби.

Працівники дипломатичної служби підлягають ротації і направляються у довготермінове відрядження з урахуванням їхньої професійної підготовки, спеціалізації та досвіду роботи, а також службової необхідності.

Порядок ротації працівників дипломатичної служби в системі органів дипломатичної служби визначається Міністром закордонних справ України.

Відповідно до частини шостої статті 21 Закону України "Про дипломатичну службу", після закінчення довготермінового відрядження працівникам дипломатичної служби надається попередня посада, а в разі неможливості цього - рівноцінна їй посада в системі органів дипломатичної служби.

Положенням статті 22 Закону України «Про дипломатичну службу» передбачено, що працівники дипломатичної служби, направлені у довготермінове відрядження, можуть бути достроково відкликані до України у випадку, зокрема, службової необхідності.

Підстави припинення дипломатичної служби визначені статтею 41 Закону України «Про дипломатичну службу». Вони є загальними, тобто визначеними законодавством про працю та спеціальними.

Згідно частини третьої статті 41 Закону України "Про дипломатичну службу", звільнення працівника дипломатичної служби з посади не вважається припиненням дипломатичної служби, якщо це звільнення відбулося не на підставах, передбачених цією статтею та статтею 43 цього Закону, яка регулює питання відставки дипломатичних працівників.

Як було зазначено вище, наказом Міністерства закордонних справ України від 25 березня 2010 року «Про відкликання ОСОБА_2», першого секретаря Посольства України в Республіці Ірак ОСОБА_2 з 02 квітня 2010 року було відкликано в Україну у зв'язку зі службовою необхідністю згідно статті 22 Закону України «Про дипломатичну службу». Пунктом 3 зазначеного наказу Департаменту персоналу, Управлінню юридичного забезпечення та Третьому територіальному департаменту після повернення ОСОБА_2 в Україну наказано опрацювати питання щодо його подальшого передування на дипломатичній службі та внести пропозиції.

Відповідно до частини 2 статті 23 Кодексу законів про працю України, строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України "Про дипломатичну службу", довготермінове відрядження дипломатичних працівників триває, як правило, до чотирьох років у державах з нормальними кліматичними умовами та стабільною політичною ситуацією і до трьох років у державах з важкими кліматичними умовами або складною політичною ситуацією.

Оскільки наказом Міністерства закордонних справ України № 2476-ос від 27.10.2008р. позивача було призначено на посаду на час довготермінового відрядження, термін якого закінчився 02.04.2010 року згідно з пунктом 1 наказу МСЗ України № 457 від 25.03.2010 року, колегія суддів приходить до висновку про правомірність дій відповідача в частині винесення спірного наказу від 23.04.2010 року № 592-ос «Про звільнення ОСОБА_2».

Крім того, колегія суддів зауважує, що оскільки позивач був відкликаний з довготермінового відрядження з Республки Ірак у зв'язку із службовою необхідністю, він не може бути поновлений на роботі за Строковим трудовим договором № 28, що був укладений 27.10.2008 року між ним та Міністерством закордонних справи України.

Що стосується доводів апелянта про незаконність пункту 2 Наказу Міністерства закордонних справ України № 852-ос від 28.05.2010 року «Про продовження відпустки ОСОБА_2 та про внесення змін до наказу МЗС України від 23.04.2010 року № 592-ос» в частині зміни дати звільнення ОСОБА_2, колегія суддів зважає на наступне.

Як свідчать матеріали даної справи, відповідачем у відповідності до пункту 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993р., на адресу позивача було надіслано лист за вих. 201/36-091-945 від 23.04.2010р. про необхідність отримання трудової книжки.

Проте у зв'язку із надходженням листків непрацездатності ОСОБА_2 відповідачем було видано наказ № 852-ос від 28.05.2010р. «Про продовження відпустки ОСОБА_2 та про внесення змін до наказу МЗС України від 23.04.2010 року № 592-ос», пунктом 1 якого позивачу було продовжено щорічну основну відпустку (яку йому було надано наказом МЗС України від 23.04.2010 року № 591-ос) до 30.05.2010 року у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю з 19.04.2010 по 25.05.2010.

Згідно пункту 2 зазначеного наказу, у наказі МЗС від 23.04.2010 року № 592-ос «Про звільнення ОСОБА_2» слова та цифри « 23 квітня 2010 року» замінено словами та цифрами «з 31 травня 2010 року».

У зв'язку з цим, зважаючи на вищевикладені обставини даної справи, колегія суддів дійшла висновку про дотримання відповідачем вимог чинного трудового законодавства в частині звільнення ОСОБА_2 з посади першого секретаря Посольства України в Республіці Ірак з 23 квітня 2010 року у зв'язку із закінченням строкового договору.

Що стосується позову в частині вимог про стягнення з Міністерства закордонних справ України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.06.2010 року до 31.07.2013 року в розмірі 228 000 гривень, колегія суддів зауважує, що дана вимога є похідною в частині вимог про визнання протиправними та скасування наказу Міністерства закордонних справ України від 23.04.2010 року № 592-ос «Про звільнення ОСОБА_2» та пункту 2 Наказу Міністерства закордонних справ України № 852-ос від 28.05.2010 року «Про продовження відпустки ОСОБА_2 та про внесення змін до наказу МЗС України від 23.04.2010 року № 592-ос», які відповідачем були видані на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом.

Що стосується позову в частині відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює в 1,00 грн., колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 р. (із змінами і доповненнями), моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р., судам при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди, потрібно звертати увагу в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Оскільки позивачем при розгляді даної справи не було визначено, в чому саме полягає спричинена йому моральна шкода, з яких міркувань визначено її розмір та якими доказами це підтверджується, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Повний текст ухвали виготовлено - 16.06.14р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.