Рішення № 39520396, 17.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9952/14 17.06.14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Евровет»

до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА"

про стягнення страхового відшкодування з урахуванням встановленого індексу інфляції, пені та трьох процентів річних

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Бреус В.М. (дов.№1 від 13.01.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Евровет» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" про стягнення страхового відшкодування з урахуванням встановленого індексу інфляції, пені та трьох процентів річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2014 порушено провадження у справі №910/9952/14 та призначено її до розгляду на 17.06.2014 року.

До початку судового засідання 17.06.2014, від відповідача через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м.Києва, надійшов відзив на позовну заяву, у якому містяться заперечення на нарахування позивачем штрафних санкцій у вигляді пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Відповідач також зауважив, що вважає позовні вимоги обґрунтованими у сумі 23427,32 грн.

У судовому засіданні 17.06.2014 представник позивача надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог та підтримав позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що представник відповідача не з'явився до судового засідання, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.09.2013 по вул.Червонозоряній у м.Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення) між транспортним засобом марки "Toyota", державний номер НОМЕР_1, що належить ТОВ «Евровет» та перебував під керуванням ОСОБА_2, та транспортним засобом марки "Chevrolet", державний номер НОМЕР_2, що належить ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» та перебував під керуванням ОСОБА_3 (а. с. 38)

Дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_3 Правил дорожнього руху України, яку постановою Солом'янського районного суду м.Києва від 27.09.2013 у справі №760/20197/13-п визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. (а. с. 7)

Цивільно-правова винної у спричиненні ДТП особи - ОСОБА_3, яка керувала транспортним засобом марки "Chevrolet", державний номер НОМЕР_2, на момент скоєння ДТП застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" (відповідач у справі), за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ9559423, відповідно до наявної у матеріалах справи копії даного полісу. (а. с. 8)

Розмір страхового відшкодування визначений відповідачем у страховому акті №ОЦВ-13-1207/1 від 16.10.2013 та розрахунку до нього у розмірі 23427,32 грн. (а. с. 10-11)

Як вбачається із матеріалів справи, 15.10.2013 позивач звернувся до відповідача із заявою про настання дорожньо-транспортної пригоди, що є підставою для виплати страхового відшкодування, проте коштів станом на момент розгляду спору у суді так і не отримав. (а. с. 9)

Позивач, враховуючи порушення відповідачем вимог законодавства щодо сплати страхового відшкодування, заявив до стягнення з відповідача у межах даного спору також 1452,49 грн. суми інфляційних втрат, 240,69 грн. суми трьох відсотків річних та 1200,89 грн. суми пені.

Водночас відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зауважує що безпідставності нарахувань штрафних санкцій та вважає позовні вимоги обґрунтованими у сумі 23427,32 грн.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Частинами другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Цивільним кодексом України встановлено, що цивільно-правова відповідальність виникає лише за наявності вини особи. Цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішенням суду (п. 5 ст. 11 ЦК України).

Наявною у матеріалах справи постановою Солом'янського районного суду м.Києва від 27.09.2013 у справі №760/20197/13-п встановлено вину ОСОБА_3 у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди під час керування транспортним засобом марки "Chevrolet", державний номер НОМЕР_2.

На момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, яка керувала транспортним засобом марки "Chevrolet", державний номер НОМЕР_2, застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" (відповідач у справі), за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ9559423, відповідно до наявної у матеріалах справи копії даного полісу.

Як визначено пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Пунктом 37.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином відповідач - Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" є відповідальною особою за завдані збитки власнику транспортного засобу марки "Toyota", державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до п.36.2. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, а у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем направлялась вимога відповідачу про сплату страхового відшкодування, сума якого розрахована відповідачем у страховому акті №ОЦВ-13-1207/1 від 16.10.2013 та розрахунку до нього у розмірі 23427,32 грн., проте виплачена дана сума позивачу не була.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Із прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивачем до стягнення заявлено 1200,89 грн. за несвоєчасність виконання зобов'язання.

Судом встановлено, що даний господарський спір виник з правовідносин щодо відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань.

Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, а договірні відносини між сторонами відсутні, відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Наведене випливає з положень ст. 547 та п.1 ч.2 ст.551 ЦК України, відповідно до яких правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Із матеріалів справи не вбачається та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення 1200,89 грн. пені.

Водночас, згідно з п.37.2 ст.37 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Таким чином, положення п. 37.2 ст. 37 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до норм ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, з системного аналізу вище наведених норм, суд дійшов висновку, що право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Разом з тим, згідно з положеннями ч.1 ст.13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 548 ЦК України передбачено, що зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч.1 ст.546, ч.ч.1.3 ст.549 ЦК України).

Проте, ані Цивільним кодексом України, ані Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

Аналогічна позиція Вищого господарського суду України міститься у постанові №5011-16/11067-2012 від 29.01.2013 року.

Щодо нарахувань позивачем 3% річних та інфляційний втрат на суму боргу, суд зазначає наступне.

Статтею 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Отже, оскільки зобов'язання страховика у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, зобов'язання між сторонами можуть виникати як з договірних, так і з позадоговірних відносин. При цьому, зобов'язання відповідача перед позивачем у даній справі щодо сплати коштів в порядку регресу є позадоговірним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Беручи до уваги вищенаведене, суд зазначає, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі, а отже, між сторонами у справі існує саме грошове зобов'язання, яке виникло з позадоговірних відносин - делікту. При цьому, грошове зобов'язання у деліктних (регресних) правовідносинах не є окремим видом зобов'язання, а є способом виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

На виконання рекомендацій Верховного Суду України (Лист Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ") вважається, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число відповідного місяця, інфляційний зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок нарахувань суми інфляційних втрат за визначений позивачем період з 28.01.2014 до 09.02.2014, суд визнав його невірним, оскільки за вказаний період індекс інфляції становить 1,00, а відповідне інфляційне збільшення заборгованості - 0,00 грн. У зв'язку із цим, сума боргу з урахуванням інфляційних втрат за заявлений у межах позовних вимог період з 28.01.2014 до 09.02.2014 залишається незмінною, а тому підстав для задоволення нарахованих позивачем 1452,49 грн. інфляції на суму боргу у суду відсутні.

Також, встановивши правомірність здійснення нарахування та перевіривши розрахунок позивача 3% річних від простроченої суми, суд зазначає, що даний розрахунок проведено позивачем не вірно, у зв'язку із чим заявлена сума 3% річних за період з 21.01.2014 до 22.05.2014 у розмірі 240,69 грн. підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 234,92 грн.

Положеннями статті 509 ЦК України, визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначені вище норми ЦК України кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України).

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідачем - Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" не доведено відсутність у нього зобов'язання по виплаті страхового відшкодування.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, щодо обґрунтованості позовних вимог, які підлягають задоволенню частково.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Евровет» до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" про стягнення страхового відшкодування з урахуванням встановленого індексу інфляції, пені та трьох процентів річних - задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (02081, місто Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 7-Д, ідентифікаційний код 00034186) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Евровет» (03151, місто Київ, вулиця Народного ополчення, будинок 26А, кімн.112-124, ідентифікаційний код 35370894) 23427 (двадцять три тисячі чотириста двадцять сім) гривень 32 копійки страхового відшкодування, 234 (двісті тридцять чотири) гривні 92 копійки трьох відсотків річних та 1642 (одну тисячу шістсот сорок дві) гривні 43 копійки судового збору.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 17.06.2014.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 23.06.2014 року

Суддя К.В. Полякова