Рішення № 39519371, 24.06.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1003/13380/12 Головуючий у І інстанції Подрєзова Г.О.Провадження № 22-ц/780/3034/14 Доповідач у 2 інстанції КашперськаКатегорія 1 24.06.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

24 червня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Служба приватизації державного житлового фонду», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання незаконним розпорядження про передачу у приватну власність частини квартири, визнання недійсним свідоцтва про право власності на частину квартири, визнання недійсним договору дарування частини квартири, відшкодування моральної шкоди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2012 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання незаконним розпорядження про передачу у приватну власність частини квартири, визнання недійсним свідоцтва про право власності на частину квартири, визнання недійсним договору дарування частини квартири, відшкодування моральної шкоди. Заявлені позовні вимоги мотивував тим, що згідно ордеру № 4980 від 21 березня 1983 року він отримав трикімнатну квартиру на себе, дружину та двох синів, особовий рахунок був оформлений на нього. У лютому 2001 року він звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду із позовом про зміну договору найму на кожного члена сім'ї, суд задовольнив позов, прийнявши рішення від 16 березня 2001 року, яке залишилось невиконаним. Скориставшись цим, ОСОБА_2 приватизувала дві кімнати, які їй не належали, про що йому стало відомо у червні 2003 року. Здійснення приватизації без письмової згоди всіх членів сім'ї та із використанням підроблених виписок із повного рішення, а також приватизацію приміщень загального користування (туалет, ванна, кухня, коридор) вважає протизаконним. Просив скасувати розпорядження завідуючої КП Білоцерківської міської ради «Служба приватизації державного житлового фонду» м. Біла Церква від 02 квітня 2002 року в частині передачі в особисту власність частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2; визнати недійсним та скасувати свідоцтво на право власності на спірну квартиру, видане на ім'я ОСОБА_2

В січні 2014 року ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги, вказуючи на те, що діями відповідачів йому спричинено моральну шкоду в зв'язку із порушенням вимог законодавства з питань приватизації, порушенням його права на нормальні умови проживання та користування житлом. Просив зобов'язати КП Білоцерківської міської ради «Служба приватизації державного житлового фонду» в особі Бринюк Т.Л. відшкодувати йому моральну шкоду в сумі 20000 грн., із ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 стягнути солідарно моральну шкоду 10000 грн., на користь ОСОБА_2 моральну шкоду 10000 грн. на подальше її лікування; визнати договір дарування частини квартири, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 і свідоцтва на право власності, видане 02 квітня 2002 року на ім'я ОСОБА_2 недійсним з причин недотримання вимог приватизаційного законодавства та приховування факту оспорювання АДРЕСА_1.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач ОСОБА_1, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2014 року та ухвалити нове рішення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним розпорядження про передачу у приватну власність частини квартири, визнання недійсним свідоцтва про право власності на частину квартири, визнання недійсним договору дарування частини квартири, суд першої інстанції виходив із того, що особові рахунки подружжя ОСОБА_1 на квартиру були розділені; на час подання заяви ОСОБА_2 до служби приватизації сім'я ОСОБА_2 складалася з одного члена сім'ї; при дослідженні оригіналів документів щодо приватизації частини квартири не було виявлено будь-яких порушень.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи, а також при дослідженні матеріалів справи № 2-13721 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, комунальної служби приватизації Державного житлового фонду Білоцерківської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа ЖЕК № 5, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання розпорядження неправомірними, свідоцтва про право власності на житло та договору дарування недійсним, матеріалів справи № 2-946 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа ЖЕК № 5 про зміну договору найму житлового приміщення, колегія суддів вбачає, що 21 березня 1983 року ОСОБА_1 та членам його сім'ї ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_10 надано ордер № 4980 на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 21 липня 1992 року № 251 вирішено організувати службу приватизації житлового фонду та затверджено Порядок передачі громадянам міста у власність квартир (будинків) згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Постанови КМУ від 18 жовтня 1992 року № 571.

08 серпня 2000 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Рішенням Білоцерківського міського суду Київської області від 16 березня 2001 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа ЖЕК № 5 про зміну договору найму житлового приміщення позов задоволено, змінено договір найму житлового приміщення в квартирі АДРЕСА_1, виділено в користування ОСОБА_1 кімнату розміром 8,5 кв.м. з лоджією; ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_10 виділено в користування кімнати розміром 12,5 кв.м. та 15,3 кв.м. з балконом, туалет, ванну, кухню, коридор залишено в загальному користуванні. Зобов'язано ЖЕК № 5 м. Біла Церква заключити договір найму на кімнату розміром 8,5 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 з ОСОБА_1, зобов'язано ЖЕК № 5 м. Біла Церква заключити договір найму на кімнати розміром 12,5 кв.м. та 15,3 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 31 травня 2001 року № 176 дозволено зміну договорів найму житлових приміщень та переоформлення особових рахунків, зокрема на кв. АДРЕСА_1 згідно з рішенням міського суду від 16 березня 2001 року про розділ квартири, зміну договору найму житлового приміщення з відкриттям окремих особових рахунків ОСОБА_1 на одну кімнату житловою площею 8,5 кв.м., ОСОБА_2 на дві кімнати (15,3 кв.м., 12,5 кв.м.) житловою площею 27,8 кв.м., сім'я три чоловіки (а. с. 13 т. 1).

Згідно довідки Білоцерківської ЖЕК № 5 від 14 вересня 2003 року № 4032, ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 з 16 червня 1983 року по цей час; ОСОБА_2 з 16 червня 1983 року по 12 березня 2002 року; ОСОБА_9 з 16 червня 1983 року по 19 березня 2002 року; ОСОБА_10 з 16 червня 1983 року по 12 березня 2002 року (а. с. 16 т. 1). Довідкою Білоцерківської ЖЕК № 5 від 09 листопада 2004 року № 3843 зазначено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_9 виписані за власним бажанням на підставі написаних ними заяв (а. с. 59 т. 1).

22 березня 2002 року ОСОБА_2 видано довідку ЖЕК № 5 про склад сім'ї наймача квартири, в якій вказано, що ОСОБА_2 займає дві житлові кімнати пл. 27,8 кв.м., ОСОБА_1 - одну житлову кімнату пл. 8,5 кв.м., квартира має допоміжні приміщення спільного користування кухня пл. 6,8 кв.м., ванна кімната пл. 2 кв.м., уборна пл. 0,80 кв.м., коридор 9,90 кв.м., вбудоване приміщення 0,50 кв.м., балкон 1,20 кв.м. (а. с. 17 т. 1).

22 березня 2002 року ОСОБА_2 звернулася із заявою на ім'я завідуючого комунальною службою приватизації державного житлового фонду міста Бринюк Т.Л. про оформлення передачі в приватну власність квартири, до якої додала довідку про склад сім'ї та займані приміщення (а. с. 19 т. 1).

02 квітня 2002 року комунальною службою приватизації державного житлового фонду м. Біла Церква прийнято розпорядження № 1-2-18, якою передано у власність ОСОБА_2 частину квартири АДРЕСА_1, та видано свідоцтво про право власності на житло № 33263, згідно якого ОСОБА_2 належить на праві особистої власності частина квартири АДРЕСА_1, при цьому загальна площа квартири становить 49 кв.м., житлова площа 27,80 кв.м., кухня 0,80 кв.м., коридор 9,90 кв.м., ванна 2,0 кв.м., туалет 0,8 кв.м. балкон 1,80 кв.м. (а. с. 20 т. 1).

03 квітня 2002 року Білоцерківським бюро технічної інвентаризації вчинено реєстраційний напис на правовстановлювальному документі, яким засвідчено, що частина квартири АДРЕСА_1 зареєстрована на праві особистої власності та ОСОБА_2 (а. с. 16 т. 2).

21 червня 2003 року ОСОБА_2 уклала договір дарування з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, за умовами якого останні є співвласниками 37/150 частин квартири кожна, право власності зареєстровано 07 липня 2003 року. Договір дарування передбачає, що частина квартири загальною площею 49,0 кв.м., жилою площею 27,8 кв.м., складається з двох жилих кімнат, балкону; кухня, коридор, ванна, туалет, шафа - в загальному користуванні (а. с. 82 т. 1, 60 т. 2).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону.

Згідно п. 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 15 червня 1992 року № 56, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.

Даним Положенням визначено склад документів і порядок їх оформлення при передачі державного житла у власність громадян. Громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення. У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. Відомості про займані наймачем приміщення та їх площу наводяться згідно з інвентаризаційними матеріалами, які зберігаються у державному підприємстві по обслуговуванню житла. При відсутності інвентаризаційних матеріалів, або невідповідності їх інформації фактичному стану, що викликано проведенням ремонту чи реконструкцією будинку, підприємство по обслуговуванню житла відновлює їх через бюро технічної інвентаризації. Уточнення необхідних для приватизації квартир (будинків) даних шляхом обстеження можуть здійснювати підприємства, на які покладені обов'язки оформлення документів по приватизації державного житлового фонду. Оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім'ї та займані приміщення, а також документом, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів, чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються. Зареєстрована заява передається підприємству по оформленню документів. Орган приватизації, в разі потреби, уточнює необхідні для розрахунків дані в залежності від складу сім'ї і розміру загальної площі квартири (будинку), оформляє розрахунки та видає розпорядження. При створенні підприємства по оформленню документів ця робота виконується вказаним підприємством (крім оформлення розпорядження). На підставі оформленого розпорядження орган приватизації готує паспорт на квартиру, а на одноквартирний будинок - паспорт на домоволодіння, свідоцтво про право власності на житло та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 08 квітня 2005 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_12, Комунальної служби приватизації державного житлового фонду Білоцерківської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа ЖЕК № 5, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання розпорядження комунальної служби приватизації неправомірними, недійсними свідоцтва про право власності на житло і договору дарування встановлено, що на час прийняття оскаржуваного розпорядження ОСОБА_1 в користування була виділена одна кімната пл. 8,5 кв.м., а відповідачу із синами дві кімнати пл. 12,5 кв.м. та 15,3 кв.м. За таких обставин на час приватизації відповідачем житлової площі кімнат пл. 12,5 кв.м. та 15,3 кв.м. на цю житлову площу позивач не мав права, а тому орган приватизації діяв правомірно при виданні розпорядження № 1-2-18 від 02 квітня 2002 року та свідоцтва про право власності на житло. Визнаючи недійсним договір дарування частини спірної квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, суд першої інстанції при розгляді даної справи виходив з того, що цей договір укладено на неправомірних документах щодо приватизації частини квартири ОСОБА_2 Скасовуючи рішення, суд апеляційної інстанції послався на те, що оскільки приватизація частини квартири ОСОБА_2 була проведена без порушення Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», то суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про визнання недійсним договору дарування цієї частини квартири (а. с. 94 - 95 т. 1).

Також ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30 жовтня 2013 року, якою скасовано ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2013 року, встановлено, що в жовтні 2004 року ОСОБА_1 звертався до суду з аналогічним позовом про той же предмет і з тих самих підстав, однак до інших сторін, тому відсутня одна із підстав закриття провадження по справі за п. 2 ст. 205 ЦПК України (а. с. 201 т. 1).

Отже, звертаючись в серпні 2012 року із позовом про скасування розпорядження про передачу в приватну власність частини державної квартири та визнання недійсним свідоцтва на право власності на житло, позивач виходив із тих же самих підстав, із яких йому було відмовлено рішенням Апеляційного суду Київської області від 08 квітня 2005 року, яким було встановлено правомірність дій органу приватизації, а тому суд першої інстанції, оцінивши доводи позивача, вірно відмовив йому в задоволенні позову в цій частині.

Збільшивши позовні вимоги в січні 2014 року, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір дарування частини квартири та приховування факту оспорювання квартири.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договору дарування позивачем доведена не була.

Крім того, правомірність договору дарування із причин недотримання вимог приватизаційного законодавства також була предметом розгляду Апеляційного суду Київської області в рішенні від 30 жовтня 2013 року, а сам по собі факт оспорення позивачем приватизації квартири не є підставою для визнання договору дарування цієї квартири недійсним.

Таким чином, відмова суду першої інстанції в задоволенні вимог про визнання договору дарування недійсним також є обґрунтованою, відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Не можна погодитися із доводами апеляційної скарги щодо неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи в цій частині позовних вимог, оскільки доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів та обставин, які належним чином з'ясовувалися як при ухваленні рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2014 року, так і рішення Апеляційного суду Київської області від 08 квітня 2005 року.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди із Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Служби приватизації державного житлового фонду», ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки дії органу приватизації визнані судами правомірними, порушення прав позивача не встановлені, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди із даного відповідача задоволенню також не підлягають.

Звертаючись із вимогами про відшкодування моральної шкоди до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, позивач посилався на те, що останні наносять йому тілесні ушкодження, знущаються з нього, порушують його право користування житлом.

Судом першої інстанції, на думку колегії суддів, правильно оцінені докази, наявні в матеріалах справи, оскільки акти судово-медичного обстеження (а. с. 27 - 33 т. 2), в яких обставини справи, встановлені зі слів ОСОБА_1, не підтверджені в порядку адміністративного або кримінального провадження, не можуть беззаперечно свідчити про завдання йому тілесних ушкоджень відповідачами.

Постанова Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2005 року про застосування амністії до ОСОБА_14 (а. с. 25 т. 2) колегією суддів до уваги не приймається, оскільки до даної особи позовні вимоги не пред'явлені.

Фотоматеріали, надані апелянтом, як не підтверджують, так і не спростовують обставин, на які посилається, оскільки це зроблені особисто ним фотографії інтер'єру, із яких неможливо встановити, коли і за яких обставин відбулися зміни в побуті позивача та взагалі ідентифікувати квартиру, знімки якої містяться в матеріалах справи, як його місце проживання.

До того ж колегія суддів враховує, що позивач та відповідачі є співвласниками спірної квартири та мають однакове право користування приміщеннями спільного користування, позивач має право на звернення до суду із позовом про усунення перешкод в користуванні зазначеними приміщеннями, однак таких вимог на захист свого права позивачем заявлено не було.

Разом із тим судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди із ОСОБА_4 в зв'язку із пропуском строку позовної давності, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Як вбачається із матеріалів справи, вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2006 року, ОСОБА_4 визнана винною і засуджена за те, що 08 вересня 2005 року на ґрунті особистих неприязних стосунків нанесла потерпілому ОСОБА_1 в ході сварки легкі тілесні ушкодження, нанісши потерпілому умисно декілька ударів руками по голові та в інші частини тіла в квартирі АДРЕСА_1, де обоє мешкають (а. с. 86 - 87 том 1).

Отже, діями відповідача ОСОБА_4, встановленими вироком суду, позивачу було заподіяно моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи ступінь нанесених позивачу тілесних ушкоджень, інтенсивність та тривалість перенесених ним страждань, із відповідача ОСОБА_4 на користь позивача має бути стягнута компенсація завданої йому шкоди 3000 грн., яка вважається суду розумною, виваженою, справедливою та пропорційною.

Доводи ОСОБА_3 під час розгляду апеляційної скарги, що її сім'єю вже відшкодовувалася завдана позивачу моральна шкода, будь-якими доказами не підтверджені і колегією суддів відхиляються.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду в цій частині не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування в частині відмови в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди із ОСОБА_4 із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення 3000 грн. моральної шкоди із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1

В іншій частині рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України колегія суддів здійснює розподіл судових витрат і стягує із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог 243,60 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2014 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов в частині відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000 грн. та судові витрати 243,60 грн.

В іншій частині позову про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 відмовити.

В решті рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2014 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.