Постанова № 39518150, 26.06.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2014 року Справа № 904/5138/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. (доповідач),

суддів: Білецької Л.М., Тищик І.В.

при секретарі судового засідання: Малик С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Булатов В.П., довіреність № 04/04/14 від 04.04.2014 р.;

від відповідача: у судове засідання не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми «Авіас» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 р. по справі № 904/5138/13 (суддя Суховаров А.В.)

за позовом Приватного підприємства «Транс Логістик», смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми «Авіас», м. Дніпропетровськ

про стягнення 1234314,05 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 р. позов Приватного підприємства «Транс Логістик» задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1164978,75 грн. основного боргу, 23297,70 грн. судового збору та 4668,09 грн. витрат на проведення експертизи, а в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити Приватному підприємству «Транс Логістик» у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована незгодою відповідача з рішенням місцевого господарського суду, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, виходячи з наступного.

Посилаючись на висновки експерта щодо справжності підпису у графі отримав, суд залишив поза увагою та не надав оцінки наданим позивачем доказам передачі довірчих документів за умовами п. 1.6. договору, згідно якого, відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-карти) на отримання товару відповідно до «Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами» затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997, що на думку скаржника є підтвердженням поставки товару, оскільки господарською угодою це визначено обов'язковою умовою поставки товару.

Крім того, апелянт вважає, що вчинення позивачем протягом деякого часу дій щодо оплати 06.07.2011 р., 08.07.2011 р. та 18.07.2011 р., свідчить про отримання довірчих документів на товар, оскільки інакше не можна пояснити дії підприємства, яке не отримало скретч-карти, але продовжувало здійснювати оплату. Поетапне перерахування коштів без фактичного отримання палива суперечить логічному проведенню господарських операцій.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.06.2014 р. відновлено строк на подачу апеляційної скарги, а справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 26.06.2014 р. о 10:15 год.

Представник відповідача (скаржник) у судове засідання явку повноважного представника не забезпечив, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованої кореспонденції (а. с. 75).

19.06.2014 р. до канцелярії Дніпропетровського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи на інший день, оскільки ТОВ ВТФ «Авіас» в якості відповідача у цивільній справі № 178/865/14-ц викликане на 26.06.2014 р. на 9:00 год. у судове засідання до Криничанського районного суду Дніпропетровської області.

Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідність абзацу 3 пункту 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 (із змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Згідно п. 3.9.2. вищезазначеної Постанови пленуму ВГСУ, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Нез'явлення у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, тому справа розглядається відповідно до статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 р. без змін.

26.06.2014 р. у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

У відповідність ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін за наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 10.06.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельна фірма «Авіас» (надалі - постачальник, або відповідач) та Приватним підприємством «Транс Логістик» (надалі - покупець, або позивач) укладено договір постачання № 147 (надалі - договір), за умовами якого (п. 1.1., 1.2.) постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари: бензин А-76 (80), А-92, А-95, А-95 Евро, дизельне пальне, газ, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти товар.

Згідно п. 1.6. договору, відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картами) на отримання товару, відповідно до «Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами», затвердженими постановою КМУ № 1442 від 20.12.1997.

Згідно п. 2.1. договору товар вважається переданим відповідачем та прийнятим позивачем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.

Відповідно до п.3.1. договору ціна 1 літра товару - згідно накладних на товар.

Загальна сума договору становить 10 000 000 грн. (п. 3.2. договору).

За умовами п. п. 4.1., 4.2. договору оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника. Умови оплати: 100% попередня оплата протягом 1-го банківського дня від дати рахунку.

Відповідно до п. 4.4. договору, після оплати товару протягом 5-ти робочих днів постачальник зобов'язаний передати покупцю, а покупець зобов'язаний отримати від постачальника довірчі документи (талони пластикові, паперові або паливні скретч-картки) на придбану кількість ПММ, як підтвердження здійснення оплати Товару.

Передача покупцю товару за договором здійснюється на АЗС шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-карт (п. 5.2.1. договору).

Згідно п. 5.2.2. договору, скретч-карта є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картах вважаються виконаними, та товар вважається переданим постачальником - з моменту фактичної заправки автомобіля покупця певною кількістю товару, яка зазначена у карті, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій ніж зазначено в скретч-карті.

Приписами статті 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору, позивачем здійснено передоплату товару на загальну суму 1164978,75 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а. с. 15-18 том 1), проте відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо поставки товару позивачу (скретч-карти не передав).

Позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку передоплату за товар (скретч-карти), який не було поставлено відповідачем, на суму 1164978,75 грн.

Водночас відповідач стверджує, що відповідно до сплачених рахунків, ТОВ ВТФ «Авіас» складені товарні накладні, які підтверджують факт видачі скретч-карток та їх кількість, яка відповідає сумі оплати, а саме накладні № 3289/102 від 06.07.2011 р., № 3277/102 від 06.07.2011 р., № 3335/102 від 11.07.2011 р. та № 3411/102 від 18.07.2011 р. (а. с. 26, 28, 30, 171 том 1), згідно яких ПП «Транс Логістик» отримав дизельне паливо, в кількості 119485 літрів на суму 1164978,75 грн., що підтверджують довіреності завірені позивачем, а саме довіреність № К 306 від 06.07.2011 р., довіреність № К-305 від 06.07.2011 р., довіреність № К-311 від 11.07.2011 р. (а. с. 27, 29, 31). Тобто відповідач вважає, що з його боку зобов'язання були виконані у повному обсязі.

Вищезазначене і є причиною виникнення спору.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Положенням ч. 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частин 1 і 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів; одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається крім випадків, передбачених законом.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, колегія суддів вважає правомірним рішення місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача передплати внесеної за товар у сумі 1164978,75 грн.

Доводи відповідача про передачу скретч-карток уповноваженому за довіреностями представнику позивача ОСОБА_2 правомірно відхилені місцевим господарським судом, з огляду на наявність в матеріалах господарської справи висновку № 650-14 судової почеркознавчої експертизи (а. с. 40-45 том 2) - де вказано, що підписи від імені ОСОБА_2 в графах «Отримав» накладних № 3277/102 від 06.07.2011 р. (том 2, а. с. 25), № 3335/102 від 11.07.2011 р. (том 2 а. с. 2), № 3289/102 від 06.07.2011 р. (том 2 а. с. 27) виконані не ОСОБА_2, а іншою особою.

Разом з тим, колегія суддів вважає правомірним відхилення місцевим господарським судом посилання відповідача на отримання товару зокрема на підставі накладної № 3411/102 від 18.07.11р., оскільки вказана накладна видана після закінченням терміну дії довіреності № К-250 від 17.06.11р. (а. с. 171, 172 том 1).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

На час розгляду спору відповідач не надав господарському суду доказів добровільної сплати спірної суми заборгованості.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На підставі положень ст. 536, ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу 3 % річних за період з 14.07.11р. по 21.06.13р. на суму 69335,30 грн., що відображається в розрахунку позивача (а. с. 5 том 1).

Перевіривши здійснені позивачем нарахування 3 відсотків річних, колегія суддів вважає, що господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні цієї частини позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вже зазначалося вище, відповідач свої зобов'язання щодо передачі товару не виконав, а тому, у даному випадку, відсутнє прострочення виконання саме грошового зобов'язання.

Також, розмір процентів за порушення зобов'язання не визначено ні договором, ні законом, ні іншим актом цивільного законодавства.

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис ч. 2 ст. 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання. (п. п. 6.2., 6.3. Постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р.)

За викладених обставин, місцевий господарський суд правомірно відмовив позивачу у позові в частині стягнення з відповідача 3% річних.

Посилання відповідача на активацію скретч-карток на кількість палива, яка була проплачена позивачем не може свідчити про передачу саме позивачу скретч-карток на відповідну суму, оскільки факт передачі повинен підтверджуватися відповідними видатковими накладними, що не знайшло свого підтвердження згідно матеріалів справи.

Посилання відповідача на здійснення позивачем дій щодо оплати товару також не може бути належним доказом передачі товару, оскільки факт передачі товару не підтверджено належним чином видатковими накладними.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми «Авіас» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 р. по справі № 904/5138/13 без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено 01.07.2014 р.

Головуючий Ю.Б. Парусніков

Судді Л.М. Білецька

І.В. Тищик