Постанова № 39516213, 16.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 червня 2014 року № 826/5443/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Вєкуа Н.Г., суддів: Головань О.В., Соколової О.А, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Правління Пенсійного фонду України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Правління Пенсійного фонду України , в якому просить визнати бездіяльність Правління Пенсійного фонду України щодо невиконання обов'язків по внесенню змін в основний документ його діяльності «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії» у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 та в передачі уповноваженому територіальному органу її заяви для прийняття рішення про призначення та виплати їй пенсії за межі України, зобов'язати негайно внести і затвердити зміни до «Порядку подачі та оформлення документів для призначення пенсії», що забезпечуть документальне оформлення та реальну виплату пенсії усім українським пенсіонерам, що проживають за межами України у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 та зобов'язати відповідачів визначити уповноважене територіальне управління ПФУ та дати йому наказ для прийняття у позивача необхідних документів для призначення пенсії за віком та призначити і виплачувати пенсію за віком починаючи з 02.02.2012 року у відповідності до Конституції України і норм чинного законодавства, вказати реквізити банку в Ізраїлі, в якому позивачу слід відкрити рахунки для отримання пенсії з України.

В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що з вересня 1967 року по 27 липня 1969 року навчалась в музичному училищі при Ленінградській консерваторії ім.. Римського-Корсакова, працювала з 1964 до вересня 1990 року, її загальний трудовий стаж в Україні складає 17 років. 03 жовтня 1990 року вона виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, до виїзду вона проживала за адресою: АДРЕСА_1., в лютому 2012 року позивачка зверталась до Правління Пенсійного Фонду України із заявою про призначення та виплату йому пенсії за віком у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, але отримала відповідь з відмовою.

В позовних вимогах позивачка у позові просить розглядати справу за її відсутності у зв'язку зі станом здоров'я та віком що відповідно до положень ч. 4 ст. 122 КАС України є підставою для розгляду справи за відсутності позивачки.

Відповідачі - направили до суду письмові заперечення, в яких зазначили, що позовні вимоги є безпідставними, посилаючись на ту обставину, що у них відсутні правові підстави для призначення та виплати пенсії за віком особі, яка проживає за кордоном.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи №826/5443/14 у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зазначає, що з вересня 1967 року по 27 липня 1969 року навчалась в музичному училищі при Ленінградській консерваторії ім.. Римського-Корсакова, працювала з 1964 до вересня 1990 року, її загальний трудовий стаж в Україні складає 17 років. 03 жовтня 1990 року вона виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, до виїзду вона проживала за адресою: АДРЕСА_1., в лютому 2012 року позивачка зверталась до Правління Пенсійного Фонду України із заявою про призначення та виплату йому пенсії за віком у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, але отримала відповідь з відмовою.

У зв'язку з прийняттям Конституційним судом України рішення № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, відповідно до якого визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV.

Позивачка зазначає, що 02.02.2012 року звернулася до Правління Пенсійного фонду України із заявою, в якій просила Правління Пенсійного Фонд України зобов'язати територіальне управління пенсійного фонду України призначити та виплачувати їй пенсію, яку вона заробила своїм трудовим стажем на території України.

Оцінюючи бездіяльність відповідачів щодо відмови в призначенні та виплаті пенсії за віком особі, яка проживає за межами України та має трудовий стаж в Україні, суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій передбачені Законами України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Згідно з приписами ст. 92 цього Закону громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Виключення з даного правила встановлено тільки для пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного Фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У статті 51 вказаного закону передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед виїздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV.

Таким чином, з наведеного вбачається, що питання щодо призначення та виплати пенсій громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за межі України, після визнання положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такими, що не відповідають Конституції України рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, до спірних правовідносин підлягають застосуванню ст.ст. 1, 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що на час існування спірних правовідносин та розгляду справи є чинними так як неконституційними не визнавалися та є обов'язковими для всіх громадян, підприємств, установ та організацій і підлягають застосуванню на всій території України.

Виходячи з наведеного, суд надходить до висновку, що у відповідачів в силу положень ст.ст. 1, 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відсутні правові підстави для призначення пенсій громадянам, які виїхали на постійне проживання в держави, з якими Україною не укладено міжнародні договори, що врегульовують питання пенсійного забезпечення таких осіб (крім пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання).

Крім цього, аналізуючи обставини справи, суд звертає увагу, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено порядок призначення пенсій, дотримання якого виключає наявність спірних правовідносин між сторонами щодо призначення пенсій.

Частина перша ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вказує на те, що заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до зазначеного вище Закону, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. № 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за № 1566/11846 передбачає, зокрема ч.2, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам подається заявником особисто безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Пунктом 7 вказаного Порядку передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) особи. Відповідно до п. 16 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік, а за приписами п. 29 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

З наведеного вбачається, що усім пенсіонерам незалежно від виду пенсій призначаються та виплачуються за місцем проживання.

Суд звертає увагу, позивачка виїхала на постійне місце проживання за кордон у 1990 році, однак не підтверджено факт, що позивачка є громадянкою України.

Судом встановлено, що позивачка не зверталась із заявою та не подавала до територіальних органів Песійного фонду належних документів, які необхідні для призначення пенсії за віком, відповідно до вимог ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Не підлягають задоволенню вимоги позивачки до Правління Пенсійного Фонду України з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, Пенсійний Фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр міністра України Міністра соціальної політики України.

У своїй діяльності Правління Пенсійний Фонд України керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра (п. 2 Положення).

Відповідно до п. 17 Положення Пенсійний Фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.

Правління Пенсійного Фонд України, як центральний орган виконавчої влади, відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу його органів щодо призначення (перерахунку) та виплати пенсії. При цьому, відповідно до п. 2.2. Положення про Управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії управління Фонду в районі, місті і районах у містах, а не Пенсійний фонд України.

Таким чином, Правління Пенсійного фонд України не є тим органом, до компетенції якого відноситься призначення та виплата позивачу пенсію за віком, а тому не є належним відповідачем у даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з наведеного, суд надходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції і законів України і не можуть порушувати норми статті 22 Конституції України, які є нормами прямої дії.

Відповідно до ст. 8 КАС України при вирішенні справи суд має керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Керуючись вимогами 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя Н.Г. Вєкуа

Судді: О.В. Головань

О.А. Соколова