Рішення № 39511791, 23.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8226/14 23.06.14

За позовом Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"

до Комунального підприємства "Залізничне" Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації

про стягнення 79 554,40 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Міненко Ю.А. (за довіреністю від 11.06.2014);

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні 23 червня 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

30.04.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" до Комунального підприємства "Залізничне" Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про стягнення 79 554,40 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/8226/14. Розгляд справи призначено на 26.05.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2014 відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 23.06.2014.

У судове засідання, призначене на 23.06.2014, з'явився представник позивача, надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ст.29 Цивільного кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою відповідача, що зазначена у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Нежитлове приміщення загальною площею 902 кв. м за адресою м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 11/15 передано на баланс Державному підприємству матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» згідно наказу Міністерства транспорту України від 05.05.1998 №166 та наказу Південно-Західної залізниці від 05.05.1998 №125-Н.

01.04.2008 між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» та Комунальним підприємством «Залізничне» Солом'янської районної у м. Києві ради було укладено Договір №199/з «Про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території» (далі за текстом - Договір). Відповідно до вказаного Договору відповідач надає позивачу наступні послуги: холодне та гаряче водопостачання, центральне опалення і водовідведення, позивач приймає участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території тощо.

Позивач зазначає, що на підставі рішення Київської міської ради від 10.11.2011 №607/6843 (пункт 1.5.) найменування відповідача змінено на Комунальне підприємство «Залізничне» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації.

В позовній заяві позивач наголошує на тому, що 04.11.2013 приблизно о 23:00 з незалежних від позивача причин відбулось залиття приміщення з вище розташованого технічного поверху, внаслідок пориву водопровідної труби, по виявленні чого 05.11.2013 відповідача було повідомлено на аварійний диспетчерський пункт у телефонному режимі та у письмовій формі листом від 05.11.2013 №ЦХП-20/6841.

Позивач звертає увагу суду на те, що представники відповідача прибули для огляду лише 07.11.2013, під час огляду ними акт не складено, для підпису не пред'явлено. За висновком відповідача залиття виникло внаслідок аварійного пошкодження трубопроводу холодного водопостачання на технічному поверсі житлового будинку №11/15 на Повітрофлотському проспекті, проте не визначено, що стало причиною такого пошкодження.

Відповідно до висновку експертного дослідження №8068 складеного судовим експертом 14.01.2014, вартість необхідних ремонтно-відновлювальних робіт та матеріалів для відновлення приміщення після залиття складає 66 254,40 грн. Витрати позивача на проведення дослідження становлять 13 300,00 грн.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з відповідача вартість ремонтно-відновлювальних робіт та матеріалів у сумі 66 254,40 грн., а також витрати позивача по проведенню дослідження у сумі 13 300,00 грн.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 06.05.2014, 26.05.2014 суд зобов'язував відповідача надати письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини. Однак, всупереч вимог суду, відповідач відзив не надав та не надіслав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2008 між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» (орендар/власник) та Комунальним підприємством «Залізничне» Соломянської районної у м. Києві ради (підприємство) було укладено Договір №199/з «Про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території».

Відповідно до п.1.1. Договору надання підприємством за плату орендарю (власнику) комунальних послуг (холодне, гаряче водопостачання, центральне опалення і водовідведення) в приміщення, будівлю, загальною площею 886,2 кв. м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. пр.-кт Повітрофлотський, 11/15.

Пунктом 4.5. Договору встановлено, що орендар (власник) зобов'язаний у випадках аварії інженерних мереж забезпечити своєчасне інформування підприємства та доступ робітників аварійних служб підприємства в приміщення (будівлю), для ліквідації аварії в будь-який час доби.

З матеріалів справи відомо, що 04.11.2013 приблизно о 23:00 відбулось залиття приміщення за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 11/15 з вище розташованого технічного поверху, внаслідок пориву водопровідної труби.

На підставі викладеного, враховуючи збитки, завдані відповідачем, позивач звернувся до суду.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Згідно статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Обов'язок відшкодувати збитки є способом захисту цивільних прав та мірою відповідальності.

У зв'язка із затопленням, виконуючи належним чином взяті на себе обов'язки за Договором, позивачем було повідомлено відповідача про вказану подію, що підтверджується наявним в матеріалах справи листом від 05.11.2013.

Відповідачем було складено відповідний Акт №15 від 07.11.2013, в якому зазначено, що залиття виникло внаслідок аварійного пошкодження трубопроводу холодного водопостачання на технічному поверсі житлового будинку №11/15 на Повітрофлотському проспекті.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, зокрема додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (стаття 225 Господарського кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Незалежного інституту судових експертиз для вирішення питання щодо вартості матеріальних збитків внаслідок затоплення адміністративних приміщень ДП «Укрзалізничпостач» за адресою: м. Київ, пр.-кт Повітрофлотський, 11/15, яке сталося 04.11.2013.

У відповідності до Висновку експертного дослідження №8068 від 14.01.2014, вартість ремонтно-відновлювальних робіт та матеріалів внаслідок затоплення адміністративних приміщень ДП «Укрзалізничпостач» за адресою: м. Київ, пр.-кт Повітрофлотський, 11/15, яке сталося 04.11.2013, становить 66 254,40 грн. з урахуванням ПДВ.

В матеріалах справи наявний Акт приймання виконаних будівельних робіт без обладнання за січень 2014 року на суму 66 254,40 грн.

Як вбачається з наявних матеріалів, станом на час розгляду справи відповідач не відшкодував завдані збитки позивачу, грошові кошти не сплатив.

Відповідно до статі 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1,2 цієї статті).

Обов'язок відшкодувати збитки є загальною формою цивільно-правової відповідальності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язань.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України та 224 Господарського кодексу України.

Обов'язковими умовами покладання відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та її вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки -це об'єктивне зменшення яких-небудь майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходах, які він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Відповідно до статті 24 Житлового кодексу УРСР від 30.06.1983 №5464-Х для експлуатації державного і громадського житлового фонду створюються житлово-експлуатаційні організації, діяльність яких здійснюється на основі господарського розрахунку.

Житлово-експлуатаційні організації забезпечують схоронність житлового фонду і належне його використання, високий рівень обслуговування громадян, а також контролюють додержання громадянами правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території.

У відповідності до ст. 176 Житлового кодексу УРСР від 30.06.1983 №5464-Х встановлює, що наймодавець зобов'язаний своєчасно провадити ремонт жилих будинків, забезпечувати безперебійну роботу інженерного обладнання будинків і жилих приміщень, належне утримання під'їздів, інших місць загального користування будинків і придомової території. Такі ж обов'язки покладаються на житлово-будівельні кооперативи.

Капітальний ремонт жилих будинків, технічне обслуговування їх інженерного обладнання, а також поточний ремонт жилих приміщень, що його зобов'язаний провадити наймодавець (житлово-будівельний кооператив), здійснюються відповідно до правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території, правил і норм технічної експлуатації житлового фонду.

Відповідно до ст. 180 Житлового кодексу УРСР від 30.06.1983 №5464-Х експлуатація та ремонт державного житлового фонду (незалежно від відомчої належності) у містах і селищах міського типу здійснюються єдиними житлово-експлуатаційними і єдиними ремонтно-будівельними службами в порядку, встановлюваному Радою Міністрів СРСР і Радою Міністрів Української РСР.

Виходячи з наведених вище норм законодавства та на підставі договору №199/з, на відповідача покладено обов'язок обслуговувати внутрішні водопровідні та каналізаційні мережі, не допускати витоку води (включаючи випуски з будинків), зокрема і у будинку №11/15 по проспекту Повітрофлотському у місті Києві.

Як свідчать обставини справи, своїх зобов'язань щодо забезпечення належного обслуговування внутрішніх водопровідних та каналізаційних мереж у будинку №11/15 по проспекту Повітрофлотському у місті Києві відповідач не виконав, внаслідок чого 04.11.2013 приміщення позивача, яке знаходиться у вказаному будинку, було затоплено з причин аварійного пошкодження трубопроводу холодного водопостачання на технічному поверсі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність протиправних дій відповідача, причинного зв'язку між діями відповідача та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та наявність вина відповідача, внаслідок дій якого спричинено збитки.

Крім того, в матеріалах справи наявний Рахунок-фактура №СФ-0212131 від 02.12.2013 ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» за проведення комплексного експертного товарознавчого та будівельно-технічного дослідження відповідно до заяви керівника ДП «Укрзалізничпостач» Якимовського Олега Леонтійовича від 02.12.2013, на загальну суму 13 300,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було здійснено оплату за надані експертною установою послуги на суму 13 300,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи, зокрема: №13-12982 від 10.12.2013, №13-12922 від 09.12.2013, №13-13027 від 11.12.2013.

В результаті затоплення позивачу було завдано збитків, розмір яких складається з витрат позивача на відновлювальний ремонт приміщення на суму 66 254,40 грн. та витрат на проведення експертизи на суму 13 300,00 грн.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідачем не надано належних доказів, які спростовували б обставини, викладені у позовній заяві, а також не надано доказів виконання зобов'язань.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Залізничне» Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 3-А, код ЄДРПОУ 35756945) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження на користь Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 11/15, п/р 26004074337201 в філії «Центральне РУ» АТ Банку «Фінанси та кредит», м. Київ, МФО 300937, код ЄДРПОУ 19014832) або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: збитки у розмірі 66 254,40 грн. (шістдесят шість тисяч двісті п'ятдесят чотири гривні 40 копійок), витрати на проведення дослідження у сумі 13 300,00 грн. (тринадцять тисяч триста гривень 00 копійок) та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Дата підписання рішення: 01.07.2014р.

Суддя Ю.В. Цюкало