Ухвала суду № 39508272, 25.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" червня 2014 р. м. Київ К/9991/54941/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. при секретарі судового засідання Ковтун О.С.,

за участю представників сторін: позивача - не з'явився,

відповідача - Коваленко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 р.

у справі № 2а-13332/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівництво та інвестиції»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Будівництво та інвестиції» (далі - позивач, ТОВ «Будівництво та інвестиції») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва), в якому просило суд визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної невиїзної перевірки підприємства позивача, та визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.05.2011 р. № 0000262305.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2012 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2012 р. скасовано в частині щодо відмови в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.05.2011 р. № 0000262305 та прийнято в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 19.05.2011 р. № 0000262305; в іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2012 р. залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 р. та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2012 р.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.04.2011 р., на підставі наказу від 28.04.2011 р. № 1236 та згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України на виконання службової записки № 942/7/26-4/52 від 28.02.2011 р., яка надійшла від ГВПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, посадовою особою ДПІ у Дніпровському районі м. Києва була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Будівництво та інвестиції» з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Арекс-КТМ» за період з 01.04.2008 р. по 31.05.2008 р., за результатами якої складено акт від 28.04.2011 р. № 1366/23-522-32849649 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог підпунктів 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 3 169 743 грн., а саме: - за квітень 2008 року в сумі 1 121 340 грн.; - за травень 2008 року на суму 2 048 403 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 19.05.2011 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000262305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 3 962 178 грн., з яких 3 169 743 грн. - сума основного платежу та 792 435 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що перевірку було проведено податковим органом з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено право органів державної податкової служби проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Позапланова невиїзна документальна перевірка згідно з пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України проводиться на підставі рішення керівника податкового органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платникові податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення копії наказу про призначення перевірки та інформації про дату початку та місце проведення перевірки. При цьому дотримання зазначених умов, а саме відправлення відповідного листа, достатньо для початку перевірки, Сам факт отримання платником податків відповідного повідомлення не є необхідним для виникнення права на проведення перевірки.

Оскільки на практиці таке правове регулювання призводить до того, що на момент отримання платником податків інформації щодо призначення невиїзної перевірки її результати вже є оформленими відповідним актом або довідкою, то як наслідок, у цьому випадку необхідно визначатися із юридичною долею податкових повідомлень-рішень, винесених за результатами невиїзних перевірок, проведених із процедурними порушеннями.

Виходячи з вищезазначеного та враховуючи, що задоволення позову в цій частині не призводить до відновлення порушених прав платника податків, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову ТОВ «Будівництво та інвестиції» у задоволенні позову в частині визнання протиправними дій ДПІ у Дніпровському районі м. Києва щодо проведення документальної невиїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Арекс-КТМ» за період з 01.04.2008 р. по 31.05.2008 р.

Щодо вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 19.05.2011 р. № 0000262305, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки 1366/23-522-32849649 від 28.04.2011 р., фактичними підставами для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували твердження перевіряючого про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Арекс-КТМ», оскільки, на переконання податкового органу, правочини укладені позивачем з вказаним контрагентом були укладені без мети настання реальних наслідків, що свідчить про їх нікчемність, а контрагент позивач має ознаки фіктивної діяльності.

Судом першої інстанції у задоволенні позову в цій частині було відмовлено з тих мотивів, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту за період, що перевірявся по взаємовідносинах з ТОВ «Арекс-КТМ» є обґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції постанову окружного адміністративного суду в цій частині скасував та прийняв нову постанову про часткове задоволення позову з тих мотивів, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, висновки викладені в акті перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, а тому у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні позову щодо скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.4. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно із положеннями статті 7 закону України «Про податок на додану вартість» платник податку виключно на підставі проведеної оподаткованої операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату податку на додану вартість до складу податкового кредиту звітного періоду, незважаючи на сплату контрагентом сум податку на додану вартість до бюджету за відповідною оподаткованою операцією і виходячи з цього визначати суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за звітний період.

Сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог та дійшовши висновку про нікчемність господарських операцій, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів товарності операцій з ТОВ «Арекс-КТМ», при судом не було не з'ясовано чи витребовувались такі докази податковим органом для дослідження, оскільки, як вбачається з акту перевірки, під час її проведення перевіряючим була використана лише інформація системи ДПС України.

Таким чином, без з'ясування обставин витребування відповідачем у позивача доказів щодо фактичного здійснення спірних господарських операцій, безпідставними є висновки про ненадання таких документів на час проведення документальної невиїзної перевірки, а відтак не ґрунтується на нормах чинного законодавства висновок суду першої інстанції про відсутність первинних документів, що підтверджують або спростовують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

У свою чергу суд апеляційної інстанції, задовольнивши позов щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 19.05.2011 р. № 0000262305 та дійшовши висновку про реальність господарських операцій обмежився лише дослідженням обставин встановлених у судових рішеннях прийнятих у справах за участі тих самих осіб, посилаючись при цьому на положення частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас передбачене частиною першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суди також повинні враховувати вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

З урахуванням викладеного, суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджували реальність або фіктивність спірних господарських операцій.

В даній справі, при дослідження характеру спірних господарських операцій суди обмежилися дослідженням їх реальності без ретельного дослідження обставин виконання цих операцій.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, витребувати докази на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, залежно від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Виходячи з викладеного, касаційна скарга ДПІ у Дніпровському районі м. Києва підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 р. в частині залишення без змін постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2012 р. у справі № 2а-13332/11/2670 щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва щодо проведення документальної невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Будівництво та інвестиції» з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Арекс-КТМ» за період з 01.04.2008 р. по 31.05.2008 р. - залишити без змін

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2012 р. в частині відмови в задоволені позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.05.2011 р. № 0000262305 і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 р. в частині задоволення позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 19.05.2011 р. № 0000262305, справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя(підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко