Ухвала суду № 39508006, 18.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2014 р. м. Київ К/800/55463/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Бартошука С.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - Жовтнева ОДПІ)

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.01.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013

у справі № 2а-6851/11/1470

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю агропромислового підприємства "Українські ковбаси" (далі - Товариство)

до Жовтневої ОДПІ

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.01.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.04.2011 № 0000172301, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 395 802,40 грн.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що податкова інспекція не вправі застосовувати негативні наслідки до платника у разі порушення його контрагентами податкової дисципліни.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Жовтнева ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що положення пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» свідчать про те, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на отримання бюджетного відшкодування є надмірне надходження відповідної суми податку до бюджету, внаслідок чого утворюється джерело для проведення відповідних видатків.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів та просить залишити їх без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ під час відображення операцій з відкритим акціонерним товариством «Агрофірма «Колос», СК «Агрофірма «Матюші», ФГ «Фортуна», товариством з обмеженою відповідальністю «Золота Нива», товариством з обмеженою відповідальністю «Лема-В», ЕНАФ «Мрія», СФГ «ОСОБА_2», суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3, сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Маяк-Агро», Миколаївською обласною державною хлібною інспекцією за період з серпня 2007 року по грудень 2009 року.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 07.04.2011 № 188/07-20895178 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 395 802,40 грн.

Висновок податкового органу про необґрунтованість податкової вигоди позивача у формі оспорюваної суми бюджетного відшкодування мотивований неможливістю встановлення факту надмірного надходження відповідної суми ПДВ до бюджету за наслідками проведення зустрічних перевірок названих постачальників Товариства.

Втім суди цілком об'єктивно відхилили зазначені доводи податкової інспекції як неспроможні.

Адже згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

У свою чергу, правила формування податкового кредиту, викладені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дають підстави для висновку про те, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Однак у розглядуваному випадку існування відповідних обставин податковим органом не доведено.

Адже в основу заперечення проти права позивача на відшкодування від'ємного значення ПДВ, що утворилося за операціями зі спірними контрагентами, податковою інспекцією покладено висновок про відсутність доказів сплати цими постачальниками ПДВ до бюджету.

Однак наведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань усіма його постачальниками по ланцюгу.

Втім, як вірно зазначено судами, вищенаведені норми податкового законодавства не пов'язують право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальниками ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

ДПІ не представлено доказів недобросовісності дій з боку позивача, його наміру отримати необґрунтовану податкову вигоду шляхом змови та здійснення узгоджених дій з названими контрагентами.

З урахуванням викладеного суди цілком обґрунтовано задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги відтворюють правову позицію відповідача по справі; ці доводи отримали належну правову оцінку під час розгляду справи по суті попередніми судовими інстанціями, а тому підлягають відхиленню.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.01.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 у справі № 2а-6851/11/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько