Рішення № 39496595, 19.06.2014, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/27110/13-ц

Провадження №2/761/780/2014

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 червня 2014 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Малинникова О.Ф.

при секретарях - Бєловій О.І.,Данилевській Є.П.

За участі прокурора - Олійника А.Д.

розглянувши у відритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування, зобов'язання повернути квартиру, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2013 року надійшла до суду позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування.

Позивач зазначив, що згідно із договором дарування від 20.06.2011 року, (а.с.18) укладеним між діючим на підставі наданою ним, позивачем, довіреності від 14.06.2011 року (а.с.22) посвідченої Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_5, та ОСОБА_3, останній була подарована квартира АДРЕСА_1, що належала позивачу на праві власності згідно із свідоцтвом про приватизацію, виданим 30.01.2007 року на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення КМДА. (а.с.19)

Підставами для визнання недійсним договору дарування вважає наступні обставини. Позивач зазначив, що користуючись його цілковитою довірою відповідач ОСОБА_2, як довірена особа, всупереч ст.1006 ЦК України не повідомив позивача про хід виконання його доручення та підписав договір дарування квартири ОСОБА_3 без відома його, позивача, як довірителя, тим самим, стверджує, що договір дарування укладено з перевищенням повноважень його представником, що не відповідає ст.241 ЦК України, оскільки він не надавав схвалення на вчинення такого правочину, як дарування.

Крім того, довіреним порушені вимоги ч.3 ст. 238 ЦК України, оскільки він діяв одночасно за довіреністю позивача та в інтересах обдарованої для вирішення питання щодо розрахунків з відповідачкою стосовно боргу за нотаріально посвідченим договором позики від 18.10 2007 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (прізвище вказане у договорі), на суму 10.100.000 грн., у якому його представником була ОСОБА_3. У квітні 2010 року позикодавець звернувся до Печерського районного суду м. Києва, ухвалою якого від 13.05.2010 року було накладено арешт на все майно ОСОБА_7. Ухвалою того ж суду від 20.07.2012 року була скасована ухвала від 13.05.2010 року за заявою ОСОБА_6 від 11.07.2012 року, який посилався, що відповідач добровільно виконав рішення суду про часткове задоволення позову.

Таким чином, на час надання довіреності та укладення договору дарування у даній справі у червні 2011 року у нього, позивача, була заборгованість на суму 15.851.600 грн. (а.с.66). Тому договір дарування ОСОБА_3 квартири було ним вчинено під впливом тяжких обставин на невигідних умовах (ст.233 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування позивач також зазначив, що при підписанні довіреності у нотаріуса він та його дружина усно заперечили проти оформлення договору дарування на ОСОБА_3 та попередили надавши відповідні документи, що на квартиру накладено арешт на забезпечення погашення заборгованості. ( позовна заява на а.с.3-10 та а.с.63-70).

З посиланням на наведені обставини та враховуючи ст.ст. 232, 233, 241, 321, 1006 ЦК України, позивач просив задовольнити позовні вимоги:

1.визнати недійсним договір дарування від 20.06.2011 року квартири, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований у Реєстрі № 1173;

2. зобов'язати ОСОБА_3 повернути квартиру АДРЕСА_1 та усунути перешкоди у її користуванні.

У процесі розгляду справи ухвалою суду від 19.12.2013 року відмовлено (а.с.141.) у задоволенні клопотання про прийняття зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_8 про виселення та стягнення боргу за житлово-комунальні послуги. (а.с. 93-139)

У поясненнях третьої особи (а.с.191-194) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (далі нотаріус) зазначила, що відповідач ОСОБА_2 при вчиненні правочину за довіреністю позивача ОСОБА_1, засвідченою нею, як нотаріусом, подарував квартиру особі, яка була вказана у довіреності, а саме ОСОБА_3. Будь яких посилань на те, що накладення арешту на квартиру або іншу заборону її відчуження не було.

На спростування обставин, викладених у позовній заяві нотаріус посилається на наступні докази:

- 18 жовтня 2007 року нею, як нотаріусом, було посвідчено договір позики між позикодавцем ОСОБА_6 та позичальником ОСОБА_1, від імені якого діяла на підставі довіреності від 16.102007 року ОСОБА_3 про надання у борг позичальнику 10.000.000. грн. (а.с.207) У той же день нею, як нотаріусом було посвідчено договір іпотеки (а.с.208), предметом якого була квартира належна позивачу та накладена заборона у Державному Реєстрі іпотек 18.10.2007 року (а.с. 210, 211). У червні 2011 року іпотекодержатель ОСОБА_6 звернувся із заявою про погашення боргу у повному обсязі та просив зняти заборону на відчуження квартири, після чого нею, як нотаріусом, була знята заборона на відчуження квартири згідно із записом у Державному Реєстрі іпотек від 20.06.2011 року. (а.с.210) Заборон про обтяження на час укладення оспореного договору дарування не було.

Нотаріус на підтвердження викладених нею обставин посилалась на зазначені докази, а саме:

1. Витяг з Єдиного реєстру заборони відчуження від 20.06.2011 року, наданий нею, як нотаріусом, посилаючись при цьому, що наслідком пошуку було лише у реєстрі заборона на іншу квартиру у м. Черкаси та 23.12.2010 року на прізвище власника ОСОБА_7 із посиланням на відсутність ідентифікаційного коду за релігійними переконаннями. (а.с.206) (є довіреність ОСОБА_1 від 03.09.2013 року на ОСОБА_8 щодо розпорядження квартирою у м. Черкаси. (а.с. 228)

2. довіреністю від 14.06.2011 року (а.с.196,205) про надання права розпорядження майном ОСОБА_2 щодо відчуження спірної квартири.

3. Заява ОСОБА_3 від 14.06.2013 року (а.с.197) про згоду на відчуження майна.

4. Постанови прокуратури від 01.10.2013 року про відсутність складу злочину у діях ОСОБА_2 та від 05.11.2013 року про закриття кримінальної справи. (а.с.212)

5. Довідка ГУЮ у м. Києві від 25.10.2012 року щодо правомірності дій нотаріуса, яким було вчинено дії стосовно пошуку у Реєстрі заборони на відчуження спірної квартири. (а.с.198-200).

Ухвалою суду від 17.03.2014 року накладено арешт на АДРЕСА_1.

Згідно із зверненням Прокуратури м. Києва від 17.02.2014 року про вступ у справі прокурора в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, дочки відповідачки, у даній справі взяв участь прокурор Олійник А.Д.

У судовому засіданні представники позивача підтримали вимоги, зазначені у позовній заяві позивача та уточненнях до неї.

У судовому засіданні представники відповідачів та третьої особи, відповідно підтримали заперечення відповідачки та третьої особи у письмових поясненнях та усних поясненнях їх представників у судовому засіданні з посиланням на зазначені ними докази та інші матеріали справи.

Прокурор виступив з висновком про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що викладені позивачем та його представниками вимоги не обґрунтовані матеріалами справи.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи які з'явилися, висновок прокурора про недоведеність позовних вимог, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Як вбачається із матеріалів справи, за довіреністю від 14.06.2011 року ОСОБА_1 уповноважено ОСОБА_2 (а.с.23) управляти та розпоряджатись у т.ч. подарувати ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення 30.01.2007 року за ціною та умовами на його розсуд. Письмову згоду на відчуження майна надала дружина позивача ОСОБА_10. (а.с.24)

ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_8, від якого є неповнолітня дитина ОСОБА_9. Шлюб було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08.06.2011 року.

За договором дарування від 20.06.2011 року представником ОСОБА_11 у особі ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності від 14.06.2011 року, подаровано ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 (а.с.101), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2013 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 та ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою, встановлено, що 20.06.2011 року на підставі договору дарування між представником ОСОБА_11 у особі ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності від 14.06.2011 року, та ОСОБА_1 подаровано ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1. (а.с.90)

23.06.2011 року КП «Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» зареєстровано право власності на ОСОБА_3 У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_8 та ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою відмовлено з підстав недоведеності підтвердження створення відповідачами умов у здійсненні права користування та розпорядження майном.

Звертаючись до суду у жовтні 2013 року у даній справі, що розглядається, з позовом до ОСОБА_2, та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, зобов'язання повернути квартири, ОСОБА_8 посилався на такі обставини, як підстави для визнання недійсним договору дарування.

Відповідач ОСОБА_2, як довірена особа, користуючись його цілковитою довірою всупереч ст.1006 ЦК України не повідомив позивача про хід виконання його доручення та підписав договір дарування квартири ОСОБА_3 без відома його, позивача, як довірителя, тим самим, вважає договір дарування таким, що укладено з перевищенням повноважень його представником, що не відповідає ст.241 ЦК України, оскільки він не надавав схвалення на вчинення такого правочину, як дарування. Позивач також зазначив, що при підписанні довіреності у нотаріуса він та його дружина усно заперечили проти оформлення договору дарування на ОСОБА_3 та попередили надавши відповідні документи, що на квартиру накладено арешт на забезпечення погашення заборгованості. ( позовна заява на а.с.3-10 та а.с.63-70).

Представник позивача міг вчинити правочин за довіреністю позивача лише в його інтересах; однак предмет договору відчужено особі, яка представляла інтереси позивача, як позичальника при укладенні 18.10.2007 року договору позики на суму 10.000.000 грн. та на його забезпечення договору іпотеки, предметом якого була квартира АДРЕСА_1, яка стала також предметом договору дарування. Отже, його представником ОСОБА_2 також порушені вимоги ч.3 ст. 238 ЦК України, оскільки він діяв одночасно за довіреністю позивача та в інтересах обдарованої для вирішення розрахунків з відповідачкою за нотаріально посвідченим договором позики на суму 10.100.000 грн. від 18.10.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (прізвище вказане у договорі), у якому за його, позивача, довіреністю діяла від його імені ОСОБА_3, дружина його батька.

Крім того, нотаріус всупереч наявності документів про накладення арешту на квартиру ОСОБА_1, не перевіривши факти, посвідчив договір відчуження; який укладено після прийняття Печерським районним судом ухвали щодо арешту квартиру для забезпечення позову про стягнення заборгованості ОСОБА_1, що є прямою забороною його відчуження, тобто не відповідає ст.151 ЦПК та є порушенням ст.321 ЦК України. Договір дарування укладено тоді, коли ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.05.2010 року було накладено арешт на все майно ОСОБА_7, яка була скасована ухвалою того ж суду від 20.07.2012 року за заявою ОСОБА_6 від 11.07.2012 року, у зв'язку з добровільним погашенням боргу ОСОБА_7.

Також на час надання довіреності та укладення договору дарування у даній справі станом на червень 2011 року у нього, позивача, була заборгованість на суму 15.851.600 грн. перед ОСОБА_6 (а.с.66). Тому договір дарування ОСОБА_3 квартири також ним вчинено під впливом тяжких обставин на невигідних умовах (ст.233 ЦК України).

Судом встановлено, що оспорений позивачем договір дарування від 20.06.2011 року було укладено за довіреністю від 14.06.2011 року ОСОБА_1, якою він надав право його представнику ОСОБА_2 (а.с.23) управляти та розпоряджатись у тому числі подарувати конкретно ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення 30.01.2007 року за ціною та умовами на його розсуд. Письмову згоду на відчуження майна у такий спосіб надала дружина позивача ОСОБА_10. (а.с.24)

Положеннями ч.1 ст.237 Глави 17 ЦК України, на яку посилається позивач, визначено, що представництвом є право відношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Так, згідно із наданою позивачем довіреністю від 14.06.2011 року (а.с.22), яка позивачем не оспорена, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованою у реєстрі за № 1074 слідує, виходячи із змісту довіреності, що ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 управляти та розпоряджатись (продати, обміняти, здати в оренду, передати у іпотеку АБО подарувати ОСОБА_3 за ціною та на умовах на його розсуд належною йому квартирою АДРЕСА_1).

Для цього довірителем надано право представникові подавати заяви, отримувати документи та бути його представником, підписувати будь-які договори, угоди та виконувати інші дії, зазначені у цій довіреності. Тоді ж нотаріусу була подана заява ОСОБА_10 про надання згоди ОСОБА_1 на відчуження або дарування на ім'я ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1.

На підставі зазначених документів нотаріусом укладено договір дарування від 20.06.2011 року, (а.с.18) між діючим на підставі наданою ним, позивачем, довіреності від 14.06.2011 року (а.с.22) ОСОБА_5, посвідченої Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та ОСОБА_3, якій була подарована квартира АДРЕСА_1, що належала позивачу на праві власності згідно із свідоцтвом про приватизацію, виданим 30.01.2007 року на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення КМДА. (а.с.19)

Позивач посилається на те, що повірений всупереч ст.1006 ЦК не повідомив про хід його довіреності та подарував квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 без відома його, позивача, як довірителя, тим самим, уклавши договір дарування з перевищенням повноважень представника, що не відповідає ст.241 ЦК України, оскільки він не надавав схвалення на вчинення такого правочину, як дарування.

Посилаючись одночасно на Главу 17 Цивільного Кодексу України, яка регулює правовідносини пов'язані із представництвом та на Главу 68 цього ж Кодексу що регулює відносини, пов'язані із договором доручення, позивач обґрунтовує позовні вимоги про недійсність договору дарування на підставі статей Глави 17 ЦК, зокрема ст.232 ЦК щодо правових наслідків правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, зазначаючи при цьому, про порушення з боку представника, який при укладанні договору вчинив дії з перевищенням повноважень, викладених у довіреності, тобто що представник повинен був узгодити з ним питання про дарування квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3. без його відома, що передбачено ст.241 ЦК.

Досліджуючи матеріали справи, та оцінюючи зібрані докази у їх сукупності судом встановлено наступне.

З огляду на доводи позивача з посиланням на визнання недійсним договору з підстав, вказаних у ст. 232 ЦК України, згідно з якою визнається судом недійсним правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, позивач мав надати докази на зловмисну домовленість між відповідачами, суд виходить із такого.

Згідно із п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

Натомість позивач не навів обґрунтувань зазначених обставин та не надав доказів щодо умислу в діях представника та що представник усвідомлює, вчинення правочину всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання.

Що стосується посилань позивача на кримінальне провадження, відкрите у 2012 році Шевченківським РУГУ МВС України у м. Києві за зверненням ОСОБА_8 та ОСОБА_1 про нібито вчинення шахрайських дій нотаріусом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з приводу заволодіння квартирою АДРЕСА_1, то, як встановлено, постанови про закриття зазначеної справи неодноразово переглядались за скаргами позивача та його батька. Так ухвалою судді-слідчого від 04.11.2013 року скасована постанова про закриття справи (втретє) з підстав не перевірення обставин, на які посилались заявники, зокрема, вчинення договору дарування на той час, коли ухвалою суду був накладений арешт на квартиру, ненадання оцінки невідповідності паспортних даних заявника ОСОБА_7, як власника квартири та прізвища ОСОБА_1, вказаного у довіреності та інші недоліки. (а.с.180)

Постановою Прокуратури Печерського району м. Києва від 05 листопада 2013 року (а.с.201) закрито провадження у справі за зверненням ОСОБА_8 та ОСОБА_1 щодо нібито злочинних дій дружини ОСОБА_8, з якою він перебуваючи у шлюбі з 2006 року придбавав майно, зокрема стосовно заснування дружиною товариства з обмеженою відповідальністю. Щодо спільного майна на час звернення є цивільна справа з приводу поділу майна.

Із наданої позивачем довідки СУ Управління МВС України у Черкаській області від 30.05.2014 року також проводиться кримінальне розслідування.

Тому суд вважає, що зазначені документи з приводу порушених кримінальних проводжень на даний час не вирішені, тому не спростовують висновку суду у даній справі щодо відсутності підстав, враховуючи зібрані судом докази, які оцінені судом у їх сукупності, для визнання недійсним договору дарування з вказаних позивачем підстав, передбачених ст.232 ЦК України.

Посилаючись у позовній заяві на ст.233 ЦК України, позивач зазначив, що на час надання довіреності та укладення договору дарування у даній справі станом на червень 2011 року у нього, позивача, була заборгованість на суму 15.851.600 грн. перед ОСОБА_6 (а.с.66). Тому договір дарування ОСОБА_3 квартири також ним вчинено під впливом тяжких обставин на невигідних умовах (ст.233 ЦК України). Водночас, позивачем не викладено обґрунтувань зазначених вимог, приймаючи до уваги інші підстави, які він зазначив у позові про визнання недійсним договору дарування з посиланням на ті ж обставини виникнення заборгованості, зв'язок з боргом його дій щодо надання довіреності на укладення оспореного договору.

Позивач зазначив, що нотаріус всупереч наявності документів про накладення арешту на квартиру ОСОБА_1, не перевіривши факти, посвідчив договір відчуження; який укладено після прийняття Печерським районним судом ухвали щодо арешту квартиру для забезпечення позову про стягнення заборгованості ОСОБА_1, що є прямою забороною його відчуження, тобто не відповідає ст.151 ЦПК України та є порушенням ст.321 ЦК України про непорушність права власності.

Досліджуючи обставини справи з приводу дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 при вчиненні договору дарування спірної квартири за довіреністю позивача ОСОБА_1 його представникові ОСОБА_2, засвідченою нею ж, як нотаріусом, ОСОБА_3 на той час, як був накладений арешт на цю квартиру ухвалою Печерського районного суду м. Києва, судом встановлено наступне.

Позивач стверджує, що нотаріус всупереч наявності документів про накладення арешту на квартиру ОСОБА_1, не перевіривши факти, посвідчив договір відчуження; який укладено після прийняття Печерським районним судом ухвали щодо арешту квартири для забезпечення позову про стягнення заборгованості ОСОБА_1, що є прямою забороною його відчуження, тобто не відповідає ст.151 ЦПК України та є порушенням ст.321 ЦК України про непорушність права власності.

Судом встановлено, що до укладення договору дарування що мало місце 20.06.2014 року була посвідчена 14.06.2011 року довіреність, (а.с.22.205) якою позивач уповноважив ОСОБА_2 на управління та розпорядження зокрема стосовно відчуження у тому числі дарування ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1, що належала позивачу на праві власності згідно із свідоцтвом виданим 30.01.2007 року на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення КМДА. (а.с.19).

Як засвідчила приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 у поясненнях на а.с.192 на спростування доводів позивача саме вона 18 жовтня 2007 року за реєстровим №1269 посвідчила договір позики між позикодавцем ОСОБА_6 та позичальником ОСОБА_1, яким отримано у борг 10.100.000. грн. (а.с.207) У той же день нею, як нотаріусом було посвідчено договір іпотеки (а.с.208), предметом якого була квартира АДРЕСА_1, яка належна позивачу та накладена заборона у Державному Реєстрі іпотек 18.10.2007 року. (а.с.210, 211).

У червні 2011 року іпотекодержатель ОСОБА_6 звернувся до неї із заявою про те, що борг погашено позичальником у повному обсязі та просив зняти заборону на відчуження квартири, після чого нею, як нотаріусом, була знята заборона на відчуження квартири згідно із заявою про вилучення обтяження предмету іпотеки та повідомленням про виключення запису у Державному Реєстрі іпотек від 20.06.2011 року (а.с.210).

Із долученої ухвали від 13 травня 2010 року (а.с.15) на забезпечення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики до суду ухвалою суду було накладено арешт на все майно відповідача, ухвалою суду від 20 липня 2012 року (а.с.17).

Ухвалою того ж суду від 20 липня 2012 року задоволено заяву ОСОБА_6 зняття всіх заходів забезпечення позову зняті у зв'язку із заявою ОСОБА_6 про те, що заборгованість за договором позики з від 18.10.2007 року повністю виплачена. Тобто, в ухвалі йдеться про всі заходи забезпечення позову у вигляді арешту на все майно ОСОБА_1,

Що стосується арешту спірної квартири, яка була предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним на забезпечення договору позики, то як вище зазначалось спірна квартири тоді ж була внесена до Державному Реєстрі іпотек 18.10.2007 року із забороною відчуження нерухомого майна, яку було знято 20.06.2011 року, що підтверджується витягом із Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна від 20.06.2011 року. Враховуючи цей документ, нотаріус правомірно вчинила дії стосовно укладення договору дарування квартири.

Інших заборон не було на час укладення оспореного договору дарування. У запереченнях нотаріус посилається на довідку Головного управління юстиції у м. Києві від 25.10.2012 року, яка надана позивачу як відповідь на його звернення до Міністерства юстиції.

Що стосується розбіжності у прізвищі позивача за паспортом вказано - ОСОБА_1, а у свідоцтві про власність зазначено ОСОБА_7, що вважає позивач було використано нотаріусом на підтвердження відсутності даних про арешт квартири, то ці посилання нотаріус спростовує. Зокрема, встановлено, що перед посвідченням договору дарування квартири, як стверджує нотаріус, посилаючись на документи, витяги із реєстрів, нею було перевірено Державний реєстр щодо наявності заборони нерухомого майна на прізвища позивача «ОСОБА_1» як вказано у його паспорті так і на прізвище «ОСОБА_1», яке зазначено у свідоцтві про право власності на квартиру та інші варіанти прізвища позивача. За таким пошуком було виявлено заборону на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_2

Відповідно до ст.60 ЦПК України про обов'язки доказування і подання доказів кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Оскільки позивачем не надано доказів, які з достовірністю підтверджують викладені ним доводи стосовно наявності підстав для визнання недійсним договору дарування, суд дійшов висновку про відмову у позові за недоведеністю.

Що стосується висновку експертно-наукового правового дослідження, то суд визначився з низкою доводів, викладених у висновку, які були предметом судового розгляду. Водночас, приймаючи до уваги висновок про передчасність визнання злочинними дій відповідних осіб за відсутності наслідків розслідування і відповідного рішення уповноважених державних органів про наявність складу злочину, суд вирішуючи цивільний спір на підставі зібраних матеріалів та доказів, вважає, що згідно із Главою 4 про перегляд судового рішення передбачено провадження за нововиявленими обставинами за наявності підстав у ч.2 ст.361 ЦПК України.

Таким чином, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування не підлягає задоволенню.

Суд, на підставі ст.ст. 232, 237, 238, 239, 241, 321 ЦК України та керуючись ст.ст. 57, 60, 209, 212, 213,214, 215, 310 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування, зобов'язання повернути квартиру - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційному суду міста Києва через Шевченківський районний суд м. Києва, який ухвалив оскаржуване рішення.

Суддя: Малинников О.Ф.