Постанова № 39494867, 24.06.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2014 р. Справа № 916/650/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Таран С.В.,

суддів Бойко Л.І., Величко Т.А.

при секретарі судового засідання Г.М. Альошиній,

за участю представників:

від прокуратури - М.Г. Чалий, посвідчення №014402 від 10.01.2013;

від позивача (Міністерства оборони України) - Ю.І. Добров, довіреність №220/217/д від 06.03.2014;

від позивача (Білгород-Дністровської квартирно-екплуатаційної частини району) - Ю.І. Добров, довіреність №01 від 08.01.2014;

від відповідача - участі не брали;

від третьої особи - участі не брали;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу селянського (фермерського) господарства "Колос"

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2014

у справі №916/650/14

за позовом: Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району

до відповідача: Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: селянського (фермерського) господарства "Колос"

про визнання незаконним та скасування розпорядження

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.04.2014 у справі №916/650/14 (суддя Н.В. Рога) позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсним розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №451/А-2011 від 12.10.2011 "Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради". Судове рішення мотивовано відсутністю у Тарутинської райдержадміністрації повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

Не погодившись з прийнятим рішенням, селянське (фермерське) господарство "Колос" (далі - СФГ "Колос") звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2014 у справі №916/650/14 скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні 24.06.2014 представники прокуратури та позивачів проти задоволення апеляційної скарги висловили заперечення; представники відповідача та третьої особи участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №01077401 від 31.05.2014, №00557880 від 31.05.2014.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та позивачів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945 №2002/063 постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний Артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі в межах згідно схеми, що додається. При цьому, Ізмаїльський облвиконком було зобов'язано після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу під артполігон 20000 га землі, встановити межі земельної ділянки що відводиться в натурі.

12.02.1946 Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У прийнято постанову №53/9-ОП "О порядке передачи в натуре земель Одесскому военному округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 за №2002/063".

10.06.1946 обласною комісією по передачі земель ОДВО складено акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га. Згідно цього акту земельну ділянку в натурі відведено за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів, та відвід меж оформлено відповідними актами. Крім того, у акті зазначено, що при відводі земель в натурі виявилося, що у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) площу артполігону необхідно збільшити, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до акту.

Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946 вирішено затвердити акт обласної комісії від 10.06.1946 про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.

05.05.2005 Тарутинською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження №101/А-2005, яким вилучено земельну ділянку площею 23943 га, що була надана в користування військовій частині А-1366 для організації загально-військового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та переведено її у землі запасу Веселодолинської сільської ради. 14.12.2005 Тарутинською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження №368/А-2005, яким внесено до вищевказаного розпорядження зміни, зокрема, пункт 1 викладено в такій редакції: "Припинити право користування земельною ділянкою загальною площею 23253,17 гектарів, яка була надана в користування військовій частині А-1366 для організації загально-військового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та перевести її у землі запасу Веселодолинської сільської ради".

В подальшому розпорядженням Тарутинської районної державної адміністрації №451/А-2011 від 12.10.2011 надано в короткострокову оренду терміном на 1 рік земельну ділянку, до встановлення Кабінетом Міністрів України порядку проведення аукціонів відповідно статті 16 Закону України «Про оренду землі», з обов'язковим додержанням вимог ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2009 із земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність або користування і перебувають в запасі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Веселодолинської сільської ради СФГ «Колос» 180 га; встановлено орендну плату за користування земельною ділянкою в розмірі 285грн за 1 га ріллі на рік, яка підлягає щомісячному перерахуванню (протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця) на відповідний бюджетний рахунок ГУДКК у Тарутинському районі УДК в Одеській області; управлінню агропромислового розвитку райдержадміністрації підготувати договір короткострокової оренди з землекористувачем.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі №2-а-3436/08/1570, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 05.05.2005 №101/А-2005 „Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та пункт 1 розпорядження від 14.12.2005 №368/А-2005 „Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".

Приймаючи судове рішення у даній справі, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992 р.) не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946р., про які зазначалося вище. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 р., 1990 р.) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970р., так і Земельний кодекс України 1990р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави не переоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

У зв'язку з вищевикладеним та на підставі статті 116 Конституції України, статей 13, 77, 84 Земельного кодексу України, статей 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статей 3, 4, 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 №406/2011, пункту 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997, апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що, незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування вищезазначеними землями залишається за Міністерством оборони України, а тому вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності в особі Кабінету Міністрів України та за відповідними військовими формуваннями закріплені на праві постійного користування. Тому виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони. Одночасно суд зазначив, що всупереч частині п'ятій статей 116, 149 Земельного кодексу України рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, а згода Міністром оборони України на її вилучення не надавалася.

Згідно частини четвертої статті 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

За змістом і направленістю положень вищевказаної статті рішення суду з адміністративної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, - з тих же підстав, що й рішення суду з цивільної справи. Відсутність безпосередньої вказівки з цього приводу в зазначеній статті Господарського процесуального кодексу України зумовлена виключно тією обставиною, що її формулювання належить до того періоду часу, коли адміністративного судочинства як такого ще не існувало (пункт 38 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 №01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України").

Отже, встановлений постановою Одеським апеляційним адміністративним судом від 14.06.2012 по справі №2-а-3436/08/1570 факт належності спірної земельної ділянки до земель оборони має преюдиціальне значення і є обов'язковим для господарського суду при вирішенні даної справи по суті.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу.

Згідно з статтею 1 Земельного кодексу України та статтею 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

В силу статті 14 Закону України „Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визначені землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Статтею 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Згідно частини другої статті 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 3 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Статтею 4 Закону передбачено, що військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 406/2011, Міністерство оборони України є центральним органом влади і військового управління, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

За приписами Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.12.2011 №795, облік земель ведеться в органах квартирно-експлуатаційної служби. Землі, які використовують Збройні Сили України, є державною власністю. Вони підлягають обов'язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню.

Згідно облікових даних Білгород-Дністровської КЕЧ району станом на 15.01.2011 за Міністерством оборони України рахується земельна ділянка №92 площею 24 229,5 га, яка розташована за адресою: Одеська обл., Тарутинський р-н, с.Надеждівка.

Пунктом "б" частини третьої статті 84 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Відповідно до абзацу 3 частини п'ятої статті 20 Земельного кодексу України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Згідно з статтею 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Частина п'ята статті 116 Конституції України наділяє Кабінет Міністрів України повноваженням здійснювати управління державної власності відповідно до закону. Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Статтею 317 Цивільного кодексу України передбачено, що право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.

Отже, землі оборони знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони, тоді як власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається ними.

Як вбачається з матеріалів справи, згода Міністерства оборони України на передачу спірної земельної ділянки не надавалась, також відсутні звернення Міністерства оборони України з клопотанням про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, яка станом на дату прийняття оскаржуваного розпорядження рахувалась як землі оборони.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в рамках та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань щодо використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля. Пунктом 2 статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" встановлено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Крім того слід зазначити, що Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області знала та визнавала, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та є державною власністю, підтвердженням цього є розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 05.05.2005 №101/А-2005 "Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільскої ради" та розпорядження від 14.12.2005 №368/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Тарутинська райдержадміністрація Одеської області, приймаючи оскаржуване розпорядження, перевищила свої повноваження щодо володіння, користування і розпорядження спірною земельною ділянкою із земель Тарутинського артполігону.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивачі не мають документу, який посвідчує право постійного користування спірною земельною ділянкою, спростовуються тим, що незважаючи на відсутність у позивачів державного акту про право постійного користування спірною земельною ділянкою, який посвідчує наявність відповідного права, але не породжує, змінює або припиняє певні права та обов'язки, право постійного користування, набуте на підставі постанови Ради народних комісарів УРСР від 1945 р. та рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 р., залишається за Міністерством оборони України, а тому ці землі відносяться до земель оборони, є державною власністю та за відповідними військовими формуваннями закріплені на праві постійного користування. Поряд з цим, розформування військової частини А 1366 (правонаступником якої є військова частина А 0242), проведеного згідно з директивою Міністерства оборони України №115/1/01 від 29.01.2004р., наказом командувача військами Південного оперативного командування №67 від 16.02.2004р., наказом командира військової частини А 1366 №15 від 20.02.2004р., не тягне автоматичного припинення права землекористування Міністерства оборони України спірною земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на викладене та враховуючи преюдиціальні факти, встановлені постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2012 у справі №2а-3436/08/1570, якою скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №101/А-2005 від 05.05.2005 та пункт 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

В задоволенні клопотання СФГ "Колос" щодо призначення земельно-технічної експертизи слід відмовити, оскільки скаржником не доведено наявності дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування. Той факт, що земельна ділянка передана відповідачем в користування третій особі із земель колишнього військового полігону підтверджується матеріалами справи, в тому числі даними відділу Держкомзему у Тарутинському районі Одеської області.

За таких обставин, перевіривши у відповідності до статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував оспорене розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації №451/А-2011 від 12.10.2011, його правові наслідки та зміст правовідносин сторін; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення господарським судом Одеської області норм матеріального права при прийнятті рішення від 24.04.2014 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу селянського (фермерського) господарства "Колос" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2014 у справі №916/650/14- без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 25.06.2014.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.І. Бойко

Суддя Т.А. Величко