Постанова № 39492971, 17.04.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2014 р. Справа № 804/4003/14 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма АЕК»

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська

Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма АЕК» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0004992201, № 0005012201, № 0005002201, № 0009161703 від 06.11.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що посадовими особами Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Фірма АЕК» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарської діяльності, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.03.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки № 657/22-1/34683300 від 23.09.2013 року, на підставі якого винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Зазначені податкове повідомлення - рішення позивач вважає протиправними та таким, що підлягають скасуванню, оскільки вони були прийняті всупереч нормам діючого законодавства. Крім того, позивач зазначає, що висновки, зазначені у акті перевірки є суб'єктивною думкою перевіряючи податкового органу і не ґрунтуються на вимогах закону. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, явку своїх представників у судове засідання не забезпечили. Представник позивача надіслав суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач надіслав суду заперечення проти позову, у яких зазначив, що відповідачем була проведена перевірка позивача в ході якої встановлені порушення вимог діючого законодавства. За наслідками встановлених порушень Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області складено акт перевірки та винесені оскаржувані податкові повідомлення - рішення. Відповідач вважає податкові повідомлення - рішення правомірними, та такими, що винесені відповідно до вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим відповідач вважає, що підстави для їх скасування відсутні.

.

Враховуючи те, що для участі у судовому засіданні прибули не всі особи, які беруть участь у справі, при цьому, перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених ст. 128 КАС України не встановлено, відповідно до ч. 6 зазначеної статті справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до ст.75.1.2. статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану - графіка перевірок.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 05.08.2013 року по 16.09.2013 року, на підставі направлень від 05.08.2013 року № 74, № 75, № 76, № 80, виданих Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровський області, посадовими особами податкового органу було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Фірма АЕК» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарської діяльності, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.03.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки № 657/22-1/34683300 від 23.09.2013 року.

Згідно висновків акту перевірки даною перевіркою встановлено:

- п.п. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36, п. 14.1 ст. 14, пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 , п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 3696131 грн., у тому числі по періодам: за 2 квартал 2012 року на суму 113782 грн., за 3 квартал 2012 року на суму 215525 грн., за 4 квартал 2012 року на суму 3341642 грн., за 1 квартал 2012 року на суму 25182 грн., та завищення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування за 1 квартал 2013 року на 207077 грн.;

- п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість на загальну суму 316929 грн., у тому числі за квітень 2012 року на суму 90321 грн., за вересень 2012 року на суму 7700 грн., за січень 2013 року на суму 127063 грн., березень 2012 року на суму 84145 грн., та зменшено ряд. 24 (залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається, до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 22- рядок 23) за липень 2012 року на суму 71984 грн.;

- порушення п. 164.1, п. 164.2.2, пп. 164.2.17 ст. 164 Податкового кодексу України, в результаті чого допущення порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб в період, що перевірявся на загальну суму 8128 грн. 96 коп. податку.

Не погодившись з висновками, викладеними у акті перевірки позивачем було подано заперечення № 1116 від 25.10.2013 року на акт перевірки № 657/22-1/34683300 від 23.09.2013 року.

Листом № 12246/10/22-1 від 01.11.2013 року Лівобережна об'єднана державна податкова інспекція м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області повідомила позивача, що висновки, викладені в акті перевірки є правомірними.

На підставі висновків перевірки, 06.11.2013 року відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0004992201, № 0005012201, № 0005002201, №0009161703, якими ТОВ «Фірма АЕК» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем:

- податок на прибуток приватних підприємств на суму 5544196 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем - 3696131 грн. і штрафних санкцій - 1848065 грн. 50 коп.;

- податок на додану вартість на суму 475393 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем - 316929 грн. і штрафних санкцій - 158464 грн. 50 коп.;

- податок на доходи фізичних осіб у розмірі 12703 грн. 96 коп., в тому числі за основним платежем - 8128 грн. 96 коп. і штрафних санкцій - 4574 грн. 48 коп.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивачем було надано до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області скаргу за вих. №1214 від 15.11.2013 року.

В ході розгляду скарги Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було призначено проведення документальної позапланової перевірки (рішення від 22.11.2013 року № 4105/10/04-36-10-08-09). За результатами проведеної якої було складено акт від 18.12.2013 року №1908/221/34683300. Даним Актом позапланової перевірки, проведеної у межах адміністративного оскарження, залишено без змін висновки акту перевірки від 23.09.2013 року за №657/22-1/34683300.

Рішенням про результати розгляду скарги за вих. №165/10/04-36-10-08-09 від 14.01.2014 року Головне управління Міндоходів у Дніпропетровській області скасувало податкове повідомлення-рішення Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська від 06.11.2013 року №0009161703 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 1311 грн. 89 коп. та залишило без змін податкові повідомлення - рішення №0004992201, №0005012201, №0005002201 від 06.11.2013 року, а скаргу ТОВ «ФІРМА АЕК» - без задоволення.

19.02.2013 року ТОВ «Фірма АЕК» не погодившись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями звернулося до Міністерства доходів і зборів України із скаргою.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 19.02.2014 року за вих. №3181/6/99-99-10-01-15 податкові повідомлення - рішення №0004992201, №0005012201, №0005002201, №0009161703 від 06.11.2013 року з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги та рішення Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, прийняте за розглядом первинної скарги залишено без змін, а повторну скаргу - без задоволення.

Суд вважає вищевказані податкові повідомлення - рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма АЕК» зареєстроване виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 10.11.2006 року та перебуває на обліку в Лівобережній об'єднаній державній податковій інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області як платник податків.

Судом встановлено, що між ТОВ «Фірма АЕК» та ПП ВКФ «АЕК» були укладені договори про надання послуг №20112 від 04.01.2012 року та №10113 від 02.01.2013 року.

За умовами договорів про надання послуг виконавець (ПП ВКФ «АЕК») приймає на себе зобов'язання надавати послуги машин і механізмів, а замовник (ТОВ «Фірма АЕК») - прийняти роботи та оплатити їх.

Відповідно до п.5.1 розділу 5 Договору приймання наданих послуг оформляється актом здачі - приймання виконаних робіт, що затверджується уповноваженими особами сторін протягом 3-х днів після закінчення робіт.

Так, на виконання умов договору №20112 підприємствами було складено акти здачі-приймання робіт № ОУ - 003105 від 31.05.2012 року, № ОУ - 002906 від 29.06.2012 року, № ОУ - 003107 від 31.07.2012 року, № ОУ - 003108 від 31.08.2012 року, № ОУ - 003009 від 30.09.2012 року, № ОУ - 003110 від 31.10.2012 року, № ОУ - 003011 від 30.11.2012 року, № ОУ - 002912 від 29.12.2012 року, № ОУ - 003004 від 30.04.2012 року.

За договором про надання послуг №10113 було складено акти здачі-приймання № ОУ - 003101 від 31.01.2013 року, №ОУ - 002802 від 28.02.2013 року, №ОУ - 003103 від 29.03.2013 року.

Крім того, на підтвердження господарських відносин позивачем надано податкові накладні та платіжні доручення, договорами №20112 від 04.01.2012 року та №10113 від 02.01.2013 року.

Відповідач в акті перевірки зробив висновок, що позивачем до складу валових витрат включено отримання послуг по актам, які не відповідають вимогам первинних документів, так як акти здачі - приймання робіт отримані від ПП ВКФ «АЕК» не відповідають поняттю первинного документа, оскільки складені з порушенням, а саме у вказаних актах місце складання вказано м. Дніпропетровськ. Але згідно наданих до перевірки документів розташування об'єктів на яких ТОВ «Фірма «АЕК» проводить будівельно - монтажні роботи знаходяться у м. Полтава, м. Запоріжжя, м. Новомосковськ, м. Павлоград, м. Олександрія та інших.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає «перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Суд звертає увагу, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори суперечать інтересам держави та суспільства, не підтверджена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Пунктом 135.1 ст.135 ПК України передбачено, що доходи, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з: доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5, за винятком доходів, визначених у пункті 135.4 та у статті 136.

Відповідно п.137.1 ст.137 ПК України, дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визначається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У п. 135.2 ст.135 ПК України вказано, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ч.1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи з положень пп. 14.1.181. п.14.1.ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними. Сторонами господарських відносин були дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операції та правомірно сформований податковий кредит та валові витрати про вказаних вище господарських операцій.

Таким чином, суд доходить висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів, послуг.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту необхідні належним чином оформленні первинні документи.

З наведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту є саме наявність у платника податку - належно оформленої податкової накладної, та здійснення операцій з метою досягнення господарської мети.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 Кодексу).

Виходячи з положень п. 198.6. ст. 198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

У відповідності з п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, наведеними нормами права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Також, є безпідставним посилання податкової інспекції необхідність оформлення ТОВ «Фірма АЕК» документів перелік та форми яких, затверджені Наказом ЦСУ СРСР від 31.12.76 року №1044, а саме т. м. ф. № ЕСМ-1, т. м. ф. № ЕСМ-2, т. м. ф. № ЕСМ-3, т. м. ф. № ЕСМ-7.

При цьому, дані форми документів, затверджені Наказом №1044 використовують у трестах (управліннях) механізації БМР для обліку роботи мостових, шлюзових, самохідних, портально-стрілових, стаціонарних і козлових баштових кранів при погодинній оплаті та є підставою для одержання вихідних даних для нарахування оплати праці машиністам і в будівельних організаціях для обліку роботи будівельних машин на автомобільному ходу при погодинній оплаті та нарахування оплати праці обслуговуючому персоналу.

Судом встановлено, що ТОВ «ФІРМА АЕК» не є спеціалізованою будівельно - монтажного організацією, тому не повинно під час здійснення господарської діяльністю керуватися нормами та приписами, закріпленими в Наказі ЦСУ СРСР від 31.12.76 року №1044.

Крім того, Вищий адміністративний суду України в інформаційному листі від 01.11.2011 №1936/11/13-11 роз'яснив, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Первинними документами, наданими до перевірки, підтверджується фактичне отримання ТОВ «Фірма АЕК» послуг та оплата їх вартості, в тому числі сплата ПДВ в складі вартості послуг.

Крім того, підприємством було задекларовано по декларації з податку на прибуток за 2012 рік собівартість придбаних та реалізованих товарів у розмірі 85805568 грн.

Судом встановлено, що 31.07.2012 року між ТОВ «Фірма АЕК» та ПП ВКФ «АЕК» було укладено договір оренди нежитлового приміщення №01/07/2012.

Згідно з п. 1.1 Договору орендодавець (ПП ВКФ «АЕК») передає, а орендар (ТОВ «Фірма АЕК») приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. 20-річчя Перемоги, 28-Б.

Також, 30.06.2012 року ПП ВКФ «АЕК» уклало договір підряду №80712 з ТОВ «Фірма АЕК» за умовами якого підрядник зобов'язувався за завданням замовника виконати ремонтні роботи адміністративно - побутового комплексу з майстернею по вул. 20-річчя Перемоги, 28Б, а замовник зобов'язувався прийняти та сплатити їх.

Відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про те, що підприємством завищено валові витрати в податкових деклараціях з податку на прибуток за 3-4 кв. 2012 року у зв'язку з включенням до їх складу витрат, які не вважаються витратами пов'язаними з веденням господарської діяльності - послуги оренди приміщення, яке знаходилось на капітальному ремонті у загальній суму 77000 грн.

Даний висновок відповідача ґрунтується на тому, що у вересні - жовтні 2012 року в адміністративній будівлі, що розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. 20-річчя Перемоги, 28Б та використовується ТОВ «Фірма «АЕК» в якості офісного приміщення проводились ремонтні роботи.

Проте, як вбачається зі змісту актів виконаних робіт форми КБ-2 №1 від 28.09.2012 року та №2 від 31.10.2012 року, довідок про вартість виконаних робіт по формі №КБ-3 та з переліку виконаних робіт, у вказаній адміністративній будівлі не проводився капітальний ремонт, а були зроблені зовнішні налагоджувальні ремонтні роботи, а саме: улаштування бетонних вимощень та основ під фундаменти ганку; роботи по навішуванню водостічних труб, колін та ін., які не перешкоджали використанню будівлі у господарській діяльності, у зв'язку з чим, даний висновок відповідача є необґрунтованим.

Також, відповідач зазначив про завищення витрат по придбанню шафи лінії D-12P у ТОВ «Електра» в результаті застосування «звичайних цін» в сумі 13474934 грн.

Судом встановлено, що між ТОВ «Фірма АЕК» та ТОВ «Електра» було укладено договір поставки №19/01-01 від 19.01.2012 року, на підставі якого ТОВ «Фірма «АЕК» отримало від ТОВ «Електра» комплектний розподільчий пристрій шафа лінії D-12P в асортименті на загальну суму 22735450 грн. 80 коп., яку на виконання умов даного договору ТОВ «Фірма «АЕК» перерахувало ТОВ «Електра» у січні 2012 року.

Вищезазначений договір поставки №19/01-01 було укладено ТОВ «ФІРМА АЕК» на виконання умов договору підряду №3646 від 29.12.2011 року між ПАТ «ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО» та ТОВ «Фірма АЕК».

За умовами договору №3646 від 29.12.2011 року ТОВ «Фірма АЕК» зобов'язувалось виконати будівництво закритої ПС 110/6/6 кВ ПС «Полтава - місто».

Відповідно до п. 1.3 вищевказаного договору, обсяг, характеристика виконуваних робіт, вимоги до виконуваних за цим договором робіт визначені, зокрема в Технічних вимогах до шаф комплектного розподільчого пристрою (КРП) 6 кВ ПС «Полтава - місто» 110/6/6.

Згідно з п. 1.5 договору підряду для виконання робіт, підрядник (ТОВ «Фірма АЕК») зобов'язується придбати, змонтувати та налагодити обладнання. Яке буде використовуватись при виконанні робіт. В тому числі КРПЕ 110 кВ. з технічними характеристиками та вимогами відповідно до Технічного завдання.

Так, Додатком №2 до договору підряду передбачено Технічні вимоги до шаф комплексного розподільчого пристрою (КРП) 6 кВ ПС «Полтава - місто» 110/6/6.

Сторони погодили загальну вартість обладнання поставки, що має буди придбане на виконання умов даного договору в розмірі 77161000 грн. 61 коп. (договірна ціна №1 на будівництво від 18.03.2011 року).

В акті перевірки встановлено, що за допомогою підприємств ТОВ «ЕЛЕКТРОБУДОВА УКРАЇНА», ТОВ «НВФ «АВТ», ТОВ «ЛЄКОМ Т» та ТОВ «Електра» було здійснено нарощування ціни на поставлену Шафу лінії D-12P, оскільки у ТОВ «Фірма «АЕК» була можливість придбати товар з вигодою без значних додаткових витрат для підприємства.

Суд вважає вищевказане твердження податкового органу хибним, з огляду на наступне.

Порядок застосування звичайної ціни виходячи з приписів п. 2 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового Кодексу України та п. 8 Підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, врегульовані п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно п.п. 1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 вищевказаного Закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому, враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Таким чином, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що звичайною ціною є договірна ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін, якщо не встановлено протилежне.

Згідно з п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

У відповідності до п.п. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для визначення звичайної ціни на товар використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними товарами у співставних умовах.

Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не зазначено даних, які б засвідчували наявність співставних умов придбання шафи лінії D-12P ТОВ «Фірма АЕК», та придбання продукції цього ж найменування ТОВ «ЕЛЕКТРОБУДОВА УКРАЇНА», ТОВ «НВФ «АВТ», ТОВ «ЛЄКОМ Т» та ТОВ «Електра», а саме, кількість (обсяг) товару, строки виконання зобов'язань, умови платежів, умови поставок, надбавки чи знижки до ціни. Не наведено доказів наявності співставних умов за договором поставки №19/01-01 від 19.01.2012 року, укладеним між ТОВ «Фірма АЕК» та ТОВ «Електра», за яким підприємство придбало товар, та за договорами, укладеними ТОВ «ЕЛЕКТРОБУДОВА УКРАЇНА» з ТОВ «НВФ «АВТ», ТОВ «НВФ «АВТ» з ТОВ «Електра», ТОВ «НВФ «АВТ» з ТОВ «ЛЄКОМ Т», ТОВ «ЛЄКОМ Т» з ТОВ «Електра», за якими відбулась господарська операція з придбання Шафи лінії D-12P.

Отже, висновки відповідача про те, що позивач порушив вимоги діючого законодавства є безпідставними, не підтвердженими фактичними обставинами справи.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова особа чи службова особа).

Як підтверджується матеріалами справи, судові витрати позивача складають 487 грн. 20 коп.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність присудження з Державного бюджету України позивачу документально підтверджених судових витрат в сумі 487 грн. 20 коп.

Керуючись ст.ст. 71, 72, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма АЕК» - задовольнити.

Визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0004992201, № 0005012201, № 0005002201, № 0009161703 від 06.11.2013 року, винесені Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Судові витрати в розмірі 487 грн. 20 коп. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок) присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма АЕК» з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв