Постанова № 39492301, 17.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 червня 2014 року № 826/1522/14

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного центру зайнятості про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за заподіяну моральну шкоду та зобов'язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державного центру зайнятості (надалі також - відповідач), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила:

- поновити ОСОБА_1, на посаді начальника відділу зв'язків з громадськістю та ЗМІ Державного центру зайнятості України;

- стягнути з Державного центру зайнятості України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- рекомендувати Державному центру зайнятості перевести ОСОБА_1 до Державної служби зайнятості України.

Позов мотивований тим, що під час звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідачем порушено вимоги трудового законодавства, оскільки позивача не було ознайомлено з наказами про скорочення та про затвердження структури Державного центру зайнятості, не запропоновано вакантні посади разом з попередженням про звільнення, не враховано досвід роботи та освіту. Як зазначено в позовній заяві, ОСОБА_1 не було запропоновано посад, які б відповідали її кваліфікації та досвіду роботи, а також директором Державного центру зайнятості не було вирішено заяву про переведення до Державної служби зайнятості України. Такі дії відповідача на переконання позивача є протиправними та завдали їй моральної шкоди, яка підлягає компенсації в розмірі 20 000 грн.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що під час звільнення ОСОБА_1 відповідачем дотримано вимог статей 40, 49-2 КЗпП України.

10.06.2014р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду про наступне.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 у Державному центрі зайнятості Міністерства соціальної політики працювала понад 20 років (з 01.09.1993 року). З них близько 17 років - на керівних посадах, а саме: з 01.01.1997 року - на посаді заступника начальника відділу інформації та взаємодії з громадськими організаціями, з 01.03.2001 року - на посаді заступника начальника відділу інформації та зв'язків з громадськістю, з 27.01.2007 року - на посаді заступника начальника відділу зв'язків з громадськістю та ЗМІ.

З 16.05.2007 року на підставі наказу від 16.05.2007 р. №171-к Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України позивача було переведено на посаду начальника відділу зв'язків з громадськістю та ЗМІ.

Наказом Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України від 08.01.2014 р. №1-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади начальника відділу зв'язків з громадськістю та ЗМІ Державного центру зайнятості на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України - у зв'язку із змінами в організації праці.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (частина перша). При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга). Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (частина третя).

Позивачу «попередженням» повідомлено, що відповідно до структури Державного центру зайнятості, затвердженої Міністерством соціальної політики України 04.10.2013р. та введеної в дію наказом Державного центру зайнятості від 09.10.2013р. №108 «Про введення в дію Структури Державного центру зайнятості», штатного розпису Державного центру зайнятості, затвердженого Міністерством соціальної політики України 23.10.2013р. та введеного в дію наказом Державного центру зайнятості від 23.10.2013р. №113 «Про введення в дію Штатного розпису Державного центру зайнятості», штатну посаду начальника відділу зв'язків з громадськістю та ЗМІ Державного центру зайнятості України, яку вона обіймає, скорочено. В зв'язку з цим працівник підлягає скороченню в порядку, передбаченому статтею 49-2 КЗпП України. В "попередженні" зазначено, що позивачу буде запропоновано іншу роботу в Державному центрі зайнятості, а в разі відмови від запропонованої роботи її буде звільнено згідно з пунктом 1 частини першої статі 40 КЗпП України.

Також в межах розгляду справи встановлено, що лише через 2 місяці з дати попередження, а саме 24.12.2013 р. та 30.12.2013 р. позивачу було запропоновано декілька посад головних спеціалістів (відділу роботи з керівними кадрами Управління персоналу, відділу забезпечення технологічного контролю Управління реалізації політики зайнятості, відділу міжнародних відносин Управління реалізації політики зайнятості, відділу забезпечення та контролю документообігу Управління документального забезпечення та організаційної роботи (на період відсутності основного працівника), аналітичного відділу Управління інформаційно-аналітичного забезпечення та стратегічного планування (на період відсутності основного працівника), які не відповідали кваліфікації і досвіду роботи позивача.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що у період з 24.12.2013 р. по 08.01.2014 р., посада керівника структурного підрозділу, а саме: начальника відділу взаємодії із засобами масової інформації, зв'язків з громадськістю та забезпечення доступу до публічної інформації Управління документального забезпечення та організаційної роботи (яка є аналогічною за своїми кваліфікаційними вимогами тій, яку обіймала позивач) була вакантною, проте відповідачем не була запропонована ані на момент попередження про звільнення, ані на момент самого звільнення.

З огляду на вищевикладене, 27.12.2013 р., позивач подала лист та заяву про переведення її до апарату Державної служби зайнятості України.

Проте 31.12.2013 р. в.о. директора Державного центру зайнятості Новіковим О.А. у звільненні за переведенням позивачу відмовлено.

Системний аналіз частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України свідчить про те, що в разі змін в організації праці звільнення працівника допускається лише в разі неможливості його працевлаштування. Наведене покладає на роботодавця обов'язок вчинити всі залежні від нього дії з метою залишення на роботі працівника. Зокрема, відповідач зобов'язаний був запропонувати позивачу всі вакантні посади, які відповідали її кваліфікації.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин, наприклад, за станом здоров'я; невідповідність кваліфікації та досвіду роботи працівника.

Одночасно, не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин.

Водночас, при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до

державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідна правова позиція щодо обов'язку власника або уповноваженого ним органу одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації висловлена Верховним Судом України в постанові від 01.10.2013р. (35985744), яка відповідно до 244-2 КАС України є обов'язковою для врахування.

Судом встановлено, що позивачу було запропоновано лише 4 вакантних посад головних спеціалістів структурних відділів Державного центру зайнятості, які не відповідали кваліфікації позивача та її досвіду роботи. Водночас, чому позивачу не пропонувались інші вакантні посади, представник відповідача пояснити не зміг.

З огляду на встановлення судом недотримання відповідачем вимог статей 40, 49-2 КЗпП України щодо обов'язку в зв'язку зі змінами в організації праці запропонувати позивачу разом із попередженням про звільнення всі вакантні посади, які відповідали її кваліфікації, не запропонування таких посад і під час вирішення питання про звільнення позивача, коли було запропоновано 4 посади головних спеціалістів, враховуючи те, що позивач зазначила під час судового розгляду справи, що не погодилась на запропоновані посади, зокрема тому, що їй не було запропоновані всі вакантні посади, які відповідали її освіті, стажу та досвіду роботи, суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача з посади начальника відділу зв'язків з громадськістю та ЗМІ Державного центру зайнятості України на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

В той же час, відповідно до ст. 11 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, та визнати протиправним та скасувати наказ Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України від 08.01.2014 р. №1-к «Про звільнення ОСОБА_1».

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, позивача слід поновити на посаді начальника відділу зв'язків з громадськістю та ЗМІ Державного центру зайнятості України, з якої її було звільнено.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу зв'язків з громадськістю та ЗМІ Державного центру зайнятості України та середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі -Порядок), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт "з" пункту 1). У відповідності до частини 3 пункту 2 Порядку, збереження заробітної плати "у всіх інших випадках", до яких відноситься випадок й вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 11, 69, 70, 71, 128, 158 - 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України від 08.01.2014 р. №1-к «Про звільнення ОСОБА_1».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу зв'язків з громадськістю та ЗМІ Державного центру зайнятості України.

Стягнути з Державного центру зайнятості України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу зв'язків з громадськістю та ЗМІ Державного центру зайнятості України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць.

У решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А.Качур