Постанова № 39488808, 23.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 червня 2014 року № 826/6690/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

до

Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області

про

визнання протиправними дій, скасування постанови №256

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса» (далі по тексту – позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд:

- визнати дії Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області, щодо винесення постанови про накладення штрафних санкцій № 256 від 09 грудня 2013 року в сумі 29750,00 грн. протиправними;

- скасувати постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області № 256 від 09 грудня 2013 року про накладення штрафних санкцій на ТОВ «Дієса» в сумі 29750,00 грн.

Позивач не погоджується з рішенням про накладення штрафу та зазначає про безпідставність проведення перевірки, про те, що всі товари відповідали встановленим вимогам, були забезпечені Національним знаком відповідності, що містився на упаковці, тарі, супровідній (експлуатаційній) документації. Однак, як зазначає позивач, Інспекція неналежним чином було досліджено продукцію, упаковку, супровідну документацію, а відтак Інспекція дійшла до хибного висновку про відсутність на продукції національного знаку відповідності.

Представник відповідача у судове засідання 16 червня 2014 року не з’явився, згідно письмових заперечень проти адміністративного позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи заяву про розгляд справи без участі уповноваженого представника відповідача, керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об’єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

У листопаді 2013 року Інспекцією з питань захисту прав споживачів в Донецькій області проведено виїзну позапланову перевірку характеристик продукції у магазині «Ельдорадо» за адресою: м. Дружківка, вул. Космонавтів, 50, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Дієса», за результатом якої складено акт перевірки від 30 листопада 2013 року № 02/293.

Судом встановлено, що перевірка проведена на підставі згоди Держінспекції України з питань захисту прав споживачів від 26 листопада 2013 року № 5469-2-7/6 (копія у справі), направлення від 27 листопада 2013 року № 302 та у зв’язку з отриманням звернення Спілки захисту прав споживачів Солом’янського району м. Києва від 405/01-01 від 26 листопада 2013 року.

В контексті наведеного слід зазначити, що відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року у справі № 826/18856/13-а за позовом ТОВ “Дієса” до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів (далі - Держінспекція) та її територіальних відділень в областях (у т.ч. до відповідача по даній справі) про визнання протиправними (незаконними) та скасування згоди Держінспекції, про визнання протиправними та скасування направлень на проведення перевірки, про визнання незаконними дій посадових осіб Інспекцій щодо проведення перевірки на підставі звернення Спілки захисту прав споживачів Солом’янського району м. Києва, у задоволенні позову відмовлено.

Судом у вказаному рішенні зазначено, що Держінспекція у відповідності з вимогами ст. 6 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” та п/п. “а” п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України “Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції”, порушення порядку надання згоди на проведення перевірки судом не встановлено, перевірка була призначена у відповідності з встановленими вимогами, судом не встановлено порушень вимог законодавства при здійсненні проведення перевірки позивача, у зв’язку з чим, як зазначив суд, підстави для визнання оскаржуваних дій посадових осіб територіальних органів Держінспекції щодо проведення перевірки магазинів торгівельної мережі ТОВ “Дієса” відсутні.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас слід зазначити, що згідно з Актом перевірки встановлено, що на апаратуру, електрообладнання не нанесено Національного знаку відповідності, апаратура не супроводжується інформацією про найменування та адресу імпортера.

У запереченнях відповідачем зазначено також, що на час перевірки суб’єкт господарювання не надав документації, що дає змогу ідентифікувати будь-який суб’єкт господарювання, який поставив відповідну продукцію.

Відтак, Інспекція дійшла до висновку про порушення п. 17, 24, 27 Технічного регламенту з електромагнітної сумісності обладнання, затвердженого постановою КМ України від 29.07.2009 р. № 785, п. 7, 10 Технічного регламенту низьковольтного електричного обладнання, затвердженого постановою КМ України від 29.10.2009 р. № 1149, п.9, 27 Технічного регламенту Приладів, що працюють на газоподібному паливі, затвердженому Постановою КМУ від 24.096.2008 № 856, П. 9, 14 Технічного регламенту Етикування ламп побутового використання стосовно ефективності споживання електроенергії, затвердженої постановою КМУ від 27.12.2008 № 1144.

Під час розгляду справи позивач не заперечував те, що на зазначену в Акті перевірки продукцію поширюються зазначені вище вимоги Технічних регламентів.

На підставі вищезгаданого Акту перевірки Інспекцією прийняті рішення про вжиття обмежувальних (коригувальних) заходів. В обґрунтування рішення зазначено про розповсюдження продукції, що не відповідає вимогам Технічного регламенту з електромагнітної сумісності обладнання, затвердженого постановою КМ України від 29.07.2009 р. № 785 та Технічного регламенту низьковольтного електричного обладнання, затвердженого постановою КМ України від 29.10.2009 р. № 1149.

Згідно з цими рішеннями застосовано заходи – обмеження надання продукції на ринку шляхом заборони надання продукції на ринку та обмеження надання продукції на ринку шляхом приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами. Строк виконання – 16 грудня 2013 року.

Зазначені рішення не є предметом оскарження у даній справі.

Окрім того, 09 грудня 2013 року Інспекцією прийнято постанову № 256 від 09 грудня 2013 року про накладення на позивача штрафних санкцій у розмірі 29750,00 грн.

Як вбачається із доданих відповідачем матеріалів, рішенням від 20 січня 2014 року № 02/24 внесено зімни до рішення про вжиття обмежувальних заходів від 17 грудня 2013 року у зв’язку з виконанням рішення позивачем.

Санкції застосовано на підставі п. 1 ч. 3 ст. 44 Закону України “Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції”, відповідно до якого до розповсюджувача застосовуються штрафні санкції у разі розповсюдження продукції, на якій відсутній Національний знак відповідності, якщо його нанесення на продукцію передбачено технічним регламентом на відповідний вид продукції, - у розмірі від ста п'ятдесяти до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за повторне протягом трьох років вчинення такого самого порушення, за яке на особу вже було накладено штраф, - у розмірі від двохсот до трьохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В контексті наведеного та щодо дотримання строків звернення до суду, слід зазначити, відповідачем не надано доказів надіслання та вручення позивачу постанови про застосування штрафних санкцій у строк, що перевищує встановлений ч. 5 ст. 99 КАС України (до дати звернення до суду), а відтак, враховуючи, що відповідь від Держспоживінспекції на скаргу позивача від 26.03.2014 р. сформована 10.04.2014 р. та направлена позивачу 15.04.2014 р., позов сформований позивачем 19.05.2014 р., суд, з урахуванням встановлених нормативів доставки поштової кореспонденції по м. Києву (в контексті направлення відповіді на адресу позивача), не вбачає підстав для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст. 99 КАС України.

Разом з тим, вирішуючи адміністративну справу по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Частиною 1 статті 8 зазначеного Закону передбачено, що обов'язки суб'єктів господарювання під час здійснення ринкового нагляду та контролю продукції встановлюються цим Законом, Законом України "Про загальну безпечність нехарчової продукції", виданими відповідно до них іншими нормативно-правовими актами, технічними регламентами.

З метою здійснення ринкового нагляду органи ринкового нагляду в межах сфер їх відповідальності: вживають у порядку, визначеному цим та іншими законами України, заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні порушень вимог цього Закону та встановлених вимог (п. 11 ч. 11 зазначеного Закону).

При цьому, посадові особи, які здійснюють ринковий нагляд, як вже зазначалося, мають право складати акти перевірок та застосовувати в установленому законом порядку штрафні санкції до суб'єктів господарювання за порушення вимог цього Закону, Закону України "Про загальну безпечність нехарчової продукції" та встановлених вимог (п. 5 ч. 1 ст. 15 Закону).

Згідно із положеннями ст. 1 Закону України “Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності”, технічний регламент, це закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.

Згідно з ч. 2 ст. 13 зазначеного Закону відповідність введених в обіг в Україні продукції, процесів та послуг технічним регламентам є обов'язковою.

Відповідно до п. 7 Технічного регламенту низьковольтного електричного обладнання, затв. постановою КМУ № 1149 від 29.10.2009, перед введенням в обіг на електрообладнання повинен бути нанесений національний знак відповідності, який підтверджує відповідність електрообладнання вимогам цього Технічного регламенту, включаючи виконання процедури оцінки відповідності (внутрішній контроль виробництва) згідно з додатком 3 до цього Технічного регламенту.

Національний знак відповідності наноситься виробником чи уповноваженим представником виготовлювача продукції в Україні на кожний виріб електрообладнання або, якщо це неможливо, на пакування, інструкцію або документ, в якому визначені гарантійні зобов'язання, у спосіб, що забезпечує його видимість, розбірливість та незмивність (п.10 Постанови КМУ № 1149 від 29.10.2009).

Разом з цим, у відповідності до п. 17 Технічного регламенту з електромагнітної сумісності обладнання, затв. постановою КМУ № 785 від 29.07.2009, на апаратуру, відповідність якої цьому Технічному регламенту було доведено із застосуванням процедури, установленої у пунктах 13 або 14 цього Технічного регламенту, наноситься національний знак відповідності. За нанесення національного знака відповідності відповідає виробник або уповноважений представник.

Пунктом 19 Технічного регламенту з електромагнітної сумісності обладнання, затв. постановою КМУ № 785 від 29.07.2009, встановлено, що Національний знак відповідності наносять на апаратуру або на табличку з її технічними даними згідно з правилами застосування національного знака відповідності, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2001 р. N 1599.

В свою чергу, пунктом 5 Правил застосування національного знаку відповідності, затв. Постановою KMУ від 29.11.2001 № 1599, передбачено, що Національний знак відповідності наноситься на виріб та/або на етикетку, тару, пакування, експлуатаційну та товаросупровідні документацію тощо, якщо інше не передбачено відповідним технічним регламентом.

Місце та спосіб нанесення (друкування, наклеювання, гравірування, травлення, штампування, лиття тощо) знака відповідності визначається виробником продукції.

У той же час, відповідальність суб'єктів господарювання за порушення правил застосування і нанесення Національного знака відповідності, встановлена статтею 44 Закону України “Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції” № 2735-VI від 02.12.2010.

Так, відповідно до п. 1 ч. 3 статті 44 вказаного Закону до розповсюджувача застосовуються штрафні санкції у разі: розповсюдження продукції, на якій відсутній Національний знак відповідності, якщо його нанесення на продукцію передбачено технічним регламентом на відповідний вид продукції.

Водночас, згідно з п. 24. Технічного регламенту № 785, на порушення якого посилається відповідач, кожна одиниця апаратури повинна супроводжуватися інформацією про найменування та адресу виробника і, якщо він не є резидентом України, - найменування та адресу уповноваженого представника, а у разі, коли уповноважений представник відсутній, - найменування та адресу імпортера.

У взаємозв’язку з наведеним та щодо підстав для прийняття рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2735-VI метою здійснення ринкового нагляду є вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів з відповідним інформуванням про це громадськості щодо продукції, яка при її використанні за призначенням або за обґрунтовано передбачуваних умов і при належному встановленні та технічному обслуговуванні становить загрозу суспільним інтересам чи яка в інший спосіб не відповідає встановленим вимогам, тобто і вимогам Технічних регламентів

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 22 зазначеного Закону заходами ринкового нагляду є обмежувальні (корегувальні) заходи, що включають: а) обмеження надання продукції на ринку; б) заборону надання продукції на ринку; в) вилучення продукції з обігу; г) відкликання продукції; 3) контроль стану виконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів; 4) попередження органами ринкового нагляду споживачів (користувачів) про виявлену цими органами небезпеку, що становить продукція.

В контексті наведеного слід додати, що відповідно до ч. 1 ст. 29 зазначеного Закону у разі якщо органом ринкового нагляду встановлено, що продукція не відповідає встановленим вимогам (крім випадків, передбачених статтею 28 цього Закону), орган ринкового нагляду невідкладно вимагає від відповідного суб'єкта господарювання вжити протягом визначеного строку заходів щодо приведення такої продукції у відповідність із встановленими вимогами.

Частиною третьою цієї статті встановлено, що у разі якщо органом ринкового нагляду встановлено, зокрема, що неналежне застосовано Національний знак відповідності, не нанесено Національний знак відповідності, якщо його нанесення передбачено технічним регламентом на відповідну продукцію, орган ринкового нагляду невідкладно вимагає від відповідного суб'єкта господарювання вжити протягом визначеного строку заходів щодо приведення такої продукції у відповідність із встановленими вимогами.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 зазначеного Закону обмеження надання продукції на ринку здійснюються шляхом: 1) приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами (згідно з частинами першою і третьою статті 29 цього Закону); 2) тимчасової заборони надання продукції на ринку.

Згідно з ч. 5. ст. 30 Закону № 2735-VI тимчасова заборона надання продукції на ринку застосовується органами ринкового нагляду у разі прийняття ними рішення про приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами - на строк дії відповідного обмеження (п. 2).

В даному випадку, враховуючи зміст Акту перевірки, який є носієм доказової інформації, відсутність з боку позивача належних та допустимих доказів (супровідної документації, результатів фото-фіксації під час перевірки) наявності під час перевірки на продукції або у супровідній документації, на упаковці Національного знаку відповідності, ті обставини, що у зв’язку з виявленими Інспекцією порушеннями Інспекцією були вжиті обмежувальні заходи, рішення щодо чого не оскаржуються позивачем, що по суті свідчить про визнання позивачем факту порушення та подальше вжиття заходів щодо усунення виявленого порушення, суд вважає доведеним факт вчинення позивачем виявленого Інспекцією порушення, а саме: факт відсутності під час перевірки на продукції та супровідній документації Національного знаку відповідності.

Зокрема, позивачем не надано супровідної документації та/або результатів фото-фіксації під час перевірки. Тобто, доводи позивача на спростування висновків перевірки не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

При цьому, наявність в матеріалах справи декларацій про відповідність продукції, на думку суду, не спростовує факт відсутності під час перевірки на продукції та супровідній документації Національного знаку відповідності.

Водночас висновки Акту перевірки підтверджуються, крім іншого, і власне рішенням Інспекції від 20.01.2014 р. про скасування первинного рішення про застосування обмежувальних заходів у зв’язку з повним та результативним виконанням попереднього рішення.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість висновків Акті перевірки та, відповідно, оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного рішення, яке є законним та обґрунтованим, вірним по суті, а отже, враховуючи відсутність підстав для висновку про незаконність проведення перевірки та, відповідно, відсутність підстав для визнання протиправними дій Інспекції під час перевірки та у зв’язку з прийняттям оскаржуваного рішення, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання про судовий збір, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Враховуючи розмір майнових вимог, позивачу, в даному випадку, за звернення до адміністративного суду із майновим позовом слід було сплатити 1827,00 грн.

Водночас, частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 255,78 грн., а тому, враховуючи, результат розгляду адміністративної справи та розмір сплаченого судового збору, решта суми судового збору у розмірі 1571,22 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» (код ЄДРПОУ 36483471) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31218206784007, код класифікації 22030001) судовий збір у розмірі 1571,22 грн.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник