Постанова № 39487380, 19.05.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2014 р. Справа № 804/5952/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Барановського Р. А. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі- ФОП ОСОБА_2, позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001821703 від 07.04.2014р.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, мотивуючи тим, що висновки податкового органу, відображені в акті перевірки про нереальність господарських операцій між ФОП ОСОБА_2 та його контрагентами за перевірюваний період є безпідставним та таким, що не підтверджено жодними доказами, у зв'язку з чим прийняте на підставі даного акту та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем заперечень до суду не надано.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

В період з 03.03.2014р. по 07.03.2014р. працівниками Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі-Дніпропетровська ОДПІ) проводилась документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП "Алкіона" (код 30601203) та їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2013 року, з ТОВ "Будбізнеспром- Т" (код 38114582) за січень 2013 року, з ТОВ "Снінвест" (код 38106235) за лютий 2013 року.

За результатами проведеної перевірки Дніпропетровською ОДПІ складено Акт №152/17-275111681 від 17.03.2014р (далі-акт перевірки), в якому встановлено "нереальність" проведення господарських операцій між ФОП ОСОБА_2 та контрагентами-постачальниками ПП "Алкіона" (код ЄДРПОУ 30601203), ТОВ "Будбізнеспром-Т" (код ЄДРПОУ 38114582), ТОВ "Снінвест" (код ЄДРПОУ 38106236), юридичну дефектність первинних документів та порушення позивачем:

ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-ХІV, ст. 44 Господарського кодексу України, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ФОП ОСОБА_2 завищено суму податку на додану вартість, яка віднесена до податкового кредиту у розмірі 9627, 14 грн. за січень 2013 року по взаємовідносинам з ПП "Алкіона", у розмірі 3456, 00 грн. за січень 2013 року по взаємовідносинам з ТОВ "Будбінеспром -Т", у розмірі 20 565, 01 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "Снінвест" за лютий 2013 року.

Не погодившись із висновками податкового органу, позивач направив до Дніпропетровської ОДПІ заперечення за вих. №3 від 31.03.2014р.

Відповіддю за вих. №6597/10/17-03/19 від 07.04.2014р. податковий орган залишив без задоволення надані позивачем заперечення.

На підставі вказаного акта перевірки Дніпропетровською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0001821703 від 07.04.2014р., яким ФОП ОСОБА_2 збільшено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем - 33 448, 00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 16 724, 00 грн.

Не погодившись із винесеним рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Дослідивши чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та матеріали справи, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, зазначеними нормами передбачено право платника податків на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, нарахованих (сплачених) у зв'язку з придбанням основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, незалежно від початку використання таких основних фондів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарській діяльності, а відтак отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Згідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм Податкового кодексу України, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Аналіз вищезазначених норм законодавства, яке регулює порядок формування податкового кредиту, не передбачають позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту в разі порушення його контрагентами вимог податкового законодавства по ланцюгу постачання.

Факти порушення позивачем норм податкового законодавства у вигляді відсутності фактичного постачання товарів (робіт, послуг) ФОП ОСОБА_2 по взаємовідносинам з контрагентом ПП "Алкіона" базується на змісті акту ДПІ у м. Полтаві №432/22.5/30601203 від 10.04.2013 року,по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ "Будбізнеспром-Т" на підставі даних фахівців ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська №373/223/38114582 від 26.09.2013р.

Аналогічні висновки стосовно взаємовідносин позивача і ТОВ "Снінвест" засновані на підставі акту перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська №1950/26-55-22-01/38106236 від 28.10.2013р.

Межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Відповідно до ст.46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до витрат та податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Крім того, рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 р. у справі "Булвес АД" проти Болгарії (заява №3991/03) було встановлено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Слід мати на увазі, що в розумінні Цивільного та Господарського кодексів України необхідною умовою для висновку про нікчемність правочину є докази наміру сторін на протизаконний результат. При цьому намір юридичної особи визначається умислом особи, яка підписала відповідний договір.

В Акті не наведено інформації про наявність судових рішень щодо визнання укладених правочинів недійсними як з боку його учасників, так і з боку третіх осіб. Жодних документальних доказів про неможливість роботи контрагентів позивача та його постачальників у перевіряємий період не надано.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених первинними документами.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" №996-XIV від 16.07.1999р., первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції відповідно до чинного законодавства.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції відповідно до чинного законодавства.

Так, матеріалами справи підтверджується, що в ході виконання укладених між ФОП ОСОБА_2 та ПП "Алкіона", ТОВ "Будбізнеспром-Т", ТОВ "Снінвест" договорів були створені податкові і видаткові накладні, розрахунки, рахунки-фактури, акти здачі-прийому виконаних робіт, платіжні доручення тощо.

Між ФОП ОСОБА_2 та ПП "Алкіона" укладені договір про надання послуг №189 від 03.12.2012р. у вигляді ремонту вантажних автомобілів, технічного огляду та підтримки та договір про довгострокові поставки №121 від 24.12.2012р.

На виконання зазначених договорів позивач отримав від ПП "Алкіона" в січні 2013 р. відповідні товари/послуги, що підтверджується рахунком-фактурою №879 від 18.01.2013р., видатковою та податковою накладними за №864 від 18.01.2013р., рахунком-фактурою №1036 від 23.01.2013р., видатковою накладною №1025 від 23.01.2013р., податковою накладною №1071 від 23.01.2013р.

Між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Будбізнеспром-Т" укладений договір про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів №135 від 27.12.2012р.

На виконання зазначених договорів позивач отримав від ТОВ "Будбізнеспром-Т" в січні 2013 р. відповідні товари/послуги, що підтверджується рахунком №999 від 23.01.2013р., актом про здачу-прийняття робіт №999 від 23.01.2013р., податковою накладною №999 від 23.01.2013р., рахунком №1309 від 29.01.2013р., актом про здачу-прийняття робіт №13098 від 29.01.2013р., податковою накладною №1309 від 29.01.2013р.

Між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Снінвест" укладений договір по сервісному технічному обслуговуванню та ремонту автотранспорту №352 від 08.02.2013р.

На виконання зазначених договорів позивач отримав від ТОВ "Снінвест" в лютому 2013 р. відповідні товари/послуги, що підтверджується рахунком-фактурою №78/2 від 11.02.2013р., актом виконаних робіт №178 від 11.02.2013р., податковою накладною №178 від 11.02.2013р., рахунком-фактурою №752/2 від 22.02.2013р., актом виконаних робіт №752 від 22.02.2013р., податковою накладною №752 від 22.02.2013р., рахунком-фактурою №1007/2 від 28.02.2013р., актом виконаних робіт №1007 від 28.02.2013р., податковою накладною №1007 від 28.02.2013р.

Дані документи в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної, вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 35 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 198.3 статті 198 ПК України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідачем не досліджувались та не відображені в акті перевірки умови договорів, факт здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_2 та контрагентами за перевірюваний період, мета придбання товарів/послуг, обставини використання придбаних у постачальників товарів/послуг у госопдарській діяльності позивача.

Таким чином, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків -покупця, будь-які порушення постачальниками товару у ланцюгу постачання податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування.

Враховуючи викладене, акт перевірки не містить об'єктивного викладення обставин, які є підставою для нарахування грошових зобов'язань, позбавлення права на податковий кредит або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України надано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Органи державної податкової служби у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб'єктом владних повноважень.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність оскаржуваних рішень, а, отже прийняте податковим органом податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Керуючись ст. 159- 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податке повідомлення-рішення Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0001821703 від 07.04.2014р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (і. к. НОМЕР_1) судові витрати в сумі 182, 70 грн.(сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок).

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Р.А. Барановський