Постанова № 39483950, 26.06.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2014 р.Справа № 916/819/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Мирошниченко М.А., Головея В.М.

при секретарі судового засідання: Максіміхіній Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Мельниченко Р.В. - за дорученням

від відповідача: Довгопола А.Ю. - за дорученням

від 3-ї особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів"

на рішення господарського суду Одеської області

від 19 травня 2014 року

у справі № 916/819/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсал"

до Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: охоронно-детективного агентства "Легіон-Правопорядок"

про розірвання договору

ВСТАНОВИЛА:

05.03.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Айсал" (далі позивач, ТОВ) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" (далі відповідач, Підприємство) про розірвання укладеного між сторонами у справі договору про відшкодування витрат на охорону № 24 від 05.04.2012 р.

Позов мотивований тим, що відповідач свої зобов'язання за названим договором виконує неналежним чином, зокрема, всупереч п. 3.2.2. договору не приймає заходів щодо належної організації охорони території, всупереч п. 3.2.1. та п. 3.3.3. договору не ознайомлює позивача, на вимоги останнього, з методикою розрахунків плати за охорону та всупереч п. 4.3 договору не проводить обов'язкову звірку взаєморозрахунків, а пропозиція позивача щодо розірвання договору відхилена відповідачем, у зв'язку з чим ТОВ просить розірвати договір у судовому порядку, так як в теперішній час охорона об'єктів оренди здійснюється самостійно позивачем.

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнавав та вважав їх безпідставними, посилаючись на те, що спірний договір було укладено на підставі договорів оренди державного майна, витрати по утриманню якого несе відповідач, а відповідно останній має переважне право по вирішенню питання стосовно припинення дії договорів по відшкодуванню витрат на утримання майна, у зв'язку з чим дії позивача щодо самовільної охорони орендованого майна є незаконними, оскільки останній не має права розпорядження орендованим майном, а тому відсутність потреби в отриманні послуг з охорони є безпідставними. Жодних доказів неналежної організації відповідачем охорони орендованого позивачем майна не надано, внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні.

Ухвалою місцевого суду від 10.04.2014 р. до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено охоронно-детективне агентство „Легіон-Правопорядок" (далі Агентство).

Агентство зазначило, що охорона майна відповідача здійснюється з 15.06.2012 р. за договором № 19/14, загальна площа об'єкту складає 5 га, яка умовно поділена на дві частини (безпосередньо територія ОЗБМ та частина, що орендується іншими орендарями). Охорона здійснюється цілодобово двома постами охорони, що обладнані шлагбаумами та телефонним зв'язком. Співробітники охорони здійснюють пропускний режим згідно п.3.1.5. договору №19/14 та схоронність матеріальних цінностей згідно п.3.1.1. договору, а також слідкують за дотриманням правил пожежної безпеки на об'єкті згідно п.3.1.3. договору. Проїзд транспорту на охоронювану територію здійснюється згідно списку, затвердженого орендарями, якщо транспорт не внесено до списку він пропускається з особистого дозволу орендаря (письмового або усного в телефонному режимі), з фіксацією в журналі в`їзду-виїзду автотранспорту. При цьому, за час здійснення ним охорони визначеного об'єкту скарг з боку позивача та відповідача не надходило.

Рішенням господарського суду від 19.05.2014 р. (суддя Малярчук І.А.) позов задоволено у повному обсязі. Договір про відшкодування витрат на охорону № 24 від 05.04.2012 р., укладений між сторонами у справі - розірвано та стягнуто з відповідача на користь позивача 1218 грн. - понесених судових витрат на оплату судового зору за подання позову.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач неналежним чином забезпечує охорону майна, що знаходиться в оренді позивача, що виразилось у знаходженні на орендованій позивачем територій автомобілів, що не належать орендарю, та не зазначені ним у списках автомобілів, яким дозволено право безперешкодного доступу на охоронювану територію, а також не ознайомлює, на вимоги позивача, з методикою розрахунку плати за охорону та не проводить обов'язкову звірку взаєморозрахунків, у зв'язку з чим спірний договір на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України підлягає розірванню.

Одночасно, місцевий суд взяв до уваги той факт, що, оскільки, укладений між сторонами договір є договором надання послуг та враховуючи, що позивач, не потребує послуг охорони, що забезпечуються відповідачем, так як має свою систему відео спостереження на орендованому об'єкті та умови договорів оренди, за якими позивач орендує у відповідача частину належної йому території, не вимагають від орендаря відшкодування витрат на послуги з охорони, то спірний договір на підставі п. 1 ст. 907 ЦК України підлягає розірванню.

Судові витрати по оплаті судового збору покладені місцевим судом на відповідача.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального та процесуального права та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ залишити без задоволення.

Скарга мотивована тим, що, по-перше, місцевим судом з порушенням ч. 4 ст. 222 ГПК України прийнято до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог, оскільки останню подано вже після початку розгляду справи по суті, по-друге, спірний договір не є договором надання послуг, а тому не може бути розірваним на підставі ч. 1 ст. 907 ЦК України, по-третє, відповідач ніяких послуг охорони за вказаним договором за завданням ТОВ не надавало і ніяких дій щодо здійснення діяльності охорони майна ТОВ особисто не здійснювало, оскільки відповідно до умов спірного договору відповідач зобов'язаний лише організувати належним чином охорону орендованого майна, вчетверте, не складання актів звірки взаєморозрахунків не є грубим порушенням істотних умов договору, яке є підставою для розірвання договору, вп'яте, ТОВ з вимогами щодо надання методики розрахунку оплати послуг до відповідача взагалі не звертався, а тому підстави для задоволення позову - відсутні.

В судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представник позивач доводи відзиву на апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі.

Агентство було своєчасно та належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду справи, але не скористалось своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що місцевий суд у порушення вимог ч. 4 ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог після початку розгляду справи по суті.

Але, з такими доводами скаржника погодитись не можна, оскільки в прохальній частині заявленого позову ТОВ заявив лише одну вимогу, а саме щодо розірвання договору про відшкодування витрат на охорону № 24 від 05.04.2012 р., укладеного між сторонами у справі, а також просив суд стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати по справі на сплату судового збору. В мотивувальній частині названої позовної заяви ТОВ навів свої міркування стосовно того, що п. 7.1. та п. 7.4. спірного договору суперечать нормам чинного законодавства та є недійсними, однак, з відповідними позовними вимогами до суду не звертався.

У заяві від 31.03.2014 р. позивач також просить суд лише розірвати спірний договір, як і просив у первісно поданій позовній заяві, внаслідок чого вважати, що зазначена заява позивача за своїм змістом є заявою про зменшення розміру позовних вимог - неможливо, у зв'язку з чим протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції відповідно до умов укладених між сторонами у справі договорів оренди від 01.07.2001 р., від 01.11.2002 р., від 01.02.2003 р., від 01.09.2003 р. та від 01.10.2004 р. за № 52, № 53, № 54, № 77, № 78, № 86, № 87, № 103, № 104 позивач є орендарем об'єктів нерухомості, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 35. За умовами названих договорів ТОВ зобов'язався укласти з відповідачем договір про відшкодування витрат останнього на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг. У додатках до договорів сторони погодили розрахунки комунальних послуг та витрат на утримання орендованого майна до яких віднесли: електроенергію, холодну воду, теплопостачання та витрати на утримання орендованого майна.

05.04.2012 р. між сторонами у справі укладено договір про відшкодування витрат на охорону № 24 в якому визначили, що предметом даного договору є відшкодування ТОВ відповідачеві витрат за охорону орендованого майна, що надаються спеціалізованим підприємством з яким відповідач укладає окремий договір на охорону майна.

15.06.2012 р. між відповідачем та Агентством укладено договір надання охоронних послуг № 19/40, за умовами якого останнє зобов'язалось забезпечити охорону всіх товарно-матеріальних цінностей, офісних, складських, службових приміщень, в тому числі і тих, що знаходяться в оренді позивача за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 35,

В період з 05.04.2012 р. по 24.02.2014 р. позивач за умовами договору № 24 відшкодував відповідачеві 67.791 грн. 57 коп. понесених витрат на охорону орендованого майна, що видно з актів здачі-прийняття робіт №ОУ-0000257 від 30.04.2012р., №ОУ-0000288 від 31.05.2012р., №ОУ-0000366 від 30.06.2012р., №ОУ-0000385 від 31.07.2012р., №0000446 від 31.08.2012р., №0000504 від 30.09.2012р., №ОУ-0000564 від 31.10.2012р., №ОУ-0000620 від 30.11.2012р., №ОУ-0000687 від 31.12.2012р., №ОУ-0000014 від 31.01.2013р., №ОУ-0000085 від 28.02.2013р., №0000113 від 31.03.2013р., №ОУ-0000168 від 30.04.2013р., №ОУ-0000218 від 31.05.2013р., №ОУ-0000303 від 30.06.2013р., №ОУ-0000365 від 31.07.2013р., №ОУ-0000436 від 31.08.2013р., №ОУ-0000506 від 30.09.2013р., №ОУ-у000547 від 31.10.2013р., №ОУ-у000630 від 29.11.2013р., №ОУ-у000678 від 31.12.2013 р., №ОУ-0000004 від 31.01.2014 р. та відповідних рахунків відповідача.

Посилаючись на те, що відповідач порушує свої зобов'язання за договором № 24, зокрема, всупереч п.3.2.2. договору не приймає заходи щодо належної організації охорони, всупереч п. 3.2.1. та п. 3.3.3. договору не ознайомлює на вимогу позивача з методикою розрахунку плати за охорону та в супереч п. 4.3 договору не проводить обов'язкову звірку взаєморозрахунків 15.01.2014 р. позивач на адресу відповідача направив лист щодо прийняття останнім заходів належної організації охорони орендованого майна та ознайомлення ТОВ з методикою розрахунку плати за охорону.

Однак, зазначений лист залишений відповідачем без відповіді.

20.02.2014 р. ТОВ повторно направив відповідачеві лист щодо прийняття останнім заходів належної організації охорони орендованого майна та проведення звірки взаєморозрахунків.

Листом від 24.02.2014 р. відповідач повідомив позивача, про те, що в нього відсутні правові підстави для розголошення відомостей, що стосуються господарських правовідносин з Агентством, а вимоги позивача щодо проведення звірки взаєморозрахунків та ознайомлення з методикою розрахунку плати за охорону залишив без відповіді.

21.01.2014 р. позивач надіслав відповідачеві пропозицію разом з додатковою угодою до договору про розірвання договору № 24 з наступного місяця від дня отримання цієї пропозиції та запропонував відповідачеві припинити виставляти та направляти на адресу ТОВ рахунки на відшкодування витрат на охорону згідно договору у зв'язку з відсутністю у останнього потреби у послугах охорони

23.01.2014 р. відповідач направив позивачеві лист, в якому пропозицію позивача від 21.01.2014 р. про розірвання спірного договору відхилив, внаслідок чого на підставі ст. ст. 651, 654, 901-902, 907 ЦК України позивач звернувся з відповідним позовом до суду про розірвання договору про відшкодування витрат на охорону № 24 від 05.04.2012 р. у судовому порядку.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що за своєю правовою природою договір № 24 від 05.04.2012 р. є договором про надання послуг, а тому правовідносини сторін регулюються главою 63 ЦК України.

Але, з такими висновками місцевого суду колегія суддів погодитись не може, оскільки у названому договорі сторонами прямо встановлено, що предметом даного договору є відшкодування ТОВ відповідачеві витрат за охорону орендованого майна, що надаються спеціалізованим підприємством з яким відповідач укладає окремий договір на охорону майна, тобто спірний договір є договором про відшкодування витрат понесених на охорону, а ніяким чином ні договором про надання послуг з охорони, які у даному випадку надаються Агентством на підставі окремого договору № 19/40 від 15.06.2012 р.

Згідно ч. 1 ст. 188 ГК України та ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як свідчать матеріали справи сторони не досягли згоди щодо розірвання договору № 24, а тому, з дотриманням вимог ч. ч. 2, 3, 4 ст. 188 ГК України, передали спір на вирішення суду.

У п. п. 7.1, 7.4 договору № 24 сторонами встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до його припинення, узгодженого обома сторонами на умовах, визначених у п. 7.4. цього договору, згідно якого дія договору припиняється за ініціативою ТОВ тільки за згодою відповідача, а за ініціативою останнього з попередженням позивача (без його згоди) не менш ніж за місяць. Припинення договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, які виникли під час дії договору.

Відповідно до положень ст. ст. 9, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, названими нормами права визначений один із загальних принципів договірних правовідносин - принцип свободи договору. При цьому не має значення, які це умови - істотні, або ті, які сторони узгодили виключно за власною згодою. Якщо умова виконання закріплена у договорі, вона є обов'язковою для сторін та є критерієм належності виконання, у зв'язку з чим вищеназвані пункти договору № 24 є чинними та діючими до сьогоднішнього часу, оскільки не визнані в установленому законом порядку недійсними та з такими вимогами позивач до суду не звертався.

Вищенаведене свідчить про те, що спірний договір може бути розірвано в судовому порядку лише на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, тобто у разі істотного порушення договору його стороною, тому, згідно ст. 33 ГПК України, факт істотного порушення договору відповідачем повинний довести виключно позивач.

Задовольняючи позов суд першої інстанції повністю погодився з доводами ТОВ про те, що відповідач постійно порушує умови договору і ці порушення є істотними, зокрема, всупереч п.3.2.2. договору не приймає заходів щодо належної організації охорони, всупереч п. 3.2.1. та п. 3.3.3. договору не ознайомлює, на вимогу позивача, останнього з методикою розрахунку плати за охорону та всупереч п. 4.3 договору не проводить обов'язкову звірку взаєморозрахунків.

Але, з такими висновками місцевого суду колегія суддів погодитись не може виходячи з наступного.

У п. п. 3.2.1, 3.3.3 договору сторонами встановлено, що на вимогу ТОВ відповідач повинний ознайомити позивача з методикою розрахунку плати за охорону.

Як свідчать матеріали справи ТОВ звертався до відповідача з вимогою про ознайомлення з методикою розрахунку плати за охорону, але останній цю вимогу залишив без відповіді.

Однак, у п. 2.1 договору сторонами встановлено, що плата за охорону визначається на підставі розрахунку, визначеного пропорційно від загального розміру площі охорони - до площі орендованого ТОВ майна і станом на 01.04.2012 р. становить з урахуванням ПДВ 4002 грн. з наступним коригуванням на слідуючи місяці на індекс інфляції, що свідчить про те, що у названому пункті договору сторонами прямо визначена методика розрахунку плати за охорону, а саме, цей розрахунок визначається пропорційно від загального розміру площі охорони - до площі орендованого ТОВ майна.

Оскільки, методика розрахунку його частини плати за охорону була відома позивачеві з моменту підписання спірного договору, то вважати, що не надавши відповідь на запит останнього з цього питання відповідач істотно порушив умови договору - неможливо, внаслідок чого протилежні висновки місцевого суду є помилковими.

У п. 4.3 договору сторонами передбачена щоквартальна звірка розрахунків за договором з обов'язковим підписанням відповідного акту звірки.

В матеріалах справі відсутні акти звірки розрахунків, що свідчить про те, що між сторонами такі акти не складались та не підписувались.

Але, складання акту звірки розрахунків є волевиявленням обох сторін. Умовами договору не встановлений обов'язок саме відповідача ініціювати складання таких актів звірки. В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач запропоновував відповідачеві підписати свій варіант акту звірки, а останній ухилився від його підписання, тому вважати, що не підписання сторонами актів звірки розрахунків відбулось внаслідок порушення умов договору виключно з боку відповідача - неможливо, у зв'язку з чим протилежні доводи ТОВ до уваги прийнятими бути не можуть.

Крім того, не підписання сторонами актів звірки розрахунків не є істотним порушенням договору, оскільки, згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, а доказів того, що не складанням актів звірки розрахунків позивачеві була завдана шкода та останній був позбавлений того, на що він розраховув при укладенні договору в матеріалах справи не міститься.

Суд першої інстанції повністю погодився з доводами позивача про те, що всупереч п. п. 3.3.1, 3.2.2. договору відповідач не приймає заходів щодо належної організації охорони майна та при цьому послався на акти від 14.01.2014 р. та від 22.11.2013 р., з фотокопій яких вбачається, що в ці дні на території, що перебуває під охороною знаходилися невідомі транспортні засоби.

Але, з такими висновками місцевого суду погодитись не можна, оскільки як зазначалося вище на виконання умов договору № 24 відповідач 15.06.2012 р. уклав з Агентством договір надання охоронних послуг № 19/40, за умовами якого останнє зобов'язалось забезпечити охорону всіх товарно-матеріальних цінностей, офісних, складських, службових приміщень, в тому числі і тих, що знаходяться в оренді позивача за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 35.

З наданих до суду фотокопій актів від 14.01.2014 р. та від 22.11.2013 р. (а.с. 72, 73) видно, що вони складені представниками позивача, які прямо зацікавлені в наслідках вирішення спору та представниками ТОВ „Снік Вуд Індастрі", що були залучені до складання цих актів виключно за ініціативою самого позивача, без залучення до їх складання представників відповідача, Агентства, а також інших не зацікавлених осіб, а тому, на думку колегії суддів, фотокопії цих актів не є належними та допустимими доказами у справі, оскільки, крім вищенаведеного, всупереч вимогам ч. 2 ст. 36 ГПК України, подані в ніким не засвідчених фотокопіях, хоча письмові докази повинні подаватись до суду в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Також, будь-яких доказів того, що в період дії договору № 24 майно позивача, в тому числі і що перебуває в оренді зникло або було пошкоджено чи зіпсоване в матеріалах справи не міститься та їх, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, ТОВ суду не надано, внаслідок чого вважати, що відповідач у порушення п. п. 3.3.1, 3.2.2. договору не приймає заходів щодо належної організації охорони майна, в тому числі і що знаходиться в оренді ТОВ - також неможливо, у зв'язку з чим протилежні доводи позивача до уваги прийнятими бути не можуть, оскільки є недоведеними належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи.

При викладених обставинах колегія суддів не знаходить підстав для задоволення позову та розірвання договору № 24, оскільки позивачем належними та допустимими доказами недоведений факт істотного порушення договору відповідачем.

Оскільки, при ухваленні судового рішення місцевий суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та його висновки не відповідають обставинам справи, то колегія суддів вважає за необхідне це рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України позивач повинний відшкодувати відповідачеві 609 грн. понесених судових витрат на сплату судового збору за подану апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 19.05.2014 року у справі № 916/819/14 - скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсал" до Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" про розірвання договору про відшкодування витрат на охорону № 24 від 05.04.2012 р. - залишити без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсал" на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів": 609 грн. - понесених судових витрат на сплату судового збору за подану апеляційну скаргу.

Зобов'язати господарський суд Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.06.2014 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Головей В.М.