Постанова № 39483775, 24.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2014 р. Справа№ 911/2892/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Власова Ю.Л.

суддів: Корсакової Г.В.

Станіка С.Р.

при секретарі судового засідання Вага В.В.

за участю представників:

прокурор: не з'явився;

від відповідача 1: Гордійчук Д.В.;

від відповідача 2: Ларькін В.М.

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: не з'явився;

розглядаючи апеляційну скаргу Громадської організації "Центральний спортивний клуб автомобілістів" на рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2013р. у справі №911/2892/13 (головуючий суддя Щоткін О.В., судді Бацуца В.М., Подоляк Ю.В.)

за позовом Прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави

до Київської обласної державної адміністрації - Відповідач 1,

Громадської організації "Центральний спортивний клуб автомобілістів" - Відповідач 2,

треті особи: Києво-Святошинська районна державна адміністрація - Третя особа 1,

Державне підприємство Дослідного господарства "Чабани" Національного наукового центру "Інститут землеробства" Національної академії аграрних наук України - Третя особа 2

про скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до Відповідачів про визнання незаконним та скасування розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 01.12.03р. №764 про надання в оренду земельної ділянки; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 28.07.04р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2; зобов'язання Відповідача 2 повернути земельну ділянку площею 5,0 га (рілля 4,8 га, польові шляхи 0,2 га), кадастровий номер 322486200:02:001:0007, яка розміщена на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області у користування держави.

Рішенням господарського суду Київської області від 09.12.13р. у справі №911/2892/13 позовні вимоги Прокурора задоволено повністю.

Рішення обґрунтовано тим, що розпорядження Відповідача 1 видано з перевищенням наданих повноважень, оскільки до його компетенції не відноситься прийняття рішень щодо розпорядження цінними землями. Оскільки спірне розпорядження Відповідача 1 підлягає скасуванню, то відповідно укладений договір підлягає визнанню недійсним, а спірна земельна ділянка поверненню.

Не погодившись з винесеним рішенням, Відповідач 2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 09.12.13р. у даній справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що всупереч наявності в матеріалах справи адреси місцезнаходження Відповідача 2, останнього не було повідомлено про розгляд даної справи, ухвали суду направлялись за адресою, за якою Відповідач 2 не знаходиться. Разом із тим, ст.12 Господарського процесуального кодексу України взагалі не передбачено повноважень господарського суду розглядати даний спір, який віднесений до підвідомчості адміністративних судів, тому місцевий суд був зобов'язаний припинити провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.14р. відновлений строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Відповідача 2 прийнято до провадження, розгляд справи призначений на 27.05.14р.

В судовому засіданні Відповідач 2 подав клопотання про застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 27.05.14р. та 10.06.14р. розгляд скарги відкладався відповідно на 10.06.14р. та 24.06.14р.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, заслухавши пояснення Відповідачів, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, суд встановив.

31.05.01р. Українська академія аграрних наук дала згоду на вилучення 5,0 га землі із землекористування Третьої особи 2 для створення матеріальної бази Відповідача 2.

13.06.01р. Третя особа 2 погодила Відповідачу 2 місце розташування спортивно-оздоровчої бази на земельній ділянці 5,0 га (рілля 4,8 га, польові шляхи 0,2 га) за рахунок земель Третьої особи 2 при умові надання можливості збору урожаю перспективних сортів ячменю розсадників розмноження 2 року.

30.12.03р. Третьою особою 1 видано Третій особі 2 державний акт на право постійного користування землею серія І-КВ №001207, відповідно до якого Третій особі 2 у постійне користування надано 330,92 га землі з цільовим призначенням для проведення науково-дослідних робіт відповідно до розпорядження Третьої особи 1 від 19.12.03р. №549.

15.04.03р. розпорядженням Відповідача 1 було погоджено місце розташування спортивно-оздоровчої бази на земельній ділянці площею 5,0 га (рілля 4,8 га, польові шляхи 0,2 га) за рахунок земель Третьої особи 2 на території Гатненської сільської ради.

01.12.03р. розпорядженням Відповідача 1 №764 затверджено проект відведення земельної ділянки загальною площею 5,0 га (рілля 4,8 га, польові шляхи 0,2 га) за рахунок земель Третьої особи 2 на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, надано Відповідачу 2 земельну ділянку в оренду на 49 років для будівництва спортивно-оздоровчої бази.

Відповідно до п.4 розпорядження доручено Третій особі 1 укласти та підписати від імені Відповідача 1 договір оренди вказаної земельної ділянки з Відповідачем 2 за умови попереднього відшкодування ним втрат сільськогосподарського виробництва у встановленому порядку.

28.07.04р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого Відповідач 1 згідно з розпорядженням від 01.12.03р. №764 надав в оренду, а Відповідач 2 прийняв у строкове платне володіння і користування земельну ділянку, що перебуває у державній власності, загальною площею 5,0 га (рілля 4,8 га, польові шляхи 0,2 га), розташовану на території Гатненської сільської ради, Києво-Святошинського району Київської області, за межами населеного пункту.

Відповідно до п.1.2. договору термін дії договору 49 років з дня підписання його сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Договір зареєстрований в реєстрі за №1-1634 терміном на 49 років із цільовим призначенням під розміщення спортивно-оздоровчої бази.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційна скарга Відповідача 2 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.104 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Відповідно до ст.64 Господарського процесуального кодексу України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно з п.3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. №18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст.64 та ст.87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом зазначеної ст.64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11р. №7 порушення норм процесуального права, зазначених у п.1 - 7 ч.3 ст.104 Господарського процесуального кодексу України, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з п.2 ст.103 ГПК приймає нове рішення. Стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, про що йдеться у п.2 ч.3 ст.104 ГПК, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог ст.64 ГПК.

Як вбачається з матеріалів справи у позовній заяві Прокурор вказав адресу Відповідача 2 по вул. Волоська, 62 у місті Києві, яка була зазначена у спірному договорі оренди земельної ділянки, укладеному 28.07.04р. Разом із тим, до позову Прокурор додав також роздруківку з сайту Державного підприємства «Інформаційно-ресурсного центру» (аркуші справи 29-30) на якому відображається інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідно до якого місцезнаходженням Відповідача 2 є адреса по вул. Козацькій, 120/4 у місті Києві. Місцевим судом ухвала про порушення провадження у справі та всі подальші ухвали про відкладення розгляду справи надсилались за адресою по вул. Волоська, 62 у місті Києві, за якою Відповідач 2 не знаходиться, та повертались органом поштового зв'язку до суду без вручення Відповідачу 2. Докази повідомлення місцевим судом Відповідача 2 про час та місце засідання суду за місцем знаходження Відповідача 2, вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців по вул. Козацька, буд. 120/4 у місті Києві, в матеріалах справи відсутні.

За вказаних обставин, апеляційний суд вважає, що місцевим судом не були дотримані норми ст.64, 87 Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення Відповідача 2 про час та місце засідання суду, відповідно було розглянуто справу за відсутності Відповідача 2, не повідомленого належним чином про час і місце засідань суду, що в будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого суду згідно з п.2 ч.3 ст.104 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.84 Земельного кодексу України (в редакції діючій на момент прийняття спірного розпорядження) право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно з ст.116 Земельного кодексу України (в редакції діючій на момент прийняття спірного розпорядження) юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної власності за рішенням органів виконавчої влади в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у користування. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у користуванні, провадиться лише після вилучення її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст.122 Земельного кодексу України (в редакції діючій на момент прийняття спірного розпорядження) обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Згідно з ч.7 ст.122 Земельного кодексу України (в редакції діючій на момент прийняття спірного розпорядження) Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Згідно з ч.9 ст.149 Земельного кодексу України (в редакції діючій на момент прийняття спірного розпорядження) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 150 Земельного кодексу України (в редакції діючій на момент прийняття спірного розпорядження) до особливо цінних земель відносяться, в тому числі, землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч.2 ст.150 Земельного кодексу України (в редакції діючій на момент прийняття спірного розпорядження) земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній власності, можуть вилучатися, в тому числі для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Згідно з ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з п.2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.11р. №6 для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється. З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

З наведених норм права вбачається, що землі, які знаходяться в постійному користуванні певного суб'єкта, можуть надаватись в користування іншій особі лише після їх попереднього вилучення з постійного користування такого суб'єкта. При цьому, повноваження з вилучення та надання у користування особливо цінних земель державної власності, до яких віднесені землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, надані Кабінету Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи у постійному користуванні Третьої особи 2, як науково-дослідного господарства, знаходились особливо цінні землі дослідних полів на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району з цільовим призначенням для проведення науково-дослідних робіт, які використовувалась Третьою особою 2 для вирощування перспективних сортів рослин. Повноваження по вилучення та наданню в користування цих земель чинним на той час законодавством були надані Кабінету Міністрів України. Проте, спірним рішенням Відповідача 1 частина цих особливо цінних земель без їх вилучення у Третьої особи 2 була надана в оренду Відповідачу 2 для будівництва спортивно-оздоровчої бази.

Таким чином, Відповідачем 1 при прийнятті спірного розпорядження були перевищені надані повноваження та порушені норми ст.116, 122, 149, 150 Земельного кодексу України, що є підставою для визнання незаконним та скасування цього розпорядження.

Відповідно до ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Однією з підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки є відсутність або недійсність (незаконність) рішення відповідного органу про надання земельної ділянки в оренду.

Як було встановлено судом, спірне розпорядження Відповідача 1 є незаконним, тому вимоги про визнання недійсним спірного договору оренди також підлягають задоволенню, оскільки мають похідний характер. Виходячи з того, що спірний договір оренди є недійсним у Відповідача 2 відсутнє право користування земельною ділянкою, яка підлягає поверненню ним державі.

Судом не може бути задоволена заява Відповідача 2 про застосування строку позовної давності виходячи з наступного.

Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідач 2 у своїй заяві обґрунтовує пропуск Прокурором строку позовної давності тим, що початком перебігу позовної давності є дата видання розпорядження, оскільки з позовом до господарського суду звернувся Прокурор, що не є позивачем, тому позовна давність обчислюється від дня коли про порушення свого права довідався або мав довідатись позивач.

Проте, вказане твердження спростовується матеріалами справи, оскільки в даній справі Прокурор є позивачем, і Відповідачем 2 не подано суду доказів, підтверджуючих, що Прокурор знав або повинен був знати про спірне розпорядження з моменту його прийняття, та відповідно пропустив строк позовної давності.

Згідно з ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, та з інших підстав, в тому числі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до п.1.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.11р. №6 з положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок юридичним особам в користування, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

Згідно з п.1.2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.11р. №6 за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності). Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Виходячи з встановлених обставин та вищевказаних норм судом не можуть бути прийняті доводи Відповідача 2 щодо непідвідомчості даного спору господарським судам.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення місцевого суду скасуванню.

Керуючись ст.49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Громадської організації "Центральний спортивний клуб автомобілістів" на рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2013р. у справі №911/2892/13 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2013р. у справі №911/2892/13 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов Прокурора Києво-Святошинського району Київської області задовольнити повністю.

4. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 01.12.2003 року №764 "Про надання в оренду земельної ділянки".

5. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 28.07.2004 року між Київською обласною державною адміністрацією (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1, код 00022533) та Громадською організацією "Центральний спортивний клуб автомобілістів" (03680, м. Київ, вул. Козацька, буд. 120/4, код 21693272).

6. Зобов'язати Громадську організацію "Центральний спортивний клуб автомобілістів" 03680, м. Київ, вул. Козацька, буд. 120/4, код 21693272) повернути державі земельну ділянку, кадастровий номер 3222486200:02:001:0007, площею 5,0 га (рілля 4,8 га, польові шляхи 0,2 га), що знаходиться на території Гатненської сільської ради, Києво-Святошинського району, Київської області.

7. Стягнути з Київської обласної державної адміністрації (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1, код 00022533) в доход Державного бюджету України 2007 (дві тисячі сім) грн. 25 коп. судового збору.

Стягнути з Громадської організації "Центральний спортивний клуб автомобілістів" (03680, м. Київ, вул. Козацька, буд. 120/4, код 21693272) в доход Державного бюджету України 2007 (дві тисячі сім) грн. 25 коп. судового збору.

8. В іншій частині апеляційну скаргу Громадської організації "Центральний спортивний клуб автомобілістів" залишити без задоволення.

Повний текст постанови складено 26.06.2014р.

Головуючий суддя Ю.Л. Власов

Судді Г.В. Корсакова

С.Р. Станік