Постанова № 39483762, 24.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2014 р. Справа№ 64/402

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Іоннікової І.А.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрреставрація" та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дім Комфорт"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2012р.

у справі № 64/402 (ОСОБА_2)

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дім Комфорт"

до ТОВ "Фінансова компанія "Укрреставрація"

про зобов'язання укласти договір та стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2011 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дім Комфорт" (далі - ОСББ "Дім Комфорт", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрреставрація" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Укрреставрація", відповідач) про зобов'язання укласти договір та стягнення заборгованості по сплаті житлово-комунальних послуг і послуг з утримання будинку і прибудинкової території в сумі 42910,59 грн. Крім того, позивач просив стягнути 1541,86 грн. інфляційних втрат, 883,18 грн. суму 3% річних, 42910,59 грн. пені. Також позивач просив покласти на відповідача судові витрати в тому числі витрати на правову допомогу в сумі 2000,00 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 31.01.2012р.).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки відповідач є власником нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, а тому у відповідності до ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992р. № 572, зобов'язаний сплачувати вартість отриманих житлово-комунальних послуг та укласти з позивачем договір на надання таких послуг.

В обґрунтування наведених доводів позивачем надано витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 27656686 від 15.10.2010р., з якого вбачається, що за відповідачем на підставі рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2010р. у справі № 11/236 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення І та ІІ поверху (групи приміщень № № 230, 231, 232, 238, 239, 240).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2012р. у справі № 64/402 позов задоволено частково. Зобов'язано ТОВ "Фінансова компанія "Укрреставрація" укласти із ОСББ "Дім Комфорт" договір на надання житлово-комунальних послуг, послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території за адресою АДРЕСА_1, підготовлений ОСББ "Дім Комфорт" на основі типового договору з урахуванням вимог ст.ст. 20, 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Стягнуто з ТОВ "Фінансова компанія "Укрреставрація" на користь ОСББ "Дім Комфорт" вартість послуг з постачання холодної води в сумі 859,05 грн. та судові витрати у розмірі 941,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ "Фінансова компанія "Укрреставрація" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2012р. в частині зобов'язання укласти договір та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову щодо вказаного зобов'язання.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, безпідставно не врахував, що позивач передчасно звернувся до суду з позовом про зобов'язання укласти вищезазначений договір, оскільки права позивача не були порушені в розумінні ст. 15 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2012р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження.

ОСББ "Дім Комфорт" також було подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2012р., в якій позивач просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позову та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не встановив факту наявності простроченої заборгованості у відповідача, яка підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не звернув увагу на те, що нарахування заборгованості відбувалися на підставі відповідних тарифів, які встановлені чинним законодавством, а також, на думку позивача, безпідставно відмовив у стягненні з відповідача витрат на правову допомогу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2012р. апеляційну скаргу ОСББ "Дім Комфорт" прийнято до провадження, об'єднано в одне апеляційне провадження з апеляційною скаргою відповідача.

Розгляд справи неодноразово відкладався на підставі п. 3 ч. 1 ст. 77 ГПК України.

На підставі ст. 81-1 ГПК України, за клопотанням позивача, яке було задоволено судом апеляційної інстанції, здійснювалась фіксація судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.05.2012р. апеляційне провадження у даній справі зупинялося до вирішення пов'язаної з нею справи № 11/236 за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Укрреставрація" до Акціонерного товариства закритого типу "Спеціальне науково-реєстраційне проектно-будівельно-виробниче акціонерне товариство "Україна-Реставрація" про визнання права власності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2014р. було поновлено апеляційне провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014р. розгляд справи було відкладено на 24.06.2014 р.

У судове засідання 24.06.2014 р. представник позивача не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка представника позивача (т. 2, а/с 180). Крім того, 23.06.2014р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду сторона подала заяву про відмову від апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 ГПК України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до винесення постанови.

Враховуючи, що відмова від апеляційної скарги позивача не порушує права іншої сторони по справі та не суперечить діючому законодавству, колегія суддів приймає відмову сторони від поданої нею скарги.

Разом з цим, беручи до уваги, що окрім апеляційної скарги позивача в провадженні суду апеляційної інстанції перебуває також апеляційна скарги відповідача по даній справі (від якої сторона не відмовилась у встановленому законом порядку) колегія суддів дійшла висновку про обов'язковий перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, незважаючи на прийняття судом відмови позивача в порядку ст. 100 ГПК України.

Представник відповідача у судове засідання 24.06.2014 р. також не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення № 0411605270948 про вручення 26.05.2014р. відповідачу копії вищезазначеної ухвали від 20.05.2014.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників сторін, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Разом з цим, фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв'язку з неявкою представників сторін в порядку ч. 7 ст. 81-1 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги відповідача, заперечень та доповнень на неї, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

При вирішення спору в суді першої інстанції, місцевий суд дійшов висновку, що ТОВ "Фінансова компанія "Укрреставрація" з 08.07.2010 року на праві приватної власності належать нежилі приміщення 1-го та 2-го поверху (в літері А) (групи приміщень №№ 230, 231, 232, 238, 239, 240) загальною площею 1398,60 кв.м. по АДРЕСА_1.

Згідно зі ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Так, у постанові Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014р. у справі № 11/236 за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Укрреставрація" до АТЗТ "Спеціальне науково-реставраційне проектно-будівельно-виробниче акціонерне товариство "Україна-Реставрація" (третьою особою в якій є позивач по справі № 64/402) про визнання права власності на нерухоме майно загальною площею 1398,6 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (яка приймається та досліджується судом в якості належного та допустимого доказу в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України) було встановлено наступне.

15.03.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрреставрація" - компанія та акціонерним товариством закритого типу "Спеціальне науково-реставраційне проектно-будівельно-виробниче акціонерне товариство "Україна-Реставрація" - забудовник укладено договір про участь у ФФБ № 235, предметом якого є участь компанії у ФФБ типу А з метою будівництва офісних приміщень в 1-й, 2-й, 3-й та 4-й секціях на 1 (першому) поверсі в житловому будинку по АДРЕСА_1.

01.04.2009 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору № 235, за умовами якої сторони домовились у зв'язку з отриманням технічного паспорту БТІ на приміщення, які належать позивачу, викласти п. 2.1. договору № 235 в наступній редакції: № будинку (поштовий) - 12-В; тип: нежитлове приміщення; поверх: 1 (перший); нежилі приміщення літери "А", групи приміщень № 230 площею 10,8 м2, № 231 площею 28,8 кв.м., № 232 площею 199,1кв.м. (2 поверх), № 238 площею 299,2 кв.м., № 239 площею 292,5 кв.м., № 240 площею 568,2 кв.м. та всього загальною площею 1398,6 кв.м.

Разом з цим, судом апеляційної інстанції також приймається та досліджується в якості належного та допустимого доказу ухвала Дарницького районного суду міста Києва 31.01.2014 р. у справі №753/18226/13-ц, провадження №2/753/703/14 від 31.01.2014 р. за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Фінансова компанія "Укрреставрація", ПрАТ "Спеціальне науково-реставраційне проектно-будівельно-виробниче акціонерне товариство "Україна-Реставрація" про визнання недійсними договору про участь у ФФБ №235 від 15.03.2007 р. та додаткової угоди до нього від 15.03.2009 р., якою затверджено мирову угоду вищезазначених сторін.

Як вбачається з вказаної ухвали, Приватне акціонерне товариство "Спеціальне науково-реставраційне проектно-будівельно-виробниче акціонерне товариство "Україна-Реставрація", товариство "Фінансова компанія "Укрреставрація" визнали, що нежитлові приміщення І (першого) поверху в літері "А" будинку АДРЕСА_1, загальною площею 39,6 кв.м, які складаються з: група приміщень №230 (приміщення з №1 по №2) площею 10,8 кв.м; група приміщень №231 (приміщення з №1 по №6) площею 28,8 кв.м. є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку АДРЕСА_1.

Крім того, за умовами мирової угоди, сторони визнали частково недійсною додаткову угоду №1 від 01.04.2009 р. до договору про участь у ФФБ №235 від 15.03.2007 р. в частині внесення змін до п.2.1. договору про участь у ФФБ №235 від 15.03.2007 р. щодо нежитлових приміщень І (першого) поверху в літері "А" будинку АДРЕСА_1, загальною площею 39,6 кв.м, які складаються з: група приміщень №230 (приміщення з №1 по №2) площею 10,8 кв.м; група приміщень №231 (приміщення з №1 по №6) площею 28,8 кв.м.

Так, постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014р. у справі № 11/236 було відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання за ТОВ "Фінансова компанія "Укрреставрація" права власності на нежилі приміщення першого поверху І (першого) поверху в літері "А" загальною площею 39,6 кв.м, які складаються з: група приміщень №230 (приміщення з №1 по №2) площею 10,8 кв.м; група приміщень №231 (приміщення з №1 по №6) площею 28,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, проте визнано право власності на нежилі приміщення І (першого) та ІІ (другого) поверху в літері "А" будинку АДРЕСА_1 загальною площею 1359 кв.м. (при цьому, сторонами у справі № 64/402 не заперечуються вищевикладені факти та належність відповідачу на праві власності нежилих приміщень площею саме 1359 кв.м., а не 1398,60 кв.м.).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про належність відповідачу на праві власності 1359 кв.м. (станом на час виникнення спору по справі № 11/236) з вищезазначених приміщень. Разом з цим, передчасним є висновок місцевого суду в частині того, що ТОВ "Фінансова компанія "Укрреставрація" на праві власності також належали нежилі приміщення І (першого) поверху в літері "А" загальною площею 39,6 кв.м., які складаються з: група приміщень №230 (приміщення з №1 по №2) площею 10,8 кв.м; група приміщень №231 (приміщення з №1 по №6) площею 28,8 кв.м.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, згідно з інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 26.01.2011р. державним реєстратором було зареєстровано за ТОВ «Спеціальне науково-реставраційне проектно-будівельне-виробниче акціонерне товариство «Україна-Реставрація» право власності на групу приміщень № 230, 231, 232, загальною площею 238,7 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Таким чином, з 26.01.2011 р. відповідачу на праві власності належала група приміщень № 238, 239, 240 загальною площею 1120,3 кв.м. (при цьому, в розрахунку позовних вимог позивачем не були враховані зазначені зміни площі відповідних нежилих приміщень, які належать на праві власності відповідачу).

Частково відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вартості послуг з утримання будинку та прибудинкової території, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач зобов'язаний сплачувати вищезазначені послуги, однак зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували вартість, обсяг та кількість послуг з утримання будинку та прибудинкової території, які були надані відповідачу в період з липня 2010 року по грудень 2011 року.

В свою чергу, при обчисленні ціни позову позивач не врахував вищенаведені зміни, які виявилися в зменшенні площі нежилих приміщень, які належать на праві власності відповідачу. При цьому, на стадії перегляду рішення в апеляційному порядку така зміна нормами процесуального права не передбачена.

Разом з цим, в цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду, оскільки ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції позивачем не були надані жодних доказів надання послуг, їх вартість, обсяг та кількість (в тому числі відповідних рішень зборів ОСББ, тощо).

Стаття 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - ЗУ "Про житлово-комунальні послуги") зазначає, що комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Частина 1 ст. 32 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" зазначає, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Іншого порядку нарахування за плати житлово-комунальні послуги вказаним Законом не передбачено.

При цьому, ст. 32 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" як підставу для проведення розрахунків зазначає виключно платіжний документ, зокрема, встановлюючи, що у платіжному документі мають бути передбачені графи для зазначення поточних та попередніх показань засобів обліку споживання комунальних послуг, різниці цих показань або затверджених норм, ціни/тарифу на даний вид комунальних послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу.

В свою чергу, в матеріалах справи відсутні докази щомісячного надсилання відповідних рахунків на оплату послуг та актів виконаних робіт. Крім того, суду неможливо перевірити правильність формування та виставлення розрахункових документів позивачем, оскільки сторона також не надала їх ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.

В цій частині колегія суддів приймає доводи відповідача про те, що він є власником приміщень, які знаходяться на першому поверсі будинку та оснащені окремим входом в них, а тому обсяг, вид та кількість наданих послуг необхідна для перевірки правильності щомісячних нарахувань.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача в частині того, що відповідна вартість (тариф) деяких експлуатаційних витрат встановлений чинним законодавством, зокрема, позивачем (окремо від суми загальної заборгованості) на підставі тарифів, затверджених Київською міською державною адміністрацією (5,55 грн. за 1 куб. м.) була вірно розрахована вартість постачання холодної води в період з липня 2011 року по грудень 2011 року в сумі 2059,05 грн.

При цьому, сторонами не заперечується факт часткового погашення заборгованості з постачання холодної води позивачем у розмірі 1200 грн., що було враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення, а відтак, правомірно стягнуто залишок заборгованості з постачання холодної води у розмірі 859,05 грн.

Враховуючи відсутність між сторонами укладеного договору про надання послуг з утримання будинків, який би містив істотні умови та визначав строки внесення за житлово-комунальні послуги, їх обсяг, вартість та відповідальність сторін за невиконання умов договору, вимога позивача про стягнення пені на підставі Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" правомірно не була задоволена місцевим господарським судом.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В свою чергу, вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не підлягає задоволенню як похідна.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновком місцевого суду в частині відмови позивачу у позовній вимозі про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.

Так, позивач просив стягнути з відповідача 2000,00 грн. витрат на правову допомогу, при цьому до позовної заяви додав копію договору про надання юридичних послуг від 27.10.2011, укладений між ним та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4. Будь яких доказів того, що зазначена ФОП займається адвокатською діяльності позивачем надано не було.

За таких обставин, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що відшкодування витрат на правову допомогу сторонам, окрім оплати послуг адвоката, законодавством не передбачено, а тому вимога позивача в частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 2000,00 грн. задоволенню не підлягає.

Таким чином, правомірним є висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення майнових позовних вимог та стягнення 859,05 грн. заборгованості за послуги з постачання холодної води (які розраховувались окремо від іншої заборгованості та правильність нарахування яких перевірено та підтверджено).

Задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання укласти договір, місцевий суд виходив з того, що вони є обґрунтованими та відповідають вимогам ст. 181 ГК України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого суду з врахуванням наступного.

Статтею 181 ГК України встановлено загальний порядок укладання господарських договорів.

Так, відповідно до ч. 2-8 статті 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в частині того, що направлення позивачем відповідачу листів № 55 від 31.05.2011 року та № 80 від 10.10.2011 року про необхідність укладення договору на житлово-комунальні послуги, не можуть вважатися діями по укладенню договору, оскільки не відповідають порядку, встановленому ст. 181 ГК України (зокрема, до них не було додано проекту договору).

Разом з цим, судом приймається в якості належного та допустимго доказу дотримання позивачем вищезазначеної процедури укладення договору - лист від 17.11.2011 року № 086, разом з яким, ОСББ "Дім комфорт" 18.11.2011 надіслало на адресу ТОВ "ФК "Укрреставрація", зокрема, проект договору про надання послуг з утримання будинків і споруд в двох примірниках.

Стаття 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» зобов'язує споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

В свою чергу, ст. 21 названого Закону встановлює обов'язок виконавця підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Таким чином, обов'язок зробити пропозицію на укладання даного виду договору (в розумінні ч. 2 ст. 638 ЦК України) законодавством покладений на позивача. Як було вищезазначено, таку пропозицію позивач зробив 18.11.2011 року (шляхом надсилання листа від 17.11.2011 року № 086 разом з проектом договору), чим виконав вимоги законодавства щодо дотримання процедури укладання такого виду договору.

При цьому, до початку розгляду справи по суті у суді першої інстанції, позивачем було подано уточнений проект договору, в якому були частково враховані зауваження відповідача, викладені у протоколі розбіжностей від (який було надіслано на адресу позивача 28.12.2011), який саме і розглядався судом першої інстанції при ухваленні рішення.

Стосовно доводів відповідача про передчасне звернення позивача до суду першої інстанції з позовними вимогами, суд апеляційної інстанції зазначає, що можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом, а не обов'язком сторони. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову через нездійснення будь-яких дій для досудового врегулювання спору, фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою, вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. (аналогічної позиція викладена в постанові Верховного суду України по справі № 43/308-10 від 28.11.2011 р.).

Стаття 15 ЦК України зазначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є:

1) найменування сторін;

2) предмет договору;

3) вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг;

4) порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги;

5) порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості;

6) права та обов'язки сторін;

7) порядок контролю та звіту сторін;

8) порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг;

9) визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу;

10) порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту);

11) умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку;

12) порядок здійснення ремонту;

13) відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору;

14) порядок вирішення спорів;

15) перелік форс-мажорних обставин;

16) строк дії договору;

17) умови зміни, пролонгації, припинення дії договору;

18) дата і місце укладення договору.

При цьому, в проекті договору, який було надано позивачем, відсутні зазначення точної площі об'єктів нерухомості, а відтак, відповідні зменшення площі, які були встановлені вище, ніяким чином не впливають на правильність договору.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в частині того, що проект договору, який було надано позивачем відповідає вимогам законодавства, а відтак (враховуючи обов'язковість укладання даного виду договору для споживача, а також ухилення відповідача від його добровільного підписання) вимоги позивача про зобов'язання відповідача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території за адресою АДРЕСА_1, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування постанови суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційних скарг покладаються на апелянтів в порядку ст. 49 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Статтею 4 названого Закону встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір справляється в 1 розмірі мінімальної заробітної плати, який, згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік», (на час подання позову) складав 941 грн.

Пунктом 2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013р. № 7 (далі - Постанова Пленуму) встановлено, що у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 статті 6 Закону підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Відповідно до п. 2.23. Постанови Пленуму, якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин може, зокрема, стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у позовній заяві заявлено дві позовні вимоги як майнового так і немайнового характеру, проте квитанціями № 360 від 11.11.2011р. та № 5397 від 27.01.2012р. сплачено суму судового збору лише за одну вимогу майнового характеру, а саме 1763,93 грн., що є підставою для стягнення суми судового збору за вимогу немайнового характеру у розмірі 941 грн. в доход Державного бюджету України з покладанням судових витрат в цій частині на відповідача.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 100, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Прийняти відмову Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дім Комфорт" від апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2012р. у справі № 64/402.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрреставрація" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2012р. у справі № 64/402 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2012р. у справі № 64/402 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрреставрація" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 1-3, код ЄДРПОУ 33193413) в доход Державного бюджету України 941 грн. (дев'ятсот сорок одну гривню) судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції.

5. Матеріали справи № 64/402 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

І.А. Іоннікова