Рішення № 39483449, 25.06.2014, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2014 р. Справа № 910/8002/14

за позовом Державного підприємства "Державна інвестиційна компанія" (вул. О.Терьохіна, буд. 4, м. Київ, 04080)

до Приватного акціонерного товариства "Миргородський завод продтоварів "Калинка" (вул. Багачанська, буд. 2, м. Миргород, Полтавська область, 37601)

про визнання договору позики недійсним

Суддя Безрук Т. М.

Представники:

від позивача: Юморанов Д. І.

від відповідача: Короєд С. О.

Розглядається позовна заява про визнання недійсним договору позики № 27/201-04-НП від 03.06.2013р., укладеного між Державним підприємством "Державна інвестиційна компанія" та Приватним акціонерним товариством "Миргородський завод продтоварів "Калинка".

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, посилюючись на те, що основною метою отримання позикових коштів було реорганізація та реструктуризація підприємства відповідача, вихід на подальший рівень вартості продукції загальнодоступний для усіх верств населення з подальшим забезпеченням якісною питною водою за цінами, що є нижчими від ринкових, що також відповідає інтересам держави та меті досягнення статутний цілей відповідача. За умовами договору позивач має доступ до всієї фінансової та бухгалтерської звітності відповідача, а тому укладання договору забезпечення виконання зобов'язань не є обов'язковим. При підписанні договору позики інтереси позивача були представлені в повному обсязі легітимним представником позивача генеральним директором Лутаком Ю.М., який діяв на підставі Статуту, а будь-яких обмежень повноважень генерального директора позивача сумою угоди статутом позивача не встановлено. Позивачем не надано доказів, які б свідчили про умисел сторін на вчинення договору, з метою суперечною інтересам держави та суспільства.

Позивач та відповідач зареєстровані як юридичні особи, що підтверджується витягами від 11.06.2014р. та від 11.06.2014р. з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб -підприємців (а.с.63-64, 65-66).

В судовому засіданні 25.06.2014р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

03.06.2013 року між Державним підприємством "Державна інвестиційне компанія" (позивачем) та Приватним акціонерним товариством "Миргородський завод продтоварів "Калинка"" (відповідачем) був укладений договір позики № 27/2013-04-НП (надалі - Договір позики); (а.с.37-43).

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 і 2.2 цього Договору позики позивач як позикодавець передає у власність відповідачу (позичальнику) грошові кошти у розмірі 1 500 00,00 грн. (надалі - позика), а відповідач (позичальник) зобов'язується повернути їх та сплатити позикодавцю проценти у розмірі 3,75 % річних від суми позики до дня фактичного повернення позики.

В Додатку № 1 до Договору позики сторони узгодили графік повернення позики. В Додатку № 2 до Договору позики сторони встановили графік сплати процентів за користування позикою (а.с.42, 43).

Позивач здійснив перерахування суми позики у розмірі 1 500 00,00 грн. на рахунок відповідача, що підтверджується випискою по банківському рахунку від 10.06.2013р. (а.с.172).

Позивач прохає визнати вказаний Договір позики недійсним, оскільки відбулася зміна керівництва позивача, новий генеральний директор позивача вважає, що цей Договір позики має бути визнаний недійним, оскільки: 1) він суперечить інтересам держави, 2) його укладено позикодавцем за межами його господарської компетенції, а також 3) внаслідок зловмисної домовленості представника позикодавця з позичальником.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Обґрунтовуючи недійсність Договору позики з тих підстав, що даний правочин порушує публічний порядок, позивач посилається на те, що діяльність позивача має бути спрямована виключно на забезпечення реалізації національних проектів; позика, отримана позичальником за цим договором, використовується з метою досягнення статутних цілей та здійснення господарської діяльності, направленої на забезпечення населення України якісною питною водою, а не національного проекту, що суперечить господарській компетенції позивача згідно Статуту та законодавства України; Договір позики передбачає економічно не виважені пільгові та невигідні позивачу умови сплати процентів; Договір позики не передбачає забезпечення виконання зобов'язань відповідача щодо повернення позики та сплати відсотків,що зумовлює високий ризик невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань. Зазначене на думку позивача свідчить про те, що договір суперечить інтересам держави.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено наступне:

- Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

- Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

- Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

- При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Позивач не надав суду доказів, які б свідчили про те, що спірний Договір позики спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Також позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що спірний Договір позики спрямований на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Фактично ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Позивач не надавав доказів, які свідчили б про умисел сторін (або однієї із сторін) на вчинення Договору позики з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (а саме вироку суду, яким би було встановлено такий умисел під час кримінального провадження, чи постанови суду про адміністративне правопорушення тощо).

Позивачем не доведено документальними доказами наявності вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, при укладенні спірного Договору позики.

Посилання позивача на те, що спірний Договір був укладений з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) позивача є необґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до п. 3.1 статуту Державного підприємства "Державна інвестиційна компанія" (в редакції змін від 12.09.2012р.) Компанія утворена з метою забезпечення реалізації інвестиційних проектів (їх складових), провадження інвестиційної діяльності, пов'язаної з відтворенням основних засобів виробництва, капіталізацією активів держави, держаною підтримкою національних проектів (їх складових), інших інвестиційних та інноваційних проектів (а.с.12-23, 24-26).

Предметом діяльності Позивача згідно п. 3.2 його статуту є: надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; факторинг; залучення фінансових активів від юридичних осіб з зобов'язанням щодо наступного їх повернення; надання поручительств, гарантій; надання позик; надання послуг фінансового лізингу.

З огляду на викладене, посилання позивача у позові на те, що до господарської компетенції позивача віднесено діяльність спрямовану виключно на забезпечення реалізації національних проектів та їх окремих складових, суперечить вищевказаним положенням Статуту позивача.

Відповідно до п. 3.1. Договору позики, позика, отримана позичальником за цим договором, використовується з метою досягнення статутних цілей та здійснення господарської діяльності, направленої на забезпечення населення України якісною питною водою.

Вказана мета видачі позики не суперечить ні пункту 3.2 Статуту позивача (за яким надання позики віднесено до предмету діяльності позивача), ні пункту 3.1 Статуту (в редакції змін від 12.09.2012р.), де метою діяльності позивача визначено забезпечення реалізації інвестиційних проектів (їх складових). При цьому в статуті відсутні обмеження діяльності позивача виключно лише забезпеченням реалізації національних проектів.

Відповідно до п. 3.2 статуту ПАТ "Миргородський завод продтоварів "Калинка" (зі змінами від 14.05.2013р.) предметом діяльності Товариства є, зокрема, виробництво та реалізація мінеральної води, питної води, безалкогольних напоїв (а.с.102-123).

Відповідач має спеціальний дозвіл від 23.01.2013р. № 5715 на користування надрами з метою видобування мінеральних лікувально-столових вод для промислового розливу (а.с.100-101).

30.04.2013р. зборами членів наглядової ради відповідача було прийнято рішення про реконструкцію цеху розливу води з бюджетом інвестиції, що зафіксовано в протоколі № 1 від 30.04.2013р. (питання № 6); (а.с.98-99).

Згідно протоколу засідання наглядової ради відповідача від 07.05.2013р. № 2 було прийнято рішення про укладення договору позики з Державним підприємством "Державна інвестиційна компанія" з метою досягнення статутних цілей та здійснення господарської діяльності. направленої на забезпечення населення України якісною питною водою (а.с.124-125).

Заявою від 16.05.2013р. відповідач звернувся до позивача з клопотанням про надання фінансування в формі позики на суму 1 500 000,00 грн. терміном на 10 років, мета фінансування: досягнення статутних цілей та здійснення господарської діяльності. направленої на забезпечення населення України якісною питною водою (а.с.126).

Відповідачем було розроблено Техніко-економічне обґрунтування отримання позики для переоснащення підприємства ПрАТ "Миргородський завод продтоварів "Калинка", в п. 1.3 якого визначено загальний обсяг необхідних інвестицій - 1 500 000,00 грн. (а.с.127-158)

16.05.2013р. відповідач направив позивачеві анкету заявника для отримання позики (а.с.159-171).

Факт надходження вказаних документів не заперечується позивачем.

03.06.2013р. відбулося засідання Інвестиційного комітету ДП "Державна інвестиційна компанія", на якому прийнято рішення про надання позики відповідачу в сумі 1 500 000,00 грн. на 10 років для досягнення статутних цілей та здійснення господарської діяльності. направленої на забезпечення населення України якісною питною водою, що зафіксовано в протоколі № 4 від 03.06.2013р. інвестиційного комітету ДП "Державна інвестиційна компанія" (а.с.188-193).

Відповідно до вказаних рішень між позивачем та відповідачем був укладений Договір позики № 27/201-04-НП від 03.06.2013р.

Зазначені докази свідчать про те, що укладання спірного Договору позики було спрямовано на державну підтримку інвестиційного проекту відповідача для переоснащення підприємства ПАТ "Миргородський завод продтоварів "Калинка" для здійснення господарської діяльності, направленої на забезпечення населення України якісною питною водою, що відповідає предмету та меті діяльності позивача згідно з пунктом 3.1 Статуту (в редакції змін від 12.09.2012р.).

Отже, спірний договір був укладений в межах господарської компетенції позивача.

Відповідно до п. 8.1 статуту Державного підприємства "Державна інвестиційна компанія" компанія має право самостійно проводити господарську діяльність; укладати від свого імені договори, набувати майно, майнові та немайнові права, брати зобов'язання (а.с.16).

Відповідно до ст.6 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, посилання у позові на те, що Договір позики не передбачає порядку перегляду чи корегування процентів, розмір яких на даний час є невигідним, не є підставою для визнання недійсним договору, оскільки вказані умови були погоджені сторонами під час укладення договору. Позивач не був позбавлений права звернутися до відповідача з пропозицією внесення відповідних змін до договору, проте з такими пропозиціями позивач не звертався.

Посилання позивача на те, що Договір позики не передбачає забезпечення виконання зобов'язань відповідача щодо повернення Позики та сплати відсотків, не є підставою для визнання цього договору недійсним з наступного.

Нормами діючого Цивільного кодексу України, серед істотних умов договору позики, не визначено обов'язкового укладання договору застави або іншого договірного забезпечення виконання зобов'язання позичальником.

Пунктом 6.1.3. Договору позики встановлено право позикодавця вимагати від позичальника надання забезпечення виконання своїх зобов'язань за цим Договором або дострокового повернення позики та сплати процентів.

Згідно п. 6.1.1. Договору позики позикодавець має право проводити перевірку інформації щодо фінансово-господарської діяльності позичальника, у порядку визначеному цим договором. За п. 6.4 Договору позичальник зобов'язується надавати позикодавцю бухгалтерські та інші документи,що підтверджують рух (списання, зарахування) грошових коштів позичальника за рахунками в інших кредитно-фінансових установах, а також договори, контракти, рахунки-фактури, що стосуються предмету цього Договору, документи які підтверджують використання позики за її цільовим призначенням, а також повну інформацію, що стосується судових справ, стороною яких є позичальник, в тому числі справи про банкрутство позичальника; інші документи, які стосуються фінансово-господарської діяльності позичальника.

Таким чином, умовами оскаржуваного договору, передбачено право позивача на доступ до всієї фінансової та бухгалтерської звітності відповідача, що надає можливість позивачу контролювати виконання договору відповідачем.

Вказаний контроль здійснювався позивачем, про що свідчать запити позивача від 27.06.2013р. № 01/110-154 та від 31.07.2013р. № 01/141-100 та відповіді відповідача від 07.07.2013р., від 05.08.2013р. про напрямки використання кошів з копіями підтверджуючих документів (а.с.173-175, 196, 197).

В позовній заяві позивач прохає визнати Договір позики недійсним також з тих підстав, що він був вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника позивача з відповідачем. В обґрунтування вказаного позивач посилається на те, що відбулася зміна керівництва позивача, Договір позики від імені позивача укладав (підписував) попередній генеральний директор Лутак Юрій Михайлович, який діяв на підставі статуту; Договір позики було укладено від імені позивача на невигідних для нього умовах, тобто всупереч його інтересам, а відтак й інтересам держави; це вказує на те, що між Лутаком Ю.П. як представником позивача і відповідачем існувала зловмисна домовленість.

Спірний Договір позики від імені позивача укладав (підписував) генеральний директор Лутак Юрій Михайлович, який діяв на підставі статуту (а.с.37-43).

Відповідно до наказу по ДП "Державна інвестиційна компанія" від 25.04.2013р. № 17-к Лутак Ю. М. приступив до виконання обов'язків генерального директора підприємства з 25.04.2013р. (а.с.91).

З 17.04.2014р. виконання обов'язків генерального директора позивача покладено на ОСОБА_5 за наказом від 17.04.2014р. № 14-к та наказом від 17.04.2014р. № 99/к (а.с.92, 93).

В Статуті позивача визначено, що генеральний директор компанії самостійно вирішує питання діяльності компанії за винятком тих, що належать до компетенції органу управління майном (п. 9.2.25 Статуту); генеральний директор компанії розпоряджається відповідно до законодавства та цього Статуту майном компанії, у тому числі її коштами (п. 9.2.12 Статуту); генеральний директор представляє компанію у відносинах з юридичними особами та вчиняє від її імені юридичні дії в межах компетенції (п. 9.2.20 Статуту); (а.с.18-19).

Будь-яких обмежень повноважень генерального директора позивача за сумою угоди, Статутом позивача не встановлено; укладання договір позики Статутом позивача до компетенції органу управління майном компанії також не віднесено.

Отже, оскаржуваний Договір від позивача був підписаний генеральним директором Лутаком Ю. М. на підставі Статуту.

Зміна керівництва позивача не є підставою для визнання договору недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

В п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Позивачем не надано суду жодних документальних доказів наявності зловмисної домовленості між представниками позивача та відповідача щодо укладення спірного Договору, не надано доказів наявності умислу в діях представника.

Як було встановлено вище судом, умови спірного Договору позики пройшли узгодження в Інвестиційнму комітеті ДП "Державна інвестиційна компанія". Рішення про надання позики відповідачу зафіксовано в протоколі № 4 від 03.06.2013р. інвестиційного комітету ДП "Державна інвестиційна компанія" (а.с.188-193).

Зазначені обставини спростовують твердження позивача про укладення Договору внаслідок зловмисної домовленості генерального директора позивача з представником відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини недійсності Договору позики, позивачем, в порушення вимог ст. 33 ГПК, не доведено жодним документальним доказом і ґрунтуються на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для визнання недійсним Договору позики з мотивів, викладених позивачем у позові. Інших підстав для визнання договору недійсним позивачем не заявлено.

Отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено та підписано: 27.06.2014р.

Суддя Безрук Т.М.