Рішення № 39483224, 24.06.2014, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 34/25/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2014 Справа № 908/919/14

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О., при секретарі Яровенко Г.В.

За участю представників: від позивача - Поліщук К.О., довіреність № 115 від 07.04.2014 р.; від відповідача - не з'явився.

Розглянув в судовому засіданні матеріали справи № 908/919/14,

за позовом: Дочірнього підприємства "Бердянський завод сільгосптехніки" Приватного акціонерного товариства "Бердянський "Агротехсервіс" (71100, Україна, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Матвєєва, буд. 1, скорочено ДП "Бердянський завод сільгосптехніки" ПрАТ "Бердянський "Агротехсервіс");

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Сегмент" (344048, Російська Федерація, м. Ростов-на-Дону, вул. Солідарності, 2А, скорочено ТОВ "ТБ "Сегмент");

про стягнення суми.

Сутність спору:

Дочірнім підприємством "Бердянський завод сільгосптехніки" Приватного акціонерного товариства "Бердянський "Агротехсервіс" заявлено позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Сегмент" про стягнення заборгованості по контракту № 1/02-ВЭД від 06.12.2013 р. в розмірі 988649,07 російських рублів, з яких: 723900 російських рублів - сума попередньої оплати, 176631,60 російських рублів - пеня, 72390 російських рублів - штраф, 15727,47 російських рублів - проценти на суму попередньої оплати.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.03.2014 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/919/14, якій присвоєно номер провадження 34/25/14, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 23.04.2014 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.04.2014 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладався на 02.06.2014 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.06.2014 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладався на 24.06.2014 р.

02.06.2014 р. до канцелярії господарського суду Запорізької області від Дочірнього підприємства "Бердянський завод сільгосптехніки" Приватного акціонерного товариства "Бердянський "Агротехсервіс" надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог від 29.05.2014 р., в якій позивач по справі, у зв'язку з тим, що станом на 29.05.2014 р. відповідачем не здійснено повернення попередньої оплати за товар та збільшенням кількості днів прострочення виконання зобов'язання, просить збільшити позовні вимоги та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Сегмент" на користь Дочірнього підприємства "Бердянський завод сільгосптехніки" Приватного акціонерного товариства "Бердянський "Агротехсервіс" суму попередньої оплати в розмірі 723900 рос. руб., також суму пені в розмірі 405384 рос. руб., штраф у розмірі 72390 рос. руб. та нараховані проценти на суму попередньої оплати в розмірі 40954,89 рос. руб.

Згідно ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Розглянувши заяву Дочірнього підприємства "Бердянський завод сільгосптехніки" Приватного акціонерного товариства "Бердянський "Агротехсервіс" про збільшення позовних вимог, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що подана позивачем заява не порушує норми ст. 22 ГПК України, тому приймається до розгляду.

Таким чином, в судовому засіданні 24.06.2014 р. судом розглядаються збільшені позовні вимоги про стягнення з відповідача: суми попередньої оплати в розмірі 723900 рос. руб., суми пені в розмірі 405384 рос. руб., штрафу у розмірі 72390 рос. руб. та нарахованих процентів на суму попередньої оплати в розмірі 40954,89 рос. руб.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до умов Контракту № Ѕ ВЭД від 06.12.2013 р. позивач свій обов'язок по оплаті за товар виконав, 12.12.2013 р. здійснивши попередню оплату на розрахунковий рахунок відповідача в розмірі 723900 російських рублів. Моментом настання кінцевого строку поставки товару є 23.12.2013 р. Станом на 10.03.2014 р. відповідач не виконав свої зобов'язання за контрактом та не здійснив поставку оплаченого товару, в результаті чого у нього виникла заборгованість за неповернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 723900 російських рублів. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язків по контракту, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 405384 рос. руб., штраф у розмірі 72390 рос. руб. та нараховані проценти на суму попередньої оплати в розмірі 40954,89 рос. руб. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на ст.ст. 216, 218, 220, 222, 231 ГК України, ст. ст. 1, 2, 4, 5, 12, 111-28, 123, 124 ГПК України, ст.ст. 530, 536, 612, 625, 655, 656, 692, 693, 712 ЦК України, ст.ст. 3, 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", ст. 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Представник позивача в судовому засіданні підтримав збільшені позовні вимоги, просив позов задовольнити.

ТОВ "ТБ "Сегмент", відповідач по справі, відзиву на позов не надало, своїм правом на участь в судових засіданнях не скористалось, витребувані ухвалами суду документи не надало, про причини неявки суд не повідомило, про дату, час та місце розгляду справи було повідомлено належним чином, про що свідчать: повідомлення про вручення від 07.05.2014 р., транспортні накладні та листи АТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" від 15.05.2014 р. та від 19.06.2014 р.

За клопотанням представника позивача, розгляд справи здійснювався без застосування засобів фіксації судового процесу.

Згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

У відповідності до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

06.12.2013 р. ТОВ "ТБ "Сегмент" (постачальник) та ДП "Бердянський завод сільгосптехніки" ПрАТ "Бердянський "Агротехсервіс" (покупець) уклали контракт № 1/02-ВЭД (далі - контракт № 1/02-ВЭД).

Відповідно до п. 1.1. контракту № 1/02-ВЭД, по даному контракту постачальник зобов'язується передати покупцю у власність комплектуючі до сільгосптехніки, а також запчастини до них (далі - товар). Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Контракту.

Загальна вартість товару, яка повинна бути переданою по даному контракту, складає 1500000 російських рублів (п. 2.1. контракту № 1/02-ВЭД).

Згідно п. 12.6. контракту, даний контракт вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін даного контракту та діє до 31 грудня 2014 р. У випадку невиконання зобов'язань, даний контракт продовжується до моменту виконання сторонами своїх зобов'язань, прийнятих по контракту.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представника позивача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Правовий статус Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Сегмент" як іноземного суб'єкта господарювання підтверджується випискою з Єдиного Федерального реєстру юридичних осіб Російської Федерації станом на 16.05.2014 р.

Таким чином, учасником даного спору виступає іноземна юридична особа.

Згідно статті 124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. № 2709-IV.

Згідно ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом в тому числі у випадку якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.

Згідно частин 1-2 статті 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами.

Частинами 1, 2 ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Згідно п. 1 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право". Закон України "Про міжнародне приватне право"(пункт 1 частини 1 статті 1) визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи. Таким чином, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності (пункт 1 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право") спір підлягає вирішенню в господарських судах України з урахуванням вимог розділу III господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 1 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладена державами - учасницями СНД у м. Києві 20.03.92 р. (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 2889-XII від 19.12.92 р., далі Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності), ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними. Відповідно до п. "а"ч. 1 ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, компетентний суд держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави -учасниці Співдружності Незалежних Держав: відповідач мав постійне місце проживання або місце знаходження на день висування позову. Згідно ч. 2 ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, компетентні суди держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода Сторін про передачу спору до суду.

Пунктом 11.2. контракту № 1/02-ВЭД передбачено, що сторони домовились, що всі спори або розбіжності, які виникають по даному контракту або у зв'язку з ним, підлягають передачі на розгляд до господарського суду Запорізької області за місцем знаходження покупця.

Відповідно до п. 12.3. контракту № 1/02-ВЭД, будь-які відносини, які виникають у зв'язку з даним контрактом, але не врегульовані даним контрактом, регулюються законодавством України, міжнародними договорами, а також міжнародними правилами Інкотермс 2010.

Пунктом 3.1. роз'яснення президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" № 04-5/608 від 31.05.2002 р. передбачено, що вибір сторонами українського права як такого, що регулює їх відносини за угодою, означає вибір саме національного законодавства України, а не окремих законодавчих актів, що регулюють відповідні відносини сторін. У разі відсутності волевиявлення сторін зовнішньоекономічної угоди щодо застосовуваного права господарський суд визначає його на підставі колізійної норми, яка може міститися як в міжнародних договорах, що відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, так і в національному законодавстві. Такі норми містить, наприклад, Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладена державами - учасницями СНД у м. Києві 20.03.92 р., статтею 11 якої встановлено правила застосування цивільного законодавства однієї держави - учасниці СНД на території іншої держави - учасниці СНД. За цими правилами, зокрема, права та обов'язки сторін за договором визначаються законодавством країни - місця укладення такого договору, якщо інше не передбачено угодою сторін.

Таким чином, приймаючи до уваги той факт, що сторони по справі передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України (випадки виключної підсудності згідно пункту 1 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" даної справи не стосуються), спір підлягає вирішенню в господарському суді Запорізької області з урахуванням вимог розділу III ГПК України, та із застосуванням законодавства України, як це передбачено п. 12.3. контракту.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно із ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За своєю правовою природою, договір по даній справі є договором поставки.

Згідно із ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з нормою ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Номенклатура, кількість, одиниці виміру, вартість одиниці товару та інші характеристики визначаються в Специфікаціях до даного Контракту, які є невід'ємною частиною Контракту. Умови поставки (відповідно ІНКОТЕРМС 2010 р.) визначаються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною Контракту (п. п. 1.2., 3.1. контракту).

Згідно п. п. 3.2., 3.4. контракту, товар, який вказаний в специфікаціях, які є невід'ємною його частиною, постачається узгодженими партіями. Строки відвантаження та поставки товару вказуються в специфікаціях до даного контракту, які є невід'ємною його частиною.

В специфікації № 1 від 06.12.2013 р., яка є додатком № 1 до контракту № 1/02-ВЭД від 06.12.2013 р. зазначено, що у відповідності до п. 1.2. контракту, сторони домовились про поставку наступної партії товару: профіль 426/2 (5*20) в кількості 6350 кг, ціна за одиницю товару складає 57,00 рос. руб., а всього за ціною 361950 рос. руб.; профіль 156/2 (6*24) в кількості 6350 кг., ціна за одиницю товару складає 57,00 рос. руб., а всього за ціною 361950 рос. руб. Всього на суму 723900 російських рублів. Ціна одиниці товару вказана на умовах поставки FCA, м. Ростов-на-Дону, Росія (відповідно ІНКОТЕРМС 2010). Покупець здійснює повну оплату даної партії товару відповідно виставленого рахунку-фактури в строк по 16.12.2013 р. Відвантаження товару здійснюється по 23.12.2013 р.

Розділом 4 контракту сторони передбачили порядок розрахунків.

Згідно п. 4.1. контракту розрахунки за поставлений товар здійснюється наступним чином: постачальник виставляє рахунок-фактуру на партію товару; якщо інше не встановлено відповідною специфікацією, покупець здійснює оплату на підставі виставленого рахунку-фактури на узгоджену партію товару в два платежі: - 1-й платіж - 50 % протягом 5 календарних днів з дати виставлення рахунку-фактури на узгоджену партію товару; - 2-й платіж - 50 % за 5 календарних днів до закінчення дати відвантаження.

Відповідачем було виставлено позивачу рахунок № 207 від 06.12.2013 р. на підставі контракту № 1/02-ВЭД від 06.12.2013 р. та специфікації № 1 від 06.12.2013 р. на оплату 723900 російських рублів. Специфікацією передбачено попередню оплату в строк по 16.12.2013 р.

Згідно п. п. 4.2., 4.3. контракту покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Платежі за товар, відвантажений по даному контракту, здійснюється в російських рублях.

У випадку не поставки товару протягом 10 календарних днів з кінцевої дати поставки товару, узгодженої в специфікації, постачальник зобов'язується здійснити повернення оплати протягом трьох банківських днів (п. 4.5. контракту).

На виконання умов контракту № 1/02-ВЭД від 06.12.2013 р., специфікації № 1 від 06.12.2013 р., рахунку № 207 від 06.12.2013 р. ДП "Бердянський завод сільгосптехніки" ПрАТ "Бердянський "Агротехсервіс" 12.12.2013 р. перерахувало на рахунок відповідача 723900 російських рублів, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті або банківських металах № 1 від 12.12.2013 р. та банківською випискою від 12.12.2013 р.

Відповідно до специфікації № 1 від 06.12.2013 р. останнім днем відвантаження товару є 23.12.2013 р.

Доказів того, що протягом 10 календарних днів з кінцевої дати поставки товару, встановленої в специфікації № 1 від 06.12.2013 р., відповідачем була здійснена поставка товару, сторонами не надано.

Отже, відповідач повинен здійснити повернення попередньої оплати позивачем товару протягом трьох банківських днів, після спливу 10 календарних днів з кінцевої дати поставки товару.

На день розгляду справи, жодною зі сторін не надано доказів поставки товару на підставі контракту № 1/02-ВЭД від 06.12.2013 р. або повернення відповідачем попередньої оплати в розмірі 723900 російських рублів.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуюче вищевикладене та той факт, що на момент розгляду спору по суті відповідач не надав доказів належного виконання своїх зобов'язань в частині своєчасної поставки товару або повернення грошових коштів, перерахованих позивачем як передоплата, вимога позивача про стягнення 723900 російських рублів законна, обґрунтована та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 405384 російських рублів за період: з 08.01.2014 р. по 28.05.2014 р.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 1.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Згідно п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до п. 10.1. контракту № 1/02-ВЭД, у випадку затримки поставки оплаченого товару, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,4 % від вартості невідвантаженого товару за кожен день прострочки, але не більше 100 % вартості товару.

Таким чином, судом вже встановлено факт того, що відповідач порушив свої господарські зобов'язання по контракту № 1/02-ВЭД від 06.12.2013 р., що полягає у відсутності поставки товару в узгоджений сторонами строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Таким чином, ці види штрафної договірної відповідальності мають подвійну правову природу, які одночасно з тим, що стимулюють сторони дотримуватися умов договору, як спосіб забезпечення, ще й повинні мати компенсаційний характер санкції за порушення господарсько-правових зобов'язань. Норми господарського права не визначають, який саме характер (майновий чи грошовий) носить зобов'язання, при порушенні строків виконання якого до боржника застосовуються штрафні санкції. Згідно ч.2 ст.4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим кодексом. Тому в даному випадку слід керуватися нормами господарського права та частини 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, що передбачають можливість застосування такого виду як пеня за прострочку виконання не грошового договірного зобов'язання в розмірі, обумовленому сторонами в договорі згідно норм ст. 627 Цивільного кодексу України, яка передбачає свободу договору.

Частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Постановами Верховного Суду України від 27.09.05 р., 22.11.10 р. № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 р. № 06/113-38, від 03.12.2013 р. № 908/43/13-г встановлено, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.

Судом перевірено правильність нарахування пені та встановлено, що розрахунок позивача законний, обґрунтований та підлягає задоволенню в розмірі 405384 російських рублі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 72390 російських рублів.

Згідно ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. передбачено, що порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна позиція висвітлена в постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 р. та постанові Вищого господарського суду України від 12.06.2012 р. у справі № 06/5026/1052/2011.

Відповідно до п. 10.2. контракту № 1/ 2- ВЭД, за кожен випадок прострочки поставки оплаченого товару більше ніж на 3 робочих дні, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 10 % від суми отриманої попередньої оплати за товар.

Судом перевірено правильність нарахування штрафу та встановлено, що у відповідача існує прострочка поставки товару з 24.12.2013 р., тобто більше 3 робочих днів, в сумі 723900 російських рублів, 10 % з якої становить 72390 російських рублів, тому дана вимога позивача заявлена законно, обґрунтовано та нарахована вірно, тому підлягає задоволенню у розмірі 72390 російських рублів.

Також позивач просить стягнути з відповідача 40954,89 грн. процентів, нарахованих на суму попередньої оплати за період: з 08.01.2014 р. по 28.05.2014 р.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 3 ст. 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Розділом 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. передбачено, що проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Згідно п. 2.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.

Пунктом 10.3. контракту передбачено, що в порядку ст. 536, ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти в розмірі двох облікових ставок Національного Банку України, з дня, коли товар повинен був бути переданий та до дня фактичної передачі товару покупцю або повернення йому суми попередньої оплати.

Судом було встановлено, що за період: з 08.01.2014 р. по 14.04.2014 р. розмір процентів за користування грошовими коштами складав 13 % річних, а за період: з 15.04.2014 р. по 28.05.2014 р. розмір процентів за користування грошовими коштами складав 19 % річних.

Таким чином, судом вже встановлено факт відсутності поставки товару, передбаченого умовами контракту та відсутності повернення суми попередньої оплати в розмірі 723900 російських рублів, тому позивачем законно заявлено вимогу про стягнення процентів нарахованих на суму попередньої оплати.

Судом перевірено розрахунок процентів та встановлено, що правильною сумою до стягнення є 36353,67 російських рублів, тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 36353,67 російських рублів. В іншій частині позовних вимог про стягнення процентів слід відмовити.

Згідно п. 8.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. згідно з частиною другою статті 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Частина третя статті 533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до частини другої статті 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Пунктом 3.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р. ціна позову про стягнення іноземної валюти визначається в іноземній валюті та національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову (пункт 4 частини першої статті 55 ГПК). При визначенні ціни позову, поданого в іноземній валюті, необхідно виходити з тієї валюти, в якій провадились чи повинні бути проведені розрахунки між сторонами. У разі подання позову про стягнення національної валюти України - еквіваленту іноземної валюти ціна позову визначається в національній валюті України за офіційним курсом, визначеним Національним банком України, на день подання позову. За змістом згаданого припису пункту 4 частини першої статті 55 ГПК у разі подання до господарського суду позову про стягнення іноземної валюти обов'язковим є зазначення еквіваленту в національній валюті України (гривнях). Виходячи з останнього й визначається сума судового збору, що сплачується з позовної заяви у національній валюті. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачено раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову (абзац другий частини першої статті 6 Закону України "Про судовий збір").

Відповідно до п. 3.10. постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р. у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

02.06.2014 р. до канцелярії господарського суду Запорізької області позивачем була подана заява від 29.05.2014 р. про збільшення позовних вимог, яка була прийнята судом до розгляду. Доплата судового збору за збільшення розміру позовних вимог відбулась 29.05.2014 р., про що свідчить платіжне доручення № 50 від 29.05.2014 р. про сплату судового збору.

Таким чином, станом на 29.05.2014 р. існувала вже нова ціна позову, яка складала суму в розмірі 1242628,89 російських рублів, що еквівалентно станом на 29.05.2014 р. сумі в розмірі 423910,42 грн., за курсом Національного Банку України в розмірі 0,34 українських гривень за один російський рубль. Дана сума складалась з суми попередньої оплати в розмірі 246951,25 грн. попередньої оплати, що еквівалентно 723900 російських рублів; 138292,70 грн. пені, що еквівалентно 405384 російських рублів; 24695,12 грн. штрафу, що еквівалентно 72390 російських рублів; 13971,35 грн., що еквівалентно 40954,89 російських рублів.

Отже, суд при частковому задоволенні позовних вимог в іноземній валюті (російських рублів) виходив з суми еквівалентній українській гривні станом на 29.05.2014 р.

На підставі вищевикладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Сегмент" (344048, Російська Федерація, м. Ростов-на-Дону, вул. Солідарності, 2А, ідентифікаційний код юридичної особи: 6167104400) на користь Дочірнього підприємства "Бердянський завод сільгосптехніки" Приватного акціонерного товариства "Бердянський "Агротехсервіс" (71100, Україна, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Матвєєва, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи: 32533612) 723900 (сімсот двадцять три тисячі дев'ятсот) російських рублів попередньої оплати, що еквівалентно 246951 (двісті сорок шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят одна) гривня 25 копійок, 405384 (чотириста п'ять тисяч триста вісімдесят чотири) російських рублів пені, що еквівалентно 138292 (сто тридцять вісім тисяч двісті дев'яносто дві) гривні 70 копійок, 72390 (сімдесят дві тисячі триста дев'яносто) російських рублів штрафу, що еквівалентно 24695 (двадцять чотири тисячі шістсот дев'яносто п'ять) гривень 12 копійок, 36353 (тридцять шість тисяч триста п'ятдесят три) російських рублів 67 копійок процентів на суму попередньої оплати, що еквівалентно 12401 (дванадцять тисяч чотириста одна) гривня 69 копійок, 24760 (двадцять чотири тисячі сімсот шістдесят) російських рублів 57 копійка судового збору, що еквівалентно 8446 (вісім тисяч чотириста сорок шість) гривень 82 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25.06.2014 р.

Суддя А.О. Науменко