Рішення № 39478323, 23.06.2014, Автозаводський районний суд м. Кременчука

524/838/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2014 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі:

головуючого - судді - Зємцова В.В.,

при секретарі - Бойко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права проживати та користуватися житловим будинком, усунення перешкод у проживанні та користуванні шляхом вселення,

ВСТАНОВИВ:

В 2014 році позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Вказувала, що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1. Після народження батьки зареєстрували її проживання за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1, про що здійснений відповідний запис у домовій книзі.

Їх сім'я із 4-х осіб проживала в одному із двох жилих будинків, що знаходилися в домогосподарстві, яке належало на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_2 і його дружині - ОСОБА_3 - батькам її батька.

Згодом взаємовідносини між її батьками погіршилися, вони розлучилися - за напружених відносин з колишнім чоловіком та його батьками, які заперечували проти проживання в будинку її матері, ОСОБА_4, вона була змушена перейти жити до своїх родичів в АДРЕСА_2.

Забрати її з собою мати не мала можливості через незначну житлову площу в будинку, до якого вона перейшла жити, та кількості осіб, які проживали в будинку.

З врахуванням цієї обставини та того, що вона навчалася за місцем проживання у 5 класі 21 середній школі м. Кременчука, мати залишила її проживати разом з батьком.

В будинку проживала до листопада 2007 року. Батько та дід - ОСОБА_2 не мали можливості приділяти необхідний час для її виховання, забезпечити повноцінну турботу, тому батько направив її до школи - інтернату, в якій перебувала цілодобово.

Довідавшись від знайомих про те, що батько направив її до школи інтернату, мати забрала її до себе. З того часу вона стала проживати разом з нею. Однак з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, вона не була знята та не реєструвала місце свого тимчасового перебування.

19.08.2013 біля 10 годин ранку в присутності працівників міліції Автозаводського РВ КМУ УМВС України в Полтавській області, свідка ОСОБА_5, намагалася зайти до будинку АДРЕСА_1 для реалізації свого права та користування будинком, але в цьому перешкоджав відповідач по справі - ОСОБА_2, який не пустив її до будинку.

Такі дії відповідача по справі ОСОБА_2 перешкоджають їй в реалізації її права проживання та користування житловим будинком, яке виникло в неї 18 років тому.

Просила визнати за ОСОБА_1 право проживати та користуватися житловим будинком АДРЕСА_1.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у проживанні та користуванні житловим будинком АДРЕСА_1, шляхом вселення до цього будинку.

Стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати.

Позивач та його представник позов підтримали.

Відповідач з позовом не погодився, подав заперечення в яких зазначав, що батько позивача не є власником спірного будинку, а тому не має права надавати згоду на її проживання в цьому будинку.

Йому за законом надано право розпоряджатись своєю власністю, в тому числі і надавати чи ні згоду на вселення інших осіб для проживання у свій будинок.

Це відповідає вимогам ч. 1 ст. 319 ЦК України, за якою «власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд».

Частиною 2 ст.156 ЖК України передбачено, що за згодою власника будинку член його сім'ї вправі вселяти в займане ним приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

06.07.2013р. позивачка досягла повноліття і під правовий статус дитини (ч.1 ст. 6 СК України) не підпадає. З 2007 року вона не є членом сім'ї батька, а тим паче діда; тому вона не може вимагати визнання за нею права проживання за місцем їх мешкання.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 03.12.2008р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 02.03.2009р., визнано, що неповнолітня ОСОБА_1 та її мати ОСОБА_4 не є в розумінні ст.64,156 Житлового Кодексу України членами сім'ї власника будинку ОСОБА_2, оскільки вони хоча і проживали в одному домоволодінні, але в окремих приміщеннях (він з дружиною в будинку, вони - в літній кухні, яка на даний час є господарським приміщенням), вели окреме господарство, тому не набули права користування ним.

Позивачка не була і не є членом його сім'ї. Вона втратила право користування житлом у будинку ще у 2008 році, тому не має права вимагати визнання за нею права проживання та користування його власністю.

Та обставина, що у будинковій книзі позивачка не знята з обліку, не дає їй підстав для визнання за нею права проживання за місцем реєстрації, оскільки реєстрація осіб проводиться на підставі паспорта, а неповнолітні особи включаються в особовий рахунок (по квартирі) або в будинкову книгу за місцем реєстрації їх батьків. Зі зняттям з реєстрації матері позивачки та переїздом її на інше постійне місце проживання виключається з реєстрації й неповнолітня дитина, яка слідує за місцем проживання матері.

Суд, заслухавши учасників розгляду, вивчивши матеріали справи встановив наступне.

Позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1. Після народження батьки зареєстрували її проживання за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1, про що здійснений відповідний запис у домовій книзі.

Їх сім'я із 4-х осіб проживала в одному із двох жилих будинків, що знаходилися в домогосподарстві, яке належало на праві приватної, власності відповідачу ОСОБА_2 і його дружині - ОСОБА_3 - батькам її батька.

Згодом взаємовідносини між її батьками погіршилися, вони розлучилися - за напружених відносин з колишнім чоловіком та його батьками, які заперечували проти проживання в будинку її матері, ОСОБА_4, вона була змушена перейти жити до своїх родичів в АДРЕСА_2.

Забрати її з собою мати не мала можливості через незначну житлову площу в будинку, до якого вона перейшла жити, та кількості осіб, які проживали в будинку.

З врахуванням цієї обставини та того, що вона навчалася за місцем проживання у 5 класі 21 середній школі м. Кременчука, мати залишила її проживати разом з батьком.

В будинку проживала до листопада 2007 року. Батько та дід - ОСОБА_2 не мали можливості приділяти необхідний час для її виховання, забезпечити повноцінну турботу, тому батько направив її до школи - інтернату, в якій перебувала цілодобово.

Довідавшись від знайомих про те, що батько направив її до школи інтернату, мати забрала її до себе. З того часу вона стала проживати разом з нею. Однак з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, вона не була знята та не реєструвала місце свого тимчасового перебування.

19.08.2013 біля 10 годин ранку в присутності працівників міліції Автозаводського РВ КМУ УМВС України в Полтавській області, свідка ОСОБА_5, намагалася зайти до будинку АДРЕСА_1 для реалізації свого права та користування будинком, але в цьому перешкоджав відповідач по справі - ОСОБА_2, який не пустив її до будинку.

Відповідно до ст.ст. 9, 156, 157 ЖК власне факт припинення сімейних відносин з власником (власниками) квартири не позбавляє колишніх членів його (їх) сім'ї права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення. Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Передбачені ст.ст. 9, 156,157 ЖК обмеження щодо виселення колишніх членів сім'ї власника не є порушенням права власності. Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст. 319, частин 1, 2 ст. 321 ЦК власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати місце. У цьому випадку обмеження прав власника передбачені ст.ст. 156, 157 ЖК.

Право на користування житлом є сервітутним правом у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися відповідно до вимог ст. 406 ЦК

Стосовно збереження права користування житлом членами сім'ї колишнього власника слід зазначити про усталену практику Верховного Суду України з цього питання.

Право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності власника права приватної власності на це майно. Виникнення прав членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком. Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування

Відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 р. № 1382-1V "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-1V) зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом 7 днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із зазначеної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено винятково на підставі рішення суду: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон № 13 82-1V є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Відповідачем не доведено звернення ним з вимогою про визнання позивача такою, що втратила право користування спірним житловим будинком, а відтак наявність в нього реєстрації за спірним місцем проживання вказує на наявність не припиненого сервітутного права користуватися спірним приміщенням.

За таких обставин позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 9, 71,72, 156 ЖК України, ст. ст. 14, 57 - 59, 208, 209, 212 - 215, 218, 224 - 228, 233 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право проживати та користуватися житловим будинком АДРЕСА_1.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у проживанні та користуванні житловим будинком АДРЕСА_1, шляхом вселення до цього будинку.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 129,20 грн.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Полтавської області через Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: