Постанова № 39473709, 14.05.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 р. Справа № 804/3948/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняГоробець Ю.В. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: ОСОБА_3 Донцов Є.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000601701 від 10.12.2013р., -

ВСТАНОВИВ:

20.03.2014р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000601701 від 10.12.2013р. прийняте відповідачем на підставі акту перевірки №2340/1701/НОМЕР_1 від 28.11.2013р. щодо збільшення суми грошового зобов'язання позивачу за платежем по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів за основним платежем у розмірі 131415,60 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 24468,26 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що прийняття вказаного вище рішення відносно позивача є незаконним та необґрунтованим з огляду на відсутність виявлених порушень та існування належних доказів. Так, за актом перевірки від 28.11.2013р. податковим органом не було надано правової оцінки господарським правовідносинам, а викладено висновки щодо нереальності правочинів з ТОВ «Держтранссервіс», юридичну дефектність первинних документів з посиланнями на матеріали інших перевірок проведених податковими органами. Проте, в акті перевірки не зазначено конкретних дефектів документів первинного бухгалтерського обліку, які б могли свідчити про нереальність здійснених позивачем господарських операцій. В той же час, позивач вказує на те, що ним були надані до перевірки всі необхідні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт реального здійснення господарської операції з ТОВ «Держтранссервіс» щодо закупівлі дизельного палива за договорами купівлі-продажу. Окрім того, позивач зазначає, що відносини з ТОВ «Держтранссервіс» уже були предметом перевірки у 2012р. згідно акту від 31.07.2012р. та не викликали сумніву. Також податковим органом у акті перевірки правочини позивача з ТОВ «Держтранссервіс» визнані нікчемними, в той час як податковій інспекції не надані повноваження на встановлення нікчемності правочинів відповідно до вимог ст. 20 Податкового кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, у письмових запереченнях просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що у ході проведення перевірки було встановлено не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з контрагентом позивача - ТОВ «Держтранссервіс», встановлено відсутність об'єктів оподаткування у періоді - грудень 2010р., січень-грудень 2011р., січень-вересень 2012р. згідно акту перевірки ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя від 02.08.2013р. щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «Держтранссервіс» та на підставі вказаного акту перевіряючими зроблено висновок про здійснення позивачем діяльності, спрямованої на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, завищення позивачем податкового кредиту на 131415,60 грн. податку на додану вартість за рахунок операцій з вищевказаним контрагентом, які не направлені на реальне настання правових наслідків. За викладеного, представник відповідача вважає, що висновки акту перевірки від 28.11.2013р. та винесення податкового повідомлення-рішення є правомірним та законним.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 14.05.2014р.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у справі.

Громадянин ОСОБА_5 зареєстрований виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 30.03.1999р. як фізична особа-підприємець за адресою: м.Дніпропетровськ, АДРЕСА_1, перебуває на обліку в ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва від 30.03.1999р., витягом з ЄДРПОУ, копіями свідоцтв платника податку на додану вартість та матеріалами справи (а.с. 53-64 том 1).

У період з 25.11.2013р. по 26.11.2013р. податковою інспекцією згідно п.20.1.1,20.1.4 п.20.1 ст.20, п.78.1.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України відповідно до наказу №772 від 20.11.2013р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо не підтвердження господарських відносин із ТОВ «Держтранссервіс» їх реальності та повноти відображення податкового обліку за грудень 2010р., січень-грудень 2011р., січень-вересень 2012р. за результатами якої було складено акт №2340/1701/НОМЕР_1 від 28.11.2013р. за висновками якого були встановлено, що перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентом, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме: встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу постачання ТОВ «Держтранссервіс» - ФОП ОСОБА_5, що призвело до завищення суми податкового кредиту ФОП ОСОБА_5 за грудень 2010р., січень-грудень 2011р., січень-вересень 2012р. в сумі 131415,60 грн.(а.с.19-48 том 1).

На підставі вищевказаного акту перевірки, податковою інспекцією 10.12.2013р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р»№0000601701 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 155803,86 грн., у тому числі за основним платежем - 131415,60 грн., за штрафними санкціями - 24468,26 грн. (а.с.17 том 1).

В подальшому, позивачем вживалися заходи щодо адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення та за результатами розгляду скарги позивача рішенням Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 21.02.2014р. скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 10.12.2013р. без змін (а.с.204-207 том 1).

Позивач оспорює вищевказане податкове повідомлення-рішення та просить його визнати протиправним і скасувати посилаючись на те, що оспорюване рішення прийняте на підставі неправомірних та необґрунтованих висновків, викладених в акті перевірки від 28.11.2013р., а факти реальності здійснення господарських операцій позивачем з ТОВ «Держтранссервіс», вказаними в акті перевірки, підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, які оформлені належним чином, були надані податковій інспекції до перевірки, але не були враховані з посиланнями на акт перевірки ДПІ у Хортицькому районі м. Запоріжжя стосовно перевірки ТОВ «Держтранссервіс», тоді як позивач відповідно до вимог чинного податкового законодавства України не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів та, на думку позивача, надані первинні бухгалтерські документи надають право позивачу на формування податкового кредиту з ПДВ у відповідності до вимог ПК України. Окрім того, позивач вважає, що податковому органу не надані повноваження згідно ст. 20 ПК України щодо визнання правочинів недійсними у ході проведення перевірки, а висновки про нікчемність правочинів є припущеннями та суб'єктивною думкою податкового інспектора.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що основними видами діяльності позивача у перевіряємому періоді були технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, вантажний автомобільний транспорт, допоміжне обслуговування наземного транспорту, а також надання послуг з перевезення вантажів автомобілями, причепами та напівпричепами згідно ліцензії зі строком дії з 03.11.2010р. - по «необмежений» (а.с.21, 59 том 1).

Згідно наданих позивачем довідок, договорів оренди транспортних засобів та додаткових угод до них у період з грудня 2010р. по вересень 2012р. позивач у своїй діяльності для перевезення вантажів використовував власний та орендований автомобільний транспорт, зокрема,такі марки автомобілів як ТАТА, МАЗ, Мерседес,JAC, KOGEL, а також у позивача працювали водії у кількості 7 осіб (а.с.208-23 том 1, 155-157 том 6).

У перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентом - ТОВ «Держтранссервіс» щодо купівлі-продажу дизельного палива на вищевказані автомобілі для здійснення своєї господарської діяльності, пов'язаної з наданням послуг з перевезення вантажів.

Факт надання позивачем послуг з перевезення вантажів вищевказаними автомобілями підтверджується копіями договорів, копіями товарно-транспортних накладних та іншими первинними бухгалтерськими документами наявними в матеріалах справи.

ТОВ «Держтранссервіс» станом на грудень 2010р., 2011р. та січень-вересень 2012р. перебував зареєстрованим як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та був платником податку на додану вартість, що підтверджується наявними в матеріалах витягом з ЄДРПОУ від 10.12.2013р. та копією свідоцтв платника ПДВ (а.с.61-63 том 1).

Так, між ТОВ «Держтранссервіс» (продавцем) та ФОП ОСОБА_5 (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу №01/12/2010 від 01.12.2010р. за умовами якого продавець продає, а покупець купує продукцію у відповідності зі специфікаціями, які додаються до цього договору і є його невід'ємними частинами(а.с.66-67 том 1).

Згідно додаткової угоди № 1 від 03.12.2010р. до вказаного вище договору, сторони домовилися про те, що продукція (дизельне паливо) передається та зберігається за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Автопаркова, 1-г, на загальну кількість пального, продавець передає покупцю картки на паливо за допомогою яких здійснюється отримання пального зі зберігання і заправка автомобілів покупця (а.с.68 том 1).

Аналогічного змісту, позивачем були укладені договори з вищевказаним контрагентом протягом 2011-2012р.р. (а.с.72-74, 121-124 том 1).

Факт реального здійснення господарської операції за вказаними договорами купівлі-продажу підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями договорів купівлі-продажу, копіями додаткових угод до договорів, копіями специфікацій, копіями актів приймання-передачі, копіями актів звірок, копіями рахунків-фактур, копіями видаткових та податкових накладних, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, які прийняті податковою інспекцією, а також копіями платіжних доручень про сплату позивачем сум ПДВ до бюджету та копією виписки банку по контрагенту позивача - ТОВ «Держтранссервіс» зі змісту якої вбачається, що позивачем у складі вартості товару сплачено і суми ПДВ у розмірі 20% (а.с.66-203 том 1, а.с.1-144, 178-186 том 6).

Зазначені вище первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст.ст.1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарських операцій за вищенаведеними договорами та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Незважаючи на те, що вищевказані первинні бухгалтерські документи були досліджені у ході перевірки і посадовою особою органу державної податкової служби, у акті від 28.11.2013р. зроблено висновки про те, що перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентом, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме: встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу постачання ТОВ «Держтранссервіс» - ФОП ОСОБА_5, що призвело до завищення суми податкового кредиту ФОП ОСОБА_5 за грудень 2010р., січень-грудень 2011р., січень-вересень 2012р. в сумі 131415,60 грн. з підстав того, що актом перевірки від 02.08.2013р. встановлено, що діяльність ТОВ «Держтранссервіс» спрямована на отримання податкової вигоди третіх осіб та не направлена на досягнення реальних економічних результатів, а тому фінансово-господарські взаємовідносини позивача з вказаним контрагентом не направлені на здійснення реальних господарських операцій, що суперечить вимогам чинного законодавства України через неможливість ТОВ «Держтранссервіс» здійснювати організацію транспортування та продажу товарів на адресу позивача, відсутність у контрагента необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей (а.с.19-44,46,48 том 1).

Однак, такі висновками органу державної податкової служби є помилковими та не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства України, суперечать дослідженим податковою інспекцією первинним бухгалтерським документам, виходячи з наступного.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, зокрема, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984 (далі - Порядок № 984) визначено, що акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі із посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано повноваження щодо встановлення у висновках в акті перевірки фактів реальності чи нереальність правочинів, нікчемності укладених правочинів суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Як свідчать зміст та висновки акту перевірки від 28.11.2013р., податковим органом в основу встановленого порушення позивачем норм податкового законодавства України було покладено висновки акту перевірки від 02.08.2013р. контрагента позивача - ТОВ «Держтранссервіс» за яким було встановлено ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності вищевказаним контрагентом позивача у спірний період, у зв'язку з чим зроблені висновки, що наявні у позивача первинні документи не підтверджують факту здійснення операцій по ланцюгу постачання товару (а.с.48 том 1).

Проте, покладення в основу акту перевірки висновків акту перевірки контрагента позивача - ТОВ «Держтранссервіс», складеного іншою податковою інспекцією, є безпідставним з огляду на те, що у відповідності до вимог ст. 61 Конституції України юридична відповідальність носить індивідуальний характер та позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, від 26.11.2012р. № К/9991/54239/12, а також в постанові від 14.11.2012р. №К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, вчинені контрагентом позивача, які викладені в акті перевірки від 28.11.2013р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

Є неспроможними і доводи податкового органу про здійснення позивачем діяльності, спрямованої на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, завищення позивачем податкового кредиту на 131415,60 грн. податку на додану вартість за рахунок операцій з вищевказаним контрагентом, які не направлені на реальне настання правових наслідків з огляду на те, що вказані твердження жодними доказами не підтверджені.

Також, слід зазначити, що акт перевірки від 28.11.2013р. не містить жодних посилань на будь-які порушення саме позивачем норм податкового законодавства України, що суперечить нормам Податкового кодексу України та Порядку № 984.

При цьому, як встановлено в судовому засіданні та підтверджено і представником відповідача у ході судового розгляду справи, маючи сумніви у нереальності здійснення позивачем господарських операцій з вищевказаним контрагентом, податковий інспектор в порушення норм податкового законодавства та наданих йому повноважень після проведення перевірки з відповідними службовими документами до податкової міліції не звертався, кримінального провадження з приводу порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема, завищення податкового кредиту, надання податкової вигоди третім особам не відкривалося у відповідності до вимог Кримінального кодексу України, також відсутній і вирок суду відносно позивача у скоєнні ним злочину.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено належними і допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваного рішення з підстав відсутності у контрагента позивача можливості здійснення організації транспортування та продажу товару в адресу позивача з урахуванням наданих позивачем первинних бухгалтерських документів, які були надані і податковому інспектору для перевірки та з урахуванням того, що відповідальність за оформлення документів первинного бухгалтерського обліку покладається на кожного платника податку окремо та згідно до ст. 61 Конституції України відповідальність носить індивідуальний характер.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки від 28.11.2013р. доводи податкового інспектора щодо нереальності здійснення господарських операцій по взаємовідносинах з контрагентом позивача - ТОВ «Держтранссервіс» є протиправними, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Між тим, суд критично оцінює доводи позивача про те, що податковим органом встановлено дефектність первинних документів та нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Держтранссервіс» з огляду на те, що акт перевірки від 28.11.2013р. не містить вказаних висновків та посилань, акт перевірки лише містить посилання на нереальність здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Держтранссервіс», яка спростовується наданими суду первинними бухгалтерськими документами.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Виходячи з норм ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи, що позивачем при поданні позову за платіжним дорученням № 277 від 19.12.2013р. сплачено судовий збір у розмірі 1720 грн. 50 коп.(а.с.16 том 1), то зазначені судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача у розмірі 487,20 грн. з урахуванням ставок судового збору, визначених ст.4 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000601701 від 10.12.2013р. - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0000601701 від 10.12.2013р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (49094, м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1 ідентифікаційний код (рнокпп) НОМЕР_1) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 487грн. 20 коп. ( чотириста вісімдесят сім грн. 20 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 19.05.2014р.

Суддя С.О. Конєва