Ухвала суду № 39472354, 23.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" червня 2014 р. м. Київ К/800/25032/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової службина постановуЛуганського окружного адміністративного суду від 20.02.2013та ухвалуДонецького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013у справі № 2а/1270/7703/2012за позовомДержавного підприємства «Антрацит»доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Антрацит» звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20.02.2013, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.09.2012 року № 0001178012 та № 0001188012.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Державного підприємства «Антрацит» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період травень 2010 року та з грудня 2010 року по жовтень 2011 року, за результатами якої складено акт № 84/16-0/32226065 від 27.08.2012;

- за висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, позивачем в порушення вимог порушення ч. «а» п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість на суму 4 962 533 грн., в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на суму 2 190 976 грн.;

- за результатами розгляду поданих позивачем заперечень на акт перевірки відповідач листом № 9338/10/16-104 від 11.09.2012 частково задовольнив заперечення на акт перевірки, а саме в частині: заниження податку за травень 2010 року - 17 701 грн.; заниження податку на додану вартість на суму 672 837 грн., у періодах: січень 2011 року - 302 705 грн., березень 2011 року - 370 132 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0001178012 від 14.09.2012, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 4 271 995 грн. за основним платежем та на суму 1 307 103,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

2) податкове повідомлення-рішення № 0001188012 від 14.09.2012, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2011 року на 505 522 грн., штрафна (фінансова) санкція - 1,00 грн., та за липень 2011 року - на 1 685 454 грн., штрафна (фінансова) санкція - 842 727 грн.

Податковий орган дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з ТОВ «ФК «Стоік» є безтоварними та не спричинили реального настання правових наслідків, відбувались з метою формування податкового кредиту, суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки актом Єнакієвської ОДПІ Донецької області ДПС від 03.07.2012 №1310/22/36887054 встановлено неспроможність ТОВ «ФК «Стоік» здійснювати господарські операції з позивачем, з огляду на відсутність у нього майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, а тому відповідач робить висновок, що правочини укладені в порушення ст.ст.203, 207, 215, 216, 228 ЦК України та є фіктивними (нікчемними).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що обставини реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «ФК «Стоік» є доведеними наданими позивачем доказами, зокрема, документами податкового та бухгалтерського обліку.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України у разі, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) або до Державного бюджету України; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Суди попередніх інстанцій дослідили подані позивачем докази правомірності формування показників податкового обліку з податку на додану вартість (а саме - первинні документи податкової звітності) та не виявили жодних порушень при їх складанні, що могли б мати наслідки дефектності їх форми чи змісту та втрати статусу первинного документа.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постачання товарів ТОВ «ФК «Стоік» проводилося за укладеними договорами, у тому числі, і за результатами конкурсних торгів. Доставка товарів за умовами договорів проводилася транспортом замовника (умови СРТ - склад постачальника). Транспортування товару супроводжувалося товарно-транспортними, видатковими накладними та сертифікатами якості. Отримання товару проводилося за довіреностями, видання яких зафіксовано у журналі реєстрації виданих довіреностей. Оприбуткування на складі ВП «УМТЗ» ДП «Антрацит» підтверджується картками складського обліку товарів та показаннями свідка.

Також, встановлено, що поданими позивачем доказами підтверджується факт надання та прийняття товару, його оплата, а також зміни у структурі активів та майнового стану позивача. Видані позивачу податкові накладні є належно оформленими, а ТОВ «ФК «Стоік» на час здійснення спірних господарських операцій було зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Таким чином, попередні судові інстанції дійшли правильного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку про те, що позивачем правомірно сформовано суми податкового кредиту з податку на додану вартість, що підтверджується належними та допустимими доказами по справі, а доводи відповідача є необґрунтованими та спростованими фактичними обставинами справи, у зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції не вбачає передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи та надали їм належну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.02.2013 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний