Ухвала суду № 39472256, 23.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2014 року м. Київ К/800/19396/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013

у справі № 2а-15887/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САН ТЕКС"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "АСГІЛЬДІЯ"

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013, адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 06.11.2012 № 0000752260 та № 0000762260.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної невиїзної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ "АСГІЛЬДІЯ" за період з 01.09.2011 по 30.09.2011, складено акт від 23.10.2012 № 3838/22-621/37202578, в якому зафіксовано порушення позивачем: п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2011 року в сумі 86 331,00 грн.; пп.139.1.1, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в розмірі 99 281,00 грн.

На підставі акта перевірки, 06.11.2012 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000752260, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 86 331,00 грн. за основним платежем та на 21 582,75 грн. за штрафними санкціями; № 0000762260, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на 99 281,00 грн. за основним платежем без застосування штрафних санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Асгільдія", на виконання умов договору від 04.08.2011 №4083, підтверджується наявними в матеріалах справи, належним чином оформленими, первинним документами бухгалтерського обліку, зокрема це: видаткові накладні, податкові накладні, сертифікати відповідності продукції. 28.09.2011 проведено оплату по договору.

Щодо подальшого руху придбаного товару в матеріалах справи наявні договори, видаткові накладні, копії довіреностей на отримання матеріальних цінностей та податкові накладні на підтвердження факту подальшої поставки товарів підприємствам торгових мереж у вересні 2011 року.

Також, позивачем надано копію договору № 11 від 10.08.2010 та акт приймання-передачі щодо оренди приміщень для виробничих потреб, загальною площею 54 кв.м., штатний розпис, згідно якого в штаті позивача перебуває 8 осіб.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій та видачі податкових накладних був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому мав право на видачу податкових накладних.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірний договір, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угоди позивачем з ТОВ "Асгільдія", що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

За наведених обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність у Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 06.11.2012 № 0000752260 та № 0000762260.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль