Ухвала суду № 39471971, 05.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2014 року м. Київ К/800/31241/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 червня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року

у справі № 2а/0470/3774/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Еліт»

до Криворізької центральної міжрайонної держаної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -

рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Метал Еліт» (надалі також - позивач, ТОВ «Метал Еліт») звернулося до суду з адміністративним позовом до Криворізької центральної міжрайонної держаної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 березня 2012 року №0000162301 про збільшення суми податкових зобов'язань з ПДВ у розмірі 375362 грн. основного платежу та 61040 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0000152301 про збільшення суми податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 169982 грн. основного платежу, 26446,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 червня 2012 року позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13 березня 2012 року № 0000162301 та № 0000152301.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року апеляційну скаргу Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 червня 2012 року у справі №2а-3774/12/0470 - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 червня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року.

Позивач, зазначаючи про необґрунтованість касаційної скарги, подав письмові заперечення, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 1 березня 2012 року №446/230/35751219, про порушення позивачем вимог пунктів 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі також - Закон № 334/94-ВР та пунктів 44.1, 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 149.1 статті 149, пунктів 135.1, 135.2, 135.4 статті 135, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України, тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 375362 грн., а саме: 1 півріччя 2010 року - 52269 грн.; 9 місяців 2010 року - 104538 грн.; 2010 рік - 105783 грн.; 1 квартал 2011 року - 51316 грн.; ІІ квартал 2010 року - 6269 грн.; ІІ-ІІІ квартали 2010 року - 12883 грн.; підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон № 168/97-ВР), пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді що перевірявся на загальну суму 169982 грн., у тому числі квітень 2010 року - 5200 грн.; травень 2010 року -17539 грн.; червень 2010 року - 77926 грн.; липень 2010 року - 47994 грн.; серпень 2010 року - 4990 грн.; грудень 2010 року - 18209 грн.; січень 2011 року - (-762 грн.); лютий 2011 року - 23499 грн.; квітень 2011 року - 44505 грн.; травень 2011 року - 64478 грн.; червень 2011 року - (- 407 грн.); липень 2011 року - (-109 грн.); вересень 2011 року - 72300 грн.

На підставі акту перевірки 13 березня 2012 року було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000152301, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 196428,75 грн., у тому числі за основним платежем - 169982 грн., штрафні (фінансові) санкції - 26446,75 грн.;

- №0000162301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ на загальну суму 436402,50 грн., у тому числі за основним платежем: 375362 грн., штрафні (фінансові) санкції - 61040,5 грн.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем зазначених вище вимог законодавства у сфері оподаткування ґрунтуються на тому, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Оптимум»,ТОВ «Транс Агентство Сервіс», ТОВ «Моноліт-Інвест», ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 , ТОВ «Гудвіл ЛТД», ТОВ «Фаворит Груп», ТОВ «Говерланна», не були реальними.

Такі висновки відповідач зробив внаслідок:

- аналізу зафіксованих в актах перевірок ТОВ «Транс Агентство Сервіс», ТОВ «Оптимум», ТОВ «Моноліт-Інвест» обставин нікчемності правочинів щодо поставки товарів (послуг) контрагентами вказаних суб'єктів господарювання;

- ненадання позивачем документів, які підтверджували перевезення та транспортування металопродукції по господарських операціях з ТОВ «Транс Агентство Сервіс» та відсутності сертифікатів якості металопродукції;

- відсутності документального підтвердження факту придбання металопродукції позивачем у ТОВ «Фаворит Груп», ТОВ «Говерланна», ТОВ «Гудвіл ЛТД»;

- не підтвердження позивачем використання у господарській діяльності послуг суборенди, отриманих від ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного закону не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, за змістом підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат.

Відповідно до пункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні положення визначені і Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між ТОВ «Метал Еліт» та ТОВ «Оптимум» було укладено договір поставки продукції від 29 грудня 2009 року №111-10М, реальність поставки товару (круг, дріт) на виконання якого підтверджується доказами: рахунком-фактурою, специфікацією, платіжним дорученням, податковою накладною, видатковою накладною, сертифікатом. Продаж придбаного у ТОВ «Оптимум» товару згідно товару відбувалось «Українська гірничо-металургійна компанія», що підтверджується рахунком-фактурою, специфікацією, платіжним дорученням, податковою накладною, видатковою накладною та товарно-транспортною накладною.

Щодо фінансово - господарських операцій між позивачем та ТОВ «Транс Агентство Сервіс», то судами попередніх інстанцій встановлено, що між зазначеними суб'єктами господарювання укладено договір поставки від 16 червня 2011 року №161001. Реальність поставки товару (лист г/к) підтверджується наявними у матеріалах справи доказами: рахунком-фактурою, платіжними дорученнями, податковими та видатковими накладними, сертифікатами. Продаж придбаного у ТОВ «Транс Агентство Сервіс» відбувся ВАТ «Українська гірнича-металургійна компанія», що підтверджується рахунком-фактурою, платіжними дорученнями, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, видатковими накладними.

Крім того, згідно встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, між ТОВ «Метал Еліт» та ТОВ «Моноліт-інвест» укладено договір поставки від 26 січня 2011 року №161001, реальне здійснення господарських операцій з поставки товару (круг) за яким підтверджується: рахунком-фактурою, платіжним дорученням податковою та видатковою, накладною, сертифікатом. Продаж придбаного товару здійснено ВАТ «Українська гірнича-металургійна компанія», що підтверджується рахунком-фактурою, платіжним дорученням, податковою накладною, видатковою накладною, товарно-транспортною накладною.

За таких обставин, не підтвердилися в ході вирішення спору висновки відповідача про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Оптимум», ТОВ «Транс Агентство Сервіс», ТОВ «Моноліт-Інвест» не були спрямовані на настання реальних наслідків. При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що господарські відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом за умови ненадання податковим органом доказів, які б спростовували відповідність наданих платником податків документів податкового обліку дійсності.

Щодо господарських операцій між ТОВ «Метал Еліт» та ТОВ «Гудвіл Л.Т.Д.», то судами попередніх інстанцій встановлено, що між вказаними суб'єктами господарювання укладено договір купівлі-продажу від 12 квітня 2010 року №27/05/2, реальність господарських операцій з метою виконання якого підтверджується специфікацією, рахунком, видатковою накладною, товарно-транспортною накладною, податковою накладною та платіжним дорученням.

Фактичне здійснення господарських операцій на виконання умов договорів купівлі-продажу від 20 травня 2010 року №20/05, від 2 червня 2010 року №02/06, укладених ТОВ «Метал Еліт» та ТОВ «Фаворит-Груп», підтверджується рахунками-фактурами, видатковими накладними, актом приймання-передачі товару, товарно-транспортними накладними, сертифікатом приймання №4-498 на катанку, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, сертифікатом приймання №6-830 на прокат,.

Між ТОВ «Метал Еліт» та ТОВ «Говерланна» було укладено договір купівлі-продажу від 20 липня 2010 року №20/07, фактичне виконання умов якого підтверджується видатковими накладними, актами приймання-передачі товару, сертифікатами приймання на катанку, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, рахунком-фактурою, видатковою накладною, актом приймання-передачі товару, платіжними дорученнями, актом прийому-передачі векселя.

На підставі наведених вище доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги та роблячи висновок про правомірне зменшення оподатковуваного доходу на суми витрат внаслідок відображення позивачем в податковому обліку господарських операцій з ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ «Метал Еліт» з ФОП ОСОБА_4 укладено договір оренди виробничого приміщення від 5 травня 2009 року, а з ФОП ОСОБА_4 договір оренди виробничого приміщення від 1 вересня 2010 року. Фактичне виконання послуг підтверджується актами приймання-передачі майна та актами здачі-прийняття наданих послуг. Використання позивачем у власній господарській діяльності орендованих приміщень пов'язане з веденням останнім господарської діяльності, про що, зокрема, свідчать наявні у матеріалах справи документи щодо поставки та купівлі обладнання, яке встановлене в орендованому приміщенні та використовувалось позивачем для здійснення підприємницької діяльності.

Таким чином, юридично правильним є висновок про недоведеність відповідачем фактів допущення позивачем порушень податкового законодавства.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 червня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко