Ухвала суду № 39471959, 05.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2014 року м. Київ К/800/30285/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року

у справі № 826/1635/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оазис Гіфтс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оазис Гіфтс» (надалі також - позивач, ТОВ «Оазис Гіфтс») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 травня 2011 року № 0003002304.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 березня 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 17 травня 2011 року №0003002304.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 березня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 17 травня 2011 року № 0003002304 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 109860 грн. (87888,00 грн. - за основним платежем та 21972,00 грн. - за штрафними санкціями), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 22 квітня 2011 року №947/23-04/36948792, про порушення позивачем вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 , підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон № 168/97-ВР; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 87888,00 грн. у грудні 2010 року.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на викладених в акті даних стосовно контрагента позивача «Бізнес Промоушен Технолоджи» про те, що ним не надано підтверджуючих документів щодо формування податкового кредиту, окрім того у податкового органу відсутня будь-яка інформація стосовно наявності у ТОВ «Бізнес Промоушен Технолоджи» складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Також, податковим органом зроблено висновок про те, що укладений між позивачем та ТОВ «Бізнес Промоушен Технолоджи» договір поставки не спрямований на реальне настання правових наслідків та не опосередковує рух активів сторін, з огляду на те, що контрагентом позивача сформований податковий кредит у зв'язку із господарськими відносинами з ПП «Авіор Плюс». Такого висновку відповідач дійшов зважаючи на пояснення ОСОБА_4, яка за даними ДПІ є особою, відповідальною за фінансово-господарську діяльність названого підприємства, у яких вона заперечувала будь-яку свою участь у діяльності ПП «Авіор Плюс».

Відповідно до пункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 1 жовтня 2010 року між позивачем та ТОВ «Бізнес Промоушен Технолоджи» було договір №01-10/10, згідно з умовами якого останній зобов'язався передати у власність позивача сувенірно-подарункові товари. За змістом пункту 1.2 цього договору, поставка товару здійснюється партіями. Асортимент товару, кількість та ціна його одиниці погоджується сторонами у специфікаціях, що є невід'ємними частинами договору. До договору додані специфікації №1 - 5 (№ 3 та № 4 - за грудень 2010 року).

На підтвердження факту виконання зазначеного договору позивачем надано видаткові та податкові накладні, зміст яких відповідає вимогам до первинних документів, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Розрахунок за договором підтверджується банківськими виписками ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»..

У матеріалах справи містяться первинні документи, що підтверджують використання придбаного товару у господарській діяльності позивача, шляхом їх продажу контрагентам: ТОВ «Краун Лтд», ТОВ «Формоза», ТОВ «Семенівські сувеніри», ПП «Рекламне агентство «Лучшее», ФОП ОСОБА_6, ПП «Компанія М'ята», ТОВ «Укравіазаказ» та ін.

На підставі наведених вище доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

При цьому, Вищий адміністративний суд України вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримання позиції, вказаної у рішенні Європейського Суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення від 20 вересня 2012 року в справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки та заперечення та ним не було спростовано доводів позивача, що свідчать про дотримання останнім вимог податкового законодавства.

Таким чином, юридично правильним є висновок про те, що податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, прийняте відповідачем необґрунтовано.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко