Ухвала суду № 39471954, 05.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2014 р. м. Київ К/800/16905/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Благов Інтер'єр» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року

у справі № 826/15774/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Благов Інтер'єр"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного

управління Міндоходів у місті Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Благов Інтер'єр» (надалі також - позивач, «Благов Інтер'єр» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києв (надалі також - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 26 липня 2013 року № 0001652205 та № 0001662205.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 26 липня 2013 року № 0001652205 та № 0001662205

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Благов Інтер'єр» відмовлено повністю.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року.

Відповідач не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 5 липня 2013 року № 232/22-05/36135459, про порушення позивачем вимог пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження податку на додану вартість за червень 2012 року на загальну суму 91 557 грн.; пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті ПК України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, пункту 1, пункту 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті за І півріччя 2012 року на загальну суму 96 135 грн., в тому числі за ІІ квартал 2012 року на суму 96 135 грн.

На підставі акту перевірки, 26 липня 2013 року ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0001652205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 114 446,25 грн.; № 0001662205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 120 168,75 грн.

Висновки відповідача ґрунтуються та тому, що позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту та до складу валових витрат суми витрат та суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджітал Технолоджі», оскільки правочини вчинені за участю позивача та його контрагента не спричинили настання реальних правових наслідків.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, за змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат.

Так, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем докази повністю підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та роблячи висновок про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд апеляційної інстанції погодився з висновками податкового органу про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Діджітал Технолоджі».

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, 8 лютого 2012 року між Підприємством з іноземними інвестиціями «МакДональдз Юкрейн Лтд», як замовником, та ТОВ «Благов Інтер'єр», як виконавцем, укладено договір № 4 про технічне обслуговування та ремонт інтер'єру, за умовами якого замовник замовляє та сплачує, а виконавець надає послуги з технічного обслуговування та ремонту декору інтер'єру у закладах ресторанного господарства замовника на території України.

30 квітня 2012 року між Підприємством з іноземними інвестиціями «МакДональдз Юкрейн Лтд», як замовником, та ТОВ «Благов Інтер'єр», як виконавцем, укладено договір № 11, предметом якого є вчинення певних дій (надання послуг, виконання робіт) виконавцем на користь компанії, які полягають у виготовленні та монтажу меблів «комп'ютерний куток».

Між Підприємством з іноземними інвестиціями «МакДональдз Юкрейн Лтд», як замовником, та ТОВ «Благов Інтер'єр», як виконавцем, укладено договір від 31 травня 2012 року № 12, від 2 липня 2012 року № 15 та №16 предметом яких є вчинення певних дій (надання послуг, виконання робіт) виконавцем на користь компанії, які полягають у ремонтних роботах по інтер'єру.

З метою належного виконання зобов'язань за укладеними договорами та отримання прибутку між позивачем та ТОВ «Діджітал Технолоджі» укладено договори на сервісно-технічне обслуговування та виконання робіт від 11 травня 2012 року № 11051, від 16 травня 2012 року № 16051, від 31 травня 2012 року № 31052, від 1 червня 2012 року № 31061, від 1 червня 2012 року № 31062, від 4 червня 2012 № 04061, від 5 червня 2012 року № 35061, від 7 червня 2012 року № 31051, від 8 червня 2012 року № 31051.

Як свідчать наявні у матеріалах справи докази (податкові накладні, платіжні доручення, акти здачі-прийняття робіт, кошториси та переліки робіт) суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що господарські операції на виконання умов договорів були реально здійсненими та належним чином документально оформленими.

Про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Діджітал Технолоджі» свідчить і той факт, що виконанні останнім роботи використані ТОВ «Благов Інтер'єр» у власній господарській діяльності шляхом передачі їх Підприємству з іноземними інвестиціями «МакДональдз Юкрейн Лтд», про що в матеріалах справи міститься документація первинного бухгалтерського обліку.

Так, відповідач, зазначаючи про відсутність у контрагента позивача адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним з позивачем угодам, відсутність у нього трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, торгівельного обладнання та відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, посилався на висновки Акту від 19 жовтня 2012 року №1694/22-20/37146262 «Про неможливість проведення зустрічної звірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість TOB «Діджітал Технолоджі» (код ЄДРПОУ 37146262) за серпень 2011 року, червень 2011 року».

Відтак, відсутність фактичного здійснення господарських операцій між ТОВ «Благов Інтер'єр» та ТОВ «Діджітал Технолоджі» відповідач обумовлював неможливістю проведення зустрічної перевірки контрагента позивача.

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента не є належним обгрунтування свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою.

При цьому, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагента правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань, але повинен дотримуватися принципу належної обачності при виборі контрагента.

При цьому, в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження недотримання позивачем принципу належної обачності при виборі контрагента чи неможливості TOB «Діджітал Технолоджі» здійснювати роботи за укладеними з позивачем угодами. Натомість сукупність доказів, які надані позивачем, підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами за перевіряємий період.

Крім того, не є такими, що спростовують реальність господарських операцій встановлені судом апеляційної інстанції обставини не декларування податкових зобов'язань по взаємовідносинам із контрагентом позивача суб'єктами господарювання, які мають стани відмінні від нуля та не мають достатніх матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, з огляду на те, що господарські відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом за умови ненадання податковим органом доказів, які б спростовували відповідність наданих платником податків документів податкового обліку дійсності. При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Також, Вищий адміністративний суд України звертає увагу й на принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ), на яку, в обгрунтування своїх висновків, посилався й суд першої інстанції. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії». У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, яким надана обґрунтована оцінка судом першої інстанції з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України прийшов до висновку, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню. Прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права та з вірною правовою оцінкою обставин у справі рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Благов Інтер'єр» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року скасувати.

Залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко