Ухвала суду № 39471945, 05.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2014 року м. Київ К/800/64382/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного багатопрофільного підприємства «Технікс» на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року

у справі № 816/2129/13-а

за позовом Приватного багатопрофільного підприємства «Технікс»

до Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління

Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Приватне багатопрофільне підприємство «Технікс» (надалі також - позивач, ПБП «Технікс») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у місті Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області, надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 18 березня 2013 року № 0000312308.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року в задоволенні адміністративного позову Приватного багатопрофільного підприємства «Технікс» відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року апеляційну скаргу Приватного багатопрофільного підприємства «Технікс» залишено без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року - без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року і ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 18 березня 2013 року № 0000312308 (визначено суму грошового зобов'язання на загальну суму 134375,00 коп., в т.ч. за основним платежем - 107500, 00 грн. та за штрафними санкціями - 26875,00 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 5 березня 2013 року № 1303/22.5/31174870, про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 107500,00 грн.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ, виникають у разі: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; придбання послуг із метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції (ідентифікують/деталізують надані послуги/виконані роботи), підписані уповноваженими особами; наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає встановленим вимогам.

При цьому наявність у суб'єкта господарювання ділової мети при здійсненні господарської операції хоч і є необхідною умовою, з яким законодавство пов'язує право особи на отримання податкової вигоди, однак не є єдиною.

Відсутність сукупності зазначених вище умов, з якими наведені норми Податкового кодексу України пов'язують можливість формування платником податків податкового кредиту, позбавляє покупця права на формування цих податкових вигод навіть за наявності у платника податку ділової мети при здійсненні господарської операції, наявності у суб'єктів господарювання при здійсненні господарської операції спеціальної правосуб'єктності та оплати сум податку на додану вартість у складі ціни товару (послуги).

Слід зазначити, що як відомості, які містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету.

Крім цього Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що господарські операції, здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

Так, як встановлено попередніми судовими інстанціями, 27серпня 2012 року між позивачем (покупець) та Приватним підприємством «АТМ»(продавець) укладено договір купівлі-продажу товарів № 12, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у свою власність та оплатити товар (вагончики для комплектації бурових бригад) в кількості та за ціною (вартістю), що наводяться в специфікації № 1 до цього договору, яка підписується та скріплюється печатками обох сторін та є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.1 договору).

Передача товару у власність покупця здійснюється продавцем протягом 25 денного терміну після укладення договору, за адресою, яка визначається за домовленістю сторін. Факт передачі товару у власність покупцеві оформляється сторонами шляхом підписання двостороннього акта прийому - передачі товару або видаткової накладної, які підписуються обома сторонами у момент передачі - приймання товару (пункти 2.1, 2.2 договору).

Із копії специфікації № 1 до договору № 12 від 27 серпня 2012 року слідує, що поставці підлягали вагон-офіс - 2 шт., вагон-сушилка - 2 шт., вагон-майстра - 2 шт. на загальну суму 645000 грн., з них ПДВ - 107500 грн.

Приватним підприємством «АТМ» виписано позивачу податкові накладні, на підставі яких останнім включено до складу податкового кредиту листопаду-грудня 2012 року суму податку на додану вартість в загальному розмірі 107500 грн.

Відповідно до частини 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статті 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Тобто, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з вимогами статті 4 цього ж Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, господарська операція, яка не відбулась, не може бути об'єктом оподаткування.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не відбулось, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

На підтвердження факту приймання-передачі вагонів позивачем надано копії актів прийому-передачі, проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, у вказаних актах не зазначено місця їх складення та посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, а тому акти не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, надані позивачем копії актів не ідентичні актам прийому-передачі, які надавалися позивачем до перевірки ДПІ (том 1 а.с. 245-248). Зокрема, візуальним оглядом встановлено очевидні розбіжності як щодо місця розташування підписів осіб та печаток обох підприємств у даних актах, так і щодо загального вигляду підписів, виконаних від імені ОСОБА_4 у актах, доданих позивачем до позовної заяви та у актах, наданих позивачем до ДПІ.

Також надана до перевірки копія видаткової накладної від 13 листопада 2012 року № 4694 містить підпис особи, яка отримала товарно-матеріальні цінності (том 1 а.с. 249), а копія видаткової накладної № 4694 від 13 листопада 2012 року, додана позивачем до позовної заяви, не містить такого підпису про отримання товару (том 1 а.с. 27), з чого випливає висновок, що дані накладні не є ідентичними.

У наданих позивачем копіях товарно-транспортних накладних (том 1 а.с. 33-42) в графі «пункт навантаження» зазначено «м. Новомосковськ», тоді як місцезнаходженням Приватного підприємства «АТМ» є проспект Карла Маркса, 57, кім. 517, м. Дніпропетровськ, Дніпропетровська область, 49000, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (том 1 а.с. 217-219). Доводи позивача про те, що у м. Новомосковську знаходиться склад контрагента не підтверджені жодними доказами, повна адреса місця навантаження товару у товарно-транспортних накладних не вказана та позивачем суду не повідомлена. Крім того, надані позивачем до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних ( том 1 а.с. 33-42) не ідентичні товарно-транспортним накладним, які надавалися позивачем до перевірки ДПІ у м. Полтаві, та копії яких надані до суду відповідачем (том 1 а.с. 236-244). В товарно-транспортних накладних не вказано прізвище особи, яка одержала товар, номер та дата доручень.

Таким чином, вказані документи не можна вважати належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товару, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Суд апеляційної інстанції надав вірну оцінку посиланням позивача про те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції питання стосовно зберігання вагончиків в Новомосковському районі с. Орловщина було поставлене судом лише в останньому судовому засіданні, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ані під час перевірки, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції договір зберігання № 2 від 10 липня 2012 року платником не надавався, хоча судом та податковим органом (лист від 6 лютого 2013 року №2193) вимагалися від підприємства позивача відповідні докази та пояснення з приводу складських приміщень, та повної адреси місця навантаження товару у товарно-транспортних накладних.

Пояснення позивача щодо втрати та відновлення первинних бухгалтерських документів також є необґрунтованими та безпідставними, так як ані в позовній заяві, ані в ході розгляду справи в суді першої інстанції, ані в апеляційній скарзі не зазначалось про втрату позивачем первинних документів, пов'язаних з правовідносинами з ПП «АТМ».

При цьому, як було встановлено судом апеляції інстанції, позивач жодним чином не повідомляв про втрату документів. Про вказаний факт представник позивача зазначив лише в судовому засіданні 15 жовтня 2013 р. під час розгляду апеляційної скарги ПБП «Технікс», але жодних письмових доказів відновлення первинних документів позивачем до суду не надано (запитів, листів, повідомлень, направлених на адресу ПП «АТМ»), а лише вказано, що всі перемовини проводились у телефонному режимі, а відновлені документи бухгалтер забрала на власному автотранспорті у ПП «АТМ»

Згідно з приписами частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Виходячи з вищевикладеного, у зв'язку з відсутністю первинних документів, оформлених належним чином, щодо проведення операцій з ПП «АТМ», з яких можливо було б встановити зміст та обсяги надання послуг, позивач не підтвердив реальність господарських операцій, по яким можливо б було віднести відповідні суми до складу податкового кредиту.

Надані до матеріалів справи документи не доводять реальності виконання умов договору між позивачем та вищезазначеним контрагентом.

Щодо доводів, наведених в касаційній скарзі, суд звертає увагу на те, що господарські операції, здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що реальність проведення господарських операцій позивача з вищевказаним з ПП «АТМ» не доведена, операції не підтверджені первинними документами, які мають юридичну та доказову силу в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», встановлені перевіркою порушення позивачем правил формування податкового кредиту за результатами господарських взаємовідносин мали місце та знайшли своє підтвердження в ході судового процесу, а відтак, оскаржуване податкове повідомлення - рішення № 0000312308 від 18.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 107500 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 26875 грн., прийняте на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України, а також із врахуванням всіх обставин, необхідних для прийняття рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Приватного багатопрофільного підприємства «Технікс» відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко