Ухвала суду № 39471835, 04.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" червня 2014 р. м. Київ К-42415/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

за участю:

представника відповідача - Терепи С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Вінниці

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 року

у справі № 2-а-2169/10/0270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест»

до Державної податкової інспекції у місті Вінниці

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Вінниці (далі - відповідач) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 14 травня 2010 року № 0000181722/1 (в редакції заяви про уточнення позовних вимог від 26 травня 2010 року за вих. № 361).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 14 травня 2010 року № 0000181722/1. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Барлінек Інвест» державне мито у розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Вінниці, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Барлінек Інвест», посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПА у Вінницькій області провела виїзну планову перевірку ТОВ «Барлінек Інвест» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 30 вересня 2009 року, за результатами якої був складений акт № 8/2310/34004579 від 15 січня 2010 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені, зокрема, вимоги: підпунктів «г», «е» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого перевіркою донараховано податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 418319,12 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що: ТОВ «Барлінек Інвест» не оподаткувало податком з доходів фізичних осіб вартість послуг за проживання в готелях резидентів та нерезидентів, за яких товариство оплачувало вартість проживання; ТОВ «Барлінек Інвест» не оподаткувало податком з доходів фізичних осіб вартість послуг за проживання в готелях працівників товариства (резидентів та нерезидентів), яким підприємство відшкодувало витрати по авансових звітах, наданих до бухгалтерії товариства, по яким не оформлено наказів про відрядження та посвідчень про відрядження; ТОВ «Барлінек Інвест» занизило ставки податку об'єкта оподаткування, нарахованого на користь нерезидентів. Також, при розрахунку податку з доходів фізичних осіб податковим органом у відповідності до пункту 3.4 статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» застосовувався коефіцієнт.

29 січня 2010 року ДПІ у м. Вінниці на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000021722/0, яким на підставі підпункту «б» підпункту 4.2.2. статті 4, підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Барлінек Інвест» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок з доходів найманих працівників у розмірі 1254957,00 грн., в тому числі: 418319,00 грн. - за основним платежем, 836638,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого рішенням ДПІ у м. Вінниці «Про внесення змін до рішення ДПІ у м. Вінниці № 83/10-25-09/7 від 01 квітня 2010 року» від 11 травня 2010 року було частково скасоване податкове повідомлення-рішення № 0000021722/0 від 29 січня 2010 року в частині 348149,00 грн. нарахованого податку з доходів найманих працівників і 696298,00 грн. застосованої штрафної санкції, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишене без змін.

Зокрема, в мотивувальній частині рішення ДПІ у м. Вінниці «Про внесення змін до рішення ДПІ у м. Вінниці № 83/10-25-09/7 від 01 квітня 2010 року» від 11 травня 2010 року було вказано, що: ТОВ «Барлінек Інвест» у періоді, який перевірявся, неправомірно не включило до складу загального оподатковуваного доходу вартість послуг, які сплачено за резидентів (у сумі 57893,16 грн.) та нерезидентів (у сумі 103800,34 грн.), що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 54702,29 грн., у тому числі: за резидентів - 10216,44 грн. (57893,16 грн. * 1,176471 * 15%), за нерезидентів - 44485,85 грн. (103800,00 грн. * 1,428571 * 30%); ТОВ «Барлінек Інвест» у періоді, який перевірявся, неправомірно не включило до складу загального оподатковуваного доходу суми витрат за проживання в готелях міста працівників товариства (резидентів та нерезидентів), які не підлягають обов'язковому відшкодуванню, оскільки не підтверджені документально, на загальну суму 60014,42 грн., у тому числі: резидентам - 40667,92 грн., нерезидентам - 19346,50 грн., що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 15468,04 грн., у тому числі: за резидентів - 7176,69 грн. (40667,92 грн. * 1,176471 * 15%), за нерезидентів - 8291,35 грн. (19346,50 грн. * 1,428571 * 30%).

14 травня 2010 року ДПІ у м. Вінниці на підставі вказаного акта перевірки та з урахуванням процедури адміністративного оскарження прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000181722/1, яким на підставі підпункту «б» підпункту 4.2.2. статті 4, підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Барлінек Інвест» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок з доходів найманих працівників у розмірі 210510,00 грн., в тому числі: 70170,00 грн. - за основним платежем, 140340,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: під час перевірки позивачем були надані всі авансові звіти з доданими підтверджуючими документами, тоді як перевіряючі здійснили перевірку вказаних документів вибірковим порядком; позивач оплачував проживання або відшкодовував вартість проживання в готелях своїм працівникам у зв'язку з виконанням своїх трудових функцій, а тому такі суми не повинні бути об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб у відповідності до положень абзацу 2 розділу «Загальні положення» Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59; оплата вартості проживання працівників товариства в готелях та відшкодування витрат на таке проживання здійснювались позивачем у грошовій формі, з огляду на що податковий орган неправомірно застосовував коефіцієнт при розрахунку податку з доходів фізичних осіб; доходи громадян Польщі, отримані ними в Україні, не можуть підлягати оподаткуванню за ставками, більшими, ніж ставка відповідного податку, встановлена для громадян України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Пунктом 2.11 Положення про ведення касових операцій у Національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України

Згідно пункту 3.1 Положення про ведення касових операцій у Національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1.15 статті 1 розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), разом із звітом про використання коштів, наданих на відрядження, подаються документи (в оригіналі), що підтверджують вартість оплачених витрат, із зазначенням форми їх оплати (готівкою, чеком, платіжною карткою, безготівковим перерахунком).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, по всіх авансових звітах, перелік та реквізити яких наведені у додатку № 2 до акту перевірки (т.1 арк. справи 200-202), у позивача наявні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують вартість понесених підзвітною особою витрат (т.1 арк. справи 225-248, т.2 арк. справи 1-152, 165-249, т.3 арк. справи 1-202).

Судами також було встановлено, що під час перевірки позивачем були надані всі авансові звіти із відповідними підтверджуючими документами, тоді як перевіряючі здійснили перевірку вказаних документів вибірковим порядком.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган неправомірно нарахував позивачу податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та застосував штрафні (фінансові) санкції за вказаним епізодом.

Відповідно до абзацу 2 розділу «Загальні положення» Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).

Згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу загального місячного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, наказами по підприємству № 222-п від 30 грудня 2007 року, № 110-п від 01 квітня 2008 року, № 163-п від 18 серпня 2008 року, № 74-п від 18 лютого 2009 року ТОВ «Барлінек Інвест» було встановлено, що службові поїздки працівників товариства в межах України, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено окремим розпорядженням керівника підприємства або керівника структурного підрозділу. Витрати таких працівників, пов'язані з переїздами, проживанням, інші витрати, пов'язані з виконанням своїх службових обов'язків, компенсуються підприємством за наявності відповідних розрахункових документів. Також, було визначено перелік працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер (т.1 арк. справи 221-224).

Судами також було встановлено, що позивач оплачував проживання або відшкодовував вартість проживання в готелях своїм працівникам у зв'язку з виконанням своїх трудових функцій у відповідності до посадових інструкцій, трудових контрактів і наказів про прийом на роботу (т.3 арк. справи 209-223, 233-249, т.4 арк. справи 1-59).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган неправомірно нарахував позивачу податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та застосував штрафні (фінансові) санкції за вказаним епізодом.

Також, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган при розрахунку податку з доходів фізичних осіб неправомірно застосовував коефіцієнт у відповідності до пункту 3.4 статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки оплата вартості проживання працівників товариства в готелях та відшкодування витрат на таке проживання здійснювались позивачем у грошовій формі.

Відповідно до пункту 21.1 статті 21 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми такого міжнародного договору стосовно суб'єктів, які підпадають під його дію.

Частиною 1 статті 25 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень встановлено, що громадяни Договірних Держав не будуть підлягати в другій Договірній Державі будь-якому оподаткуванню або пов'язаному з ним зобов'язанню, яке є іншим або більш обтяжливим, ніж оподаткування і пов'язане з ним зобов'язання, яким піддаються або можуть піддатися громадяни цієї другої Держави за тих же обставин. Це положення також застосовується, не дивлячись на положення статті 1, до фізичних осіб, які не є резидентами одної або двох Договірних Держав.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що доходи громадян Польщі, отримані ними в Україні, не можуть підлягати оподаткуванню за ставками, більшими, ніж ставка відповідного податку, встановлена для громадян України.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Вінниці підлягає залишенню без задоволення, а постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна