Постанова № 39470836, 08.04.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 квітня 2014 року

справа № 811/1121/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.

суддів: Лукманової О.М. Прокопчук Т.С.

за участю секретаря судового засідання: Манцова Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" до Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Відродження" (далі – позивач) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції (Голованівське відділення) Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000772300 від 16.11.12 та №0000162200 від 05.02.13.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року відмовлено у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Відродження" до Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення – рішення.

Не погодившись з постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не повне з’ясування судом обставин справи, просив постанову суду скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимги.

Сторони, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явились, у зв’язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Посадовою особою відповідача з 29 жовтня 2012 року по 31 жовтня 2012 року проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП "Дида" за період з 01.10.11 по 30.11.11.

За результатами перевірки складено акт №24/22-00/315001553 від 07 листопада 2012 року. (т.1 а.с.11-24) (далі – акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем: п.14.1.202, 14.1.203 ст.14, пп.198.2 ст.198, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200, п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту у листопаді 2011 року на суму 37740 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000772300 від 16.11.12, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 56610 грн., з яких 37740 грн. - за основним платежем, 18 870 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с. 25 – 26).

За результатами адміністративного оскарження позивачем вказаного податкового повідомлення-рішення, рішенням про результати розгляду первинної скарги воно скасовано в частині збільшення грошового зобов’язання зі штрафної (фінансової) санкції по ПДВ в сумі 9435 грн., в іншій частині вказаного податкового повідомлення – рішення залишено без змін. (т.1 а.с. 82 - 87).

На підставі чого відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000162200 від 05.02.13, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 47175 грн., з яких 37 740 грн. - за основним платежем, 9435 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с. 27 - 28).

Рішенням ДПС України №3612/6/10-2115 від 07.03.13 скаргу позивача на податкове повідомлення – рішення Гайворонської МДПІ №0000162200 від 05.02.13 залишено без задоволення (т.1 а.с. 36 – 40).

Рішення, дії суб’єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Суд також враховує, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП "Дида" укладено договір №11/10 від 11.07.11 (т.1 а.с. 72– 73). Відповідно до пункту 2 додатку №1 від 27.10.11 до цього договору, поставка продукції здійснюється автотранспортом продавця. (т.1 а.с. 74)

На підставі рахунку-фактури №Д-00000014 від 26.10.11 позивачем 27.10.11 перераховано на рахунок ПП "Дида" 226 440 грн. (т.1а.с.77,78). Контрагентом виписано позивачу податкову накладну №18 від 27.10.11 про поставку компоненту котельного палива об’ємом 30 000 л на загальну суму 226 440 грн., у т.ч. ПДВ – 37 740 грн., виписано видаткову накладна №РН-0000022 від 01.11.11 про поставку компоненту котельного палива об’ємом 27 377 л, вартістю 204 013, 40 грн., у т.ч. ПДВ – 34 002,23грн. (т.1 а.с.75, )

Податковою накладною №18 від 27.10.11 у розмірі 37 740 грн. позивачем віднесено до складу податкового кредиту податкової декларації з ПДВ за листопад 2011 року (а.с. 178 – 192, т.1).

Частиною 2 ст. 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 року №996-XIV (далі – Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі –Положення № 88) де зазначено, що первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як передбачено пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій зокрема з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пунктів 200.1., 200.2 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Щодо посилань податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних при поставці товарів.

Товарно-транспортна накладна (далі ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для (п.1 14.Наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. №363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" (далі Наказ №363)): списання товарно-матеріальних цінностей (здійснюється під час відвантаження товарів на складі вантажовідправника); обліку на шляху їх переміщення (здійснюється перевізником під час транспортування); оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку (здійснюється у вантажоодержувача під час отримання товару); для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (здійснюється між автопідприємством та замовником перевезення).

Отже, ТТН не призначена для обліку використання транспортованих товарів у господарській діяльності вантажоодержувача (покупця), а відтак наявність (відсутність) ТТН не може бути підставою для висновку про відсутність зв’язку придбаних товарів із господарською діяльністю покупця.

Вимоги щодо обов’язкового складання ТТН під час перевезень автомобільним транспортом встановлені Наказом №363, але вказаний Наказ розповсюджується лише на взаємовідносини, що виникають між перевізниками та замовниками перевезень (преамбула Наказу №363).

Посилання податкового органу в акті перевірки на відсутність ПП «Артбуд Вектор» за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб. Факт відсутності контрагента за місцезнаходженням на дату проведення перевірки не може слугувати підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічна думка викладена в Ухвалах ВАСУ від 16.05.2012 р. по справі №К-9991 /6724/12, від 17.07.2012 р. №К/9991/1812/12 та від 17.01.2012 р. №К-15283/09.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв’язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову. У ст. 202 КАС України наведені підстави для скасування постанови.

Колегія судів ухвалює нову постанову, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріально права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст. 198, ст. 202, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року – задовольнити.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року – скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 16.11.2012 року №0000772300 та від 05.02.2013 року №0000162200.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту винесення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня викладення повного тексту постанови.

Головуючий: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова

Суддя: Т.С. Прокопчук