Рішення № 39470597, 16.06.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2014 р. Справа № 914/1159/14

За позовом: Приватного акціонерного товариства «Зірниця», м.Івано-Франківськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Верітас», м.Дніпропетровськ в особі Філії №1 ТОВ «Верітас», м.Львів

про стягнення 14355,87грн.

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Суть спору: позов заявлено Приватним акціонерним товариством «Зірниця», м.Івано-Франківськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верітас», м.Дніпропетровськ про стягнення боргу за поставлений товар в сумі 14355,87грн.

Ухвалою суду від 07.04.2014р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.04.2014р., а також надано відстрочку сплати судового збору до ухвалення судового рішення по справі. Ухвалою суду від 23.04.2014р. розгляд справи відкладено на 02.06.2014р. для надання можливості сторонам подати витребувані судом документи. Ухвалою суду від 02.06.2014р. продовжено строк розгляду справи та відкладено її розгляд на 16.06.2014р.

Сторони явки повноважних представників в судове засідання 16.06.2014р. не забезпечили, додаткових клопотань, заяв та документів на підтвердження своїх правових позицій до матеріалів справи не долучили, поважності причин неявки суду не повідомили, хоча про час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ст.75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв’язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників позивача, судом встановлено наступне.

Між Закритим акціонерним товариством «Зірниця» (після зміни найменування – Приватне акціонерне товариство «Зірниця»; позивач по справі, продавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Верітас» (відповідач по справі, покупець за договором) укладено договір купівлі-продажу №60/10/113 від 14.07.2010р., за яким продавець зобов’язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар, вказаний в замовленні покупця та накладній, яка є невід’ємною частиною даного договору (п.1.1).

Позивач стверджує, що за період з часу укладення договору по 22.04.2011р. ним на виконання умов договору, поставлено відповідачу товар на загальну суму 52633,24грн., на підтвердження чого, до матеріалів справи долучено підписані представниками сторін та скріплені їх печатками розхідні накладні №ЗР-000210 від 14.01.2011р., №ЗР-0000348 від 31.01.2011р., №ЗР-0000631 від 21.02.2011р., №ЗР-0000749 від 01.03.2011р. та №ЗР-0001731 від 22.04.2011р.

Суд звертає увагу, що відповідно до норм ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до норм ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996р., при виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа «Найменування цінностей» у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей. Незаповнені рядки довіреності прокреслюються.

Однак, передбачені п.1.1 договору замовлення, які є невід’ємною частиною договору, та довіреності на отримання товару до матеріалів справи позивачем не долучено. Враховуючи вищезазначене, суд позбавлений можливості встановити, що товар поставлено відповідачу на виконання умов вказаного договору.

Відповідно до п.3.2 договору, товар відпускається покупцю на умовах товарного кредиту з відстроченням платежу в термін до 7 календарних днів з моменту отримання товару.

Позивач стверджує, що відповідачем зазначений товар оплачено частково та, згідно бухгалтерських даних підприємства, різниця поставленого та неоплаченого товару становить 14355,87грн. Однак, документів на підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи не долучено.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є зокрема договори та інші правочини.

Як передбачено ч.1 ст.712 ЦК України та ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч.2 ст.4-3 та ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, всупереч вимогам п.5 ч.2 ст.54 ГПК України, обґрунтований розрахунок стягуваної суми до матеріалів справи не долучено. Зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази повної чи часткової оплати за договором, а також враховуючи передбачені розділом 5 договору санкції за невиконання зобов’язань, суд позбавлений можливості встановити, за якими накладними та в якому обсязі товар не оплачено, а також чи не включено у заявлену до стягнення суму, окрім основного боргу, нарахувань за штрафними санкціями.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. роз’яснено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з підстав їх необґрунтованості.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, суд приходить до висновку, що витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача в повному обсязі. Однак, зважаючи на те, що підприємство позивача перебуває на стадії банкрутства, суд, враховуючи майновий стан сторони, вважає за необхідне звільнити ПрАТ «Зірниця» від сплати судового збору, згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, ч.2 ст.8 Закону України «Про судовий збір» суд, -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Звільнити Приватне акціонерне товариство «Зірниця» (м.Івано-Франківськ, вул.Польова, буд.5; код ЄДРПОУ 01563068) від сплати судового збору.

3. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 23.06.2014р.

Суддя Щигельська О.І.