Постанова № 39458826, 19.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2014 р. Справа№ 910/22715/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Іоннікової І.А.

Мартюк А.І.

секретар: Фесенко А.В.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3;

відповідача: Шапошник Т.М.;

третьої особи: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

Миколайовича

на рішення Господарського суду міста Києва

від 05.05.2014р.

у справі №910/22715/13 (головуючий суддя Босий В.П.,

судді: Бойко Р.В., Цюкало Ю.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомототех"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю

"Култрейдінг"

про стягнення збитків у розмірі 116 202,36 грн. та моральної

шкоди у розмірі 23 240,47 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомототех" (далі - відповідач) 116 202,36 грн. збитків (з них: 18 400,00 грн. - кошти сплачені за неякісний товар; 39 786,20 грн. - витрати позивача на гарантійний ремонт автокондиціонерів; 30 000,00 грн. - кошти, сплачені позивачем ФОП ОСОБА_6 за претензією від 23.09.2013р.; 2 230,30 грн. - кошти на оплату праці робітників позивача за виконання ними гарантійних ремонтів; 20 785,86 грн. - недоотриманий позивачем прибуток) та 23 240,47 грн. моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач поставив позивачу неякісний товар, внаслідок чого позивачу було завдано збитків та моральної шкоди.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав про те, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про здійснення попереднього обслуговування клієнтів саме тією партією товару, яку поставив відповідач за видатковою накладною №4423 від 18.06.2013р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2013р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Култрейдінг" (далі - третя особа).

Третя особа пояснень по суті спору не надала, явку свого представника у судові засідання місцевого господарського суду не забезпечила, у зв'язку з чим справа розглядалась Господарським судом міста Києва на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.05.2014р. у справі №910/22715/13 в задоволенні позову було відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2014р. у справі №910/22715/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводились позивачем під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.06.2014р.

18.06.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він наголошував на безпідставності та недоведеності доводів, викладених у скарзі, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Іоннікової І.А., Мартюк А.І.

19.06.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: актів надання послуг, згідно з якими протягом червня-липня 2013 року позивачем та ОСОБА_6 було заправлено транспортні засоби клієнтів хладогеном, отриманим від відповідача (партії №ZY 120711).

Обґрунтовуючи вказане клопотання, позивач зазначав про те, що він не вважав за необхідне надавати вищезгадані докази, оскільки на залучених до матеріалів справи актах зазначено, що вони виконані внаслідок гарантійного ремонту у зв'язку з неякісним хладогеном. Однак, за твердженням позивача, місцевий господарський суд проігнорував надані ним пояснення та відмовив у позові.

Колегія суддів відмовила в задоволенні клопотання позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

В клопотанні відсутнє обґрунтування щодо неможливості позивачем надати місцевому господарському суду докази, які він просить суд залучити до справи.

Доводи про те, що позивач не вважав за необхідне подавати вищезгадані акти надання послуг, але в подальшому, з урахуванням відмови у задоволенні його позову, вирішив надати суду докази, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Натомість позивач під час вирішення місцевим господарським судом спору у даній справі не скористався своїми процесуальними правами, зокрема, правом на подання доказів.

З урахуванням наведених обставин, клопотання позивача є необґрунтованим, а тому у колегії суддів відсутні правові підстави для його задоволення.

В судовому засіданні 19.06.2014р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2014р. у справі №910/22715/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні 19.06.2014р. представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним і об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник третьої особи у судове засідання 19.06.2014р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третьої особи про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 19.06.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

18.06.2013р. відповідач поставив позивачу товар (хладоген (фреон) 134А в кількості 20 балонів) на загальну суму 18 400,00 грн., про що сторонами було складено та підписано видаткову накладну №4423 від 18.06.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 16).

Позивач оплатив вартість поставленого товару, перерахувавши відповідачу 18 400,00 грн. на підставі платіжного доручення №132 від 14.06.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 15).

У письмовій формі договір між сторонами не укладався.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідачем було поставлено неякісний товар, внаслідок чого позивач зазнав матеріальних збитків у загальній сумі 116 202,36 грн., яких: 18 400,00 грн. - кошти, сплачені за неякісний товар; 39 786,20 грн. - витрати позивача на гарантійний ремонт автокондиціонерів; 30 000,00 грн. - кошти, сплачені позивачем ФОП ОСОБА_6 за претензією від 23.09.2013р.; 2 230,30 грн. - кошти на оплату праці робітників позивача за виконання ними гарантійних ремонтів; 20 785,86 грн. - недоотриманий позивачем прибуток, а також 23 240,47 грн. моральної шкоди.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 23.09.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 26-27), в якій повідомив про неякісність поставленого товару, вимагав повернути 18 400,00 грн. оплаченої вартості товару та 69 786,20 грн. вартості проведеного гарантійного ремонту у розмірі 69 786,20 грн.

Зважаючи на те, що звернення позивача було залишене відповідачем без належного реагування, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши вимоги позивача необґрунтованими та документально не підтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як уже зазначалось вище, позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо поставки якісного товару. При цьому, договір між сторонами було укладено у спрощений спосіб шляхом оформлення видаткової накладної №4423 від 18.06.2013р., що відповідає положенням ст. 181 Господарського кодексу України, згідно з якою допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В ст. 611 Цивільного кодексу України наведено правові наслідки порушення зобов'язання. Згідно з названою статтею у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з п.8 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

В ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду наведені в ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно з частиною 1 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди (збитків), необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, вини відповідача. При цьому обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і шкодою покладено на позивача.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В обґрунтування своїх вимог, позивач посилався на те, що відповідачем було поставлено товар (хладоген (фреон) 134А), який за своїм хімічним складом не відповідав тому товару, який замовляв та оплачував позивач. Подальше використання неякісного товару, поставленого відповідачем, під час здійснення господарської діяльності, а саме обслуговування автомобілів клієнтів призвело до понесення позивачем матеріальних збитків, в тому числі упущеної вигоди, оскільки автомобілі виходили з ладу, у зв'язку з чим позивач був вимушений проводити гарантійний ремонт вказаних транспортних засобів.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

В ст. 226 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний відшкодувати на вимогу суб'єкту завдані збитки у добровільному порядку в повному обсязі.

Окрім того, відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір купівлі-продажу.

Згідно з приписами ст. ст. 678, 679 Цивільного кодексу України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару. Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару. Продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

На підтвердження неякісності поставленого товару позивач посилався на протокол вимірювання від 02.08.2013р., складений Державною науковою установою "Науково-технологічний комплекс "Інститут монокристалів" та лист третьої особи №20/08/13-2 від 02.10.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 20-23, 29).

Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, вказані дослідження були проведені за замовленням позивача в односторонньому порядку без залучення уповноважених осіб відповідача, оскільки запрошення відповідача на проведення відповідних досліджень хімічного складу спірної партії товару, що міститься в матеріалах справи, датоване 23.09.2013р., а складення поданих позивачем висновку Державною науковою установою "Науково-технологічний комплекс "Інститут монокристалів" та листа третьої особи відбулося раніше - 02.08.2013р.

Призначення судової експертизи для роз'яснення питань, що виникли під час вирішення даного спору, в порядку приписів ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, є неможливим у зв'язку з відсутністю в державних спеціалізованих експертних установах необхідного обладнання та відповідної судової методики.

Доказів на підтвердження протилежного суду не надано.

Окрім того, позивач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про використання саме того товару, який було придбано у відповідача на підставі видаткової накладної №4423 від 18.06.2013р., для обслуговування транспортних засобів клієнтів позивача, які в подальшому згідно з актами виконаних робіт за період з 01.08.2013р. по 06.09.2013р. підлягали гарантійному ремонту

Тобто, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження поставлення позивачем товару неналежної якості, а також докази, за допомогою яких суд мав би можливість встановити, який саме товар та у який період часу (до отримання товару від відповідача чи після того) використовував позивач у власній господарській діяльності для заправлення систем кондиціонування транспортних засобів своїх клієнтів.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За результатами перегляду справи апеляційним господарським судом не було встановлено повний склад правопорушення, з яким законодавство пов'язує відшкодування збитків, зокрема, протиправної поведінки, вини відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та збитками, а відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність особи (в даному випадку - відповідача).

Відносно вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Тобто, в даному випадку підлягає з'ясуванню, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (аналогічну правову позицію наведено в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995р.).

Натомість, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, позивачем не доведено ані в чому полягає моральна шкода, ані з яких міркувань він виходив, визнаючи її розмір.

До того ж, як уже зазначалось вище, в процесі розгляду даної справи не було встановлено протиправних дій (бездіяльності) відповідача, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача майнової шкоди у сумі 23 240,47 грн.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З урахуванням вищевикладених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2014р. у справі №910/22715/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/22715/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді І.А. Іоннікова

А.І. Мартюк