Постанова № 39458772, 19.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2014 р. Справа№ 911/114/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Іоннікової І.А.

Мартюк А.І.

секретар: Фесенко А.В.

за участю представників:

позивача: Ланг А.Л.;

відповідача: Брайко С.А.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод

пакувального обладнання "Термо-Пак"

на рішення Господарського суду Київської області

від 27.03.2014р.

у справі №911/114/14 (суддя Лилак Т.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Батекс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод

пакувального обладнання "Термо-Пак"

про стягнення 212 674,66 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Батекс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод пакувального обладнання "Термо-Пак" (далі - відповідач) заборгованості за договором купівлі-продажу №5079 від 18.04.2011р. у розмірі 212 674,66 грн. (з них: 201 161,61 грн. - основний борг, 11 110,73 грн. - 3% річних, 402,32 грн. - інфляційні втрати), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем.

В процесі судового розгляду позивач збільшив розмір своїх вимог (том справи - 1, аркуші справи - 73-75) та просив суд стягнути з відповідача 226 051,78 грн. заборгованості (з них: 214 538,73 грн. - основний борг, 11 110,73 грн. - 3% річних, 402,32 грн. - інфляційні втрати).

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на наступному:

- позивачем не надано доказів належного виконання ним своїх договірних зобов'язань (умов поставки товару (строків поставки, місця поставки, передачі-приймання товару відповідачем), виконання позивачем пусконалагоджувальних робіт та навчання працівників відповідача по роботі з поставленим обладнанням, тощо);

- в процесі виконання позивачем пусконалагоджувальних робіт були виявлені недоліки в роботі обладнання, які неможливо усунути, у зв'язку з чим відповідач вимагав повернення сплачених ним коштів;

- позивач в листі №11-1010/1 від 11.01.2011р. запропонував відповідачу змінити порядок розрахунків, здійснивши другий та третій авансові платежі не пізніше трьох днів після письмового повідомлення по факсимільному зв'язку про прибуття товару в порт м. Одеса. Оскільки позивач не повідомив відповідача про прибуття товару в порт м. Одеси, у відповідача не було підстав для перерахування позивачу грошових коштів у сумі 357 972,55 грн. (третій авансовий платіж);

- оскільки позивачем не доведено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором, нарахування та стягнення з відповідача 3% річних є безпідставним.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.03.2014р. у справі №911/114/14 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 201 161,61 грн. боргу, 11 110,73 грн. 3% річних, 4 245,45 грн. судового збору. В іншій частині в позові відмовити.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2014р. у справі №911/114/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 212 674,66 грн. відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом доводи апеляційної скарги ідентичні поясненням, які надавались місцевому господарському суду. Однак, зокрема відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що в п.п.2.4-2.6 укладеного між сторонами договору визначено формулу коригування ціни договору та відповідно авансових платежів відповідно до курсу долара США відносно гривні, встановленого Українським міжбанківським валютним ринком. Відповідно до декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. курси валют встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України, а тому посилання сторін на курс валют Українського міжбанківського валютного ринку є неправомірним, а положення п.п.2.4-2.6 Договору є нікчемними та такими, що суперечать наказу Міністерства Фінансів України №193 від 10.08.2000р. „Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.05.2014р.

15.02.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просив суд залишити скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 29.05.2014р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2014р. у справі №911/114/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 212 674,66 грн. відмовити.

В судовому засіданні 29.05.2014р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 29.05.2014р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 19.06.2014р.

Через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли: 16.05.2014р. - додаткові пояснення від позивача; 19.06.2014р. - додаткові пояснення від відповідача.

В судовому засіданні 19.06.2014р. представник відповідача підтримав пояснення, надані у попередньому судовому засіданні з урахуванням додаткових письмових пояснень, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 19.06.2014р. представник позивача також підтримав раніше надані пояснення по справі з урахуванням поданих додаткових пояснень, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судовому засіданні 19.06.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

18.04.2011р. між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу №5079 (далі - Договір), за умовами якого (п.п.1.1-1.3) продавець продає, а покупець купує та оплачує на умовах Договору обладнання (товар) в кількості та номенклатурі відповідно до специфікації (Додаток №1). Покупець зобов'язується провести поставку, налагоджування та навчання персоналу покупця згідно строків, встановлених Договором, а покупець - прийняти та оплатити товар (том справи - 1, аркуші справи - 16-19).

Ціну, загальну суму Договору та порядок здійснення розрахунків сторони визначили в розділі 2 Договору, згідно з п.2.2 якого сума Договору становить 1 193 241,83 грн., крім того, ПДВ - 238 348,37 грн., всього загальна сума Договору становить 1 431 890,20 грн., що за курсом Українського міжбанківського валютного ринку гривні до долара становить валютний еквівалент 179 660,00 доларів. Загальна сума Договору включає в себе вартість упаковки, митної очистки, налагоджування, навчання персоналу та гарантійного обслуговування.

В розділі 3 Договору наведені строки та умови поставки, згідно з п.3.1 якого продавець зобов'язаний поставити товар покупцю протягом 130 днів з моменту виконання покупцем авансового платежу згідно поз. 1 Графіка платежів Додатку №2 до Договору та при умові своєчасного виконання платежу згідно поз. 2 Графіка платежів. Умови поставки - склад покупця в м. Біла Церква, податки та мита оплачені.

В Додатку №2 до Договору встановлено графік платежів, згідно з яким (том справи - 1, аркуш справи - 21):

- авансовий платіж 20% від вартості товару (286 378,04 грн.) оплачується покупцем в строк не пізніше 29.04.2011р.;

- авансовий платіж 70% від вартості товару (1 002 323,14 грн.) оплачується покупцем не пізніше 03-х банківських днів після письмового повідомлення від продавця по факсимільному зв'язку про готовність товару до відвантаження з заводу-виробника.

- остаточний платіж 10% від вартості товару (143 189,02 грн.) оплачується покупцем протягом 3-х банківських днів від дати підписання "Акту про введення в експлуатацію", але не пізніше 30 днів від дати поставки.

Відповідно до п.11.6 Договору останній вступає в силу з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами Договору своїх зобов'язань.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору позивач передав відповідачу товар вартістю 1 431 890,20 грн. Однак відповідач лише частково розрахувався з позивачем, перерахувавши йому грошові кошти у загальній сумі 1 230 728,59 грн. Залишок несплачених коштів становить 201 161,61 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку погасити заборгованість, окрім основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 11 110,73 грн. та 402,32 грн. інфляційних втрат.

При цьому, позивач вважає, що у нього виникло право на стягнення з відповідача основного боргу з урахуванням зміни курсу долара до української гривні відносно курсу, вказаного в п.2.3 Договору. За розрахунками позивача курсова різниця становить 13 377,12 грн. і тому він просить суд стягнути з відповідача 214 538,73 грн. (201 161,61 + 13 377,12) основного боргу.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив частково, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими лише частині стягнення з відповідача 201 161,61 грн. основного боргу та 11 110,73 грн. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар (обладнання) на загальну суму 1 431 890,20 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортною накладною 10ААВ від 07.02.2012р. та видатковою накладною №333 від 07.02.2012р. (том справи - 1, аркуші справи - 27, 143). Зауважень щодо строків поставки від відповідача не надходило.

Однак відповідач частково розрахувався з позивачем, оплативши грошові кошти у розмірі 1 230 728,59 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою по рахунку позивача (том справи - 1, аркуші справи - 25-26) та не заперечується відповідачем.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем оплати за Договором з дотриманням Графіку платежів, визначеному в Додатку №2 до Договору.

Так, умовами Договору (Додаток №2) передбачено, що відповідач повинен здійснити авансовий платіж 70% від вартості товару (1 002 323,14 грн.) оплачується покупцем не пізніше 03-х банківських днів після письмового повідомлення від продавця по факсимільному зв'язку про готовність товару до відвантаження з заводу-виробника (том справи - 1, аркуш справи - 21).

Листом вих.№11-1010/1 від 10.10.2011р. позивач повідомив відповідача про готовність обладнання до відвантаження з заводу-виробника (том справи - 1, аркуш справи - 24).

Тобто, відповідач повинен був виконати своє зобов'язання по сплаті другого авансового платежу протягом трьох банківських днів після отримання вищевказаного листа позивача.

При цьому посилання відповідача на те, що листом вих.№11-1010/1 від 10.10.2011р. позивач змінив порядок та строки здійснення розрахунків за Договором, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки в п.11.2 Договору передбачено, що всі зміни та доповнення до цього договору дійсні лише у тому випадку, якщо вони складені у письмовій формі та підписані сторонами договору.

Натомість лист позивача вих.№11-1010/1 від 10.10.2011р. складений одноособово позивачем і не містить погодження з цього приводу відповідача.

Окрім того, як уже зазначалось вище, згідно з вимогами ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також необхідно зазначити, що вказуючи про зміну порядку здійснення розрахунків за Договором в листі вих.№11-1010/1 від 10.10.2011р., відповідач не дотримався ані строків оплати, визначених Договором, ані строків, наведених у вказаному листі.

Посилання відповідача на неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором, зокрема, щодо роботи та наладки обладнання, а також проведеного навчання персоналу не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідні претензії з цього приводу від відповідача не надходили.

Враховуючи відсутність доказів оплати відповідачем заборгованості перед позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 201 161,61 грн. заборгованості по погашенню вартості обладнання.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування інфляційних втрат на 3% річних є обґрунтованим.

За розрахунками суду апеляційної інстанції, які збігаються з розрахунками позивача, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 3% річних у сумі 11 110,73 грн.

Відносно вимог про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що інфляційні втрати за визначений позивачем період відсутні, у зв'язку з чим позов в цій частині вимог задоволенню не підлягає.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача курсової різниці, яка виникла внаслідок зміни курсу долара до української гривні відносно курсу, вказаного в п.2.3 Договору, колегією суддів було встановлено наступне.

Наказом Міністерства фінансів України №193 від 10.08.2000р. було затверджено Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах та відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України в грошовій одиниці України. Норми вказаного Положення застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

В п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів" визначено, що валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни. Курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Згідно зі ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ст. 533 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

В п.п.2.3, 2.4 Договору передбачено, що вартість Договору розрахована на дату укладення Договору по курсу Українського міжбанківського валютного ринку станом на 18.04.2011р., що дорівнює 797,00 грн. за 100 доларів США. В разі зміни більше ніж на 1% встановленого УМВР на дату зарахування коштів на розрахунковий рахунок продавця курсу долара до української гривні щодо курсу зазначеного в п.2.3, то сума платежів та загальна вартість Договору повинна бути скорегована пропорційно змінам курсу гривні до курсу долара.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив суд стягнути з відповідача у складі основного боргу 13 377,12 грн. курсової різниці зміни курсу долара до української гривні відносно курсу, попередньо визначеного в п.2.3 Договору.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у позивача не виникло право вимоги до відповідача щодо отримання 13 377,12 грн. курсової різниці за Договором, оскільки зарахування боргу на розрахунковий рахунок позивача не відбулося.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, встановлених місцевим господарським судом.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод пакувального обладнання "Термо-Пак" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2014р. у справі №911/114/14 - без змін.

2. Матеріали справи №911/114/14 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді І.А. Іоннікова

А.І. Мартюк