Постанова № 39456615, 23.06.2014, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2014 р. Справа № 805/6597/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АРЕА-СЕРВІС» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АРЕА-СЕРВІС», звернулося до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову зазначив, що за результатами проведеної зустрічної звірки

Товариства з обмеженою відповідальністю «АРЕА-СЕРВІС» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами покупцями та постачальниками за період з 01.02.2014 року по 31.03.2014 року, встановлені порушення складено акт № 505/05-63-22-03/38846030 від 14.05.2014 року.

У зв'язку із тим, що висновки акту перевірки є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, а податкові повідомлення-рішення за наслідками проведеної перевірки не приймались, вважає дії відповідача щодо корегування показників податкової звітності до АІС «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» протиправними. Вказує, що внесення коригування до автоматизованих інформаційних систем контролюючих органів Міністерства доходів і зборів України, створюють для позивача негативні наслідки, усунути які можливо лише вилучивши зазначену інформацію та поновивши дані, самостійно задекларовані платником податків в деклараціях з ПДВ. Просить задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву у якій просить розглянути справу без його участі в порядку письмового провадження.

З огляду на те, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів, що стосуються спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутність представника позивача на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надала до суду заяву у якій просить розглянути справу без його участі в порядку письмового провадження.

З огляду на те, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів, що стосуються спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутність представника позивача на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

Представник відповідача надав до суду письмові заперечення. За змістом наданих заперечень, в обґрунтування незгоди із позовом відповідач зазначив, що доводи викладені у позові не спростовують суті встановлених порушень, тому вважають висновки довідки зустрічної звірки такими, що відповідають дійсним обставинам справи, а вимоги позивача щодо визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії,- необґрунтованими.

Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 6 статті 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду даної справи у письмовому провадженні на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач,- Товариство з обмеженою відповідальністю «АРЕА-СЕРВІС» (далі- ТОВ «АРЕА-СЕРВІС»), - є юридичною особою, перебуває на податковому обліку як платник податків.

Відповідач,- Державна податкова інспекція у Калінінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - контролюючий орган), є суб’єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує повноваження надані йому Податковим кодексом.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідачем, як контролюючим органом, за результатами проведеної зустрічної звірки ТОВ «АРЕА-СЕРВІС» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами покупцями та постачальниками за період з 01.02.2014 року по 31.03.2014 року, встановлені порушення складено акт № 505/05-63-22-03/38846030 від 14.05.2014 року (далі за текстом,- акт перевірки).

Згідно висновків акту перевірки, встановлено, що зустрічною звіркою ТОВ «АРЕА-СЕРВІС» не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з контрагентами-постачальниками за період з 01.02.2014 року по 31.03.2014 року на суму ПДВ 6798413 гривень, та їх подальшої реалізації підприємствам-покупцям на суму ПДВ 6905 110 грн.

Судом встановлено, що податкові повідомлення-рішення у відношенні позивача, на підставі акту перевірки, контролюючим органом не приймались.

На підставі акту перевірки, контролюючим органом внесено корегування показників податкової звітності ТОВ «АРЕА-СЕРВІС» за лютий-березень 2014 року в АІС «Податковий блок» підсистемі «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів».

Законні інтереси позивача на думку суду порушено неправомірними діями відповідача у вигляді внесення змін (коригування) до АІС «Податковий блок» підсистеми «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» на підставі акту перевірки.

Основним завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", а саме зазначено цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Таким чином, суд вважає такий інтерес законним та таким, що може бути самостійним об'єктом судового захисту.

Виходячи з цього, суд оцінює дії контролюючого органу з точки зору наявності чи відсутності обставин порушення прав та законних інтересів позивача.

Спосіб дій контролюючих органів при реалізації владної управлінської функції - контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань (станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначений Податковим кодексом України.

Згідно п.п. 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 ПКУ,- контролюючі органи, мають право зокрема проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Суд не погоджується із висновками акту перевірки з наступних підстав.

На думку суду, відповідач необґрунтовано сформував висновки акту перевірки, оскільки надав перевагу суб’єктивним обставинам та вибірково оцінив докази, що були використані ним при проведенні перевірки.

Таким чином, контролюючий орган, сформував висновки акту перевірки на підставі даних, які знаходься у справі позивача, автоматизованих інформаційних системах контролюючих органів Міністерства доходів і зборів України, зокрема «Податковий блок», без урахування первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Суд, враховуючи обставини відсутності у акті перевірки відомостей щодо визнання в установленому законом порядку недійсними первинних документів, що стосуються предмету спору, приходить до висновку про необґрунтованість висновків акту перевірки.

Зазначена правова позиція суду узгоджується з думкою Вищого адміністративного суду України викладеною в ухвалі від 21.10.2013 року у справі № К/800/11510/13.

Крім того, висновки актів зустрічних звірок обґрунтовуються актами перевірки контрагентів позивача, якими встановлено відсутність у них необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Суд не погоджується із відповідачем у цій частині, оскільки така позиція суперечить принципу індивідуалізації відповідальності, закріпленому у частині другій статті 61 Конституції України, коли один суб’єкт господарювання звільнений від відповідальності за дії або бездіяльність іншого суб’єкта господарювання.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди-покупця (орендаря) товару (робіт послуг), який є платником податків, не покладено обов’язку при формуванні податкового кредиту (зобов’язання) здійснювати контроль та перевірку за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дій порушника, зазнавати для себе певних негативних матеріальних наслідків.

До того ж податковим органом не наведено жодної правової норми, яка передбачає встановлення такої відповідальності взагалі, або у даному спірному випадку.

Наведена правова позиція цілком узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява N 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що якщо національні органи влади за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним із сплатою ПДВ, який нараховується з операції в ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовує заходи відповідальності до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, що перебував поза контролем такого отримувача та відносно якого у останнього не було засобів відстеження та забезпечення виконання зобов'язань, то органи влади виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 19.11.2010 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства “Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта” до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, та від 21.01.2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “ВІК” до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов’язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи.

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідачем не доведена можливість позивача бути обізнаним про ймовірні порушення у діяльності його контрагента, а тому він не може нести будь-яку відповідальність пов’язану з цим.

Згідно п.п. 14.1.156. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України,- податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Оскільки у даному спірному випадку податкові повідомлення-рішення не приймались, та відповідно податкові зобов'язання не узгоджувались, суд вважає дії податкового органу у вигляді внесення змін до інформаційних баз неправомірними.

Контролюючий орган не може самостійно внести зміни до АІС, оскільки, декларуючи податкові зобов'язання та податковий кредит, платник податків має право на те, щоб задекларовані ним показники відповідали показникам, відображеним в електронній базі податкової звітності.

На думку суду, підставами для здійснення коригування посадовими особами контролюючого органу є встановлення факту допущення працівником останнього помилок при введенні до електронної бази податкової звітності інформації із податкової звітності на паперових носіях; узгоджене податкове повідомлення-рішення та рішення суду.

При цьому акт перевірки сам по собі не є підставою для коригування в електронній базі даних податкової звітності задекларованих платником податків.

Таким чином, коригування показників податкової звітності позивача (у т.ч. з ПДВ) за ініціативою контролюючого органу призводить до розбіжностей в автоматизованих системах та відповідно стає підставою для проведення перевірок контрагентів позивача, що негативно впливає на його господарську діяльність.

Інформаційні бази (автоматизовані системи) створені не лише для службового користування, у зв'язку з чим коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту платника податків порушує його права та інтереси, оскільки за положеннями статті 74 ПК України, ця система повинна відображати фактичні задекларовані позивачем показники своєї господарської діяльності, її корегування можливе лише за наслідками узгодження податкових зобов'язань, а органи ДПС України використовують вказану систему у своїй роботі, в тому числі, й для співставлення показників, які задекларовані позивачем та його контрагентами, розбіжності в яких призводять до створення штучних підстав для проведення перевірок суб'єктів господарської діяльності.

Суд вважає, що дії відповідача по коригуванню задекларованих платником податків (позивачем) показників у такий спосіб ставить суб'єкта господарювання (позивача) у правову невизначеність, оскільки, з одного боку наявні висновки акту перевірки про встановлені порушення податкового законодавства, а з іншого боку, відсутня можливість для оскарження податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, яке б було прийнято за наслідками порушень, встановлених актом перевірки.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що він діяв в межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог чинного податкового законодавства, та зазначає, що єдиною підставою для внесення змін до АІС «Податковий блок», якими коригуються задекларовані показники, є наявність грошових зобов'язань, які визначені податковим повідомленням-рішенням, на підставі висновків акту перевірки про порушення платником податків податкового законодавства. Тому у відповідача не було відповідного права коригувати позивачеві показники податкового кредиту та податкові зобов'язання.

Висновок щодо правильності або недостовірності задекларованих платником даних податкового обліку, як підстави для внесення змін до бази, може бути відтворений контролюючим органом після визначення платникові грошових зобов`язань у встановленому законом порядку. У податковому праві визнається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин, доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Наведене також виключає можливість застосування до платника негативних наслідків, зокрема, у вигляді виключення з бази задекларованих ним даних, до моменту донарахування йому грошового зобов`язання в порядку статті 54 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не довів правомірність своїх дій щодо внесення до АІС «Податковий блок» коригування показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача. Відповідач не навів жодних правових підстав щодо можливості коригування контролюючим органом показників податкового зобов'язання та податкового кредиту платника податків на підставі висновків акту перевірки.

Тобто, діями відповідача у вигляді відображення в інформаційних базах контролюючих органів інформації про результати перевірки, яку оформлено актом, для позивача створено негативні наслідки, усунути які можливо лише вилучивши зазначену інформацію та поновивши дані, самостійно задекларовані платником податків.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду відповідач не довів правомірності своїх дій що стосуються предмету спору.

Оскільки коригування внесені до автоматизованих інформаційних систем контролюючих органів Міністерства доходів і зборів України, створюють для позивача негативні наслідки, усунути які можливо лише вилучивши зазначену інформацію та поновивши дані, самостійно задекларовані платником податків в деклараціях з ПДВ, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача відновити в АІС «Податковий блок» підсистемі «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» показники податкової звітності ТОВ «АРЕА-СЕРВІС», що зазначені у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що викладені в позовній заяві вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.94 КАСУ-, суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору відповідно до задоволених вимог на суму 73,08 гривень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 24, 71, 94, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АРЕА-СЕРВІС» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області щодо корегування показників податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «АРЕА-СЕРВІС» в АІС «Податковий блок» підсистемі «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» на підставі акту № 505/05-63-22-03/38846030 від 14.05.2014 року за період лютий, березень 2014 року.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Калінінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області відновити в АІС «Податковий блок» підсистемі «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» показники податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «АРЕА-СЕРВІС» за період лютий, березень 2014 року, що зазначені у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АРЕА-СЕРВІС» витрати по сплаті судового збору у розмірі 73,08 (сімдесят три) гривень 08 коп.

Постанова ухвалена в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 23 червня 2014 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.