Постанова № 39442779, 24.06.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

24 червня 2014 року Справа № 814/1428/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", (юридична адреса: вул. Ковпака, 29, Київ, 03150) (адреса для листування: вул. Ю.Олеши, 6, Одеса, 65000

доЛенінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, (вул. Декабристів, 41/23, 5 пов., м. Миколаїв, 54020)

третя особаОСОБА_1, (АДРЕСА_1) провизнання незаконними дії, визнання незаконною та скасування постанови про арешт майна, зобов'зання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Укрсоцбанк" (надалі по тексту - позивач, Банк), посилаючись на протиправність дій Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі по тексту - відповідач, ДВС) щодо опису заставленого майна при виконанні рішення суду, звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати незаконними дії державного виконавця Ленінського ВДВС Миколаївського МУЮ Чмих Л.В. щодо накладення арешту на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1; визнати нечинною та скасувати постанову Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП №13099256) від 24.10.2012р. в частині накладення арешту на майно ОСОБА_1, що перебуває в заставі (іпотеці) у ПАТ "Укрсоцбанк", а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (надалі по тексту - квартира).

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що майно (квартира) передано у заставу (іпотеку) для забезпечення зобов'язань фізичної особи ОСОБА_1, які витікають з умов кредитного договору №640/240-К240 від 25.05.2007р., укладеного між Банком та ОСОБА_1, у рамках якого, в свою чергу 25.05.2007р. між ОСОБА_1 та Банком укладено іпотечний договір.

На думку позивача, оскільки право застави у Банка виникло раніше ніж винесені рішення компетентними органами про стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь третіх осіб, постанова про арешт майна боржника є незаконною.

Відповідач позов не визнав, вказавши на відповідність дій державного виконавця приписам ст.ст. 32, 52, 54 Закону України "Про виконавче провадження", а також на неможливість реалізації заставленого майна без згоди іпотекодавця.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що на виконанні у ДВС перебуває виконавче провадження (ВП №13099256) з примусового виконання виконавчого документу (виконавчий лист від 13.05.2009р.) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 209820,82грн. за рішенням Ленінського районного суду Миколаївської області.

24.10.2012р. державним виконавцем прийнято постанову про арешт майна (квартири), що належить боржнику, та оголошення заборони на його відчуження і проведено опис квартири. 17.04.2014р. державним виконавцем складено акт опису та арешту майна (квартири).

В той же час судом встановлено, що спірне майно передано у заставу (іпотеку) для забезпечення зобов'язань фізичної особи ОСОБА_1, які витікають з умов кредитного договору №640/240-К240 від 25.05.2007р., укладеного між Банком та ОСОБА_1, у рамках якого, в свою чергу 25.05.2007р. між ОСОБА_1 та Банком укладено іпотечний договір. Зазначене свідчить про те, що право застави у Банка з'явилося раніше ніж рішення Ленінського районного суду Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь ОСОБА_3.

Відповідно до ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Приписами ст.32 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Згідно ст.52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до ч.3, ч.4 ст.54 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:

а) виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

б) якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює йому (заставодержателю) право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Згідно зі ст.60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ст.2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень судам належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, із якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що скасуванню підлягає тільки протиправний процесуальний акт державного виконавця, а дії державного виконавця визнаються незаконними тільки у разі їх протиправності.

А як вбачається із приписів ч.4 ст.54 Закону України "Про виконавче провадження" про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя та роз'яснює йому (заставодержателю) право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. Тобто законодавець передбачив право звернення стягнення на заставлене майно (опис майна), в тому числі для встановлення (виключення) обставин зазначених в ч.3 ст.54 Закону України "Про виконавче провадження", а також інших обставин, що мають значення для виконавчого провадження (часткове або повне погашення іпотекодавцем боргу та ін.) з роз'ясненням права зняття арешту шляхом пред'явлення відповідного позову.

Таким чином, захист права іпотекодержателя (в разі їх порушення) здійснюється шляхом звернення до суду про зняття арешту із заставленого майна з залученням відповідачами по справі боржника (іпотекодавця) та стягувача у виконавчому проваджені №13099256, а сам факт накладення державним виконавцем арешту на майно боржника є правомірною дією і не тягне за собою скасування постанови про арешт майна та визнання цих дій незаконними, оскільки не виключає можливості реалізації іпотекодержателем першочергового права для задоволення вимог з заставленого майна а також зняття арешту з такого майна.

В правовідносинах, що були предметом судового дослідження, відповідач діяв з дотриманням принципу рівності перед законом та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.

Вищенаведене в сукупності є підставою для відмови в задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний