Рішення № 39442576, 18.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7555/14 18.06.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія», м.Київ, ЄДРПОУ 32069278

до відповідача 1: Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві, м.Київ, ЄДРПОУ 35011660

до відповідача 2: Управління державної казначейської служби України у Дніпровському районі м.Києва, м.Київ, ЄДРПОУ 38012871

про стягнення 88 318,32 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Авраменко І.В. - по дов.

від відповідача 1: Макаренко С.В. - по дов.

від відповідача 2: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Траєкторія», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача 1, Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві, м.Київ, відповідача 2, Управління державної казначейської служби України у Дніпровському районі м.Києва, м.Київ про відшкодування майнової шкоди у розмірі 88 318,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на бездіяльність державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві під час здійснення виконавчого провадження по стягненню заборгованості за виконавчими написами нотаріуса в розмірі 88 318,32 грн. зі ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія», в результаті чого заявнику було завдано шкоду на зазначену суму. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач 1 у судовому засіданні 18.06.2014р. проти позовних вимог надав заперечення з огляду на незавершення виконавчого провадження та неповернення без виконання виконавчого документу, що фактично свідчить про передчасність тверджень заявника щодо завдання шкоди Товариству з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» внаслідок неможливості примусового стягнення на його користь заборгованості.

Відповідач 2 у поясненнях б/н від 14.05.2014р. проти задоволення позовних вимог також заперечив, посилаючись на відсутність між заявником та Управлінням державної казначейської служби України у Дніпровському районі м.Києва будь-яких правовідносин та відсутності у відповідача 2 обов'язку відшкодовувати шкоду, завдану неправомірними діями чи бездіяльністю інших державних органів.

У судове засідання 18.06.2014р. вказаний учасник судового процесу не з'явився, представника не направив, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України не скористався, проте, за висновками суду, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду спору з огляду на наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №0103028812942.

Наразі, з огляду на неявку відповідача 2 в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач 2 в процесі розгляду справи 18.06.2014р. не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Наразі, судом також враховано відсутність у матеріалах справи клопотань відповідача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача 1, господарський суд встановив:

За приписами ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Таким документом, зокрема, є виконавчий напис нотаріуса (п.4 ч.2 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення. У заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Зі змісту ч.1 ст.11 вказаного Закону України вбачається, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Наразі, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м.Києві з заявами без номеру та дати про відкриття виконавчого провадження в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», на підставі виконавчих написів №1421 від 28.02.2013р. та №10017 від 23.12.2013р. нотаріуса та накладення арешту на все майно боржника. Вказані заяви було зареєстровано відповідачем 1 відповідно 03.06.2013р. за №12052 та 25.12.2013р. за №30036.

На підставі заяв позивача державним виконавцем Макаренко С.В. було відкрито виконавчі провадження №38325149 про стягнення зі ОСОБА_3 17 096,20 грн. та №4138587 про стягнення з зазначеної фізичної особи заборгованості в сумі 71 222,12 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи постановами від 06.06.2013р. та від 30.12.2013р.

Одночасно, постановою від 06.06.2013р. державним виконавцем було накладено арешт на все майно, що належить боржнику, ОСОБА_3.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача 1 не спростовані, постанову про накладення арешту не було своєчасно направлено до органу, що здійснює реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень.

Відповідно до інформаційної довідки №38019230 від 04.12.2013р. право власності ОСОБА_3 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, припинено на підставі договору №597 від 23.07.2013р. купівлі-продажу.

Постановою від 30.12.2013р. провадження №41385786 було приєднане до зведеного виконавчого провадження №41805185.

Постановою від 27.02.2014р. Окружного адміністративного суду м.Києва по справі №826/366/14, яку було залишено в силі ухвалою від 22.05.2014р. Київського апеляційного адміністративного суду, визнано протиправною бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві Макаренка С.В. щодо неналежного виконання виконавчого провадження №38325149, ненадсилання Товариству з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» постанови про відкриття виконавчого провадження та ненаправлення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на відчуження органам, що здійснюють реєстрацію речових прав на майно або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Наразі, за твердженнями заявника, бездіяльність відповідача 1 призвела до неможливості стягнення зі ОСОБА_3 боргу за виконавчими написами нотаріусу та завдало, на думку заявника, шкоду Товариству з обмеженою відповідальністю «Треєкторія» в розмірі 88 318,32 грн. Наведені обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди втілено у ст.1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У ст.1173 Цивільного кодексу України зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави (ч.2 ст.11 Закону України «Про державну виконавчу службу»).

Таким чином, на відміну від загальної норми ст.1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст.1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи. Аналогічну позицію наведено у постанові від 04.06.2014р. Вищого господарського суду України по справі №914/4280/13.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою (п.28 Постанови №6 від 07.02.2014р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах»). Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Таким чином, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинно-наслідковий зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Як визначено вище, однією з необхідних підстав для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є встановлення факту неправомірності дій (бездіяльності) цього органу чи його посадових або службових осіб.

При цьому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди (п.28 Постанови №6 від 07.02.2014р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах»).

Наразі, як вже зазначалось, на підтвердження протиправності бездіяльності Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві позивачем представлено до матеріалів справи постанову від 27.02.2014р. Окружного адміністративного суду м.Києва по справі №826/366/14, яку було залишено в силі ухвалою від 22.05.2014р. Київського апеляційного адміністративного суду. Судовими рішеннями визнано протиправною бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві Макаренка С.В. щодо неналежного виконання виконавчого провадження №38325149 щодо ненадсилання Товариству з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» постанови про відкриття виконавчого провадження та ненаправлення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на відчуження органам, що здійснюють реєстрацію речових прав на майно або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Наразі, суд зазначає, що наявність лише незаконної бездіяльності державного органу без настання наслідків у вигляді шкоди свідчить про відсутність правових підстав для її відшкодування.

Стосовно наявності інших необхідних для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Треєкторія» складових, а саме, шкоди (її розміру) та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною бездіяльністю Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві та її негативними наслідками, господарський суд зазначає наступне.

Як вказувалось вище, у ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом України. Зокрема, з метою забезпечення виконання рішення останній у процесі здійснення виконавчого провадження має право: одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі, конфіденційну; безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема, на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; у процесі виконання рішень за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.

Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі, якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням (ст.32 Закону України «Про виконавче провадження»).

Отже, з наведеного вище вбачається, що накладення арешту на майно та заборона на його відчуження не є єдиним заходом, який може вчинити державний виконавець з метою примусового стягнення заборгованості з боржника. А отже, невчинення чи не своєчасне вчинення посадовою особою Державної виконавчої служби України зазначених дій не може свідчити про беззаперечну неможливість задоволення вимог кредитора за виконавчим документом, зокрема, і виконавчим написом нотаріуса, а отже і завдання шкоди стягувачу.

Як встановлено судом, з метою встановлення наявності у ОСОБА_3 майна, на яке може бути звернуте стягнення, і задоволено вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» на суму 88 318,32 грн., відповідачем 1 було направлено запит №3065007 від 04.12.2013р. до Державної податкової служби України про джерела отримання доходів боржника фізичної особи ОСОБА_3. Проте, у відповіді №1002214712 від 05.12.2013р. Державною податковою службою України було зазначено про відсутність такої інформації.

04.12.2013р. державним виконавцем також було зроблено запит №3065010 до вказаного вище державного органу стосовно надання інформації про номери рахунків, відкритих боржником у банках та інших фінансових установах. Однак, інформація щодо наявності у ОСОБА_3 відкритих у банках рахунків до податкових органів не надходила, що підтверджується відповіддю №1002214527 від 05.12.2014р.

30.12.2013р. відповідач 1 звернувся до Управління з координації та контролю за виплатою пенсії, відділення реєстраційно-екзамінаційної роботи №11, начальника відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві та Головного управління Державного земельного агентства у Київській області про надання інформації про місце реєстрації, наявність рухомого та нерухомого майна, земельних ділянок, що зареєстровані за ОСОБА_3.

21.01.2014р. та 19.02.2014р. державний виконавець повторно звернувся до начальника відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві з запитами про термінове надання інформації про місце реєстрації боржника.

відсутності зареєстрованих за вказаною вище фізичною особою транспортних засобів.

Одночасно, Відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві також направлено до Дніпровського районного суду м.Києва подання №299/3 від 21.04.2014р. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України з вилученням паспортного документа боржника-фізичної особи.

Також, у письмових поясненнях від 18.06.2014р. державним виконавцем зазначено, що останній неодноразово приходив за фактичним місцем проживання боржника з метою здійснення опису наявного майна та його вилучення, проте, через відсутність ОСОБА_3 у відповідача 1 була відсутня можливість потрапити до її помешкання. Останнім також було з'ясовано фактичне місце роботи боржника. Вказані твердження відповідача 1 підтверджуються наявними в матеріалах актами від 21.01.2014р. та від 05.06.2014р. державного виконавця.

За твердженнями вказаного учасниками судового процесу, наразі, триває виконавче провадження, воно не припинене та виконавчий документ не повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» без виконання. При цьому, Відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві також зазначено, що останнім після отримання відповідей на всі запити буде також підготовлена заява до органів внутрішніх справ з метою притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності.

Жодних заперечень з приводу фактичного вчинення відповідачем 1 зазначених вище дій позивачем не надано.

Одночасно, за приписами ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, зокрема, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, Відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві відкрито виконавче провадження, вчиняються відповідні дії щодо примусового стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» грошових коштів в сумі 88 318,32 грн. на підставі виконавчих написів нотаріуса №1421 від 28.03.2012р. та №10017 від 23.12.2013р., виконавчий документ стягувачу не повернуто без виконання через відсутність майна, за рахунок якого може бути задоволено вимоги кредитора.

Ухвалою від 24.04.2014р. судом було зобов'язано позивача надати документально підтверджені письмові пояснення стосовно тих обставин, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» могли бути задоволені виключно за рахунок реалізації нерухомого майна (квартири) ОСОБА_3. Однак, заявником вимоги суду виконано не було, відсутність інших джерел для задоволення кредиторських вимог останнього у встановленому чинним законодавством порядку не доведено. Позивачем не надано належних доказів відсутності у боржника іншого майна, зокрема, рухомого, за рахунок якого зі ОСОБА_3 може бути стягнено заборгованість перед заявником.

Наразі, за твердженнями позивача, у відповідача 1 відсутня можливість потрапити до приміщення, яке, за даними державного виконавця, займає боржник, а отже і вчинити дії з вилучення майна ОСОБА_3 з метою задоволення кредиторських вимог заявника.

Однак, така позиція позивача є необґрунтованою та такою, що не відповідає приписам п.15 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», за змістом якого державний виконавець має право у процесі виконання рішень за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення.

Таким чином, за висновками суду, позивач не втратив права та об'єктивної можливості на отримання належних йому сум за вказаними виконавчими документами під час здійснення відповідачем виконавчого провадження, а встановлення в судовому порядку факту неправомірної бездіяльності з боку державної виконавчої служби не може свідчити про те, що відповідачем 1 вичерпано всіх заходів щодо примусового виконання за виконавчими написами нотаріуса. Аналогічної позиції дотримувався і Вищий господарський суд України у постанові від 03.11.2009р. по справі №45/83(05-6-48/998).

Тобто, зазначене вище свідчить про передчасність та необґрунтованість тверджень позивача про завдання Товариству з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» шкоди в розмірі 88 318,32 грн. та причинно-наслідкового зв'язку. Вказане виключає цивільно-правову відповідальність Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві за заподіяння матеріальної шкоди та свідчить про відсутність підстав для її відшкодування.

Одночасно, суд зазначає, що стягнення з Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» грошових коштів в сумі 88 318,32 грн., як збитків у даній справі, може призвести до незаконного отримання позивачем коштів у подвійному розмірі, у разі, якщо провадження зі стягнення заборгованості за виконавчими написами буде завершено у зв'язку з фактичним виконанням. Аналогічні висновки наведено у постанові від 16.09.2013р. Вищого господарського суду України по справі №923/184/13-г.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на приписи чинного законодавства та позицію Вищого господарського суду України, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції та Управління державної казначейської служби України у Дніпровському районі м.Києва про відшкодування майнової шкоди у розмірі 88 318,32 грн. підлягають залишенню без задоволення.

Стосовно тверджень відповідача 2, які наведені у запереченнях б/н від 14.05.2014р., щодо необґрунтованого заявлення позовних вимог до Управління державної казначейської служби України у Дніпровському районі м.Києва, оскільки вказана особа не відповідає за шкоду, завдану бездіяльністю Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві господарський суд зазначає таке.

Як вказувалось вище, за приписами ст.11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом (ст.87 Закону України «Про виконавче провадження»).

Положенням про Державну казначейську службу України, яке затверджено Указом №460/2011 від 13.04.2011р. Президента України, визначено що Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

Територіальними органами Державної казначейської служби України є Управління Державної казначейської служби України та відділення Державної казначейської служби України у районах, районах у містах, містах обласного, республіканського значення (п.1 Положення про управління (відділення) Державної казначейської служби України у районах, районах у містах, містах обласного, республіканського значення, яке затверджено Наказом №1280 від 12.10.2011р. Міністерства фінансів України).

Відповідно до п.35 Постанови №845 від 03.08.2011р. Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Таким чином, враховуючи предмет та підстави позовних вимог, відповідачами у вказаній категорії спорів є відповідний орган Державної виконавчої служби, до складу якого входить державний виконавець, та відповідний територіальний орган Державної казначейської служби України. Аналогічну позицію наведено у п.28 Постанови №6 від 07.02.2014р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» та п.21 Постанови №14 від 26.12.2003р. Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження».

Отже, заперечення відповідача 2 щодо необґрунтованості позовних вимог до Управління державної казначейської служби України у Дніпровському районі м.Києва з зазначених вказаним учасником судового процесу підстав є необґрунтованими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства України.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія», м.Київ до 1, Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві, м.Київ, 2, Управління державної казначейської служби України у Дніпровському районі м.Києва, м.Київ про відшкодування майнової шкоди у розмірі 88 318,32 грн.

У судовому засіданні 18.06.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 23.06.2014р.

Суддя М.О. Любченко