Ухвала суду № 39441559, 18.06.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 р.Справа № 820/12117/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Рєзнікової С.С.

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Кудіної Я.Г.

Представника позивача Машир В.О.

Представника відповідача Буряківського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2014р. по справі № 820/12117/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Харківагроснаб"

до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківагроснаб", звернувся до суду з адміністративним позовом до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення №0000262211 від 05.04.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток слугували висновки контролюючого органу про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентами - ТОВ "НВО" Український завод електрообладнання" та ТОВ "Промислова група ДМФ" не спрямовані на реальне настання правових наслідків та є нікчемними. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на прибуток

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.14 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківагроснаб" до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000262211 від 05.04.2013 року.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

У відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Харківагроснаб" зареєстроване як юридична особа 12.01.1998 року та перебуває на податковому обліку як платник податків та зборів в Західній об'єднаній державній податковій інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області з 16.01.1998 року за № 3533.

У період з 13.02.2013 року по 05.03.2013 року співробітниками податкового органу проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Харківагроснаб" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої був складений акт від 13.03.2013року за № 870/22.1-07.

Під час перевірки було встановлено порушення ТОВ Харківагроснаб" та п. 138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8.1, п.138.8 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 України, а також п.1 ст.203, ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 3 квартал 2011 року на загальну суму 388862,00 грн., в результаті неправомірного віднесення у 3 кв. 2011року витрат по придбанню товарів у ТОВ "НВО" Український завод електрообладнання" та ТОВ "Промислова група ДМФ" на суми 318750,00 та 1371955, 00грн. відповідно.

На підставі вищезазначеного акту, 05.04.2013 року Західної ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000262211, яким ТОВ "Харківагроснаб" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 388862, 00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковими повідомленням-рішенням від 05.04.2013 року № 0000262211 порушено права та охоронювані законом інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, а тому вказане рішення підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, слугували висновки податкового органу про заниження позивачем суми податку на прибуток внаслідок неправомірного віднесення до складу податкового кредиту з податку на прибуток сум по господарським відносинам із контрагентами - ТОВ "НВО" Український завод електрообладнання" та ТОВ "Промислова група ДМФ", укладені правочини з якими є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що в свою чергу призвело до порушень п.1 ст.203, ст.215, ст.216, ст228ЦК України. Також, ОДПІ вважає, у податковій звітності за 3 квартал 2011року підприємством декларувались показники, не підтверджені документами первинного обліку, що має своїм наслідком неправомірне віднесення ТОВ "Харківагроснаб" до рядку 05.1 Декларації з податку на прибуток "Витрати операційної діяльності", в тому числі "Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) витрат по придбанню товарів у ТОВ "НВО" Український завод електрообладнання" та ТОВ "Промислова група ДМФ" у 3.кв. 2011року

Відповідно до положень п. 14.1.27 ПК України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 ПК України; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у ст.139 ПК України.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

У відповідності до п. 138.6 ст. 138 ПК України, собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу

Відповідно до п. 138.8. ст. 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, основними видами діяльності за КВЕД, які здійснював позивач у перевіряємий період, були виробництво продуктів борошномельно - куп`яної промисловості (код КВЕД 10.61), знесення (код КВЕД 43.11), Підготовчі роботи на будівельному майданчику (код КВЕД 43.12), Інші спеціалізовані будівельні роботи (код КВЕД 43.99), Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (код КВЕД 46.19), Неспеціалізована оптова торгівля (основний) (код КВЕД 46.90), Вантажний автомобільний транспорт (код КВЕД 49.41).

Щодо господарських відносин з ТОВ "Промислова група "ДМФ" колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів встановлено, що 17.05.2011 року між ТОВ "Харківагроснаб" (покупець) та ТОВ "Промислова група "ДМФ" (продавець) був укладений Договір купівлі-продажу № 17/05, відповідно до умов якого, продацець зобов`язувався поставити, а Покупець належним чином прийняти та оплатити товар а/м КрАЗ 65055 2006 року випуску.

На виконання умов казаного Договору, продавцем передано позивачу товар, що підтверджується видатковою накладною №192 від 02.09.2011р. на суму 318750,00 грн., та податковими накладними № 42 від 18.05.2011 р. на загальну суму в т.ч. ПДВ 250000,00 грн. та № 9 від 02.09.2011р. на загальну суму в т.ч. ПДВ 132500,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 Договору поставка товару здійснюється продавцем з м. Кременчуг в пункт доставки, який вказаний покупцем та за його рахунок.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується податковим органом в акті перевірки, переміщення товару здійснювалось силами ТОВ "Харківагроснаб" самоходом із Кременчуга, Полтавська область.

Вартість отриманого товару була повністю сплачена покупцем, про що свідчать надані позивачем платіжні доручення № 562 від 18.05.2011 року на суму 250000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 41666,67грн.), та № 662 від 12.09.2011 року на суму 132500, 00 грн. (у т.ч. ПДВ 22083.33грн.), що також не заперечується податковим органом.

Отже, наявні в матеріалах справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості придбаного товару за договором шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", колегія суддів робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), відповідачем суду не надано.

До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавство висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Проте, в ході розгляду справи відповідачем, за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних документів, наданих позивачем.

Факт подальшої реалізації придбаних ТМЦ підтверджується контрактом №7 від 21.06.2011 року, який укладений між ТОВ фірма "Харківагроснаб"(надалі- Продавець) та ТОВ "Бінекс"(філія "Кирпичний завод"Казахстан, південно-Казахстанська область, м. Туркменістан, с. Шорнак, вул. Тоймахана, 179), надалі- Покупець.

Відповідно до п.1.1. вказаного Контракту, предметом постачання є а/м КрАЗ 65055 2006 року випуску.

Колегія суддів зазначає, що основним доказом, який підтверджує факт переміщення товару за межі митної території України є відповідні вантажно-митні декларації (ВМД).

Так, позивачем в якості доказу експорту товару була надана відповідна ВМД №306010001/2011/012375 від 21.09.2011 року з відміткою митниці про вивіз товару за межі території України в повному обсязі.

Колегія суддів зазначає, що згідно із п. 2 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. N 574 (в редакції, що діяла на час митного оформлення товару) визначено, що ВМД - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу на паперовому носії або як електронний документ (електронна ВМД) і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування та сплати податків, зборів та інших платежів.

Відповідно до п. 1.6 Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом Державної митної служби Українивід 20.04.2005 р. № 314 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.04.2005 р. за N 439/10719 (в редакції, що діяла на час митного оформлення товару) оформлена ВМД свідчить про надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності (далі - суб'єкт ЗЕД) права на розміщення товарів у заявлений митний режим і підтверджує права й обов'язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських та інших дій.

В свою чергу, положеннями п.п. 1.4, 1.8 та абз. 27 п. 2 вищезазначеного Порядку чітко закріплено обов'язок підрозділів митного органу проводити митний огляд товарів, задекларованих у ВМД.

У ході митного огляду перевіряється походження товару, наявність правовстановлюючих документів на товар та його фактична наявність.

Згідно з абз.30-33 п.3 Порядку №314 закріплено, що видача декларанту остаточно оформлених ВМД з печатками та відмітками податкового органу свідчить про завершення митного оформлення товарів.

Враховуючи наведені положення норм права, суд дійшов висновку, що факт оформлення митної декларації підтверджує не лише поміщення товару в режим експорту та посвідчує проведення такого експорту, а підтверджує проходження товаром митного контролю на предмет наявності, номенклатури, походження та ціни такого товару.

З огляду на вищевикладене, надані позивачем копії відповідних ВМД виступають документальним підтвердженням державного органу про те, що ТОВ "Промислова група "ДМФ" є власником задекларованого товару, а сам товар у зазначених у ВМД обсягах фактично експортовано на підставі відповідного зовнішньоекономічного контракту.

Відповідно до п.2.1. Контракту, загальна сума контракту становить 50 000, 00 доларів США в кількості та асортименті згідно специфікації № 1.

На підтвердження виконання умов Контракту позивач надав специфікацією № 1 від 21.07.2011року та копію реєстру платіжних документів від 30.03.2012року на суму 50 000,00доларів США.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ТОВ "Харківагроснаб" витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Щодо взаємовідносин із ТОВ "НВО "Український завод електрообладнання" колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.07.2011 року між ТОВ "НВО "Український завод електрообладнання" (продавець) та ТОВ фірма "Харківагроснаб" (покупець) було укладено Договір № УЗ 2707, предметом якого є постачання гірнично - шахтного обладнання, в кількості, асортименті та по ціні, відповідно до Специфікації.

На виконання умов казаного Договору, продавцем передано позивачу товар, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000169 від 03.08.2011 року на суму 587683,12 грн., податковими накладними № 3 від 02.08.2011 на суму в т.ч. ПДВ 291936,55 грн., № 4 від 02.08.2011 року на суму в т.ч. ПДВ 43547,45 грн. та № 5 від 03.08.2011 року на суму в т.ч. ПДВ 252199,12 грн. Видатковою накладною № РН-0000171 від 04.08.2011 року на суму 262781,76 грн., податковою накладною № 6 від 04.08.2011 на суму в т.ч. ПДВ 262781,76 грн. Видатковою накладною №РН-0000198 від 30.08.2011 на суму 568368,96 грн., податковою накладною № 37 від 29.08.2011 на суму в т.ч. ПДВ 62261,22 грн., № 38 від 30.08.2011 в т.ч. ПДВ 506107,74 грн. Видатковою накладною № РН-0000199 від 31.08.2011 на суму 227512,32 грн., податковою накладною № 39 від 31.08.2011 на суму в т.ч. ПДВ 227512,32 грн.

На підтвердження відповідної кількості, асортименту та ціни переданого товару, згідно умов Договору, позивачем надано Специфікацію № 1 від 27.07.2011року.

Частиною 2 статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно п.3. Договору поставка товару проводиться шляхом самовивозу або транспортом Продавця за додаткову плату.

Факт поставки товару підтверджується ТТН № 008031 від 31.08.2011 року, ТТН № 008030 від 30.08.2011 року та ТТН № 061128 від 04.08.2011.

Зобов'язання по оплаті вартості придбаного товару підтверджуються залученими до матеріалів справи виписками з розрахункового рахунку з відміткою банку.

Подальша реалізація придбаного товару підтверджується контрактом № 6 від 14.07.2011 року між ТОВ фірма "Харківагроснаб" (продавець) та ОАО ГОК "Адрасмон" (покупець) (Таджикістан, Кайраккумська область, п. Адрасмон, вул. Ганчбахш, 2) на постачання горно-шахтного обладнання.

Відповідно до п.1.1. Контракту продавець зобов`язується передати товар, а покупець зобов'язується прийти товар в кількості та асортименті, згідно Специфікації

На виконання вказаних умов Договору, позивач надав Специфікацї № 3 та № 4 від 01.08.2011року та від 15.08.2011року відповідно на суму 128730,00доларів США та 96 240,00доларів США.

Факт постачання товару підтверджується ВМД № 80707005/2011/331433 від 09.08.2011 року з відміткою митниці про вивіз товару за межі території України в повному обсязі від 10.08.2011 року та ВМД № 807070005/2011/331433 від 09.08.2011 з відміткою митниці про вивіз товару за межі території України в повному обсязі від 10.08.2011 року.

Факт отримання вказаного товару підтверджується рахунками-фактурами № 27 від 01.09.2011року на суму 96 240,00 доларів США та №24 від 05.08.2011року на суму 128 730,00 доларів США.

Доказів, які б свідчили про невиконання позивачем умов Договору №7 від 21.06.2011, або не використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки товару.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, що в свою чергу дає підприємству право на включення до витрат на операційну діяльність собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), а понесення ТОВ "Харківагроснаб" витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.".

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами - ТОВ "Промислова група "ДМФ" та ТОВ "НВО "Український завод електрообладнання", а також підтверджують правомірність визначення позивачем складу валових витрат у відповідності з положеннями ст.ст. 135, 138, 139 Податкового кодексу України, з урахуванням первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані відповідно до положень податкового законодавства.

Щодо посилання контролюючого органу, на те, що правочини укладені між позивачем та контрагентами не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, суд вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та контрагентом угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд вважає, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Суд, також вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.

Окрім того, судом встановлено, що Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2012 року по справі № 2а-10010/12/2070, залишеною без змін Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року, адміністративний позов ТОВ "Харківснаб" до Західної МДПІ м. Харкова Харківської області про скасування податкових повідомлень - рішень, позов задоволено та скасовано податкові повідомлення-рішення Західної ОДПІ.

Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 КАС України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.

Згідно ст.255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Таким чином, судом встановлено факт реальності здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентами ТОВ "Промислова група "ДМФ" та ТОВ "Харківагроснаб" ТОВ "НВО "Український завод електрообладнання" на підставі Договорів № УЗ 2707 від 27.07.2011року та № 17/05 від 17.05.2011року.

Окрім того, відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Частиною 2 ст.71 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 12.03.14 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2014р. по справі № 820/12117/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Рєзнікова С.С.Судді(підпис) (підпис) Катунов В.В. Ральченко І.М.

Повний текст ухвали виготовлено 23.06.14 р.