Ухвала суду № 39439700, 18.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2014 р. м. Київ К/9991/71378/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.,за участю представників позивача:не з'явився,відповідача:Остапюка С.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Феміда-Інтер»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012

у справі № 2а/0370/3495/11 (35950/12/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Феміда-Інтер»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Феміда-Інтер» (надалі - позивач, ТОВ «Феміда-Інтер») до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (надалі - відповідач, Луцька ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.11.2011 № 0003602301.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що висновок податкового органу щодо фіктивності укладеного правочину є неправомірним, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану позивача, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю ТОВ «Феміда-Інтер». Суд спростував доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 і залишити в силі постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23.01.2012.

Відповідач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Луцькою ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Феміда-Інтер» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2011 та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт від 02.11.2011 № 8842/23-2/20136463, і встановлено, що позивачем сформовано податковий кредит за наслідками господарської діяльності з ТОВ «Денімекс-Україна».

З урахуванням ч.1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ст. 216, п.1 та п.3 ст. 237, п.1 та п.3 ст. 243, ст. 244 Цивільного кодексу України, ст. 20 та ст. 208 Господарського кодексу України, відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про нікчемність правочину № 7/04-11 від 07.04.2011 та винесено спірне податкове повідомлення-рішення № 0003602301 від 21.11.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 3 653 000 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 1 грн.

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав непідтвердження фактичного виконання укладеного договору, посилаючись на те, що податкові накладні, первинні документи підписано неуповноваженою особою, тому вони не можуть вважатись належно оформленими та надавати преференції у вигляді права позивача на збільшення розміру податкового кредиту.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, дія якого поширюється на правовідносини, що виникли після 01.01.2011, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, що підтверджено належним чином складеними податковими накладними (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару.

Чинним законодавством не передбачено формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів без фактичного здійснення господарських операцій.

Відповідно до даних перевірки позивач протягом квітня-травня 2011 року проводив фінансово-господарські операції з ТОВ «Денімекс-Україна» на підставі договору купівлі-продажу № 7/04-11 від 07.04.2011 щодо придбання будівельних матеріалів на суму 21 918 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 3 653 000,00 грн.

Від продавця договір було підписано представником ТОВ «Денімекс-Україна» ОСОБА_6, що діяв на підставі довіреності від 04.04.2011. За умовами договору продавець зобов'язався передати у власність ТОВ «Феміда-Інтер» будівельні матеріали в асортименті за ціною, що зазначається у накладних. Поставка товару здійснюється за рахунок продавця. На зазначений товар було виписано видаткові та податкові накладні, акти приймання-передачі, а оплата за будівельні матеріали була здійснена шляхом передачі двох простих векселів.

Відповідно до пояснень попереднього директора та засновника ТОВ «Денімекс-Україна» ОСОБА_7, даних 27.09.2011 працівнику ВПМ Луцької ОДПІ, ТОВ «Денімекс-Україна» було продано ТОВ «Мульті Фарм» (договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі № Б/Н від 07.06.2011). Представником ТОВ «Мульті Фарм» при укладенні договору виступав ОСОБА_6 До моменту продажу ТОВ «Денімекс-Україна» ОСОБА_7 доручення вказаній особі представляти ТОВ «Денімекс-Україна» не давав. Статутні документи та печатку підприємства було передано ОСОБА_6 в приміщенні нотаріуса в м. Києві після укладення договору. На момент продажу ТОВ «Денімекс-Україна» на підприємстві були відсутні основні засоби, залишки товарно-матеріальних цінностей, грошові кошти. Останні фінансово-господарські операції ТОВ «Денімекс-Україна» здійснювало в березні 2011 року.

З моменту реєстрації ТОВ «Денімекс-Україна» до моменту його продажу печатка товариства постійно перебувала у ОСОБА_7 і нікому не передавалася. Про існування генеральної угоди на управління ТОВ «Денімекс-Україна» від 14.11.2008 йому не відомо. За період з 2007 року по червень 2011 року ТОВ «Денімекс-Україна» фінансово-господарських операцій з ТОВ «Феміда-Інтер» не проводило.

Вказані дані узгоджуються із відомостями з Єдиного реєстру довіреностей, наданих листом Волинської філії ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України від 03.10.2011 № 03-18/803, про видані ОСОБА_7 довіреності на ім'я третіх осіб, серед яких ОСОБА_6 не значиться.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилами статей 244-246 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Даючи правову оцінку наявній у матеріалах справи довіреності від 04.04.2011, виданій ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції доречно звернув увагу на те, що з її змісту неможливо встановити особу, яка її видала та уповноважила ОСОБА_6 діяти від імені ТОВ «Денімекс-Україна», оскільки у її тексті не зазначено особи, яка підписала таку довіреність, та відсутня будь-яка вказівка на те, що така особа уповноважена на видачу довіреності від імені вказаного товариства.

Оцінюючи довіреність від 14.11.2008 про уповноваження ОСОБА_8 на вчинення дій від імені ТОВ «Денімекс-Україна» та генеральну угоду на управління підприємством, укладену 14.11.2008, за якою ОСОБА_8 уповноважує ОСОБА_6 вчиняти дії від імені товариства, суд апеляційної інстанції встановив, що довіреність від 14.11.2008 не передбачала права передоручення та була видана строком до 31.12.2008, а в тексті договору купівлі-продажу № 7/04-11 від 07.04.2011 зазначено, що ОСОБА_6 діяв на підставі довіреності від 04.04.2011.

Відповідно до висновку спеціаліста № 54/15/6-42 від 11.05.2011, підпис, що слугував оригіналом для зображення підпису у світлокопії генеральної угоди на управління підприємством від 14.11.2008 у графі 17 перед написом «ОСОБА_8», виконано не ОСОБА_8, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_8.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що поставка товару згідно з договором купівлі-продажу № 7/04-11 від 07.04.2011 була оформлена видатковими накладними, актами приймання-передачі, підписаними генеральним директором позивача Кравченком О.А. та представником ТОВ «Денімекс-Україна» ОСОБА_6 (продавець), а також податковими накладними, складеними протягом травня-червня 2011 року. Відповідно до вказаних документів всього було поставлено товару на суму 21 918 000 грн., у тому числі ПДВ - 3 653 000 грн. Розрахунки між сторонами проведено шляхом передачі двох простих векселів на загальну суму 21 918 000 грн.

Інші документи, які б підтверджували факти перевезення вантажу, приймання його на складі відповідальними особами з оформленням доручень на одержання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування товару на складі позивачем, зберігання, реалізації третім особам або використання у власній господарській діяльності, до перевірки не надавались та в матеріалах справи відсутні.

Зважаючи на встановлення судом апеляційної інстанції факту штучного створення документообігу задля імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту та підстав отримання податкової вигоди, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із твердженнями, викладеними у постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012, про те, що відповідна угода позивача із вказаним контрагентом має характер безтоварної, яка не спрямована на фактичні зміни в структурі активів та зобов'язань і власному капіталі сторін правочину у відповідності до їх змісту.

З огляду на викладене, апеляційний суд обґрунтовано постановив, що висновки Луцької ОДПІ, зроблені у ході перевірки, відповідають фактичним обставинам справи, а, отже, спірне податкове повідомлення-рішення від 21.11.2011 № 0003602301 було прийнято обґрунтовано і підстав для його скасування немає.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Феміда-Інтер» залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 у справі № 2а/0370/3495/11 (35950/12/9104) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна